Перейти до вмісту

Огризко Володимир Станіславович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Володимир Станіславович Огризко
Перший заступник секретаря РНБО
17 березня 2009 — 23 лютого 2010
ПрезидентВіктор Ющенко
Прем'єр-міністрЮлія Тимошенко
8-й Міністр закордонних справ України
18 грудня 2007 — 3 березня 2009
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникАрсеній Яценюк
Наступникв. о. Володимир Хандогій
Виконуючий обов’язки міністра закордонних справ України
31 січня 2007 — 21 березня 2007
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникБорис Тарасюк (в. о.)
НаступникАрсеній Яценюк
Перший заступник міністра закордонних справ України
18 лютого 2005 — 19 грудня 2007
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникВолодимир Єльченко
НаступникВолодимир Хандогій (в. о.)
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії
1999 — 2004
ПопередникМикола Макаревич
НаступникЮрій Полурез
Народився1 квітня 1956(1956-04-01) (68 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Відомий якМіністр закордонних справ України (2007-2009)
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materІнститут міжнародних відносин Київського університету і КНУ імені Тараса Шевченка
Політична партіяНаша Україна
Професіядипломат
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Хрест Івана Мазепи
Хрест Івана Мазепи
Кавалер ордена Честі (Грузія)
Кавалер ордена Честі (Грузія)
Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
Почесні званняНадзвичайний і повноважний посол України (1996)
 Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Станісла́вович Огризок (нар. 1 квітня 1956, Київ, Українська РСР, СРСР) — український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009. Надзвичайний і повноважний посол України (1996).

Освіта

[ред. | ред. код]

1978 — закінчив Київський державний університет ім. Шевченка, спеціаліст з міжнародних відносин, референт-перекладач з німецької мови. Кандидат історичних наук, володіє німецькою та англійською мовами.

Дипломатична кар'єра

[ред. | ред. код]
  • У Міністерстві закордонних справ України з 1978:
  • 1978–1980 — аташе Відділу преси МЗС УРСР.
  • 1980–1981 — 3-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
  • 1981–1983 — служба в Збройних Силах СРСР.
  • 1983–1985 — 3-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
  • 1985–1988 — 2-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
  • 1988–1991 — 1-й секретар Відділу головного радника МЗС УРСР.
  • Червень-липень 1991 р. — радник Відділу головного радника МЗС України.
  • Липень 1991 — березень 1992 p. — радник Відділу політичного аналізу і координування МЗС України.
  • 1992–1993 — радник Посольства України у ФРН.
  • 1993–1994 — радник Посольства України в Австрії.
  • 1994–1996 — радник Посольства України у ФРН.
  • 1996–1999 — керівник Управління зовнішньої політики, керівник Головного управління з питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації Президента України.
  • 1999–2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії та Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні.
  • 2004–2005 — Посол з особливих доручень Управління євроатлантичної співпраці МЗС України.
  • 2005 — грудень 2007 — 1-й заступник міністра закордонних справ України.
  • 18 грудня 2007 р. — 3 березня 2009 р. — міністр закордонних справ України.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Перша номінація на міністра

[ред. | ред. код]

1 грудня 2006 Верховна Рада відправила у відставку міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. Президент Ющенко не прийняв цього рішення, і продовжував вважати Бориса Тарасюка міністром, таким чином увійшовши в конфронтацію з парламентом і урядом. Тарасюк не допускався на засідання уряду, і зрештою 30 січня 2007 подав у відставку. 31 січня президент Ющенко подав у Верховну Раду на затвердження міністром закордонних справ кандидатуру Володимира Огризка, який на той момент був першим заступником і фактично виконував функції міністра. Але парламент не затвердив пропозиції президента.

21 березня 2007 р. Верховна Рада призначила міністром Арсенія Яценюка, кандидатура якого була внесена після двократної відмови затвердити Огризка.

Міністр закордонних справ

[ред. | ред. код]

3 18 грудня 2007 — Міністр закордонних справ України в уряді Юлії Тимошенко, призначений за поданням президента Віктора Ющенка. На посаді, зокрема, займався питаннями правової регламентації перебування Чорноморського флоту Росії в Україні і переведенням питань організації його виводу в практичну площину[1]. Активно підтримував Грузію під час збройного конфлікту з Росією у 2008, чим теж викликав незадоволення в Москві. Міністр закордонних справ України Володимир Огризко і його заступник Костянтин Єлісєєв нагороджені грузинським Орденом Честі за підтримку Грузії у війні з Росією.[2]

У лютому 2009 українська преса повідомляла[3], що керівники дипломатичних представництв України при Європейському союзі, в країнах ЄС, США, Росії, Балканських країнах і Молдові отримали доручення терміново проінформувати офіційних осіб країн перебування на максимально високому рівні про «недобросовісні й неадекватні ситуації» дії прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко.

17 лютого 2009 р. на сайті МЗС України з'явилася інформація про те, що в міністерство запросили посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна. Під час зустрічі Огризко висловив Черномирдіну протест стосовно «недружніх і вкрай недипломатичних оцінок, коментарів і висловів на адресу України та її керівництва».

3 березня 2009 р. Верховна Рада України 250 голосами «за» проголосувала за відставку Володимира Огризка з посади міністра закордонних справ. Зокрема, за його відставку проголосували 174 народні депутати від фракції Партії регіонів, 49 — від БЮТ, 27 — від КПУ.

Після відставки

[ред. | ред. код]

17 березня 2009 Ющенко призначив В. Огризка першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України (указ президента України № 163/2009), куди він раніше входив за посадою як міністр закордонних справ. За два дні до інавгурації Віктора Януковича, 23 лютого 2010, Огризко подав у відставку з поста заступника голови РНБО[4]. Наступного дня Ющенко прийняв відставку[5].

У вересні 2010 Огризко вступив до партії «Наша Україна»[6]. У липні 2012 він склав повноваження члена президії та заступника голови політради партії і припинив своє членство в ній[7].

З 2022 року проректор з міжнародної діяльності в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Вибори до Верховної Ради 2014 року

[ред. | ред. код]

На позачергових парламентських виборах 2014 року, балотувався по 223 округу у місті Києві від партії Ми українці. Зайняв третє місце з 10,81 % голосів.[8]

Бізнес-кар'єра

[ред. | ред. код]

Станом на вересень 2024 року працює головним радником Голови правління ПАТ «Укрнафта»[9].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[10]

Під час кривавих подій у Києві 18 лютого 2014 під час Євромайдану Володимир Огризко звернувся з відкритим «Зверненням до лідерів Європи та США, які ще в змозі діяти». В ній він звинуватив уряди Західних країн у проведенні пасивної політики бездіяльності та «невтручання» щодо України під час злочинів режиму Януковича проти власного народу. Він також нагадав про красномовне історичне «мовчання» під час Голодомору 1932—1933, Другої світової війни та про «умовляння» політичного керівництва України з боку західних держав кінця 1980-х «залишатися» у складі СРСР.

Володимир (у вишитій сорочці) на Форумі видавців у Львові (2012)

Він також застеріг лідерів Заходу проти передачі України під протекторат Москви. В такому випадку події в Україні можуть вилитися в більш жорстоку та криваву війну, ніж війна в колишній Югославії. Володимир Огризко апелював до совісті й моральних зобов'язань перед українським народом урядів Європи та США.[11][12]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • син — Огризко Ростислав Володимирович — директор Першого територіального департаменту Міністерства закордонних справ України. Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу (2023)[17].

Книги

[ред. | ред. код]
  • Огризко В. С. «Розпад Росії: загроза чи шанс?» / «The Disintegration of Russia: Threat or Opportunity?» — Київ: ДП «ГДІП», 2021. — 100 с. ISBN 978-617-95108-4-7
  • Огризко В. С. «Доля недоімперії». — Київ: ДП «ГДІП», 2022. — 212 с. ISBN 978-617-8240-00-4
  • «Багатовимірний рашизм: початок і кінець» / [укладач: В. С. Огризко] — Київ: ДП «ГДІП», 2023. — 245 с. ISBN 978-617-8240-06-6

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ДТ. Володимир Огризко: «Підготовку до виведення ЧФ Росії треба починати вже сьогодні»
  2. ↑ УП: Огризку дали орден за російсько-грузинську війну. Архів оригіналу за 4 березня 2009. Процитовано 3 березня 2009.
  3. ↑ Огризко доручив послам трубити про «брехню» Тимошенко
  4. ↑ Ульянченко подала в отставку с должности главы СП. УНИАН. 23 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.
  5. ↑ Ющенко принял отставку главы своего секретариата и пресс-секретаря. РИА Новости. 24 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.
  6. ↑ Григорий Омельченко и Владимир Огрызко вступили в партию Ющенко. Газета.ua. 24 сентября 2010. Процитовано 5 липня 2012.
  7. ↑ Огрызко ушел из «Нашей Украины». УНИАН. 5 июля 2012. Процитовано 5 липня 2012.
  8. ↑ https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp040pt001f01=910pf7331=223.html
  9. ↑ https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp407pt001f01=910pf7201=10041.html
  10. ↑ Поважна рада. Орден Святого Пантелеймона. Процитовано 17 квітня 2024.
  11. ↑ Українська правда: Appeal to those EU and US leaders who still can act (англ.)
  12. ↑ Обращение к тем лидерам ЕС и США, которые все еще могут действовать!(рос.)
  13. ↑ Указ Президента України № 578/2006 від 26 червня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»
  14. ↑ Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами»
  15. ↑ Постанова КМУ від 18 грудня 2002 р. № 1932
  16. ↑ Постанова ЦВК від 13.06.2006 № 125
  17. ↑ Указ Президента України від 22 грудня 2023 року № 843/2023 «Про присвоєння дипломатичних рангів»

Інтерв'ю, публікації

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Посол України в Австрії
1999 - 2004 		Наступник:
Макаревич Микола Петрович Полурез Юрій Володимирович
Попередник
в.о. Тарасюк Борис Іванович 		в.о. Міністра закордонних справ України
31 січня 2007 — 21 березня 2007 		Наступник
Яценюк Арсеній Петрович
Попередник
Яценюк Арсеній Петрович 		8-й Міністр закордонних справ України
18 грудня 2007 — 3 березня 2009 		Наступник
в.о. Хандогій Володимир Дмитрович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Огризко_Володимир_Станіславович&oldid=44186118