Координати: 50°34′33″ пн. ш. 24°6′22″ сх. д. / 50.57583° пн. ш. 24.10611° сх. д. / 50.57583; 24.10611
Очікує на перевірку

Угринів (Шептицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Угринів (Червоноградський район))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Угринів
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Шептицький район
Тер. громада Сокальська міська
Код КАТОТТГ UA46120110540091369
Основні дані
Населення 437
Площа 2,36 км²
Густота населення 185,17 осіб/км²
Поштовий індекс 80012
Телефонний код +380 3257
Географічні дані
Географічні координати 50°34′33″ пн. ш. 24°6′22″ сх. д. / 50.57583° пн. ш. 24.10611° сх. д. / 50.57583; 24.10611
Водойми Варяжанка
Місцева влада
Адреса ради 80013, Львівська обл., Шептицький р-н, с. Хоробрів, вул. Шевченка, 50
Карта
Угринів. Карта розташування: Україна
Угринів
Угринів
Угринів. Карта розташування: Львівська область
Угринів
Угринів
Мапа
Мапа

Угри́нів — село в Україні, в Шептицького районі Львівської області. Населення становить 380 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

У 1951—1993 рр. село називалось Дібровка. На деяких картографічних ресурсах помилково позначене як Діброва.

Історія

[ред. | ред. код]
Угринів на мапах
Угринів на австрійській військово-топографічній мапі 1779–1783 років
Угринів на російській військово-топографічній мапі 1867—1879 років (рос. дореф.)

Понад 100 років Угринів був прикордонним селом Австро-Угорщини.

Місцева греко-католицька церква св. о. Миколая була мурованою, зведена в 1900 р., була парафіяльною, належала до Варяжського деканату Перемишльської єпархії.

На 01.01.1939 в селі проживало 1740 мешканців, з них 1200 українців-грекокатоликів, 410 українців-римокатоликів, 60 поляків і 70 євреїв[1]. Село входило до гміни Хоробрів Сокальського повіту Львівського воєводства Польської республіки.

За німецької окупації у місті діяла філія Грубешівського Українського допомогового комітету[2].

Після Другої світової війни село опинилося у складі Польщі[3]. 21-25 червня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Угринова на щойно приєднані до Польщі північно-західні терени 557 українців[3]. У селі залишилося 114 поляків[3].

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 437 100%

Міжнародний пункт пропуску

[ред. | ред. код]

В селі діє міжнародний пункт пропуску на кордоні з Польщею Угринів — Долгобичів[5].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Цікаве

[ред. | ред. код]

Село Угринів, що до 1918 р. перебувало у складі Сокальського повіту Королівства Галичини Австро-Угорщини, нині належить до України, а сусіднє село Долгобичів, що тоді ж входило до складу Холмської губернії Російської імперії, а згодом УНР — нині належить до Польщі.

Прізвища

[ред. | ред. код]

Найпоширеніші прізвища Угринова: Васьків, Царинський(а), Шушняк, Шевчук, Когут, Пукас, Лещак.[7]

Особистості

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 82.
  2. Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 395.
  3. а б в Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 422. (пол.)
  4. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  5. На кордоні України та Польщі відкрили новий пункт пропуску // Європейська правда. — 26 червня 2014.
  6. Elżbieta Orman. Rulikowski Józef (1838—1863) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, 1991—1992. — Tom XXXIII/1. — Zeszyt 136. — S. 72. (пол.)
  7. Демографія населених пунктів України.
  8. Красотченко В. В. Лапінський Ігор Леонтійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]