Перейти до вмісту

Лісове (Дубровицька міська громада)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Заморочення (Дубровицький район))
село Лісове
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Сарненський район
Тер. громада Дубровицька міська громада
Код КАТОТТГ UA56080070210068408
Облікова картка с Лісове 
Основні дані
Засноване 1961[2]
Колишня назва Заморочення[3][2]
Населення 462 (01.01.2011)[1]
Площа 0,4 км²[2]
Густота населення 1230[2] осіб/км²
Поштовий індекс 34141[2]
Телефонний код +380 3658[2]
Географічні дані
Географічні координати 51°39′44″ пн. ш. 26°24′30″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		144[джерело?] м
Місцева влада
Адреса ради 34100, Рівненська обл., Сарненський р-н, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16
Карта
Лісове. Карта розташування: Україна
Лісове
Лісове
Лісове. Карта розташування: Рівненська область
Лісове
Лісове
Мапа
Мапа

CMNS: Лісове у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Лісове.

Лі́сове (до 1961 року — Заморочення)[3][2] — село в Україні, у Дубровицькій міській громаді Сарненського району Рівненської області.[2] До 2020 року підпорядковувалося Лісівській сільській раді.[2] Населення становить 462 особи (2011).[1]

На території Лісового працює Лісівське лісництво, та в стадії ліквідації сільськогосподарський кооператив «Полісся». Більшість земель знаходяться у приватній власності жителів села. У селі є дев'ятирічна школа, дитячий садок «Чебурашка», публічно-шкільна бібліотека, сільський клуб, відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, чотири магазини.[джерело?]

Назва

[ред. | ред. код]

До 1961 року називалося Заморочення.[3][2][4][5] Сучасна назва походить від давніх лісів, які і досі оточують Лісове з усіх сторін.[джерело?] Польською мовою згадується як Zamorocze,[6] російською — як Замороченье.[7]

Географія

[ред. | ред. код]

Площа села — 0,4 км².[2] Лісове знаходиться на північний захід від районного центру Дубровиця за 17 км та за 23 км від залізничної станції. Через село проходить автомобільна дорога Рівне — Зарічне.[джерело?]

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[8] Опадів 605 мм на рік.[8] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[8] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 87 мм.[8] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 59 мм.[8] Пересічна температура січня — -5,5 °C, липня — 18,5 °C.[8] Річна амплітуда температур становить 24,0 °C.[8]

Клімат Лісового
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2,5 −1,3 3,4 12,3 19,2 22,8 23,8 23,1 18,2 11,7 4,8 0,0 11,3
Середня температура, °C −5,5 −4,5 −0,3 7,4 13,6 17,4 18,5 17,6 13,2 7,7 2,3 −2,5 7,1
Середній мінімум, °C −8,5 −7,7 −3,9 2,6 8,1 12,0 13,2 12,2 8,3 3,8 −0,2 −5 2,9
Норма опадів, мм 36 29 28 41 56 87 80 64 57 45 41 41 605
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія

[ред. | ред. код]
Заморочення на мапах
Заморочення[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)
Заморочення[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)

У письмових джерелах село під назвою Заморочення вперше згадується від 1577 роком. Цю інформацію дає «Історія міст і сіл УРСР» 1973 року видання. Але, за переказами, поселення тут існувало ще задовго до цього. Про це свідчить легенда про місцеве урочище «Селисьба». Усі великі суспільно-політичні віхи історії відображалися в житті лісовчан (замороченців). Народні перекази зберегли пам'ять про часи монголо-татарської навали, турецько-татарських набігів. З XVII століття село відносилося до маєтку графів Плятерів. З кінця XVIII століття землі Дубровиччини відносяться до Ровенського повіту Волинської губернії в складі Росії.[джерело?]

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[7] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[9][10]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[11] У 1921 році село входило до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[6] 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту.[12] У 1935 році село Заморочення разом з хутором Заморочення та лісничівками Заморочення, Пруд і В'ясовець належало до громади Заморочення гміни Висоцьк Поліського воєводства.[13]

Більшість господарств були розкидані по хуторах (Пасіка, Лубок, Добрий бір, Веприк, Островки і т. д.) Від панського маєтку тих часів збереглися великі липи, які обмежовували панські землі. У польські часи в селі працювала трьохкласна школа, яка спочатку знаходилася у селянських хатах, а пізніше було збудоване красиве приміщення, яке в роки війни згоріло. Деякі поліпшення відчули селяни після 1939 року, але вони були недовгими.[джерело?]

З 1939 року — у складі Рівненської області УРСР. У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби у лавах УПА та ОУН.[4] Загалом встановлено 51 житель села, який брав участь у визвольних змаганнях, з них 26 загинуло, 24 було репресовано.[14]

Наприкінці липня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Ліси навколо стали місцем перебування і партизанів, і бандерівців. Жителі села фактично розділилися на два ворогуючі табори, і не стільки через високі політичні ідеї, як через звичайні сусідські чвари, що вилилося це у численні жертви серед мирного населення. Після звільнення села у 1944 році 44 мешканці села були призвані на фронт. 22 з них були поранені, 17 — не повернулися з війни. На сьогодні в селі не залишилося в живих жодного ветерана.[джерело?]

У 1947 році село Заморочене підпорядковувалося Замороченській сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[15]

1961 року перейменоване на Лісове.[3][2] Після закінчення війни мирне життя в селі почало налагоджуватися. Організовується колгосп — імені Суворова, 31 річниці Жовтня, імені Шевченка. З 1961 по 1967 рік — Лісівське допоміжне господарство, яке відносилося до села Трипутні. З 1968 року організовується радгосп «Озерський», у 80-х роках — колгосп «Полісся». З 1939 року село відносилося до Золотинської сільської ради Висоцького району. Пізніше організовується Замороченська сільська рада, першим головою якої був Грицюк Роман Трохимович. Переважна частина жителів села є православними віруючими. Характерною рисою лісовчан є особлива любов до народної пісні. Довгий час радував своїм співом фольклорний ансамбль «Родина»(керівник Ф.Грицюк), який виступав на сценах Києва, Львова, Москви. Сьогодні ці традиції продовжує дитячий фольклорний колектив, який є неодноразовим переможцем районного фольклорного фестивалю «Дзвенить струна народна». Славиться Лісове народними майстрами вишивки (Скляр С. Г., Кузло К. П., Сульжик М. О., Петрович 3. О., Кузло Н. М., Грицюк Р. В.), ткацтва (Грицюк О. П., Скляр С. Г.), різьби по дереву (Сахно В. М., Мерзун В. А., Мерзун І. М.), виробництву кошиків та кошелів(коробок) (Місько І. Ю., Сахно М. І., Грицюк В. М.). Лісовчани протягом століть зберігають батьківські традиції і створюють нові свята та обряди. Із сивої давнини зберегігся у селі купальський обряд. Кожного року в ніч із 6 на 7 липня відбувається велике дійство з вогнищем, купальськими піснями і хороводами, танцями та розвагами. На свята збираються цілі родини, натруджені люди (бо ж саме в цей час масово збираються чорниці у лісі, йде заготівля сіна для зимівлі худоби, пораються чималі городи) веселяться цілу ніч. Із нових свят, які також стали традиційними, у Лісовому дуже люблять день села, яке відзначають щороку 28 серпня на світле свято Успіння Пресвятої Богородиці. Чарує і захоплює Лісове своїх гостей багатою, розкішною природою. Тут можна довго мандрувати лісовими масивами, різними путівцями-манівцями, милуватися величними деревами. А яка краса відкривається оку, коли потрапляєш до урочища «Ставки». Тут голубіють тихим водним плесом більше десятка цих водойм. І риба гарна водиться у ставках, можна добре порибалити, а потім приготувати смачну юшку. Багаті ліси навколо нашого села на різні ягоди та гриби. Тут можна поласувати чорницею, брусницею, журавлиною, лохиною, лісовими малиною та суницею, ожиною. А скільки різних грибів збирають місцеві жителі. Справжнім делікатесом є мариновані білі гриби та зелениці. Лісівські господині знають багато рецептів приготування грибних страв.[джерело?]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[16] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][18] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,13 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 13,96 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 1,66 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 368 мбер, з якої: зовнішнього — 28 мбер, загальна від радіонуклідів — 340 мбер (з них Cs — 239 мбер).[19]

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Дубровицької міської громади.[20]

Населення

[ред. | ред. код]
Зміни населення
Рік Населення Зміна
1859[21] 132 —
1906[7] 307 +132.6%
1921[6] 407 +32.6%
1989[22] 500 +22.9%
1993[19] 466 −6.8%
2001[23] 486 +4.3%
2011[1] 462 −4.9%
2017[24] 453 −1.9%
Динаміка населення

Станом на 1859 рік, у власницькому селі Заморочення налічувалося 14 дворів та 132 жителів (62 чоловіків і 70 жінок), з них 127 православних і 5 євреїв[21]. Станом на 1906 рік у селі було 37 двори та мешкало 307 осіб.[7]

За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 75 будинків та 407 мешканців, з них: 193 чоловіки та 214 жінок; 397 православних та 10 юдеїв; 397 українців та 10 євреїв.[6] На сусідньому однойменному фільварку налічувалося 7 будинків та 37 мешканців, з них: 19 чоловіків та 18 жінок; усі 37 римо-католики та поляки.[6]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 500 осіб, з яких 239 чоловіків та 261 жінка.[22] На кінець 1993 року в селі мешкало 466 жителів, з них 131 — дітей.[19]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 486 осіб.[23] Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 462 особи.[1] Густота населення — 1230 особи/км².[2]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[25]

Мова Відсоток
українська 98,58 %
російська 1,22 %
білоруська 0,20 %

Вікова і статева структура

[ред. | ред. код]

Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[26]

Статевий склад серед основних вікових груп
Вік Чоловіків Жінок Разом
0-17 72 44 116
18-39 77 69 146
40-59 65 48 113
60+ 28 59 87
Разом 242 220 462

Соціально-економічні показники

[ред. | ред. код]
Працездатність (станом на 2011 рік)[27]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 462
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
111 23 148 31 259 54 94 19 119 25 213 45
Зайнятість (станом на 2011 рік)[28]
Зайняті Безробітні Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 462
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
18 3 45 8 63 12 80 15 106 20 186 34
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[29]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
310 145 150 1 2 27 13 9 10 10 34 5 17 3

Політика

[ред. | ред. код]

Органи влади

[ред. | ред. код]

До 2020 року місцеві органи влади представлені Лісівською сільською радою.[2]

Вибори

[ред. | ред. код]

Село входить до виборчого округу № 155.[30] У селі розташована виборча дільниця № 560768.[30] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 336 осіб.[1]

Культура

[ред. | ред. код]

У селі працює Лісівський сільський будинок культури на 288 місць.[31] Діє Лісівська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 10 645 книг та яка має 12 місць для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 448 осіб.[32]

Хор-ланка «Світоч»

[ред. | ред. код]

Поліщуки, які проживали у складних умовах, завжди з великою повагою ставилися до пісні. Якою б важкою не була робота, вона завжди завершувалася народною піснею. Так було і у Лісовому. Жінки працювали на льонарському лані з раннього ранку до пізнього вечора. Але до села не могли повернутися, не заспівавши гарної пісні. Почув їхні голоси молодий на той час завідувач клубу Федір Олександрович Грицюк і запросив дівчат поспівати до клубу. Вирішили тоді Євдокія та Олена Кузло, Тетяна та Степанида Шеремет співати гуртову пісню не тільки вдома, на роботі, а й на клубній сцені. До їх пропозиції приєдналася відома виконавиця народних пісень, ланкова Ольга Микитівна Грицюк. Отак гуртом і зібралися на першу репетицію. Перший виступ молодого колективу відбувся у 1964 році в урочищі Дуби неподалік від села Миляч. Саме відтоді й розпочалася творча біографія хор-ланки із Лісового. Молоді співачки дуже серйозно ставилися до своїх виступів. Вони ретельно підбирали співочий репертуар. В основу концертної програми були покладені зібрані у Лісовому пісні. На першому звіті перед односельцями виконувалися місцеві пісні: «Цвіла, цвіла калинонька», «Косив Ваня гречку спілу», «Ой у лісі вогонь горить». Керівник фольклорного колективу Федір Олександрович Грицюк постійно зустрічався із старожилами рідного села, навколишніх населених пунктів, записував від них тексти обрядових пісень. І завжди в таких творчих експедиціях він виявляв самобутні зразки поліської пісенної поезії. Наприклад, чого вартий лише той факт, що спілкуючись із жителькою Лісового Марією, Федір Олександрович віднайшов дуже давню купальську пісню «Ой на Івана, ще й на Купала», яка поповнила репертуар хор-ланки.

Хор-ланка «Світоч» село Лісове

Ой на Івана, ще й на Купала
Дівчина собі долі шукала.
Темная нічка-Купалочка, Не виспалася Наталочка.
Не виспалася, веночок вила, Долі водою його пустила.
Пливи, веночок, по білуй хвилі, Пливи до хати, де живе милий.
Темної ночі втонув поволі -
Не дав Купало дівчині долі.
Прийшла додому, тихенько в хаті, Заснув же батько, не спала мати.
Мати не спала, все теє чула, Твоя, Наталко, доля втонула.

Через небагато часу репертуар хор-ланки налічував понад сотню пісень різних жанрів. Велику допомогу у підборі пісень надавав Петро Наумович Степанюк, який у той час був керівником відомої хор-ланки із Кураша. Саме

Петро Наумович приніс до колективу твори «Ми дівчата із Полісся», «Росяні світанки» та інші. Зверталися виконавці і до колискової поезії, бо розкривається в ній почуття ніжності, кохання, людяності і добра. Учать такі пісні любити правду, Вітчизну, маму, рідний край. Якщо побутове призначення колискових пісень визначалося у заспокоюванні, присипанні дитини і передавалось одноманітністю мінорного ладу, то в сучасному гуртовому виконанні хор-ланкою відчувалося прагнення емоційного впливу на слухача. Неодноразово із сцен різних рівнів лилася колискова

«Люлі, люлі, дитинонько, спати».
Люлі, люлі, дитинонько, спати, Пішла мати до роду гуляти
Та й казала буде ночувати.
А у мене рід великий, багатий, Буде мене медом частувати.
Ой якби ж мені од меду не впиться
З своїм родом дай наговориться.
Пусти мене, мій роде, додому
В мене вдома дитина малая
Ще й до того свекруха лихая.
Аж прихожу тихо під віконце, Задрижало моє тіло й серце.
Аж свекруха вечероньку варить, Ну а свекор дубиноньку парить.
Треба, синку, твою жінку бити, Щоб звикала додому ходити.
За що ж, батьку, мою жінку бити.
Помре мати — не буде ходити.

Де тільки не побував зі своїм колективом Ф. О. Грицюк. Поліські співачки зачаровували своїм співом слухачів районних центрів, міста Рівного, Луцька, Львова, Києва, сіл Столінського району Білорусі. На першому республіканському радіоконкурсі «Золоті ключі» колектив одержав багато схвальних відгуків з Донецької, Дніпропетровської, Волинської, Житомирської областей та Автономної Республіки Крим. Республіканське журі присудило колективу з Лісового Диплом лауреата і грошову премію. У 1984 році хор-ланка здобула перемогу в обласному огляді-конкурсі фольклорних ансамблів. Під час проведення Всесоюзного семінару-практикуму «Використання фольклору в трудових святах та обрядах» колективу був вручений приз редакції республіканського журналу «Соціалістична культура». Наші співачки брали участь у культурній програмі, присвяченій 1500-річчю міста Києва. Потрапили вони і на телевізійні екрани. Зйомки телепередачі проходили у телестудії міста Львова. Побували поліські дівчата і на московській сцені. У 1985 році лісівській хор-ланці було присвоєно звання самодіяльного народного фольклорного ансамблю. Після виступу на московській сцені колективом зацікавилися і за кордоном, особливо представники діаспори у Польщі та Канаді. До колективу надійшли запрошення відвідати ці країни. Але здійснити ці наміри перешкодили політичні події. У 1987 році знаний колектив був запрошений до участі у Всесоюзній творчій майстерні фольклорного мистецтва. У 1991 році хор-ланка «Світоч» стала учасницею міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня», який проходив у місті Луцьку. Спілкуючись із нашими співачками, ми намагалися згадати усіх учасників відомого народного колективу. Виявилося, що найпопулярнішим ім'ям серед жінок було Ольга. Отож, членами колективу у різні часи були: Кузло Євдокія, Кузло Олена, Шеремет Степанида, Шеремет Тетяна, Грицюк Ольга Микитівна, Грицюк Ольга Петрівна, Грицюк Ольга Панасівна, Грицюк Ольга Калениківна, Доматюк Ольга Григорівна, Скляр Софія Григорівна, Грицюк Катерина Калістратівна, Кузло Уляна Іванівна, Грицюк Єва Панасівна, Хмарук Юлія Іванівна, Грицюк Серафима Трохимівна, Буткевич Ганна Трохимівна, Кузло Варвара Трохимівна. Звичайно, багато зусиль для організації та успішної діяльності колективу приклав нині уже покійний Федір Олександрович Грицюк. З дитинства його знали непосидючим, допитливим, до всього небайдужим. Завжди прислухався до народної пісні і сам частенько підспівував дорослим. У далеких 50-х роках минулого століття закінчив Замороченську семирічку. В 1957 році подався до Кіровоградської області, де працював у Мар'янівському бурякорадгоспі на різних роботах. Але це була не його стихія. Тому у 1958 році повертається додому і вже в лютому стає завідувачем клубу у своєму рідному селі. Згодом проходить строкову службу в рядах Радянської армії. І після цього у його трудовій книжці з'являється останній запис про прийняття на посаду завідувача клубу села Лісове, де пропрацював більше ЗО років. Саме після повернення із служби, Федір Олександрович активно займається згуртуванням співочого колективу. Для того, щоб здобути фахову освіту, вступає на заочну форму навчання до Дубнівського культосвітнього училища, а згодом — до Рівненського інституту культури. Федір Олександрович завжди був у центрі культурного, громадського життя села. Невеличке приміщення сільського клубу (до 1984 року це була маленька сільська хатинка) кожного вечора наповнювалося відвідувачами, які знаходили собі справу для душі. Тут проходили репетиції хор-ланки, дівочого ансамблю, учнівські колективи. Частенько сільська молодь ставила на сільській сцені різні п'єси, влаштовувала вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми. Саме Федір Олександрович був ініціатором відзначення давнього язичницького свята Івана Купала. Сьогодні це свято відзначається у всьому районі, а в 60-70-і роки до Лісового їхало багато різного люду, щоб побачити це дійство. Багато енергії віддав Ф. О. Грицюк створенню у 1975 році шкільного лісництва при Лісівському лісництві Дубровицького лісгоспу, клубу любителів природи. Коли у 1984 році було збудоване нове, красиве приміщення будинку культури, Федір Олександрович облаштував тут багатий куточок природи, взявся і за сільський музей. Як бачимо, це була людина великої енергії, багата на фантазію, вмілий організатор будь-якої справи.

Запис на Львівській телестудії 1980 роки

Активний, творчий працівник був удостоєний багатьох відзнак. Зокрема, у 1970 році Федір Олександрович був нагороджений медаллю «За доблесну працю», у 1985 році — медаллю «Ветеран праці» та медаллю лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості, у 1987 році — медаллю лауреата другого Всесоюзного фестивалю народної творчості. А скільки різних відзнак було отримано разом із хор-ланкою, яка була основною турботою і радістю. Найактивніші учасниці хор-ланки Грицюк О. М., Грицюк О. П., Скляр С. Г. є сьогодні частими гостями місцевої школи, де працює фольклорний гурток «Джерельце». Маленькі артисти переймають багатий досвід своїх бабусь, виступають із концертами перед односельцями. Є й перші перемоги на районному рівні: фольклорний колектив був неодноразовим переможцем та призером районного фестивалю-конкурсу «Дзвенить струна народна».

Релігія

[ред. | ред. код]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громади Релігійна організація Дата реєстрації Орієнтовна кількість парафіян Тип ритуальної будівлі Джерела
Релігійна громада Свято-Успенської парафії Сарненської єпархії УПЦ ПЦУ[33] 14 вересня 2004 - - [34]
     — православні.

У першій половині XIX століття село належало до греко-католицької парафії церкви Успіння Богородиці села Залішани Ровенського повіту,[35] яка з 1840-х років діяла як православна.[36] 19 червня 2022 року відбулися збори релігійної громади Свято-Успенської парафії Лісового, на яких було ухвалено рішення про перехід парафії від УПЦ (Московського патріархату) до Православної церкви України.[33]

Освіта

[ред. | ред. код]

У селі діє Лісівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[37] У 2011 році в ній навчалося 56 учнів (із 160 розрахованих) та викладало 15 учителів.[37]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Лісівський дошкільний навчальний заклад „Чебурашка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 20 дітей і працювало 3 учителі та вихователі.[38]

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

Наявне відділення поштового зв'язку.[39]

Ветерани війни

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ рос. Заморочени, 15 дворів.
  2. ↑ нім. Samorotscheni, 15 дворів.
  3. ↑ «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[17]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 4.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Лісове // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  3. ↑ а б в г ІМіС УРСР, 1973, с. 289.
  4. ↑ а б Рівненщині - 70. dubrlibr.rv.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 29 жовтня 2019.
  5. ↑ Реабілітовані історією. Рівненська область / Реабілітовані історією. Рівненська область / редкол. тому (співгол. О. Ю. Данильчук, співгол. О. В. Муляренко, відп. секр. А. А. Жив’юк та ін.); кер. кол. упоряд. А. А. Жив’юк. — Рівне : Дятлик М, 2018. — Т. 8. — С. 500. — ISBN 978-617-515-291-1.
  6. ↑ а б в г д Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych (PDF). Т. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 65. Архів оригіналу (PDF) за 31 травня 2015. (пол.)
  7. ↑ а б в г Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 196. (рос.)
  8. ↑ а б в г д е ж Lisove climate: Average Temperature, weather by month, Lisove weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 16 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
  9. ↑ ІАУ, 1980, с. 55.
  10. ↑ Ukrainia [Архівовано 5 грудня 2019 у Wayback Machine.]. The London Geographic Institute. 1919.
  11. ↑ ІАУ, 1980, с. 57.
  12. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 6 grudnia 1922 r. o utworzeniu powiatu stolińskiego oraz włączeniu gmin dobrosławskiej i pohostskiej do powiatu pińskiego. [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  13. ↑ Poleski Dziennik Wojewódzki. 1935, nr 18. — Brześć nad Bugiem : Poleski Urząd Wojewódzki, 1935.11.20. — С. 60-62. (пол.)
  14. ↑ Денищук О. С. Книга Пам'яті і Слави Волині. — 2007. — Т. 14 : Рівненська область, Дубровицький район. — С. 116. — ISBN 978-966-8424-79-3.
  15. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 439.
  16. ↑ Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  17. ↑ Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 січня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  18. ↑ Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  19. ↑ а б в Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 270.
  20. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  21. ↑ а б Сведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II. — 1859. — С. 651. (рос. дореф.)
  22. ↑ а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  23. ↑ а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  24. ↑ КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ. Дубровицька районна державна адміністрація. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  25. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  26. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5.
  27. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10.
  28. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 13.
  29. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42.
  30. ↑ а б Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
  31. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 55.
  32. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58.
  33. ↑ а б На шість громад за вихідні стало менше в УПЦ МП (оновлено) - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). 20 червня 2022. Процитовано 29 серпня 2022.
  34. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011.
  35. ↑ Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг. — Житомир : Вид-во «Волинь», 2010. — Т. 1: Римо-католицизм; греко-католицизм; лютеранство; іудаїзм. — С. 65. Архівовано з джерела 18 червня 2018
  36. ↑ Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг. — Житомир : Вид-во «Волинь», 2010. — Т. 2: Православ’я. — С. 429.
  37. ↑ а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 51.
  38. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 53.
  39. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71.

Офіційні дані та нормативно-правові акти

[ред. | ред. код]

Мапи

[ред. | ред. код]
  • Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лісове (Дубровицька міська громада)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лісове_(Дубровицька_міська_громада)&oldid=41391165