СУ-122-54
| СУ-122-54 | |||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Радянська самохідна артилерійська установка СУ-122-54 | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тип | самохідна артилерійська установка Схема: класична (моторно-трансмісійне відділення ззаду, бойове та управління в рубці спереду) | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Походження |  СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Історія використання | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| На озброєнні | 1956 — друга половина 1960-х | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Оператори | СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Історія виробництва | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Виробник | Завод № 174 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Виготовлення | 1954—1956 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Виготовлена кількість | 77 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Характеристики | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 36-36,36 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Довжина | 6000 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Довжина ствола | 48,7 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Ширина | 3270 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Висота | 2560 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Обслуга | 5 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Калібр | 1 × 122-мм нарізна гармата Д-49 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Підвищення | −4…+16° | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Траверс | ±8° | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Броня | сталева катана та лита гомогенна Лоб: 100, верх: 100/51°, низ: 80/55° Борт: 85/0° Корма: 45, верх: 45/60°, середина: 45/17°, низ: 30/70° Дах: 20 Днище: 20 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
Головне озброєння | боєкомплект: 35 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Двигун |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Питома потужність | 14,3-14,45 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Трансмісія | індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Підвіска | тиск на ґрунт: 0,81 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Дорожній просвіт | 425—440 база: 3840 колія: 2640 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Швидкість | шосе: 48 бездоріжжя: 20-25 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Прохідність | підйом: 30 стінка: 0,73 рів: 2,7 брід: 1,4 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
СУ-122-54 у Вікісховищі | |||||||||||||||||||||||||||||||||
СУ-122-54 — радянська самохідна артилерійська установка (САУ) другої половини 1950-х років, створена на базі середнього танка Т-54/55. Ця машина позначається як СУ-122-54 для того, щоб відрізняти її від СУ-122 часів німецько-радянської війни. Планувалося великомасштабне серійне виробництво, але з 1957 року її випуск був припинений, у зв'язку з переорієнтацією військової промисловості на створення ракетної зброї. САУ СУ-122-54 використовувалися Радянською армією аж до другої половини 1960-х років, коли вони були зняті з озброєння. Всього було випущено 77 САУ СУ-122-54.
В 1947 році у зв'язку з припиненням випуску танка Т-34-85 Омський завод № 173 припинив випуск створеної на його основі самохідної артилерійської установки СУ-100. Конструкторському бюро 174-го заводу було доручено розробити САУ з 122-мм гарматою на базі нового танка Т-54.
Проєкт самохідної установки й її макет у натуральну величину були представлені в Міністерстві транспортного машинобудування в грудні 1948 року, але перший дослідний зразок був готовий лише в грудні 1950.
Поява ядерної зброї змусила радянських фахівців переглянути організаційну структуру танкових і механізованих з'єднань, оснащених, крім іншого, класичною буксованою і самохідною артилерією. Зокрема, було очевидно, що її вогнева міць повинна підтримувати танки і мотопіхоту на всіх етапах наступальних і оборонних операцій. Отже, в рухливості і маневреності самохідки не повинні були поступатися танкам і бронетранспортерам, як і ті, бути здатними швидко залишати зони радіоактивного зараження, у тому числі на пересіченій місцевості. Тому, броньовий захист самохідних установок мусив забезпечувати їх живучість при впливі не тільки артилерійського вогню, але й ударної хвилі, що виникає при ядерному вибуху.
Після тривалого часу переробок та випробувань 15 березня 1954 року самохідна установка на базі танка Т-54 була прийнята на озброєння Радянської Армії.
Корпус машини, якій присвоїли найменування СУ-122-54, зварювався з катаних листів сталі товщиною 100 мм, лобову частину нерухомої рубки і верхню лобову корпусу виконали суцільними, борти і корму — з раціональними кутами нахилу.
Основним озброєнням самохідної установки стала 122-мм гармата Д-49 (52-ПС-471Д) з довжиною ствола в 48,7 калібру, що становила модернізовану гармату Д-25Т важкого танка ІС-3 і встановлювалася в рамці, закріпленої на лобовому листі броньової рубки. Гармата оснащувалася клиновим горизонтальним напівавтоматичним затвором з електромеханічним механізмом досилання, за рахунок якого вдалося довести швидкострільність гармати до п'яти пострілів на хвилину. Для зменшення загазованості бойового відділення при стрільбі вперше для 122-мм гармат був встановлений ежектор.
Серійне виробництво Су-122-54 велося невеликими партіями на заводі № 174 в Омську в 1955—1957. Загальна кількість випущених машин склала 77 одиниць.
- М. Барятинский. Советская бронетанковая техника 1945—1945 (часть 2). — Москва: Моделист-конструктор, 2000. — 32 с. — (Бронеколлекция № 4 (31) /2000). — 4000 экз.(рос.)
- А. В. Карпенко. Часть 4. Средние самоходные артиллерийские установки // Отечественные самоходные артиллерийские и зенитные установки. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2002. — С. 39. — 44 с. (рос.)
- М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва: Техинформ, 2009. — № 8. — С. 56. (рос.)
