Окуповані Росією території
1. Придністров'я (після 1992 р.)
2. Чечня (після 2000 р.)
3. Абхазія (після 2008 р.)
4. Південна Осетія (після 2008 р.)
5. Крим (після 2014 р.)
6. Луганська область (після 2014 р. та після 2022 р.)
7. Донецька область (окупована частково) після 2014 р. та після 2022 р.)
8. Запорізька Область (окупована частково) після 2022 р.)
9. Херсонська Область (окупована частково) після 2022 р.)
.jpg)
Окуповані Росією території[1] — збірна назва територій, які уряди Грузії та України, а також міжнародне співтовариство визнали окупованими під російським військовим контролем. Термін «окуповані Росією території» використовується для позначення Абхазії, Південної Осетії, Криму та Донбасу. Крім того, Японія та кілька інших країн вважають, що південні Курильські острови окуповані Росією.[2]
Після розпаду Радянського Союзу багато молдаванів по всій колишній Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці почали вимагати об'єднання з Румунією, щоб «молдовська» (яку просили називати румунською) була написана латиницею, а не кирилицею і щоб вона стала єдиною офіційною мовою Молдови. Це було погано сприйнято в сучасній Гагаузії, етнічно-тюркському регіоні Молдови, і на більшій частині лівобережжя Дністра. Російськомовні, які становили більшість у регіоні, виступали за збереження російської мови як офіційної мови Молдови на рівні з молдавською, а також проти об'єднання з Румунією. Конфлікт вилилися в Придністровську війну в 1992 році, яка після битви при Бендерах закінчилася перемогою сепаратистів, які проголосили незалежність Придністров'я одночасно з російською військовою інтервенцією, незважаючи на прохання Молдови залишити те, що за законом все ще є її міжнародно визнаною землею. Після закінчення війни Придністров'я кілька разів зверталося з проханням приєднатися до Росії.
У 1994 році Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія, поклавши початок першій чеченській війні, яка закінчилася перемогою чеченців у 1996 році та збереженням їхньої незалежності від Росії.
Всього через 3 роки Росія знову напала на Чечню, поклавши початок Другій чеченській війні. Російські війська окупували Грозний, а потім Чечню в 2000 році, але чеченські бійці продовжували битися в горах і ніколи формально не здавалися. У 2007 році уряд Ічкерії втік у вигнання за нового президента Ахмеда Закаєва, а в 2009 році Росія офіційно оголосила про завершення «антитерористичної операції», завершивши другу війну.
Наразі тільки 2 країни активно визнають Чеченську Республіку Ічкерія, це Афганістан з 2000 року та Україна з 2022 року.[3][4] Першою країною, яка коли-небудь визнала незалежність Чечні, була Грузія в 1992 році[5], але після російської окупації в 2000 році Грузія активно не визнавала Чечню, хоча ніколи офіційно не скасовувала визнання.
Естонія та Азербайджан також хотіли визнати незалежність Чечні в 90-х роках, але в кінці Естонія не пішла на це через тиск самої Росії та Європейського Союзу, а Азербайджан не визнав Чечні через політичну нестабільність в країні, Перша карабахська війна та подальший державний переворот у 1993 році.
Після російсько-грузинської війни 26 серпня 2008 року президент Медведєв підписав укази про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії як суверенних держав. Росія встановила дипломатичні відносини з цими частково визнаними державами і розмістила російські війська як в Абхазії, так і в Південній Осетії. Російські силовики були розгорнуті вздовж лінії розмежування з Грузією.
28 серпня 2008 року парламент Грузії одноголосно ухвалив резолюцію, яка офіційно проголошує Абхазію та Південну Осетію окупованими територіями Росії. Закон забороняє в'їзд в регіони з Росії, а порушники караються штрафом або позбавленням волі. В'їзд в Абхазію повинен здійснюватися з Зугдідського муніципалітету, а в Південну Осетію — з Горійського[6].
Багато міжнародних журналістів і медіа-компаній, таких як Fox News, Al Jazeera, Radio Free Europe / Radio Liberty, а також неурядові організації називали Абхазію та Південну Осетію окупованими територіями Росії.[7][8][9][10][11][12][13][14][15][16]
У квітні 2010 року комітет із закордонних справ грузинського парламенту звернувся до законодавчих органів 31 країни з проханням оголосити два регіони Грузії Абхазію та Південну Осетію територіями під російською окупацією та визнати, що масове переміщення цивільного населення з цих регіонів Росією є етнічними чистками[17]. Міністерство закордонних справ Росії звернулося до Грузії з проханням скасувати цей закон[18].
Після російського військового втручання на початку 2014 року, що призвело до втрати українського контролю над Кримським півостровом та частиною Донецької та Луганської областей, ситуація щодо Кримського півострова стала складнішою, оскільки Росія анексувала територію в березні 2014 року. і створила там два незаконні суб'єкти Федерації — Республіка Крим і місто федерального значення Севастополь. Україна продовжує визнавати Крим як на невід'ємну частину своєї території, що підтримується більшістю іноземних урядів і резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262[19], хоча Росія та деякі інші країни-члени ООН визнають Крим частиною Російської Федерації або висловили підтримку референдуму в Криму 2014 року.
У 2015 році український парламент офіційно призначив 20 лютого 2014 року датою «початку тимчасової окупації Криму та Севастополя Росією.»,[20] і окупації 7 % території України[21].
У лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну після визнання Донецької та Луганської Народних Республік як незалежних держав. Станом на жовтень 2022 року Росія тримає під окупацією території Донецької, Харківської, Херсонської, Луганської, Миколаївської та Запорізької областей, а також Крим своїми збройними силами за підтримки російських найманців, чеченських кадировців і сепаратистів, що підтримуються Росією.
У вересні українська армія повернула під контроль майже всю Харківську область.
Росія провела референдуми про анексію окупованих територій України з 23 вересня по 27 вересня. 30 вересня Путін підписав договори з призначеними Росією главами ДНР, ЛНР, Херсонської та Запорізької областей про входження до складу Росії[22], їх анексія була схвалена Конституційним судом Росії та ратифікована Радою Федерації, хоча заявлені кордони Російської Федерації ще не визначені.[23]
Від 2022 року Росія примусово мобілізувала до своєї армії від 55 до 60 тисяч чоловіків.[24][25]
Суперечка за Курильські острови — територіальна суперечка між Японією та Російською Федерацією з приводу приналежності чотирьох найпівденніших Курильських островів. Чотири спірні острови, як і інші острови Курильської гряди, які не є спірними, були анексовані Радянським Союзом після десантної операції на Курильських островах наприкінці Другої світової війни. Спірні острови перебувають під керуванням Росії як Южно-Курильський округ Сахалінської області. На них претендує Японія, яка називає їх своїми Північними територіями або Південною Тисімою та вважає їх частиною субпрефектури Немуро префектури Хоккайдо.
Японія та США стверджують, що до укладення мирного договору між Японією та Росією під час Другої світової війни спірні північні території залишаються окупованою територією, яка знаходиться під контролем Росії на підставі Загального наказу №1. Європарламент у резолюції «Відносини між ЄС, Китайською Республікою та Китайською Народною Республікою та безпека на Далекому Сході», прийнятої 7 липня 2005 р., закликав Росію повернути Японії «окуповані» Південно-Курильскі острови.[26]
7 жовтня 2022 року президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про питання Північних територій Японії», за яким Україна визнала Курильські острови територією Японії, яка тимчасово окупована Росією.[27]
- Грузино-абхазький конфлікт
- Російсько-грузинська війна
- Міжнародна реакція на російсько-грузинську війну
- Міжнародне визнання Абхазії і Південної Осетії
- Російсько-українська війна
- Анексія Криму Російською Федерацією
- Війна на сході України
- Друга холодна війна
- Придністровський конфлікт
- Російська окупація Білорусі
- ↑ Open Skies, New START Pacts with Russia Face Bleak Outlook. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Вперше за два десятиліття Японія назвала Курили незаконно окупованими Росією. Українська правда (укр.). Процитовано 4 жовтня 2022.
- ↑ Post, Kyiv (19 жовтня 2022). Ukrainian Parliament Recognizes Independence of Chechen Republic of Ichkeria. Kyiv Post (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
- ↑ THE TALIBAN FORMALLY RECOGNIZES CHECHNYA. Jamestown (амер.). Процитовано 8 квітня 2024.
- ↑ უკრაინის უმაღლესმა რადამ იჩქერიის სუვერენიტეტი აღიარა | Rustavi2. rustavi2.ge (груз.). Процитовано 8 квітня 2024.
- ↑ Abkhazia, S.Ossetia Formally Declared Occupied Territory [Архівовано 2008-09-03 у Wayback Machine.]. Civil Georgia. 2008-08-28.
- ↑ Luke Coffey (31 серпня 2012). Four years later -- seeking a peaceful end to the Russian occupation. Fox News. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Hopeful Georgia takes baby steps towards EU. Al Jazeera. 30 листопада 2013. Архів оригіналу за 24 жовтня 2018. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Biden Says U.S. Will Not Recognize Abkhazia, South Ossetia. RFE/RL. 2 лютого 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Ariela Shapiro (13 липня 2013). Normalized Georgia-Russia Relations May Contradict Georgia's Territorial Integrity. CACI Analyst. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Luke Coffey, Georgia and Russia: The occupation too many have forgotten. 1 червня 2010. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Daniel Hamilton, Russia's occupation of Georgian territory must end. 25 травня 2011. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Marcel de Haas. NATO-Russia Relations after the Georgian Conflict (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 грудня 2013. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ FDD | Amazon Pays a Fine for Crimea Business, but Occupied-Territories Policy Remains Murky. 22 липня 2020. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Is Russia going to war with Ukraine and other questions. BBC News. 13 квітня 2021. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Belafi: How far will Canada's — and the West's — support for Ukraine go?. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Letter by Georgian Parliamentary Committee for Foreign Relations [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Civil Georgia. 2010-04-08.
- ↑ Russia Urges Georgia to Scrap Occupied Territories Law. RIA Novosti. 5 червня 2013. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Kremlin: Crimea and Sevastopol are now part of Russia, not Ukraine. CNN. 18 березня 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Thoughts on the Russian-occupied territories. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Speakers Urge Peaceful Settlement to Conflict in Ukraine, Underline Support for Sovereignty, Territorial Integrity of Crimea, Donbas Region. United Nations. 20 лютого 2019. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 16 травня 2019.
- ↑ Ukraine war latest: Putin declares four areas of Ukraine as Russian. BBC News (брит.). Процитовано 9 жовтня 2022.
- ↑ Reuters (4 жовтня 2022). Russia's Federation Council ratifies annexation of four Ukrainian regions. Reuters (англ.). Процитовано 9 жовтня 2022.
- ↑ Росія примусово мобілізувала на окупованих територіях до 60 тисяч чоловіків — ГУР
- ↑ Росія на захоплених територіях примусово мобілізувала близько 60 тисяч чоловіків - розвідка
- ↑ Офіційний журнал Європейського Союзу , C 157 E/471, 6 липня 2006 р., с. 471–473 .
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №692/2022.