Населення Південно-Африканської Республіки
Населення Південно-Африканської Республіки  | |
|---|---|
 Ріст чисельності населення країни | |
| Чисельність | 59 308 690 осіб |
| Густота | 44,9 особи/км² |
| Коефіцієнт міграції | 2,42 ‰ |
| Природний рух | |
| Природний приріст | ▲1,33 % |
| Народжуваність | 20,75 ‰ |
| Фертильність | 2,33 дітей на 1 жінку |
| Смертність | 9,91 ‰ |
| Смертність немовлят | 32,99 ‰ |
| Вікова структура | |
| • до 14 років | 28,43 % |
| • 15–64 років | 66,1 % |
| • старіші за 65 років | 5,47 % |
| Середня тривалість життя | 62,34 року |
| • чоловіків | 60,83 року |
| • жінок | 63,87 року |
| Статева структура | |
| загалом | 0,98 чол./жін. |
| при народженні | 1,02 чол./жін. |
| до 15 років | 1,01 чол./жін. |
| 15–64 років | 1,02 чол./жін. |
| після 65 років | 0,73 чол./жін. |
| Етнічні групи | |
| Нація | південноафриканці |
| Мови | |
| Офіційна | англійська, африкаанс і ще 9 африканських мов |
Населення Південно-Африканської Республіки. Чисельність населення країни у липні 2020 року становила 59 308 690 осіб. Оцінка кількості населення цієї держави враховує ефекти зайвої смертності через захворювання на СНІД. (26-те місце у світі)[1]. Чисельність південноафриканців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 20,75 ‰ (79-те місце у світі), смертність — 9,91 ‰ (46-те місце у світі), природний приріст — 1,33 % (90-те місце у світі) 
.
Народжуваність у Південно-Африканській Республіці, станом на 2015 рік, дорівнює 20,75 ‰ (79-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,33 дитини на одну жінку (88-ме місце у світі)[1].
Смертність у Південно-Африканській Республіці 2015 року становила 9,91 ‰ (46-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,33 % (90-те місце у світі)[1].
Середній вік населення Південно-Африканської Республіки становить 26,8 року (145-те місце у світі): для чоловіків — 26,5, для жінок — 27 років[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 62,34 року (191-ше місце у світі), для чоловіків — 60,83 року, для жінок — 63,87 року[1].
Вікова структура населення ПАР, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:
- діти віком до 14 років — 28,43 % (7 660 173 чоловіка, 7 598 013 жінок);
- молодь віком 15—24 роки — 18,52 % (4 937 169 чоловіків, 5 002 201 жінка);
- дорослі віком 25—54 роки — 41,07 % (11 120 423 чоловіки, 10 923 421 жінка);
- особи передпохилого віку (55―64 роки) — 6,53 % (1 628 183 чоловіки, 1 874 946 жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,46 % (1 231 627 чоловіків, 1 699 406 жінок)[1].
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,5; коефіцієнт розлучуваності — 0,6; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 17 (дані за 2009 рік)[2] Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 32,0 року, жінки — 29,0 року, загалом — 30,5 року (дані за 2008 рік)[3].
Густота населення країни 2015 року становила 44,9 особи/км² (169-те місце у світі)[1]. Більшість населення мешкає у східних регіонах, де випадає найбільша кількість опадів, більш родючі землі, багатші природні ресурси і більше можливостей для працевлаштування. Більше третини південноафриканців мешкають у чотирьох найбільш заселених регіонах: Йоганнесбург-Преторія-Ферінігінг, провінція Ґаутенг; Дурбан-Пайнтаун-Пітермаріцбург, провінція Квазулу-Наталь; Кейптаун з передмістями; Порт-Елізабет-Уітенхейг, провінції Східний Кейп.
Південно-Африканська Республіка високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 64,8 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,59 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Йоганнесбург — 9,399 млн осіб, Кейптаун — 3,66 млн осіб, Дурбан — 2,901 млн осіб, Преторія (столиця) — 2,059 млн осіб, Порт-Елізабет — 1,179 млн осіб, Ферінігінг — 1,155 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
Шаблон:Найбільші міста Південно-Африканської Республіки
Річний рівень імміграції 2015 року становив 2,42 ‰ (42-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
-
Країни походження мігрантів (англ.)
Станом на 2015 рік, у країні постійно перебуває 41,45 тис. біженців з Сомалі, 32,58 тис. з Демократичної Республіки Конго, 20,32 тис. з Ефіопії, 6,7 тис. з Республіки Конго, 6,35 тис. з Зімбабве[1].
Південно-Африканська Республіка є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[4].
Головні етноси країни: темношкірі африканці — 80,2 %, білі — 8,4 %, мулати — 8,8 %, індійці та інші азіати — 2,5 % населення (оціночні дані за 2014 рік)[1]. Згідно з переписом 1996 року, 77 % населення ПАР становили африканці, білі — 11 %, метиси (нащадки змішаних шлюбів європейців і африканців) — 9 %, вихідці з Азії (в основному індійці) — близько 3 %.
-
Расова віково-статтева піраміда, 2011 рік (англ.) -
Расове розселення населення ПАР -
Імміграція до країни за расами, 1917-2008 роки (англ.)
У період 1948—1991 років африканське населення ПАР зазнавало систематичного пригноблення і репресій з боку правлячої меншини. Протягом 1980-х — початку 1990-х років близько половини африканського населення мешкало в десяти так званих бантустанах, які були створені урядом білої меншини, щоб позбавити африканців громадянства ПАР. У кожному бантустані мешкала одна або кілька етнічних груп на чолі з вождем, кандидатура якого затверджувалася урядом ПАР. Уряд білої меншини визнав як незалежні держави чотири бантустани (Бопхутхатсвана, Сиськей, Транськей і Венда), але жоден з них не отримав міжнародного визнання. У економічних відносинах бантустани були слабо розвинені і призначалися для регулювання притоку чорних робітників у контрольовану білими економіку ПАР. Коли в 1994 році країна стала державою багаторасової демократії, усі бантустани ліквідували. За даними 1996 року, африканське населення переважало в семи провінціях з дев'яти, а в чотирьох становило понад 90 %.
За часів апартеїду більшість африканців могли мешкати тільки окремо від білих, в особливих селищах — тауншипах. Африканці, які працювали домашньою прислугою у білих, на золотих чи алмазних копальнях, а також у сталеливарній промисловості, були заробітчанами, їхні сім'ї залишалися у селах. У гірничодобувній промисловості вони трудилися на контрактній основі і жили в спеціальних компаундах поблизу від місця роботи.
Вимушена міграція спочатку чорних чоловіків, а потім і жінок для пошуків роботи в «білих» районах і великих містах згубно позначилася не тільки на традиційному устрої життя, але і на сімейних відносинах. Населення бантустанів становили переважно жінки, діти і старики, оскільки більшість чоловіків віком від 16 до 60 років працювали, щоб забезпечити сім'ю або зібрати гроші на весілля. Значна частина коштів, необхідних для забезпечення прожиткового мінімуму жителів бантустанів, надходила від заробітчан.
Біле населення з моменту створення в 1910 році Південноафриканського Союзу і до 1994 року було політично панівною групою і досі утримує домінантні позиції в економіці. Біле населення ПАР складається з двох основних груп: африканерів та англо-африканців.
Африканери становлять міцно згуртовану общину. Майже всі вони — послідовники Нідерландської реформатської церкви, яка до 1990 року, коли апартеїд був підданий анафемі, виправдовувала ідею переваги білої раси і практику расової дискримінації. Африканери говорять на мові африкаанс, в основі якої лежить нідерландська мова. Вони чисельно переважають серед білих скрізь, крім деяких районів Квазулу-Наталя. Більше усього їх у провінціях Гаутенг і Західно-Капській.
Англо-африканці. Порівняно з африканерами, англомовне біле населення живе більш компактно. У деяких районах Квазулу-Наталя і Східно-Капської провінцій англо-африканці займаються сільським господарством, але більшість з них живе в містах. Крім невеликої (100 тис. чоловік), але впливової єврейської общини, англомовні білі належать до Англіканської, Методистської і Римо-католицької церков. Деякі англо-африканці зберігають прихильність до Великої Британії, але більшість вважає своєю батьківщиною ПАР. У цю групу білого населення входять всі нещодавні переселенці, які не говорять нідерландською мовою.
Вихідці з Азії займають проміжне положення між чорними і білими. Більшість азіатів проживає в провінції Квазулу-Наталь і в передмісті Йоганнесбурга. Частина азійського населення як і раніше працює на цукрових плантаціях у Квазулу-Наталі або на промислових підприємствах і в установах Дурбана, основного морського порту провінції, інша частина — успішні торговці і власники великої нерухомості.
Офіційні мови[5]: зулу — розмовляє 22,7 % населення країни, коса — 16 %, африкаанс — 13,5 %, англійська — 9,6 %, сепеді — 9,1 %, тсвана — 8 %, сесото — 7,6 %, тсонга — 4,5 %, сваті — 2,5 %, венда — 2,4 %, ндебеле — 2,1 %. Інші поширені мови: мова жестів 0,5 %, інші мови — 1,6 % (дані на 2011 рік).
-
Лінгвістична карта
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: протестантизм — 36,6 % (Церква Сіону — 11,1 %, п'ятидесятництво — 8,2 %, методизм — 6,8 %, Нідерландська реформатська церква — 6,7 %, англіканство — 3,8 %), католицтво — 7,1 %, іслам — 1,5 %, інші течії християнства — 36 %, інші — 2,3 %, не визначились — 1,4 %, не сповідують жодної — 15,1 % (згідно з переписом 2001 року)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 94,3 % дорослого населення (віком від 15 років): 95,5 % — серед чоловіків, 93,1 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 6,1 % ВВП країни, станом на 2014 рік (42-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 13 років, для хлопців — до 12 років, для дівчат — до 14 років (станом на 2013 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,78 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 8,8 % ВВП країни (42-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 32,99 ‰ (64-те місце у світі); хлопчиків — 36,62 ‰, дівчаток — 29,27 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 138 випадків на 100 тис. народжень (38-ме місце у світі)[1].
Південно-Африканська Республіка входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).
Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, шистосомози (станом на 2016 рік)[1].
2014 року зареєстровано 6,83 млн хворих на СНІД (1-ше місце в світі), це 18,92 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (4-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 138,4 тис. осіб (2-ге місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 25,6 % (24-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 8,7 % (оцінка на 2008 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99,6 % населення в містах і 81,4 % в сільській місцевості; загалом 93,2 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 69,6 %, в сільській місцевості — 60,5 %, загалом по країні — 66,4 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 12,5 км³ на рік, або 271,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 36 % припадає на побутові, 7 % — на промислові, 57 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 52,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 44,5 %; частка осіб похилого віку — 7,7 %, або 13,1 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2012 року перебувало 35,9 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 1,2 %, верхній дециль — 51,7 % (станом на 2009 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 7,7 млн осіб не має доступу до електромереж; 85 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 90 %, у сільській місцевості — 77 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 27,868 млн унікальних інтернет-користувачів (24-те місце у світі), що становило 51,9 % загальної кількості населення країни[1].
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 20,86 млн осіб (30-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 4 %; промисловість і будівництво — 18 %; сфера послуг — 66 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 25,9 % працездатного населення, 2014 року — 25,1 % (180-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 51,3 %, серед юнаків — 48 %, серед дівчат — 55,3 % (6-те місце у світі)[1].
Перевалочний пункт для героїну, гашишу й кокаїну, великий виробник марихуани; великий ринок кокаїну, героїну, метаквалону з Індії, синтетичних наркотиків; привабливе місце для відмивання грошей; підвищення рівня організованої злочинності[1].
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Південно-Африканської Республіки докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не повною мірою, країна перебуває у списку другого рівня[6][7].
-
Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.) -
Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
- при народженні — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці до 14 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 15—24 років — 0,99 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 25—54 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 55—64 років — 0,87 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці за 64 роки — 0,73 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- загалом — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
| Населення Південно-Африканської Республіки[8] | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1950 | 13 683 000 | — |
| 1960 | 17 396 000 | +27.1% |
| 1970 | 22 502 000 | +29.4% |
| 1980 | 29 077 000 | +29.2% |
| 1990 | 36 794 000 | +26.5% |
| 2000 | 44 760 000 | +21.7% |
| 2010 | 50 133 000 | +12.0% |
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
- .
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау South Africa : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
- ↑ Mean age at first marriage by sex : [англ.] // United Nations Economic Commission for Europe. — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — вік першого шлюбу за країною, за статтю.
- ↑ ' Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 25 December. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
- ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
- ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
- ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
- ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
- ↑ (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2010 Revision.
- Атлас. 10—11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
- Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
- Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
- Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
- Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
- Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
- Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
- Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
- Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
- Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
- Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
- Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
- Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
- Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
- (рос.) Южно-Африканская Республика // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
- (рос.) Южно-Африканская Республика // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1987. — Т. 2. — 671 с.
- (рос.) Южно-Африканская Республика // Страны и народы. Африка. Восточная и Южная Африка / Редкол. : М. Б. Горнунг, Г. Б. Старушенко (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1981. — 269 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
- (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
- (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
- (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
- (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.
- World Population Prospects : [англ.] // United Nation. Department of Economic and Social Affairs. — демографічні показники населення світу.
- Global Health Observatory. South Africa : [англ.] // World Health Organization (WHO). — медико-статистичні показники Південно-Африканської Республіки.
- Demographic and Health Surveys : [англ.] // U.S. Agency for International Development. — репрезентативні дані про стан здоров'я і населення в країнах, що розвиваються.
- At a glance: South Africa. Statistics and Monitoring : [англ.] // UNICEF. — статистичні дані про стан і становище дітей у Південно-Африканської Республіки.
- South Africa. World Bank Open Data : [англ.] // The World Bank. — статистично-економічні показники Південно-Африканської Республіки.
- South Africa. Country Profile : [англ.] // International Labor Organization. — економіко-статистичні показники Південно-Африканської Республіки від Міжнародної організації праці.
- United Nations Development Programme in South Africa : [англ.] // UNDP. — сторінка локального відділення Програми розвитку ООН.
- United Nations Economic Commission for Europe (UNECE) : [англ.]. — Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).
- World Population Estimates : [англ.] // U.S. Census Bureau. — оцінки населення світу.
