Станіслав Яроцький
| Станіслав Яроцький пол. Stanisław Jarocki | ||
 | ||
| Родовий герб Равич | ||
| ||
|---|---|---|
| ? — 1505 | ||
| Монарх: | Олександр Ягеллончик | |
| ||
| 1505 — 1515 | ||
| Попередник: | Ян Рабштинський із Тенчина, Януш Свєрчовський | |
| Наступник: | Пйотр Кміта Собенський | |
| ||
| 1514 — 1515 | ||
| Попередник: | Марцін Скотніцький[pl] | |
| Наступник: | Станіслав Мєлецький | |
| Смерть: | 10 жовтня 1515[1] | |
| Рід: | Яроцькі гербу Равичd | |
| Шлюб: | 1) N, 2) Марина (Маріанна) | |
| Діти: | Барбара, Єжи, Дорота, Вільгельм, Кшиштоф, Єжи, Ієронім, Зиґмунт, Ян, Даніель, Станіслав | |
Станіслав Яроцький гербу Равич (пом. 10/11 жовтня 1515) — державний діяч Королівства Польського, суддя земський севезький (1505), надвірний маршалок (1505—1515), охмістр королеви Барбари Запольської (1512), каштелян завихостський (1514—1515); староста славковський (1497—1502), хенцинський (1504—1508), іновроцлавський (1505—1510), бендзинський (1506—1515).
Народився Станіслав, імовірно, в останній чверті XV століття. Про родину його відомості відсутні. Підписувався на документах Яроцьким, Яросським, Ярочським з Ярошина чи Яроцина[2]. Родина Яроцьких походила з Ярошина біля Пулавів у Люблінському воєводстві[3].
Після 1497 року Станіслав Яроцький став старостою славковським[4], був ним щонайменше до 1502 року[5]. Цього ж року згадується як придворний короля Олександра Ягеллончика[6], ймовірно був ним з початку панування останнього — від середини 1501 року, й до середини 1505 року. 1502 року отримав експектативу на посаду войського краківського[2] та згоду короля на викуп тенути бендзинської з приналежними до неї Щаковою і половиною Цєнжковиців (тепер — частини міста Явожно) у Пйотра та Станіслава Шафранців та з рук Бенедикта Поґурського, який тримав її у заставі. Остаточно тенута перейшла до Яроцького 1505 року[7]. 1504 року отримав староство хенцинське, тримав його до 1508 року[8]. 1504 року отримав експектативу на уряд підкоморія краківського[2].
1505 року Яроцький був суддею земським севезьким[2]. 15 липня цього ж року був номінований на посаду надвірного маршалка, обіймав її до кінця життя[9]. Тоді ж за позику 4000 угорських флоринів, які спочатку забезпечувалися на поборах сєрадзьких, отримав у заставу староство іновроцлавське[2]; тримав його до 1510 року[10].
1512 року Станіслав Яроцький згадується як охмістр королеви Барбари Запольської[4]. 22 липня 1514 року був призначений на посаду каштеляна завихостського[11].
Помер Станіслав Яроцький 1515 року[2]. Похований імовірно в костелі в Імельні[12].
Ян Длуґош згадує в другій половині XV століття Станіслава Яроцького, дідича Сєдлець, Клімонтова, Поґоні та частини Заґуже (тепер — частини міста Сосновець) біля Бендзина[2]. Ці села він отримав від короля Олександра Ягеллончика 1502 року як відплату за борги. Яроцький також був співпокровителем парафіяльного костелу в Мисловицях[6][13].
1509 року Яроцький за згодою короля Сигізмунда I записує своїй другій дружині Марині як посаг певну суму на замку Бендзин, Щаковій і половині Цєнжковиців[14][15]
У колекції Музею Чарторийських зберігаються залишки триптиха 1511 року, котрий, як вважається, фундований Станіславом Яроцьким для костелу Отців Паулінів на Скалці в Кракові. Проте сучасні дослідники відкидають версію про фундацію Яроцького[16].
Станіслав Яроцький був двічі одружений. Про першу дружину відомості не збереглися. Другою дружиною стала близько 1507 року Марина чи Маріанна невідомого прізвища. Подружжя мало дітей:
- Барбару (можливо — доньку від першої дружини невідомого імені) — дружину Яна Якша-Рожена гербу Ґриф;
- Дороту — дружину писаря земського краківського Якуба Рупнєвського, потім Кшиштофа Вєлоґловонського;
- Вільгельма (пом. 1546) — придворного й підстолія королівського, плебана солецького, каноніка краківського й пробста войніцького.
- Кшиштофа, який протягом 1535—1537 років придбав Томпковиці, Добешовиці та Пижовиці у Севезькому князівстві;
- Єжи — дідича Клімонтова та Заґуже;
- Ієроніма;
- Зиґмунта власник Імельного та Мотковиці[2];
- Яна, який отримав маєток Ярошин;
- Даніеля (можливо, це друге ім'я вищезазначеного Кшиштофа), що осів у Верхній Сілезії і від нього, ймовірно, походять графи фон Ярочин нім. Jarotschin;
- Станіслава — дідича маєтку Сєдльце[17].
Після смерті Яроцького його вдова Марина вдруге вийшла заміж за Ясєнського.
- ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 86. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
- ↑ а б в г д е ж и Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 251.
- ↑ Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 250.
- ↑ а б Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 171.
- ↑ Sławomir Witkowski, Dzieje klucza sławkowskiego. Z uwzględnieniem inwentarzy klucza sławkowskiego z XVII i XVIII stulecia, [w:] Jaworzno interdyscyplinarnie: Regionalizm w szkolnej edukacji: Pod red Adriana Ramsa, Dariusza Rozmusa, Sławomira Witkowskiego, Jaworzno-Częstochowa, Muzeum Miasta Jaworzna, Akademia im. Jana Długosza w Częstochowie, 2013, s. 94.
- ↑ а б Klimontów. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
- ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 395.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 30-31.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 86.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. VI: Kujawy i Ziemia Dobrzyńska, Zeszyt 2: Urzędnicy kujawscy i dobrzyński XVI—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, oprac. Krzysztof Mikulski i Wojciech Stanek przy współudziale Zbigniewa Górskiego i Ryszarda Kabacińskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 108.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 161.
- ↑ Dariusz Kalina, Siedziba klucza drugieńskiego w Drugni. Dawne Kieleckie: Informacje historyczne.
- ↑ 1 Stycznia. Sosnowiec Wikia.
- ↑ Ciężkowice. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
- ↑ Będzin. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
- ↑ Magdalena Łanuszka, Zapomniany mistrz w Krakowskich zbiorach. Posztukiwania czyli tropienie ciekawostek w sztuce.
- ↑ Seweryn Uruski, Rodzina. Herbarz szlachty polskiej, T. 5: «Grof-Jarz», Warszawa, Skład Glówny Księgarnia Gebethnera i Wollfa, 1908, s. 385.
- Zdzisław Spieralski, Jarocki Stanisław (zm. 1515), [w:] Polski słownik biograficzny, T. 10: Horoch Mieczysław — Jarosiński Paweł, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964, s. 634.
 |
|---|