Кущовик жовтогорлий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Жовтогорлий кущовик)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кущовик жовтогорлий

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Meliphagoidea
Родина: Шиподзьобові (Acanthizidae)
Підродина: Шиподзьобні (Acanthizinae)
Рід: Жовтогорлий кущовик (Neosericornis)
Mathews, 1912
Вид: Кущовик жовтогорлий
Neosericornis citreogularis
(Gould, 1838)
Підвиди
  • N. c. citreogularis (Gould, 1838)
  • N. c. cairnsi (Mathews, 1912)
  • N. c. intermedius (Mathews, 1912)
Синоніми
Sericornis citreogularis
Посилання
Вікісховище: Neosericornis citreogularis
Віківиди: Neosericornis citreogularis
МСОП: 22704536
NCBI: 38399

Кущовик жовтогорлий[2] (Neosericornis citreogularis) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії. Це єдиний представник монотипового роду Жовтогорлий кущовик (Neosericornis).

Таксономія

[ред. | ред. код]

Жовтогорлий кущовик був описаний в 1838 році британським орнітологом Джоном Гульдом.[3] Вид отримав біномінальну назву Sericornis citreogularis. Його довгий час вважали представником роду Кущовик (Sericornis), однак філогенетичний аналіз послідовностей мітохондріальної ДНК, опублікований 2018 року показав, що цей вид генетично віддалений від інших кущовиків.[4] Вид було виділено у відновлений монотиповий рід Жовтогорлий кущовик (Neosericornis), який був запропонований Грегорі Метьюсом в 1912 році.[5]

Довжина птаха становиить 12,5-15 см.. Самець має чорну "маску" на обличчі, жовті "брови" і горло. Верхня частина тіла оливково-коричнева, нижня частина тіла світліша. Махові пера на крилах жовтуваті, довгі ноги рожевуваті або кремові, райдужки червонуваті. У самиць обличчя коричнювате.[6]

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Жовтогорлий кущовик є ендеміком Австралії. Мешкає на східному узбережжі двома окремими популяціями. Північна популяція мешкає на узбережжі Квінсленда, від Куктауна до Таунсвілла. Південна популяція мешкає від Харві-Бей в штаті Квінсленд до південного сходу Нового Південного Уельсу. Живе в тропічних лісах, в ярах і поблизу струмків.[7]

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди:[8]

  • N. c. cairnsi (Mathews, 1912) (північно-східне узбережжя Австралії);[9]
  • N. c. citreogularis (Gould, 1838) (південно-східне узбережжя Австралії);
  • N. c. intermedius (Mathews, 1912) (східне узбережжя Австралії).

Раціон

[ред. | ред. код]

Жовтогорлий кущовик харчується комахами. Він ловить їх на землі, на відміну від східних кущовиків, які живуть поряд з жовтогорлим кущовиком, але ловлять комах на гілках, серед листя.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Сезон розмноження триває з червня по березень. За сезон може вилупитися один або два виводки. Гніздо грушеподібної форми, робиться з сухого листя і трави, і підвішується на гілці або лозі над землею або водою. В кладці 1-3 яйця. Яйця розміром 26×18 мм, їх колір варіюється від коричнювато-пурпурового до світло-коричневого з темними плямками.[10]

Гніздо може використовуватись кілька сезонів, а також розширюватись (птахи можуть прибудувати додаткову камеру). Лилики виду Phoniscus papuensis були помічені за облаштуванням денної схованки в гніздах жовтокрилих кущовиків.[11]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2012). Sericornis citreogularis. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gould, John (1838). A synopsis of the birds of Australia, and the adjacent islands. London: self. Part 4, Plate 58, Fig. 4 and text. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
  4. Norman, J.A.; Christidis, L.; Schodde, R. (2018). Ecological and evolutionary diversification in the Australo-Papuan scrubwrens (Sericornis) and mouse-warblers (Crateroscelis), with a revision of the subfamily Sericornithinae (Aves: Passeriformes: Acanthizidae). Organisms Diversity & Evolution. 18 (2): 241—259. doi:10.1007/s13127-018-0364-8.
  5. Mathews, Gregory (1911). On some necessary alterations in the nomenclature of birds. Novitates Zoologicae. 18: 1–446 [353]. doi:10.5962/bhl.part.1688. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
  6. Simpson K, Day N, Trusler P (1993). Field Guide to the Birds of Australia. Ringwood, Victoria: Viking O'Neil. с. 212. ISBN 978-0-670-90478-5.
  7. Roberts, Peter (1993). Birdwatcher's Guide to the Sydney Region. Kenthurst, New South Wales: Kangaroo Press. с. 132—33. ISBN 978-0-86417-565-6.
  8. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 21 January 2019.
  9. Mathews, Gregory (1911). On some necessary alterations in the nomenclature of birds. Novitates Zoologicae. 18: 1–446 [354]. doi:10.5962/bhl.part.1688. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
  10. Beruldsen, G (2003). Australian Birds: Their Nests and Eggs. Kenmore Hills, Qld: self. с. 295. ISBN 978-0-646-42798-0.
  11. Schulz M (2000). Roosts used by the golden-tipped bat Kerivoula papuensis (Chiroptera: Vespertilionidae). Journal of Zoology. 250 (4): 467—78. doi:10.1017/S0952836900004052. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 10 січня 2008.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Del Hoyo, J.; Elliot, A. & Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2