Кущовик острівний
| Кущовик острівний | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Acanthornis magna (Gould, 1855) | ||||||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Sericornis magnus Acanthornis magnus | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Кущовик острівний[2] (Acanthornis magna) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії, мешкає на Тасманії та на острові Кінг.
Кущовик острівний є єдиним представником монотипового роду Острівний кущовик (Acanthornis). Ґрунтовне генетичне дослідження 2017 року показало, що предки острівного кущовика відокремилися від білолобиків (Aphelocephala) приблизно 7 млн років тому. Клада, що об'єднує трьох представників роду Білолобик і острівного кущовика відокремилася від решти шиподзьобових близько 13 млн років тому.[3]
Виділяють два підвиди:[4]
Довжина птаха становить 11-12 см, вага 10 г. Горло і живіт білі, спина оливково-коричнева, крила і хвіст здебільшого чорні, обличчя сіре. Очі сірі, дзьоб короткий, чорний, злегка вигнутий. Виду не притаманний статевий диморфізм.
Острівний кущовик мешкає на Тасманії та на острові Кінг, що в Бассовій протоці. Живе в лісах з південних буків і евкаліптів. Живе поодинці, парами або невеликими зграями в підліску.
Харчується птах невеликими безхребетними, здебільшого комахами і їх яйцями. Часто утворює змішані зграї. Це територіальний і моногамний птах. Сезон розмноження триває з вересня по січень. Гніздо являє собою плетену кулю з бічним входом, прикрашену пір'їнками і шерстю, замасковану і закріплену на висоті 1-3 м над землею. В кладці зазвичай 3 яйця розміром 18×15 мм, білого кольору з червонуватими плямками.[5] І самець, і самиця беруть участь у вихованні пташенят. Цей вид є жертвою гніздового паразитизму з боку віялохвостих кукавок і смугастощоких дідриків, а кволи поїдають яйця і пташенят.[6]
Хоч вид і має обмешений ареал, проте МСОП вважає його таким, що не потребеє особливих заходів зі збереження. Однак підвид A. m. greeniana знаходиться під загрозою знищення. Це полохливий птах і рідко спостерігається людьми.
- ↑ BirdLife International (2012). Acanthornis magna. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 26 листопада 2013.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Marki, Petter Z.; Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Nguyen, Jacqueline M.T.; Rahbek, Carsten; Fjeldså, Jon (2017). Supermatrix phylogeny and biogeography of the Australasian Meliphagides radiation (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution. 107: 516—29. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.021. PMID 28017855.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 21 January 2019.
- ↑ Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. ISBN 978174021417-9
- ↑ Gregory, P. (2020). "Scrubtit (Acanthornis magna), version 1.0." In Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY, USA. https://doi.org/10.2173/bow.scrubt2.01
- Del Hoyo, J.; Elliot, A. & Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |