Козмин
Козмин (Кузьмин, Козмін, Козмінул) – історичне поселення XIV - XVIII ст., на території якого розвинулися населені пункти Коровія, Чагор і Молодія (Чернівецький район Чернівецької області. Спадкоємцем Козмина вважається також сусіднє село Валя Кузьмина.
Козмин згадується у численних літописах і хроніках у зв’язку із битвою 1497 року між військами польського короля Яна Ольбрахта і молдавського господаря Штефана Великого[1]. Поселення пов’язане з формуванням назви історико-географічного регіону, який відомий нині як «Буковина».
Перші історичні згадки про Козмин (Кузьмин) пов’язані із реєстром провінцій та вікаріатів католицького чернечого Ордену братів менших (міноритів), що датується 1334 роком. Згідно з ним окремою організаційною структурою цього Ордену був вікаріат Русі (vicaria Russiae), до складу якого входило 13 месіонерських місій. Одна з них зафіксована у Кузьмині (Cusminen) – населеному пункті, розташованому між Снятином і Серетом[2]. В латиномовних джерелах XIV століття Руссю, або ж королівство Русь (лат. Regnum Russiae), називали Галицьке князівство.
Ще один список францисканських адміністрацій, у якому згадуються вікаріат Русі і його осередок у Кузьмині, датують 1385 -1400 рр. [3].
Очевидно, що в той час поселення Кузьмин було більш значним населеним пунктом, ніж сусідні Чернівці. Але ситуація почала змінюватися після 1408 року, коли саме Чернівці стали митним пунктом Молдавського князівства.
3 квітня 1488 року воєвода Штефан Великий видав грамоту про чергові дарування Путнянському монастиреві. Згідно з документом до складу монастирських володінь перейшло і власне (питоме) село воєводи на ім’я «Козмин» (Козминул)[3]. Детальний межовий опис дозволяє встановити, що територія села (громади) Кузьмин розміщувалася між селами Кучур (Великий Кучурів), Чернівці і Луковиця. Вона загалом співпадає із зовнішніми межами сілКоровія, Чагор і Молодія, що зафіксовані на мапах ХVIII-XIX століть.
Власне населений пункт під назвою Козьмин розміщувався поблизу міжнародного торговою шляху, що відомий якСтарий Берладський шлях. У грамоті 1488 року він згадується як «велика дорога», що іде від Чернівців. Історичний шлях пролягав з Чернівців до річки Дереглуй і устя потоку Невільниця, що поблизу нинішньої автостради, однак далі він повертав в південно-західному напрямку до височини Діброва і села Мигучени (Михайлівка). [3].
З історичним Козмином пов’язана назва урочище «Селеще», що позначене на давніх мапах над нижньою течією потоку Коровія, неподалік злиття із річкою Дереглуй. У давні часи «селищами» часто називали запустілі поселення, місця, де колись було село. На це вказує і народний переказ про заснування села Молодія. У ньому йдеться про молоде подружжя, яке проживало у поселенні, розміщеному між нинішніми Чагром і Коровією. Але якось напали турки і зруйнували село. Молодятам вдалося врятуватися і вони перебралася на іншу місцину. Він слова «молоді» утворилася назва нового поселення - «Молодія»[4].
Кузьминова Буковина – предтеча назви Буковинського краю
[ред. | ред. код]Козминський ліс під назвою «Буковина» згаданий 1488 року в межовому описі села Козмин. Він розміщувався на південно-східній околиця Козмина між річкою Дереглуй і межею (готарем) села (Луковиця). Натомість «Козминова Буковина», «Козминьска Буковина» зафіксовані в найдавніших молдавських літописах, укладених ченцями Бистрицького і Путнянському монастирів у зв’язку з воєнними подіями 1497 року, коли король Польщі Ян Ольбрахт здійснив похід проти Молдавії і намагався взяти Сучавську фортецю.
Не досягнувши успіху, король змушений був підписати перемир’я зі Штефаном Великим і почати відхід. Проте Молдавський господар влаштував засідку у лісі поблизу села Козмин і 26 жовтня завдав противникові нищівної поразки[5]..
Бистрицький літопис, що охоплює події 1359 – 1507 років, повідомляє, що Стефан-воєвода наздогнав поляків на краю Козминової Буковини («край Козмин буков[ины]», розбив їх і погнав через Буковину Козминову, вбиваючи і січучи – «разбишѧ их, и тако погнашѧ их прѧз Буковину Козминова, убиваѧщи и сѧкущи»[6].
Звістка про розгром польської армії (Битва біля Козминського лісу) лісі облетіла багато держав, завдяки чому топонім «Буковина» в численних хроніках й літописах почала все більше вживатися як назва краю. Волинський короткий літопис повідомляв, що король Ян Ольбрахт повертався від Сучави «просто до Снятина по Буковинью, и преидоша волохове и туркове на него и много от вои его убиша». Воскресенський літопис був лаконічнішим: «И догони его Стефань на Буковине и поби его». Натомість Ольшевський літопис зазначав: «króla Olbrachta porazili na Bukovynie volochovie».
На початку XVIII століття зацікавлення Козмином виявив Димитрій Кантемир, видатний молдавський державний діяч та історик, автор «Опису Молдавії». У своєму творі він зазначав: «Поряд з селом Козмин, на річці Кучур, недалеко від того місця, де вона впадає у Хієрас [Прут], видніються руїни древнього міста. Однак ми ніде не змогли знайти жодних свідчень про те, хто його заснував, незважаючи на наші неодноразові ретельні пошуки»[7].
На карті «Новий і точний опис Молдавського князівства» Д. Кантемира (1737) Козмин (Cosmin) і сусіднє село Кучурів (Великий Кучурів) розміщені на правому березі річки Кучур, а Михальча – на лівому березі річки[8]. Очевидно, що річкою Кучур, притокою Пруту, на той час вважали один з допливів Коровії, що бере початок в околицях Кам’яної (потік Камений) чи (Великого Кучурова (потік Клітичний), а відтак нижнє течію річок Коровія і Дереглуй.
З прилученням Буковини до Австрійської імперії на території Козмина вже були сформовані три поселення, що були визнані самостійними громадами, - Коровія, Чагор і Молодія. Невдовзі до Молодії було приєднано і частину Кузьминського лісу, що розміщувалася на потоком Невольниця і належала раніше селу Новоселиця (нині Круп'янське), яке опинилося по той бік австрійсько-турецького кордону[3]. Над річкою Невольницею постала німецька колонія Францталь (Franzthal = Долина Франца), названа так на честь австрійського імператора Франца ІІ, який мандрував цією місцевістю і милувався гарними краєвидами[9]. У період входження краю до складу королівської Румунії (1918-1940) поселення було перейменоване на «Valea Cosminului» (Долина Козмина)[10], а нині відоме як Валя Кузьмина.
- ↑ Чучко М. К. Козмин (1497): буковинська перемога Штефана Великого. — С. 41
- ↑ Масан О. М. Буковина як об’єкт міжнародних відносин з давніх часів до 1774 р. — С. 26
- ↑ а б в г Старий Берладський шлях, 2023.
- ↑ Die Bukowina. Eine allgemeine Heimatkunde = Буковина. Загальне краєзнавство. — C. 254
- ↑ Fischer E. Kozmin. Zur Geschichte des polnisch-moldauischen Krieges… — S. 37-45
- ↑ Масан О. М. Буковина як об’єкт міжнародних відносин з давніх часів до 1774 р. — С. 66
- ↑ Кантемир Д. Описание Молдавии: факсимиле, латинский текст и русский перевод Стурдзовского списка. — С. 182
- ↑ Principatus Moldaviae nova & accurata descriptio / Delineante Principe Demetrio Cantemirio
- ↑ Die Bukowina. Eine allgemeine Heimatkunde = Буковина. Загальне краєзнавство. — C. 254
- ↑ Recensământul general al populației României din 1930. – P. 430(рум.)(фр.)
- Кантемир Д. Описание Молдавии: факсимиле, латинский текст и русский перевод Стурдзовского списка / сост. и общая ред. Н. Л. Сухачева; предисл. А. Ешану и П. Балмуша. — СПб. : Нестор-История, 2011. — 434 с.
- Квасецький А. Старий Берладський шлях: Краєзнавчі нариси з історії Буковини. — Чернівці : Місто, 2023. — 252 с.
- Масан О. М. Буковина як об’єкт міжнародних відносин з давніх часів до 1774 р. // Буковина в контексті міжнародних відносин (з давніх часів до середини XX ст.). — Чернівці: Рута, 2005. — С. 9-168.
- Чучко М. К. Козмин (1497): буковинська перемога Штефана Великого. — Чернівці : «Місто», 2019. — 96 с. (link [Архівовано 7 вересня 2021 у Wayback Machine.])
- Die Bukowina. Eine allgemeine Heimatkunde = Буковина. Загальне краєзнавство. / Переклад з нім. Ф.С. Андрійця, А.Т. Квасецького; наук. редактори В. М. Ботушанський, О.М. Масан, В.Ю. Іванюк]. — Чернівці: Зелена Буковина, 2004. — 488 с.
- Fischer E. Kozmin. Zur Geschichte des polnisch-moldauischen Krieges im Jahre 1497 = Фішер Е. Козмин. До питання про історію польсько-молдавської війни 1497 року / пер. з нім. В. Іванюка // Зелена Буковина. — 2003. — № 1–2. — С. 2–77.[1] [Архівовано 28 липня 2021 у Wayback Machine.]