Присиваська низовина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Присиваська низовина
ТипНизовина
РічкиСалгир
ОзераПерекопська група

Присиваська низовина — низовина на півночі Кримського півострова та півдні Херсонської області . Розташована навколо затоки Сиваш Азовського моря . Займає північ Красноперекопського, Джанкойського, Нижньогірського, північний захід Радянського районів.

Опис

[ред. | ред. код]

Простягається від Перекопського перешийка до Арабатської стрілки[1], згідно з іншими джерелами — від Перекопського перешийка до річки Мокрий Індол, де змінюється Індолською низовиною[2] .

Низовина відповідає фізико-географічній області Північно-Кримського низовинного степу. Її поверхня підвищується з півночі на південь від 0 до 30 м, у Херсонській області — з півдня на північ. Найнижча точка — урізання води озера Старе -5,0 м. Найвищою точкою служить безліч безіменних пагорбів.

Береги затоки Сиваш густо порізані затоками. В сушу вдаються посухи Західного Сиваша (Алгази) — глибоко вдаються частини акваторії, відокремлені сушею, які періодично затоплюються під дією вітру — вітрових нагонів. У Криму на низовині розташовані озера Перекопської групи: Айгульське або Кирське, Кирлеуцьке або Керлеут, Кияцьке або Тарханське, Красне або Асс, Кругле або Адаман, Пусурман або Солоне, Старе або Тузли, Чайка, Янгул ; у Херсонській області: Кругляк, Лиман, Авер'янівське, Соколовське. Тут протікає Салгир у нижній течії, невеликі річки (Побєдна, Істочна, Мирнівка, Чатирлик) і створено безліч мереж каналів (у тому числі Північно-Кримський канал, Азовський канал, Р-5-1 у Херсонській області).

Клімат помірно спекотний, із помірно м'якою зимою, дуже посушливий у західній частині і посушливий у східній частині області.

Галерея
Прибережно-водний комплекс затоки Сиваш річка Побєдна Ландшафт низовини. Село Якимівка Прибережно-водний комплекс півдня Айгульского озера

Геологія

[ред. | ред. код]

Фундаментом низовини у Криму служить ділянка Скіфської плити, у Херсонській області — Причорноморська западина.

У Криму до Присиваської низовини на півдні прилягає Північно-Кримська височина . Ґрунти представлені еолово-делювіальними суглинками і глина, які в долинах нечисленних річок і балок змінюються алювіальними суглинками і супісками, а біля Сиваша в гирлах великих річок — лиманними жовто-бурими і зеленавими піщанистими глинами. Коси і пересипи складаються з піщано-черепашкових порід.

У Херсонській області є пониженням Причорноморської низовини. Кристалічний фундамент опущений на велику глибину і покритий потужною товщею палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладень. В геоморфологічному відношенні — це морська акумулятивна терасова рівнина, у межах якої виділяються 3 терасні рівнини — давня і молода верхньопліоценова і давньоевксінська. Середнє значення абсолютних відміток висот становить 5-6 м, окремі ділянки мають позначки — 0,4 м нижче рівня моря.

Ґрунти: 1) каштанові солонцюваті дуже низькогумусоакумулятивні в комплексі з солонцями каштановими ультра низькогумусоакумулятивними, 2) лучно-каштанові солонцюваті в комплексі із солонцями каштановими ультра низькогумусоакумулятивними, 3) темно-каштанові низькогумусоакумулятивні (на лісових породах), 4) алювіальні, лучно-болотні, болотні . У Херсонській області прилегла до Сивашу частина представлена першим типом ґрунтів, у Криму — комплексом 1 + 2. Далі при підвищенні ґрунту змінюються третім типом. У заплавах річок (Салгир і її притоки) представлений четвертий тип ґрунтів[3] .

Природа

[ред. | ред. код]

В умовах дрібних і рідкісних знижень поверхні, а також неглибокого залягання засолених ґрунтових вод в області уздовж узбережжя тягнеться пояс солончаків і галофітних лугів у поєднанні з полинно-типчаковими степами. Вище розташовуються пояси полинно-типчакових і ковилово-типчакових степів у поєднанні із галофітними луками. У цілому в межах низовини найпоширеніші пустельні степи на каштанових ґрунтах. Тут зустрічаються сади, виноградники, лісосмуги. Лісів немає.

На її засолених солонцюватих і солонцевих ґрунтах пустельна рослинність (солянки, полин, лобода) не утворює суцільного покриву. Через високу температуру повітря засолена вода в лагуні й озерах сильно прогрівається і випаровується. Тому в їх водах висока концентрація солей — до 17 %.[4]

Для охорони природних комплексів були створені Присиваський заказник (1 000 га), Калинівський природний (регіональний) парк (12 000 га), Азово-Сиваський національний природний парк (займає акваторію й острови). Раніше (до 2000 року) були пам'ятники природи — Парк радгоспу-заводу «Нижньогірський» (5 га, село Цвітуще) і Парк радгоспу-заводу «Примор'я» (8 га, село Ізобільне) у Нижньогірському районі. Передбачалося для охорони заток і узбережжя Сиваша з комплексом водно-болотної рослинності, з багатою орнітофауною, створення заказника Плавні в Нижньогірському районі[5], заказників Джанкойська затока, Зміїні острови, Мисовий і Чонгарський у Джанкойському районі, заказника Жовтневий у Радянському районі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ А. И. Айбабин Этническая история ранневизантийского Крыма.
  2. ↑ Мала гірнича енциклопедія: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  3. ↑ Карта Почвы Украины. Институт почвоведения и агрохимии имени О. Н. Соколовского. М. И. Полупан, В. Б. Соловей, В. А. Величко. 2005
  4. ↑ Лебединский, 1974, с. 43-48.
  5. ↑ Про заказник Плавни. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 14 квітня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Загальна орогідрографічна схема і геологічна будова півострова [Архівовано 23 червня 2018 у Wayback Machine.]
  2. Рельєф ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ [Архівовано 28 квітня 2020 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Географія Криму. Під редакцією канд.геогр.наук. проф. П. Д. Подгорельського, канд.геогр.наук. доц. В. Б. Кудрявцева. Кримське навчально-педагогічне державне видавництво. 1995
  2. А. І. Айбабін. Етнічна історія ранньовізантійського Криму. // Сімферополь: ДАР. 1999. 352 с. ISBN 5-7707-3165-6
  3. Ресурси поверхневих вод СРСР. Том 6: Україна і Молдова. Випуск 4: Крим. Під. ред. М. М. Айзенберга і М. С. Каганера. — Л. Гідрометеовидав. 1966. 270—271 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Присиваська_низовина&oldid=38630957