Українці в Гданську
Русини-українці пов’язані з Гданськом від давніх часів. Спочатку мова може йти про окремі історичні події чи українські контексти, тоді як з 1920-хх рр. українці становлять одну з спільнот що мешкають в місті. Впродовж історії в Гданську створено низку витворів мистецтва, що становлять велику історичну та культурну цінність для України.
Руські князі допомагали Пястам в боротьбі за завоювання Помор’я. Зокрема завдяки допомозі свого швагра Ярослава Мудрого Казимир Відновитель переміг спочатку мазовецького самозванця Мецлава, а потім і союзних йому поморців[1].
Ранньосередньовічний Гданськ здійснював торгівлю з Руссю, про що свідчать окремі знахідки, зокрема складного хреста-енколпіона з Домініканського плато ХІІІ ст. подібного до тогочасних руських зразків. Свідченням функціонування торгівельних зав'язків Балтії з Руссю в 20–40-х рр. ХІ ст. також є знахідки бурштину та хрестика з нього на Київському Подолі (розкоп по вул. Спаській 35)[2][3].
Баумгартен робив припущення що першою жінкою Святополка ІІ Великого була Саломея (біля 1220 р.), донька Романа Мстиславича, князя Галицького та його жінки Предслави Рюриківіни. Натомість М.Ф. Котляр вказує, що Данило Романович перебував у союзницьких відносинах з князем Святополком ІІ Великим, якому руський літописець приписав вбивство Лешка Білого. 1228 р., сподіваючись на союз проти татар, Данило начебто видав за Святополка свою сестру Саломею[2].
Присутність вихідців з України у Гданську можна пов’язати як з золотим віком Речі Посполитої. В цей час Гданськ виступав головним портом Речі Посполитої, через який разом з Ельблонгом вивозилося збіжжя з фольварків польської шляхти з України, здійснювалося морське сполучення з західними країнами.
Завдяки гданському купцю Мартину Груневегу збереглися надзвичайно цікаві свідчення про Україну, якою цей купець мандрував у кінці XVI ст. Зокрема він залишив і опис перебування у Києві[4].
1628 р. міська громада Києва звернулася до великого канцлера Речі Посполитої Т. Замойського з проханням про зменшення оподаткування товарів, які привозили до Києва з Любліна, Торуня та Гданська. 3 жовтня 1629 р. канцлер звернувся листом до київського земського судді Стефана Аксака з проханням взяти під контроль дану ситуацію, вважаючи недоцільним збільшення оподаткування киян, які мешкали на приграниччі, з чим взагалі погоджувалися і королівські комісари[5].
Існує ленегда, що Б. Хмельницький бував в Гданську, звідки вирушав на перемовини з французами щодо військової допомоги козаків проти іспанців. Ретельні дослідження даного питання українським істориком В. Глобуцьким показали, що основою для цієї легенди був найм польських, а скоріше навіть німецьких солдатів, які в той час перебували в Польщі[4]
_(titel_op_object),_RP-P-OB-55.192.jpg)
У Гданську виконано низку художніх робіт надзвичайно важливих для історії України. Це перш за все гданська серія портретів Богдана Хмельницького. Цю серію виконав в Гданську місцевий гравер Вільгельм Гондіус, який відомий своїми портретами різних діячів Речи Посполитої, в 1651 р. А основою для цього портрета напевно був малюнок голландського художника А. ван. Вестерфельда – придворного художника Я. Радзівіла. Вестерфельд найімовірніше зробив малюнок гетьмана під Германівкою, під час перебування Б. Хмельницького в польському таборі по укладенню Білоцерківського миру. Загалом вийшло три портрети: один відповідав фікції покірності Хмеля королю, другий – реальності – а третій думці про нього поляків (Для когось з Польщі Хондіус виконав сатиричний портрет Хмельницького з кролячими вухами).
Хондіус (Гондіус) також є гравером відомих мап, на яких зображено територію України: «Найновішої мапи Руссії» голландського купця та картографа Ісаака Масси виданої 1633 р., а також «Генеральної карти України» 1648 р. Гійома Левассера де Боплана.
В Краківських майстернях виконано також срібний аntepedium (прикраса олтаря) з кафедрального собору в Холмі та пам’ятну медаль вибиту на честь взяття Києва Янушем Радзивіллом, 1651 р.
З будівлею Великого Арсеналу пов’язана «козацька» легенда Гданська. На західній стіні цієї будівлі знаходиться скульптура козака з довгими вусами, представленого з шаблею в римському обладунку. У його ніг лежить щойно відрубана людська голова. Згідно гданській легенді, коли король Стефан Баторій схопив козацького ватажка Івана Підкову, він довго не міг знайти у Львові ката, який підніме руку на цього велетня-козака. Проте як завжди серед українців знайшовся зрадник, який виконав доручення короля. Перед смертю Іван Підкова обізвав Баторія, який боявся що походи козаків призведуть до війни з Туреччиною, слугою султана. Це сподобалося мешканцям Гданська, які не любили цього короля. Тож на згадку і пересторогу зобразили на зведеному в 1602-1605 рр. Арсеналі голову господаря у ніг свого слуги[4].
Справи торгівельного Гданська вирішував талановитий польський король руського походження Ян ІІІ Собеський. На Targ Drzewny до ппісля 1945 р. перенесений із Львова пам'ятник королю[4].
Торгові зв’язки Гданська з Україною не припинилися і у XVIII ст., коли до вже прусського Гданська їздили київські подільські купці. Ось як описує це М. Берлінський:
«Сверх того некоторые ездят во Гданск, Силезию, Лейбциг и другие места Германии, куда отвозят мерлушки, получаемую чрез Москву мягкую рухлядь, чай, китайку, юфть, говяжье сало и воск, а привозят помянутые немецкие товары и фарфор»[6][4].
До кінця ХІХ ст. напрямок експорту на Гданськ не дуже поступався такому на Одесу[4].
З українцями пов'язаний і найстаріший у місті пам'ятник – обеліск солдат російської імперії, як загинули при штурмах Данцига в 1873, 1807 та 1813 рр. над вул. gen. H. Dąbrowskiego. Гранітний монумент урочисто відкритий 27 вересня 1898 р. Його фундатором був Микола ІІ, а слідкувало за його будівництвом російське консульство. З часів Північної війни, коли цар Петро І, перебував у Гданську, Російська імперія все більше втручалася в справи занепадаючої Речі Посполитої. Зважаючи на що російські війська регулярно з’являлися під стінами Гданська, а в їх складі і російські невільники – українці. 1734 р. під час облоги Гданська Б. Мініхом гданьчане відбили кілька штурмів росіійського війська на схили. Ці штурми коштували російській армії 3000 вбитих. Штурми проходили в районі бастіону Нойбауер, який зберігся до нашого часу.
Під час штурмів Гданська 1807 та 1813 рр. українці в російських билися з в наполеонівськими французами[4].
.JPG)
Перша українська громада склалася в Гданську 1920-1930-ті рр., що було пов’язано з навчанням тут українських студентів з Галичини, що не мали доступу до вищої освіти в себе вдома. Головним місцем навчання була політехніка у Гданську-Вжещу.
В Берліні на початку 1921 р. була заснована «Спілка студентів українців в Німеччині». Згодом її філія виникла і вільному місті Гданську. При Українському науковому інституті (створений у Берліні гетьманом П. Скоропадським в 1922 р.) діяли також Академічна громада та студентська централя Союз українських студентських організацій в Німеччині та Данцигу (з 1923 р.). Зважаючи на це у 1920-1921 рр. в Гданську функціонувало Генеральне консульство Української Народної Республіки у Вільному місті Гданську на вул. Wały Jagiellońskie 36. Воно розміщувалося в тодішньому будинку Товариства захисту від вогню – сучасній садибі апеляційної прокуратури. Незалежність УНР Вільне місто Гданськ визнало 16 вересня 1920 р. Консульство започаткувало роботу 16 листопада 1920 р. Проте, воно офіційно припинило свою діяльність уже кілька місяців після відкриття —16 червня 1921 р. В наступні роки (до 1924-25 рр.) ця дипломатична установа працювала неофіційно завдяки своєму тодішньому керівнику, який власним коштом намагався утримувати установу та забезпечувати її діяльність.
Дані Люблінського відділу Управління Безпеки дозволили ствердити проживання в Гданську-Сопоті напередодні вибуху Другої світової війни, а також під час окупації (часові рамки чітко не визначені) наступних офіцерів УНР:
- Генерал-полковник Віктор Солінський (народ. 25.12.1864 в Києві), Сопот, вул. Sudbad (Sudbadstrasse, суч. Kordeckiego) 10 – будинок зберігся;
- Полковник Олександр Пласюк (народ. 20.08.1881 в Києві), Гданськ, Wieden (імовірно вулиця Weidengasse, – суч. Łąkowa) 48. Будинок не зберігся – наразі тут великий незабудований простір.
1923 р. візу на виїзд до тодішнього Данцига отримав Нестор Махно, який до того проживав під наглядом поліції в польському Торуні. В Гданську він став об’єктом спроб чекістів викрасти його та доставити в СРСР на розправу. Звідси Махно переїхав до Німеччини[7].
В 1930-ті рр. вільне місто Гданськ становило ворота для виїзду членів ОУН до Німеччини, а також слугувало місцем військового вишколу членів організації та місцем контактів з німецькою розвідкою[8][9].
1929 р. на гарнізонному цвинтарі в Гданську встановлено скоромний пам'ятник в пам’ять про солдат російської імператорської армії (серед ких було багато українців), що померли в таборі для військовополонених у Гданську по вул. Promowa[4].
З закінченням війни Гданськ повністю змінив своє етнічне обличчя. Залишки німецького населення були звідси виселені, а вже з літа 1945 р. сюди почали прибувати перші польські переселенці. Хронологічно друга українська громада в Гданську сформувалася після проведення злочинної акції «Вісла» в 1947 р. Тоді в околицях міста опинилися українські родини, депортовані з Холмщини та Надсяння. З 1956 р. Гданськ був місцем розташування воєводського правління УСКТ, яке курувало повіт. правління – у містах Новий Двір, Квідзин, Штум, Лемборк і Ельблонґ, а також міські та сільські гуртки. Воєводське правління мало свою садибу на Długim Targu 8/10 (Kamienica Brandes'ów). УСКТ організовувало культурне життя (навч. молоді українською мовою, діяльність твор. колективів). Його багаторічним керівником був Павло Кремінський.
Наявна інформація про низку місць, де відбувалися українські заходи:
- Староміська ратуша, вул. Korzenna 33-35. 1962 р. тут в воєводському домі культури в Гданську відбувся дводенний семінар щодо меншостей.
- Морський будинок культури в Гданську Новому Порті, ul, Marynarki Polskiej 15, де відбувалася низка українських заходів.
- Спортивна зала Гданської верфі.
- Будинок культури Гданської верфі. Будинок культури та кінотеатр "Panorama" (вхід був з боку від медичного осередку) знаходився на території верфі в неіснуючій на сьогодні будівлі цеху[10].
В Гданську у костелі Святого Варфоломея у 1957 р. вперше отцем-митратом Василем Гриником була відслужена східна літургія[7][11].
03.07.1997 р. з нагоди 1000-річного ювілею міста костел св. Варфоломія з прикостельним будинком було передано для Вроцлавсько-Гданської єпархії Української греко-католицької церкви. 25 листопада 2020 року. утворено нову Ольштинсько-Гданську єпархію. Гданський храм св. Варфоломія залишається у ній конкафедральним. 23 травня 2015 р поблизу костелу св. Варфоломія відкрито пам’ятник св. Володимиру.
.JPG)
З 1991 р, і особливо у 2000-х рр. в Гданську формується хронологічно-третя громада. Адже поруч з представниками другої хвилі у місті зростає кількість українців, що приїжджають сюди на навчання чи знаходять тут працю та залишаються на постійне проживання. Особливо кількість українців зросла в 2014 р. та відповідно після 24 лютого 2024 р. Мешканці міста та місцеві органи влади надали всебічну допомогу українським біженцями, що прибули до міста після початку повномасштабної агресії Росії проти України.
Громадською організацією, яка намагається об’єднати гданських українців є Поморський відділ Об’єднання українців у Польщі, який знаходиться за адресою вул. Aksamitna 4a. Ця організація є наступницею сформованого депортованими українцями Українського суспільно-культурного товариства. Поморський відділ ОУП утворено 2007 р., наразі він нараховує 8 гуртків, щороку відбувається кілька регулярних заходів: Український молодіжний ярмарок (що започаткований ще УСКТ та неперервно відбувається з 1977 р.), Фестиваль української культури у Сопоті (2011 р. супровідні заходи) фортепіанні конкурси «Слупські зустрічі з українською музикою», «Битівська Ватра» та низку календарних урочистостей[12].
Українська громада активно приймає також участь у Домініканському ярмарку (проводиться на центральних вулицях Гданська) та Днях національних меншин «Гданські біографії» (відбувається в театрі «Мініатюра», aleja Grunwaldzka 16), які щорічно відбуваються у Гданську.
2016 р. пройшли різдвяні концерти чоловічого хору «Журавлі» (дириґент Ярослав Вуйцик): 17 грудня в костелі редемптористів у Ґдині та 18 грудня в Центрі св. Яна у Ґданську). До цього «Журавлі» виступали в місті лише двічі: під час Днів національних меншин «Ґданські біографії» 2009 р. та 2014 р. на врочистостях з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
У Гданську наявна ціла низка творів українського скульптора Генадія Єршова.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 р. викликало максимальний наплив біженців з України. Польське суспільство живо відгукнулося на новий виклик: українські біженці знайшли у цій країні та в Гданську надійний прихисток.
У Гданську вже в перші дні війни було відкрито пункт допомоги біженцям, розташований на вул. Dolna Brama 8, яку потім зі зменшенням кількості біженців перенесли до пункту на вул. Karmelickiej 1 в будівлі колишнього кінотеатру «Krewetka». На Polsat Plus Arena Gdańsk стояв намет, де українцям роздавали речову допомогу[13][14].
Гданські зібрання, де зберігаються українські артефакти, предмети історії та культури
[ред. | ред. код]- Археологічний музей в Гданську;
- Європейський центр Солідарності;
- Домініканський костел святого Миколая;
- Костел святої Катерини.
- ↑ W poszukiwaniu najstarszego Gdańska (2022 р.).
- ↑ а б Парнікоза, Іван. Українські сторінки історії Гданська та Триміста Частина 1. Замальовки з давнини. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 07.06.2024.
- ↑ Сагайдак М., Хамайко М., Комар О. Спаський розкоп давньокиївського Подолу // Пам’ятки України, історія та культура. – 2015 – № 5-6. – с. 213-214.
- ↑ а б в г д е ж и Парнікоза, Іван. Українські сторінки історії Гданська та Триміста Частина 2: Вікно у світ. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 07.06.2024.
- ↑ Білоус Н. Київ наприкінці XV-у першій половині XVІІ століття. Міська влада та самоврядування. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». – 2008. – 358 с.
- ↑ Берлинський М.Ф. Історія міста Києва. – К.: Наукова думка, 1991. – 320 с.
- ↑ а б Парнікоза, Іван. Українські сторінки історії Гданська та Триміста Частина 3. Хмари над Балтикою. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 07.06.2024.
- ↑ Середницький Ярослав Формування польського збройного підпілля в час українського національного відродження. 1939-42 роки. Тернопіль: Мандрівець, 2020 – 232 с.
- ↑ Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів / Упорядник Микола Посівнич. – Львів, 2005. – 204 с.
- ↑ УСКТ-ОУП та греко-католицька парафія в Ельблонгу: події, персоналії та локалізації.
- ↑ Halagida I., Odnowienie duszpasterstwa greckokatolickiego w Polsce 1956-1957. Dokumenty, Warszawa 2011 (Bazyliańskie Studia Historyczne, t. 1).
- ↑ Поморські реалії відділу ОУП (2013 р.)
- ↑ Парнікоза, Іван. Українські сторінки історії Гданська та Триміста Частина 4. Під патронатом святого Володимира. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких. Процитовано 07.06.2024.
- ↑ Solidarni z Ukrainą w czasie wojny. Gdańsk pomaga już od dwóch lat (2024 р.)