Перейти до вмісту

Лебедєв Євген Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лебедєв.
Лебедєв Євген Олексійович
Ім'я при народженніЛебедев Евгений Алексеевич
Народився15 січня 1917(1917-01-15)
Балаково, Миколаївський повіт[d], Самарська губернія, Російська імперія[1]
Помер9 червня 1997(1997-06-09) (80 років)
СРСР СРСР → Росія Росія
ПохованняЛітераторські мостки
Національністьросіянин
Громадянство СРСР
 Росія
Діяльністьактор, театральний педагог, телеактор
Alma materДержавний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського (1937)
ЗакладВеликий драматичний театр імені Георгія Товстоногова
Роки діяльності1836—1996
У шлюбі зТовстоногова Натела Олександрівнаd
Дітисин Олексій Євгенович Лебедєв,
Батькисвященик Олексій Лебедєв
IMDbnm0495543
Автограф
Нагороди та премії
CMNS: Лебедєв Євген Олексійович у Вікісховищі

Євген Олексійович Лебедєв (рос. Евгений Алексеевич Лебедев; 15 січня 1917, Балаково, Самарська губернія, Російська імперія — 9 червня 1997, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, театральний викладач. Народний артист СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1987). Лауреат Ленінської (1986) і Державної премії СРСР (1950, 1968). Почесний громадянин Санкт-Петербурга (1996).[2]

Життєпис, походження, навчання

[ред. | ред. код]

Народ. 15 січня 1917 р. у місті Балаково (нині Саратовська область, (Росія). Походив з родини місцевого священика. Батько та його матінка були заарештовані як представники духовенства та розстріляні 1936 р. радянською владою.

Син був вимушений надовго приховати власне походження, аби вижити в обставинах сталінських репресій. З 1927 року мешкав у діда в місті Самара. Шкільну освіту опановував в Самарі в радянській школі № 13 імені Чапаєва. Навчання продовжив в Фабрично-заводському училищі (ФЗУ) при заводі «Кінап». Брав участь у художній самодіяльності заводу. З 1932 року влаштувався в самарський Театр робочої молоді (ТРАМ).

Театральна освіта і творчість

[ред. | ред. код]

Перебрався в Москву, де удосконалював театральну освіту, працював в студії Театру Червоної армії. В період 1936—1937 рр. навчався в Центральному технікумі театрального мистецтва (тепер — ГИТИС), а з 1937 року — в училищі Камерного театру в Москві.

Закінчив Московське міське театральне училище (1940). За розподілом потрапив 1940 року в російський ТЮГ міста Тбілісі. В Тбілісі познайомився із Георгієм Товстоноговим (1915—1989) та його сестрою. З родиною Товстоногових буде пов'язане все життя. Сестра Товстоногова — Натела Олександоівна стане дружиною Євгена Лебедєва. Після розлучення Георгія Товстоногова з власною дружиною родина Євгена і Натели Лебедєвих стане виховувати і його двох синів.

1949 р. Лебедєв покинув Тбілісі і перебрався в Москву. На театральній біржі зустрів Георгія Товстоногова, котрий щойно отримав призначення на посаду головного режисера Театру Ленінського комсомолу в місті Ленінград. Родина знову возз'єдналась і Євген Лебедєв перебрався в Ленінград. Дебютна роль в новому театрі — Саня Григор'єв за романом Валентина Каверіна «Два капітани». Радянський актор не мав вибору і був вимушений грати в радянських чи пропагандистських п'єсах. Державним завданням було створення Георгієм Товстоноговим на сцені Театру Ленінського комсомолу вистави «Із іскри…» — про молоді роки Йосипа Сталіна. Головну роль молодого Сталіна створив Євген Лебедєв, хоча добре пам'ятав, хто саме винний в насильницькій смерті його батька та матері, розстріляних НКВС. Але вистава була визнана вдалою і ідеологічно вірною, а театральний режисер та актор в ролі Сталіна отримали Сталінську премію.

Епохальний Ленінградський ВДТ

[ред. | ред. код]

З 1956 р. працював у ленінградському Великому Драматичному театрі, найкращому драматичному театрі в Ленінграді на той час. Перехід в театр Георгія Товстоногова значно покращив репертуарну політику і формування якісного акторського складу. Театр став в змозі реалізовувати будь-які драматичні вистави — від пропагандистських з комуністичною риторикою до нових прочитань російської та світової класики (Максим Горький, Антон Чехов, Пітер Шеффер тощо).

Характерний актор Євген Лебедєв

[ред. | ред. код]

Велику акторську практику Євген Лебедєв пройшов ще в Тбіліському Театрі юного глядача, де грав надзвичайно різні ролі і де виробився в провідного актора колективу. Невисокий на зріст, з живою і багатою мімікою, він мав здатність швидко перетворюватися на чергового театрального персонажа. На це працював і дещо високий тембр голосу актора, що дозволяло грати і жіночі ролі. Серед комедійних і казкових ролей Євгена Лебедєва — роль кокетуючою Баби Яги, якою він уславився в театрі і на концертах, граючи її — без театрального гриму і ще в чоловічих костюмах.

Як актор широкого трагедійного діапазону, Євген Лебедєв уславився в п'єсах за творами М. Горького, ім'я якого носив театр. Легендарною стала роль Бессеменова у виконанні Євгена Лебедєва за п'єсою «Міщани» М. Горького. На достовірність ролі зіграло все — і російська фактура актора родом з Волги, і добре знання міщанського побуту з показовою побожністю, і типи людей, здатних перетворювати на пекло — родинне життя й роками мучити близьких їм людей. Засліплений покорою оточення, закостенілий в гордині і насиллі Бессеменов Лебедєва не здатний ні поступитися власною керівною роллю дітям, ні зробити щасливими — ні власну дружину, ні власних дітей. Актори грали трагедію розпаду колись міцної родини і перетворення її на купку людей з невдалими і скаліченими долями, де головував, завдавав настрій і керував божевіллям Бессеменов Лебедєва. Власну книгу про театр і ролі в ньому актор так і назвав — «Мій Бессеменов». Частка театральних ролей актора зафіксована на кіноплівках.

Головним театром в житті Євгена Лебедєва став Великий Драматичний театр, де він працював майже 50 років.

Роками викладав в Ленінградському театральному інституті, був доцентом з 1958 року.

Евген Лебедєв як кіноактор

[ред. | ред. код]

У кіно знімається з 1952 р. (фільми: «Піднята цілина» (1959—1961), «Поїзд милосердя» (1964, Супругов), «Іду на грозу» (1965), «У вогні броду немає» (1967), «Нотатки божевільного» (1968), «Злочин і кара» (1969) та ін.).

Грав в українських кінокартинах: «Заячий заповідник» (1972), «Ринг» (1973), «Фантазії Веснухіна» (1977, т/ф, клоун, Микола Божор), «Відпустка, яка не відбулася» (1976), «Театр невідомого актора» (1976, Богодух-Мирський), «Прелюдія долі» (1984, Олександр Коробейченко), «Чехарда» (1987, т/ф), «Крамниця „Рубінчик і…“» (1992, Ісаак Рубинчик).

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер 9 червня 1997 р. в місті Санкт-Петербург. Похований на цвинтарі Літераторські мостки Волкова кладовища.

Звання

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Озвучування:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Лебедев Евгений Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ [Почетные граждане Санкт-Петербурга // Офіційний сайт Адміністрації Санкт-Петербурга (рос.). Архів оригіналу за 13 червня 2016. Процитовано 12 червня 2016. Почетные граждане Санкт-Петербурга // Офіційний сайт Адміністрації Санкт-Петербурга (рос.)]

Література

[ред. | ред. код]
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 229;
  • Раззаков Ф. Досьє на звезд. 1962—1980. М., 1998. — С. 736;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 414—415;
  • Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 678;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С. 167—168;
  • Театр: Энциклопедия. М., 2002. — С. 190;
  • Евгений Лебедев: Великий лицедей. Рассказы, дневники, воспоминания. М., 2002.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лебедєв_Євген_Олексійович&oldid=44064240