Ріроріро західний
| Ріроріро західний | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Західний ріроріро (підвид G. f. exsul)
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Gerygone fusca (Gould, 1838) | ||||||||||||||||||||||||
 Ареал виду: світлішим кольором показано місця проживання без гніздування. | ||||||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Ріроріро західний[2] (Gerygone fusca) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.[3][4]
Верхня частина тіла птаха сірувато-коричнева, нижня частина тіла білувата, горло і груди світло-сірі. Рульові пера на хвості яскраві, чорно-білі, добре помітні під час польоту.[5]
Західний ріроріро є сестринським видом мангрового ріроріо.[6][7][8] Дослідники вважають, що ці два види розділилися в плейстоцені. Ці види тепер повторно контактують в районі Карпентарії, однак мешкають в різних середовищах і не схрещуються.[9]
Виділяють три підвиди:[10]
- G. f. fusca (Gould, 1838) (південний захід Західної Австралії);
- G. f. exsul Mathews, 1912 (схід Австралії; популяції півострова Ейр);
- G. f. mungi Mathews, 1912 (центральна Австралія).
Західний ріроріро є ендеміком Австралії. Це найпоширеніший птах роду ріроріро, а також єдиний птах роду, що мешкає в центральних районах Австралії. Живе у відкритих лісах і лісових масивах, в чагарниках, на висоті до 850 м над рівнем моря. Популяції півночі і сходу осілі. Популяції внутрішніх районів можуть мігрувати, реагуючи на посуху. Деякі популяції Західної Австралії взимку мігрують вглиб континенту або на північ.
Західні ріроріро харчуються комахами, яких шукають на деревах.
Сезон розмноження зазвичай триває з вересня по січень[11]. Гніздо грушеподібне. В кладці 2-3 яйця, інкубаційний період триває 10-12 днів, пташенята залишаються в гнізді 10-13 днів.
- ↑ BirdLife International (2012). Gerygone fusca. Процитовано 26 листопада 2013.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Menkhorst, Peter; Rogers, Danny; Clarke, Rohan; Davies, Jeff; Marsack, Peter; Franklin, Kim (2017). The Australian Bird Guide (вид. 1st). Melbourne: CSIRO Publishing. ISBN 9780643097544.
- ↑ Higgins, P.J.; Peter, J.M. (2002). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 6: Pardalotes to Shrike-thrushes. Melbourne: Oxford University Press. с. 360—374. ISBN 0-19-553762-9.
- ↑ Pizzey, Graham; Knight, Frank (2003). The Field Guide to the Birds of Australia. Sydney: Harper Collins. ISBN 9780732291938.
- ↑ Garcia-Navas, Vicente; Rodriguez-Rey, Marta; Marki, Petter Z.; Christidis, Les (2018). Environmental determinism, and not interspecific competition, drives morphological variability in Australasian warblers (Acanthizidae). Ecology and Evolution. 8: 3871—3882.
- ↑ Ford, Julian (1986). Phylogeny of the Acanthizid Warbler Genus Gerygone Based on Numerical Analyses of Morphological Characters. Emu - Austral Ornithology. 86 (1): 12—22.
- ↑ Nyari, Arpad S.; Joseph, Leo (2012). Evolution in Australasian Mangrove Forests: Multilocus Phylogenetic Analysis of the Gerygone Warblers (Aves: Acanthizidae). PLoS ONE. 7 (2): e31840.
- ↑ Ford, Julian (1981). Morphological and Behavioural Evolution in Populations of the Gerygone Fusca Complex. Emu - Austral Ornithology. 2 (81): 57—81.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 January 2019.
- ↑ Gregory, P (2020). Western Gerygone (Gerygone fusca) version 1.0. Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |