Перейти до вмісту

Boeing 777

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Boeing 777-300ER)
Boeing 777
Літак з двома двигунами заходить на посадку випустивши закрилки та шасі.
Boeing 777-200ER авіакомпанії United Airlines, стартового замовника Boeing 777
Призначення Широкофюзеляжний пасажирський літак
Походження США США
Виробник СШАBoeing Commercial Airplanes
Розробник СШАBoeing
Перший політ 12 червня 1994
Дата прийняття на службу 7 червня 1995 в United Airlines
Статус У експлуатації
Основні користувачі Emirates
United Airlines
Cathay Pacific
Air France
Виробництво з 1993 року
Кількість 1584 (на січень 2019)[1]
Вартість одиниці
777-200ER: US$261,5 млн[2]
777-200LR: US$296,0 млн[2]
777-300ER: US$320,2 млн[2]
777F: US$300,5 млн[2]
Попередня модель Boeing 767
Наступна модель Boeing 777X

Бо́їнг 777 (англ. Boeing 777) — сімейство реактивних широкофюзеляжних пасажирських літаків для польотів великої протяжності, що виробляється компанією Boeing Commercial Airplanes. Це найбільший у світі літак із двома двигунами, що широко відомий як Triple Seven чи T7 — «три сімки»[3][4]. Літаки цього типу можуть вмістити від 305 до 550 пасажирів залежно від конфігурації салонів, та мають дальність польоту від 9100 до 17 500 км. Їх відмітними рисами є найбільші в діаметрі турбовентиляторні двигуни, шість коліс на кожній основній стійці, круглий переріз фюзеляжу[5] та лезоподібний хвостовий конус[6]. Розроблений у співробітництві з вісьмома великими авіакомпаніями, 777 був створений для заміни старих широкофюзеляжних авіалайнерів і є проміжною ланкою між 767 та 747. Це перший авіалайнер компанії Боїнг з електродистанційною системою керування(інші мови), та частково комп'ютерним керуванням; також це перший комерційний авіалайнер, креслення до якого на 100 % створені на комп'ютерах.

777 виготовляються у двох варіантах довжини фюзеляжу. Базова модифікація 777-200 введена в експлуатацію 1995 року, наступною була модифікація з підвищеною дальністю 777-200ER в 1997 році; подовжена на 11 метрів модифікація 777-300, введена в експлуатацію в 1998 році. Варіанти з великою дальністю 777-300ER та 777-200LR введені в експлуатацію у 2004 та 2006 роках відповідно, а вантажний варіант 777F, дебютував у 2009 році. Обидві версії з великою дальністю та вантажна версія оснащені двигунами General Electric GE90 та скошеними закінцівками крил. Інші моделі оснащуються на вибір двигунами GE90, Pratt & Whitney PW4000, чи Rolls-Royce Trent 800. Модифікація 777-200LR встановила світовий рекорд дальності польоту без дозаправлення для пасажирських авіалайнерів[7][8], пролетівши більше половини земної кулі.

United Airlines у 1995 році стала першою авіакомпанією, що почала експлуатувати 777 на регулярних рейсах. Станом на жовтень 2016 року, 60 компаній розмістили замовлення на 1902 літаки усіх модифікацій, та 1441 було передано[9]. Найбільш широко використовується варіант 777-300ER[10], кількість переданих — 684[9], авіакомпанія Emirates експлуатує найбільший флот 777-х, що становить 157 пасажирських та вантажних літаків[11].

Станом на жовтень 2016 року внаслідок аварій було втрачено 6 авіалайнерів. У липні 2013 року з літаком рейсу 214 авіакомпанії Asiana Airlines сталася перша за 18 років авіакатастрофа за участю Boeing 777.

Впродовж 2000-х років, 777 став бестселером у свого виробника. Через зростання цін на паливо, авіакомпанії обирали цю модель, як економічно доцільну альтернативу іншим широкофюзеляжним літакам і все частіше використовували літаки на далеких, трансокеанських маршрутах. Прямими конкурентами на ринку в 2016 році є Airbus A330-300 та новий A350 XWB, а також Boeing 787 Dreamliner, що з'явився 2011 року. У листопаді 2013 року Boeing оголосив про розробку модернізованих варіантів 777-8 і 777-9, під загальною назвою 777X, з новим композитним крилом, двигунами GE9X, та іншими технологіями, що розроблені для 787. Початок експлуатації серії 777X заплановано на 2020 рік.

Розробка

[ред. | ред. код]

Передумова

[ред. | ред. код]

На початку 1970-х років Boeing 747, McDonnell Douglas DC-10, та Lockheed L-1011 TriStar стали першим поколінням широкофюзеляжних пасажирських авіалайнерів, що були введені в експлуатацію[12]. В 1978 році авіакомпанія Boeing представила три нові моделі: 757 для заміни застарілого 727, 767 для конкуренції з Airbus A300, та концепт 777 з трьома двигунами на противагу DC-10 та L-1011[13][14][15]. Середньорозмірні 757 та 767 успішно стартували на ринку, почасти до стандартів ETOPS прийнятих у 1980-х, що регулювали трансатлантичні польоти літаків із двома двигунами[16]. Ці стандарти дозволяли літакам із двома двигунами перетинати океан на відстані до трьох годин лету до найближчого запасного аеродрому[17]. За правилами ETOPS, авіакомпанії почали використовувати 767 на далеких міжконтинентальних маршрутах, що не вимагають великої місткості авіалайнерів[16]. Розробка моделі 777 з трьома двигунами була скасована, через ринкову перевагу моделей 757 та 767[18]. Таким чином у компанії Боїнг створився пробіл у продукційній лінійці між 767-300ER та 747-400[19].

Наприкінці 1980-х моделі DC-10 та L-1011 наближалися до списання за віком, змушуючи виробників розробляти їм заміну[20]. Компанія McDonnell Douglas працювала над MD-11, що була подовженою та оновленою версією DC-10,[20] водночас Airbus працював над A330 та A340.[20] У 1986 році Boeing представила варіант збільшення 767, попередньо названий 767-X,[21] що мав створити конкуренцію першому поколінню широкофюзеляжних лайнерів як-от DC-10,[17] і стати додатком до моделей 767 та 747 в продукційній лінійці компанії.[22] Початкова пропозиція передбачала подовжений фюзеляж та збільшені крила[21] з вінглетами.[23] Пізніше планувалося збільшити поперечний перетин фюзеляжу, залишивши наявну у моделі 767 пілотську кабіну, ніс та інші елементи.[21]

Авіакомпанії-клієнти не були в захопленні від пропозиції 767-X, а замість цього хотіли ще ширший фюзеляж, гнучку конфігурацію пасажирського салону, міжконтинентальної дальності, та нижчих операційних витрат ніж у подовженої моделі 767.[17] Вимоги менеджерів із розвитку авіакомпаній до великих літаків стають все більш конкретними, збільшуючи конкуренцію серед виробників авіалайнерів.[20] У 1988 році Boeing вирішила, що єдиним варіантом нового дизайну, стане 777 з двома двигунами.[24] Компанія зупинила свій вибір на такій конфігурації, враховуючи попередні успіхи, прогнозоване покращення двигунів та знижені витрати на виробництво.[25] 8 грудня 1989 року Боїнг почала видавати пропозиції авіакомпаніям щодо 777.[21].

Проєктування

[ред. | ред. код]
Скляна кабіна 777-200ER авіакомпанії Transaero

Фаза проєктування нового літака відрізнялася від попередніх проєктів реактивних пасажирських авіалайнерів компанії Боїнг. По-перше, вісім великих авіакомпаній — All Nippon Airways, American Airlines, British Airways, Cathay Pacific Airways, Delta Air Lines, Japan Airlines, Qantas та United Airlines — брали участь у розробці авіалайнера.[26] Це було новим словом в індустрії, тому що раніше виробники розробляли літаки з мінімальними зауваженнями клієнтів.[14] Вісім авіакомпаній, що робили внесок у процес розробки, були відомі всередині компанії Боїнг як група під назвою «Working Together» («Працюємо разом»).[26] На першому зібранні групи у січні 1990 року представникам авіакомпаній було роздано збірник питань на 23 сторінках про побажання клієнтів щодо будови літака.[17] У березні 1990 року, Боїнг та авіакомпанії визначилися щодо базової будови: переріз салону близький до 747-го, місткість до 325 пасажирів, різноманітні конфігурації інтер'єру, скляна кабіна, ЕДСК, та на 10 % зменшена питома витрата палива стосовно A330 та MD-11.[17] Боїнг обрав свій завод в Еверетті для остаточного складання 777-х.[27]

14 жовтня 1990 року авіакомпанія United Airlines стала стартовим замовником 777-х, коли розмістила замовлення на 34 літаки з двигунами Pratt & Whitney загальною вартістю $11 млрд з опціоном ще на 34.[28][29] Фаза розробки збіглася в часі з програмою списання застарілих DC-10-х у компанії United.[30] Компанії United було потрібно щоб нові літаки могли літати у трьох різних напрямках: з Чикаго до Гаваїв, з Чикаго до Європи, та безпосадковий переліт із високогірного Денвера до Гаваїв.[30] Відповідність стандартам ETOPS також була пріоритетною для United,[31] враховуючи надводну частину маршрутів до Гаваїв[28]. У січні 1993 року, команда розробників авіакомпанії United разом з іншими командами авіакомпаній приєдналася до конструкторів компанії Боїнг на заводі в Еверетті.[32] 240 команд дизайнерів, до 40 чоловік у кожній, направили майже 1500 питань із проєктування окремих складових літака.[33] Діаметр фюзеляжу був збільшений на прохання Cathay Pacific, збільшена довжина базової моделі за пропозицією All Nippon Airways, внесок British Airways полягав у вбудованому тестуванні та гнучкості інтер'єру,[17] поряд із більш високою експлуатаційною масою варіантів базового літака.[34]

777 був першим пасажирським авіалайнером, повністю спроєктованим за допомогою комп'ютерів.[22][28][35] Кожне конструкторське креслення було виконане у тривимірному вигляді в САПР- програмі, відомій як CATIA (Computer-Aided Three-dimensional Interactive Application), що розроблена Dassault Systemes та IBM.[36] Це дозволило створити віртуальний літак для перевірки перешкод і правильності підганяння багатьох тисяч деталей, тим самим зменшуючи дорогі переробляння.[37] Боїнг розробила свою власну високопродуктивну програму візуалізації FlyThru, пізніше названу IVT (Integrated Visualization Tool) для підтримки великомасштабних спільних проєктів, виробничих зображень, та іншого використання даних CAD.[38] Компанія Боїнг спочатку не була впевнена у можливостях CATIA і побудувала фізичну модель носової частини, щоб перевірити її результати. Тест був настільки успішний, що додаткові моделювання були скасовані.[39]

Виробництво та випробування

[ред. | ред. код]

Виробничий процес передбачав міжнародне співробітництво, з небувалим для реактивних літаків Боїнг рівнем глобального субпідряду,[40] який було перевищено лише згодом для моделі 787.[41] Міжнародними учасниками були Mitsubishi Heavy Industries та Kawasaki Heavy Industries (панелі фюзеляжу),[42] Fuji Heavy Industries, Ltd. (центральна секція крила),[42] Hawker de Havilland (стерно висоти), та Aerospace Technologies of Australia (стерно напрямку).[43] Була підписана угода між Боїнг та Японською Авіабудівною Корпорацією, що представляла японських аерокосмічних підрядників, про 20-відсотковий розподіл ризиків партнерів для всієї виробничої програми.[40] Стартова модель 777-200 була запущена у виробництво з варіантами двигунів від трьох виробників, General Electric, Pratt & Whitney, та Rolls-Royce,[44] що дозволило авіакомпаніям обирати двигуни на свій розсуд.[45] Кожен із виробників-конкурентів дав згоду на розробку двигунів із класом тяги 340 кН та більшої потужності для оснащення ними найбільшого у світі літака з двома двигунами[44].

Boeing 777-200LR компанії Air India виїжджає з цеху Boeing Everett Factory

Щоби розмістити виробництво свого нового авіалайнера, Боїнг вдвічі збільшив розміри заводу в Еверетті (що коштувало приблизно 1,5 млрд доларів США), щоби створити площі двом новим[28] складальним лініям[30]. Були розроблені нові методології виробництва, зокрема поворотний механізм, що дозволяв обертати фюзеляж на 180 градусів, забезпечуючи робітникам доступ до секцій верхньої частини фюзеляжу[36]. Основне складання першого літака почалося 4 січня 1993 року[46]. На початок виробництва, програма вже зібрала 118 замовлень, з опціоном ще на 95 від 10 авіакомпаній[47]. Загальний обсяг інвестицій у програму оцінюється в більш ніж 4 млрд доларів США від Боїнг, та ще 2 млрд доларів США від постачальників[48].

9 квітня 1994 року перший 777-й із заводським номером WA001 взяв участь у серії з 15 презентацій протягом дня, щоби представити літак для 100 000 запрошених гостей[49]. Перший політ відбувся 12 червня 1994 року[50] під керуванням командира тест-пілотів John E. Cashman[51]. Це поклало початок 11-місячній програмі випробувальних польотів, що була більш насиченою за будь-яку з попередніх програм Боїнг[52]. Дев'ять літаків, оснащених двигунами General Electric, Pratt & Whitney та Rolls-Royce[50], брали участь у випробувальних польотах за різних умов - від пустельної авіабази Едвардс у Каліфорнії[53] до крижаної Аляски[54]. Щоб задовольнити вимоги ETOPS, виконано 8 180-хвилинних польотів з одним робочим двигуном.[55] Перший побудований літак використовувався у програмі виробничих випробувань Боїнг з 1994 по 1996 роки, та забезпечував даними програми 200ER та 300[56]. 19 квітня 1995 року, після успішного завершення випробувальних польотів, 777 сертифікований одночасно Федеральним управлінням цивільної авіації США (FAA) та Об'єднаним управлінням цивільної авіації Європи (JAA).[50]

Введення в експлуатацію

[ред. | ред. код]
Перший Боїнг 777-200 в комерційній експлуатації компанії United Airlines N777UA, злітає з амстердамського аеропорту Схіпгол у 1995 році.

Боїнг поставила перший 777 авіакомпанії United Airlines 15 травня 1995 року[57][58]. 30 травня 1995 року FAA видала сертифікат відповідності ETOPS-180 для літака з двигуном Pratt & Whitney PW4084, що зробило його першим літаком, введеним в експлуатацію згідно з нормами ETOPS-180.[59] Перший комерційний переліт відбувся 7 червня 1995 року з Лондонського аеропорту Хітроу до Міжнародного Аеропорту Даллеса біля Вашингтону (округ Колумбія).[60] У жовтні 1996 року були затверджені норми ETOPS на 207 хвилин[61].

12 листопада 1995 року компанія Боїнг передала першу модель із двигуном General Electric GE90-77B в авіакомпанію British Airways,[62] яка вже через 5 днів запустила літак в експлуатацію.[63] На початку експлуатації було виявлено дефект підшипників коробки передач, і авіакомпанія була змушена тимчасово вивести всі свої 777 з трансатлантичних рейсів у 1997 році.[63] Літаки British Airways повернулися до повноцінної експлуатації того ж року[53], а General Electric оголосила програму покращення двигунів[53].

Перший 777 з двигунами Rolls-Royce Trent 877 був переданий до авіакомпанії Thai Airways International 31 березня 1996 року,[62] завершуючи початкову програму з розробки трьох двигунів для авіалайнера.[64] Кожна варіація літак-двигун була забезпечена сертифікацією ETOPS-180 від початку введення в експлуатацію.[65] Станом на червень 1997 року, було 323 замовлення на 777 від 25 авіакомпаній, зокрема задоволені стартові клієнти, що замовили додаткові літаки.[50] Хороші показники економічної ефективності літаків із двома двигунами на довгих трансатлантичних рейсах призвели до підвищення замовлень.[66] У 1998 році загальна кількість годин нальоту досягла 900 000[67], а показники успішних злетів без затримок із технічних причин становили 99,96 %[68][69][70][71].

Подальші розробки

[ред. | ред. код]
Boeing 777-200ER авіакомпанії Air New Zealand на гліссаді

Після початкової моделі, Боїнг розробила модель 777-200ER, зі збільшеною злітною вагою, з більшою дальністю і корисним навантаженням.[72] Перший політ 200ER, з початковим ім'ям 777-200IGW,[73] відбувся 7 жовтня 1996 року[74], 17 січня 1997 року літак було сертифіковано FAA та JAA,[75] а введення в експлуатацію відбулося 9 лютого 1997 року в авіакомпанії British Airways.[75] Пропонуючи більшу продуктивність на дальніх перельотах, цей варіант літака отримував найбільше замовлень до початку 2000-х років.[72] 2 квітня 1997 року авіалайнер 777-200ER компанії Malaysia Airlines названий «Super Ranger» побив рекорд «безпосадкового польоту» великим колом у східному напрямку від аеропорту Boeing Field у Сієтлі до Куала-Лумпуру, подолавши відстань 20,044 км за 21 годину та 23 хвилини[67]

Після введення 200ER Боїнг звернула свою увагу на подовжену версію авіалайнера. 16 жовтня 1997 року відбувся перший політ моделі 777-300.[74] Маючи довжину 73,9 м, модель 300 стала найдовшим авіалайнером всіх часів (до появи A340-600), та мала на 20 % більшу місткість, ніж модель стандартної довжини.[76] 4 травня 1998 року тип 300 отримав сертифікат льотної придатності від FAA та JAA,[77] та запущений у експлуатацію авіакомпанією Cathay Pacific 27 травня 1998 року[74][78].

З самого початку програми розробки Боїнг розглядала будівництво ультра-дальніх варіантів.[79] Ранні плани були зосереджені на версії 777-100X,[80] що мала стати скороченою версією 200 зі зменшеною вагою та збільшеною дальністю,[80] подібно до 747SP.[81] Але 100X повинна була вміщувати менше пасажирів чим 200 маючи аналогічні експлуатаційні витрати, що призводить до більшої вартості за одне місце.[80][81] На початку 1990-х плани зсунулися в бік збільшення дальності наявних моделей.[80] Потрібні були потужніші двигуни з тягою 440 кН та більше, що призвело до переговорів Боїнг із виробниками двигунів. General Electric запропонувала розробити двигун GE90-115B,[45], а Rolls-Royce розробку двигуна Trent 8104.[82] У 1999 році Боїнг оголосила про укладення угоди з General Electric, випередивши пропозицію конкурента.[45] У рамках угоди з General Electric, Боїнг домовилася, що нові версії 777 будуть оснащуватися лише двигунами GE90.[45]

Моделі наступного покоління

[ред. | ред. код]
Двигун GE90 встановлений на 777-300ER з інженером компанії Боїнг, для показу розмірів двигуна. Величина тяги одного двигуна достатня для підтримання польоту Boeing 747.[83]

29 лютого 2000 року компанія Боїнг розпочала програму розробки нового покоління літаків із двома двигунами,[84] під назвою 777-X,[79] і розпочала видавати пропозиції авіакомпаніям[72] Розвиток далекомагістральних моделей був уповільнений через спад галузі авіаперевезень, який тривав до початку 2000-х років.[74] Першою модифікацією випущеною за цією програмою стала 777-300ER, що стартувала із замовлення 10 літаків компанією Air France,[85] разом із додатковими зобов'язаннями.[72] 24 лютого 2003 року відбувся перший політ модифікації 777-300ER. Сертифікація типу організаціями FAA та EASA (European Aviation Safety Agency, правонаступник JAA) відбулася 16 березня 2004 року.[86] 29 квітня 2004 року відбулася передача першого літака до авіакомпанії Air France.[74] Модифікація 777-300ER, що поєднувала в собі місткість 777-300 та дальність 777-200ER, стала найпопулярнішим варіантом 777 на початку 2000-х років,[87] завдяки тому, що авіакомпанії замінювали ними літаки з 4-ма двигунами через нижчі експлуатаційні витрати.[88]

Наступною модифікацією по програмі літаків наступного покоління стала 777-200LR, що була презентована 15 лютого 2005 року, а свій перший політ здійснила 8 березня 2005 року.[74] 2 лютого 2006 року 777-200LR отримав сертифікат типу від FAA та EASA,[89] а передача першого літака до Pakistan International Airlines відбулася 26 лютого 2006 року.[90] 10 листопада 2005 року перший 777-200LR встановив рекорд дальності безпосадкового перельоту для пасажирських авіалайнерів пролетівши 21,602 км у східному напрямку від Гонконгу до Лондону.[91] Переліт тривав 22 години та 42 хвилини, у стандартній конфігурації 777-200LR і був занесений до Книги рекордів Гіннеса.[7]

Вантажна модель наступного покоління — 777F, була представлена 23 травня 2008 року[92]. Перший політ модифікації 777F, що використовувала планер і двигуни від 777-200LR[93] та паливні баки від 777-300ER, відбувся 14 липня 2008 року[94]. Сертифікація від FAA та EASA для вантажної модифікації відбулася 6 лютого 2009 року,[95] а передача першого літака стартовому замовнику Air France відбулася 19 лютого 2009 року[96][97].

Спочатку 777 була другою за прибутковістю моделлю після 747,[98] але згодом стала першою по прибутковості для компанії Боїнг.[99] У 2000 році програма продажів 777 принесла прибутків на 400 млн доларів США до сплати податків, що на 50 млн доларів більше ніж 747.[98] До 2004 року продажі цієї моделі становили основну частину доходів серед широкофюзеляжних моделей підрозділу Boeing Commercial Airplanes.[100] 2007 року кількість замовлень на модифікації 777 наступного покоління склала 350 літаків,[101] а в листопаді того ж року, компанія Боїнг оголосила, що всі виробничі площі завантажені замовленнями до 2012 року.[88] Вартість 356 замовлень становила 95 млрд доларів США за каталоговими цінами 2008 року[102].

Оновлення і поліпшення виробництва

[ред. | ред. код]

Боїнг планував збільшити виробництво 777 з 5 літаків на місяць у 2010 році до 7 літаків на місяць у середині 2011 року, та до 8,3 на місяць на початок 2013 року[103]. Загальний час складання кожного 777-300ER становив 49 днів. У листопаді 2011 року розпочалося складання 1000-го літака — модель 300ER для Emirates, що був випущений у березні 2012 року. Наприкінці 2011 року FAA надала спільний рейтинг типу для 787 та 777, що дозволило пілотам отримувати кваліфікацію і працювати одразу на обох типах, завдяки спільним особливостям конструкції. За даними галузевих звітів, Boeing 777 з часом може бути замінений новим сімейством продуктів Boeing Yellowstone 3, що буде спиратися на технології з 787[101].

Зліт 777-300ER All Nippon Airways

Наприкінці 2000-х років 777 зіштовхнувся з посиленою конкуренцією з боку перспективної моделі Airbus A350 XWB та з конкуренцією з моделлю 787 всередині компанії[101], бо обидва літаки передбачали більшу паливну ефективність. Як наслідок, 777-300ER отримав пакет покращень двигуна та аеродинаміки для зменшення опору повітря та ваги.[104] У 2010 році варіант також отримав збільшення сухої ваги на 2300 кг, що еквівалентно підвищенню місткості на 20—25 пасажирів; його двигуни GE90-115B1 отримали зростання тяги на 1—2,5 % для збільшення злітної ваги у висотних аеропортах.[104] Ще більші конструктивні зміни були заплановані на кінець 2012 року, включаючи можливе збільшення розмаху крила,[104] а також обговорювалися серйозніші зміни, включаючи крило з композитних матеріалів, нові двигуни, та зміни довжини фюзеляжу.[104][105][106] Авіакомпанія Emirates повідомила, що співпрацює з Боїнг над проєктом оновленого 777 і стане його стартовим замовником.[107]

Програма 777X

[ред. | ред. код]

У вересні 2011 року Boeing та General Electric випустили докладнішу інформацію про новий літак. Очікується, що розмах крила збільшиться з нинішніх 64,8 м до 71,3 м. На додачу, повна маса дещо знизиться від нинішньої у 351 500 кг до 342 270 кг для модифікації 9X. General Electric оголосила про розробку трохи меншого двигуна, названого GE9X, для оснащення ним майбутнього літака. Він буде мати діаметр вентилятора 325 см на противагу нинішньому 343 см у двигуна GE90-115B та зменшення тяги[108][109]. Планувалося введення в експлуатацію в 2019 році[110], але у зв'язку з кризою моделі 737 Max перший політ моделі Boeing 777Х відбувся лише 25 січня 2020 року[111][112].

Конструкція

[ред. | ред. код]
Двигуни, випущені передкрилки, закрилки, та шасі на 777-200ER компанії American Airlines

Компанія Боїнг із проєктом 777 представила ряд передових технологій, включаючи повністю цифрову електродистанційну систему керування Fly-by-wire,[113] повністю програмовану авіоніку, скляну кабіну з рідкокристалічними дисплеями Honeywell[114], і вперше було впроваджено оптоволоконну мережу авіоніки на комерційному авіалайнері[115]. Боїнг використала напрацьовані розробки зі скасованого проекту регіонального реактивного літака Boeing 7J7[116], що використовував подібні версії вибраних технологій.[116] У 2003 році компанія Боїнг, як опцію для кокпіту, почала пропонувати електронні журнали польотів замість паперових[117]. У 2013 році Boeing оголосив, що модернізовані моделі 777X будуть використовувати технології планера, систем та інтер'єру з 787.

Електродистанційна система керування fly-by-wire

[ред. | ред. код]

При проєктуванні 777, свого першого комерційного авіалайнера з системою керування fly-by-wire, Боїнг вирішила залишити звичні штурвальні колонки,[113] на відміну від сайдстіків, що використовуються в багатьох винищувачах з системою керування fly-by-wire та в більшості авіалайнерів Airbus.[113] Поряд із традиційною системою керування за допомогою штурвалів, кабіна має спрощене компонування, яке зберігає схожість із попередніми моделями Боїнг.[118] Система керування fly-by-wire також обладнана системою захисту параметрів польоту,[113] яка слідкує за тим, щоб рухи пілотів на важелях керування не виходили за встановлені межі польотної конфігурації і запобігає небезпечним маневрам.[113] Ця система може бути вимкнена за командою пілота, якщо це буде визнано за необхідне.[113]

Планер та системи

[ред. | ред. код]
Шестиколісна основна опора шасі літака Боїнг 777-300

Крило 777 має надкритичний дизайн профілю і кут стрілоподібності 31,6 градусів та оптимізоване для крейсерської швидкості 0,83 Маха (після випробувань було переглянуто в бік підвищення до 0,84 Маха).[119] Конструкція крила має більшу товщину та розмах ніж у попередніх авіалайнерів, що дозволило збільшити дальність та корисне навантаження, підвищити злітні характеристики, та збільшити крейсерську висоту польоту[50]. Всередині крила також розміщені паливні баки, в яких може знаходитися до 181 300 літрів пального. Такий обсяг дозволяє Boeing 777-200LR виконувати рейси на ультрадалекі дистанції, наприклад, з Торонто до Гонконгу. У 2013 році було представлене нове композитне крило для моделі 777X з більшим розмахом та особливостями конструкції, що походять від крила для Boeing 787.

При запуску проекту літака було запропоновано розробити крило з великими закінцівками довжиною 6,4 метри, що могли складатися, щоб авіакомпанії могли використовувати стоянки розроблені для розміщення менших літаків, але жодна авіакомпанія не погодилася на цей варіант.[120] Ця конструкція закінцівок була відроджена у 2013 році, коли представили проект 777X. Їх розмір вирішили зробити меншим (3,35 метри), що дозволить моделям 777X використовувати ті ж самі стоянки та руліжні доріжки, що й звичайним 777. Нові закінцівки менш складні ніж ті, що пропонувалися на початку проектування 777, і містять всередині лише дроти для сигнальних вогнів.

Конструкція планера літака включає в себе використання композитних матеріалів, які становлять дев'ять відсотків початкової ваги конструкції (всі моделі за винятком 777-8 та 777-9).[121] Елементами, що виготовлені з композитного матеріалу є підлога салону і кермо напряму. Головна частина фюзеляжу має круглий переріз[122] і ззаду переходить у лезоподібний хвостовий конус, в якому розташована допоміжна силова установка.[6] Авіалайнер також має найбільші стійки шасі та найбільші шини, що будь-коли використовувалися в комерційних реактивних авіалайнерах.[123] Кожна шина з основної шестиколісної стійки шасі 777-300ER може витримати навантаження у 27 тонн, що більше, ніж навантаження на шину у літака Боїнг 747-400.[124] Літак має три резервних гідравлічних системи, з яких для посадки потрібна лише одна.[125] Аварійна авіаційна турбіна — це невеликий пропелер, що висувається з літака при аварійних ситуаціях для забезпечення мінімального електроживлення. Вона розташована в обтічнику крила під фюзеляжем.[126]

Інтер'єр

[ред. | ред. код]
Салон економ-класу з конфігурацією 3-3-3 в Боїнг 777-300ER авіакомпанії Etihad Airways

Інтер'єр 777, також відомий як Boeing Signature Interior, виконаний у кривих лініях зі збільшеними полицями для багажу та непрямим освітленням.[63] Конфігурація крісел коливається від 6 у ряд у першому класі, до 10 в ряд у економ-класі.[127] Розмір ілюмінаторів 380 на 250 мм був найбільшим серед усіх комерційних авіалайнерів до появи 787.[128] Салон також має «зони гнучкості» зі спланованим доступом до води, електрики, пневматики та інших підключень у всьому внутрішньому просторі, що дозволяє авіакомпаніям швидко переміщати сидіння, кухні, і туалети залежно від бажаної конфігурації.[127] Деякі літаки обладнані VIP салонами для чартерних рейсів.[129] Інженери Боїнг розробили новий гідравлічний шарнір кришки унітаза, який закривається повільно.[130]

Салон бізнес-класу 777-300ER авіакомпанії EVA Air з розташуванням крісел за схемою 1-2-1

У 2003 році Боїнг презентувала місця для відпочинку екіпажу як опцію для 777.[131] Вони розташовані над головною кабіною і обладнані сходами. Місця для відпочинку в передній частині фюзеляжу складаються з двох крісел та двох ліжок, а в задній частині — з декількох ліжок.[131] Signature Interior впроваджується і на інших вузько- та широкофюзеляжних моделях Боїнг, включаючи 737NG, 747-400, 757-300, та нові моделі 767, а також всі моделі 767-400ER.[132][133] Літаки 747-8 та 767-400ER обладнані більшими та більш закругленими ілюмінаторами від моделі 777.

7 липня 2011 року повідомлено, що Боїнг вирішила замінити Signature Interior у моделі 777 новим інтер'єром від 787, згідно з програмою переходу на 'common cabin experience' усіх платформ Боїнг[134]. Під час презентації 777X в 2013 році Boeing підтвердила, що літак отримає новий інтер'єр з елементами салону 787 і великі вікна. Більш детальна інформація, випущена в 2014 році, включала змінені стінки салону для більшого простору, шумопоглинальну технологію і краще зволоження повітря в салоні.

Варіанти

[ред. | ред. код]

Для позначення своїх моделей 777 Боїнг використовує дві характеристики - довжину фюзеляжу та дальність польоту.[19] Довжина фюзеляжу впливає на кількість пасажирів і обсяг вантажів, які можуть бути перевезені: 777-200 з похідними базового розміру і подовжені 777-300. Літаки розділені на три сегменти на основі критеріїв проєктування; вони були спочатку визначені в таких межах:

  • A-сегмент: до 7 800 км[135]
  • B-сегмент: 12 200 км[135]
  • C-сегмент: 14 400 км[136]
Вигляд знизу на Боїнг 777-200ER авіакомпанії Air France в польоті

Боїнг і авіакомпанії часто записують номер моделі (777) і позначення варіанту (200 або 300) скорочено - наприклад «772» чи «773»[137]. У системі позначень типів літаків Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) до номера моделі додається літера, що позначає виробника (наприклад «B772» чи «B773»).[138] На додачу до кількості пасажирів, також може додаватися позначення дальності літака (наприклад 777-300ER як «773ER»[139], «773B»[140], «77W»[141], чи «B77W»[138]). Ці позначення можна знайти в довідниках чи в розкладах польотів.

777-200

[ред. | ред. код]
Боїнг 777-200 в оригінальній лівреї виробника. Можна побачити емблеми замовників під написом «Boeing 777».

777-200 була першою модифікацією літака і призначалася для A-сегменту. Перший 777-200 був переданий авіакомпанії United Airlines 15 травня 1995 року[74] З максимальною дальністю 9700 км[142], модифікація 777-200 була головним чином орієнтована на внутрішніх американських перевізників[19]. Дев'ять різних замовників купили 88 літаків модифікації 777-200[9], з яких 73 залишалися в експлуатації станом на червень 2016 року[143]. Прямим конкурентом від Airbus є A330-300[144].

777-200ER

[ред. | ред. код]
777-200ER авіакомпанії El Al заходить на посадку у Хітроу

777-200ER («ER» означає англ. «Extended Range», підвищена дальність) — це модифікація для B-сегменту. Особливостями 777-200ER є збільшена кількість палива та підвищена максимальна злітна вага у порівнянні з модифікацією 777-200[142]. З максимальною дальністю польоту у 14 300 км[142] ця модифікація призначена для міжнародних перевізників, що обслуговують трансатлантичні перельоти.[19] На додачу до рекорду «безпосадкового польоту» великим колом у східному напрямку, 200ER також встановила рекорд аварійного польоту за стандартами ETOPS (177 хвилин на одному двигуні) на рейсі авіакомпанії United Airlines з 255 пасажирами на борту, що відбувся 17 березня 2003 року над Тихим океаном.[145][146]

Перший 777-200ER був переданий до British Airways 6 лютого 1997 року[74]. Один із літаків British Airways в січні 2015 року встановив рекордний час у 5 годин та 16 хвилин для дозвукового перельоту з Нью-Йорка до Лондона завдяки сильним ходовим вітрам. Станом на жовтень 2016 року, 33 замовники купили 422 літаки і більше замовлень немає[9]. У липні 2016 року 363 літаки цієї модифікації перебували в експлуатації[72]. Прямим конкурентом від Airbus є Airbus A340-300 та A350-900, а Boeing позиціює свого 787-9 як наступника[147].

В Україні трьома бортами 777-200ER володіє авіакомпанія Міжнародні авіалінії України. Один перебуває на консервації в Іспанії, другий (з непридатним до подальшої експлуатації одним з двигунів) - в Борисполі. Доля третього невідома.

777-300

[ред. | ред. код]
777-300 авіакомпанії Emirates заходить на посадку до Хітроу в лівреї Чемпіонату світу з футболу 2006 року

Подовжена версія 777-300 була призначена для заміни 747-100 та 747-200 в А-сегменті.[148] Порівняно з застарілими 747-ми, подовжений варіант мав подібну пасажиромісткість та дальність, але спалював на третину менше пального та мав на 40 відсотків менші експлуатаційні витрати.[76] Фюзеляж 777-300 подовжений на 10,1 метрів у порівнянні з базовою модифікацією 777-200, що дозволяє вмістити до 550 пасажирів в однокласовій конфігурації [76] у розрахунку на короткі, але завантажені японські маршрути.[149] Через свою довжину модель 777-300 обладнана лижею під хвостом для захисту від удару об землю та камерами для допомоги пілотам при рулюванні.[150] Максимальна дальність у 11 140 км,[151] дозволяє використовувати 777-300 на завантажених магістральних маршрутах, де раніше літали 747-мі.[76]

Перший 777-300 був переданий до Cathay Pacific 21 травня 1998 року[74][78]. Вісім різних замовників купили 60 літаків 777-300[9], і 53 з них перебували в експлуатації станом на липень 2016 року[143]. Однак після представлення моделі 777-300ER подовженої дальності у 2004 році всі клієнти змінили замовлення на цю модифікацію[9]. 777-300 не має прямого конкурента в Airbus, але на цю роль може претендувати A340-600[152][153].

777-200LR

[ред. | ред. код]
Перший побудований 777-200LR, експлуатується в Pakistan International Airlines

777-200LR («LR» означає англ. «Longer Range» — більша дальність) — це модель для C-сегменту, що став авіалайнером із найбільшою дальністю польоту на час введення в експлуатацію у 2006 році[154][155]. Боїнг назвала цей літак Worldliner, підкреслюючи його можливості до об'єднання майже будь-яких двох аеропортів у світі[156]. При цьому літак потрапляє під обмеження ETOPS[157]. Він утримує світовий рекорд безпосадкового перельоту серед комерційних авіалайнерів[8] і має максимальну дальність 17 370 км[158]. 6 лютого 2017 року літак 777-200LR авіакомпанії Qatar Airways здійснив найтриваліший в історії політ — рейс QR920 зі столиці Катару Дохи до міста Окленд у Новій Зеландії тривав 16 годин 20 хвилин, літак подолав відстань в 14 535 км[159]. Модифікація 200LR призначена для ультра-довгих маршрутів, як-от переліт із Лос-Анджелеса до Сінгапура чи з Далласа до Токіо.

Особливостями 200LR є підвищена максимальна злітна маса і три додаткових допоміжних паливних бака у задньому вантажному відсіку[154]. Іншими відмінними рисами є скошені закінцівки крила, нові основні стійки шасі, а також додаткові структурні зміцнення фюзеляжу[154]. Так само як 777-300ER та 777F, модель 777-200LR обладнана подовженими на 3,9 м закінцівками крил[154]. Перший 200LR був переданий до авіакомпанії Pakistan International Airlines 26 лютого 2006 року[90][160]. Станом на жовтень 2016 року, одинадцять різних замовників 200LR отримали 59 літаків і більше замовлень немає[9]. Найближчим конкурентом від Airbus є A340-500HGW[154].

777-300ER

[ред. | ред. код]
777-300ER Air Canada заходить на посадку з випущеними закрилками

777-300ER («ER» означає англ. «Extended Range», підвищена дальність) це модифікація 777-300 для B-сегменту. Модифікація має скошені та подовжені закінцівки крила, нові основні стійки шасі, підсилену носову стійку шасі та додаткові паливні баки[161][162]. У модифікації 300ER також підсилені фюзеляж, крила, оперення та пілони двигунів. Стандартні для цієї моделі турбовентиляторні двигуни GE90-115B є найпотужнішими в світі реактивними двигунами. Мають максимальну тягу у 513 кН[161]. Максимальна дальність становить 14 700 км[163], що стало можливим завдяки збільшеним максимальній злітній масі та запасу пального[152][153]. Дальність 300ER з повним завантаженням збільшена на 34% у порівнянні з модифікацією 777-300. Після льотних випробувань, впровадження нових двигунів, крил та збільшення злітної ваги, скорочення витрати пального досягло 1,4 %[87][164].

Перший 300ER був переданий до Air France 29 квітня 2004 року[74][165]. Модель 300ER стала бестселером із модифікацій 777 у вересні 2010 року, коли вона обійшла 200ER[9], і також головним конкурентом A340[101]. За рахунок використання лише двох двигунів, модель 300ER була на 8—9 % економнішою в експлуатаційних витратах від A340-600[166] та більш ніж на 20 % економнішою у витратах палива від 747-400[88]. Деякі авіакомпаній придбали 300ER як заміну 747-400 через зростання цін на пальне[88]. Станом на жовтень 2016 року 45 замовників отримали загалом 684 літаки 300ER, з 125 активними замовленнями[9]. Станом на липень 2016 року в експлуатації перебували 657 літаків[143]. Прямим конкурентом в Airbus є A340-600 та A350-1000[153].

777 Freighter

[ред. | ред. код]
Перший 777 Freighter, призначений для Air France, у тестовому польоті

777 Freighter (777F) — вантажна модифікація моделі 777. Він має такий самий корпус і двигуни, як 200LR[167], та запас палива, як 300ER. Максимальне корисне навантаження у 103 000 кг робить його прямим конкурентом 747-200F (110 000 кг)[88]. З максимальним навантаженням літак має дальність 9070 км. При зниженні навантаження дальність може бути збільшена[168]. Оскільки літак має кращі експлуатаційні характеристики порівняно з наявними вантажними літаками[88], авіакомпанії розглядають 777F як заміну застарілим літакам 747-200F та MD-11F[93][169].

Перший 777F був переданий до Air France 19 лютого 2009 року[96]. Станом на липень 2011 року 44 літаки були поставлені вісьмом замовникам, з 52 активними замовленнями[9].

У 2000-х Боїнг вивчала можливість конвертації 777-200ER з пасажирських у вантажні, під назвою 777 Boeing Converted Freighter чи 777 BCF[170]. Компанія веде переговори з кількома замовниками і можливий початок конверсії. FedEx Express, UPS Airlines, та GE Capital Aviation Services є потенційними замовниками[171].

777 Tanker (KC-777)

[ред. | ред. код]

KC-777 — проект літака для дозаправлення у повітрі на базі Боїнга 777. У вересні 2006 року Боїнг публічно заявила, що вона може випускати KC-777, якщо Військово-повітряні сили США (USAF) потребують заправника більшого розміру від KC-767. Танкер 777 також міг би перевозити більше персоналу та вантажів[172][173][174]. Однак замість цього у квітні 2007 року Боїнг запропонувала модифікацію KC-767 Advanced Tanker на тендер ВПС США під назвою KC-X[175].

Оператори

[ред. | ред. код]
Боїнг 777-200 авіакомпанії Japan Airlines
Докладніше: Список операторів Boeing 777

Клієнти, що отримали найбільше 777-х - Emirates, Singapore Airlines, United Airlines, ILFC та American Airlines. Emirates — найбільший оператор станом на липень 2016 року та єдиний, що використовував усі варіанти 777, тобто 200, 200ER, 200LR, 300, 300ER та 777F.

Загалом 1324 літаки (у всіх варіантах) перебували в експлуатації на липень 2016 року. Найбільше у компаній Emirates (157), United Airlines (74), Cathay Pacific (70), Air France (70), American Airlines (67), British Airways (58), All Nippon Airways (56), Singapore Airlines (53), Qatar Airways (53) та інші[176].

Замовлення та постачання

[ред. | ред. код]
Замовлення та поставки Boeing 777 за типом
Всього замовлено Всього поставлено
777-200 88 88
777-200ER 422 422
777-200LR 59 59
777-300 60 60
777-300ER 809 684
777F 158 128
777X 306 –
Всього 1,902 1,441

Замовлення та поставки до 31 жовтня 2016 року[9]

Замовлення та поставки Boeing 777 за роком
1990-94 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Всього
Замовлення (всі варіанти) 112 101 68 54 68 35 116 30 32 13 42 153 76 110 39 30 75 194 75 121 283 58 17 1,902
Поставки 777-200 – 13 32 11 10 3 9 3 – 1 2 3 – 1 – – – – – – – – – 88
777-200ER – – – 48 50 63 42 55 41 29 22 13 23 19 3 4 3 – 3 4 – – – 422
777-200LR – – – – – – – – – – – – 2 10 11 16 9 6 1 1 3 – – 59
777-300 – – – – 14 17 4 3 6 9 2 4 1 – – – – – – – – – – 60
777-300ER – – – – – – – – – – 10 20 39 53 47 52 40 52 60 79 83 79 70 684
777F – – – – – – – – – – – – – – – 16 22 15 19 14 13 19 10 128
777X – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –
Поставки (всі варіанти) – 13 32 59 74 83 55 61 47 39 36 40 65 83 61 88 74 73 83 98 99 98 80 1,441

Замовлення[9] та поставки[177] станом на 31 жовтня 2016 року

Замовлення та поставки Boeing 777 (сукупно, за роком):

 Замовлення

 Поставки

Замовлення[9] та поставки[177] станом на 31 жовтня 2016 року

Варіанти Боїнг 777
Код ICAO[138] Моделі
B772 777-200/200ER
B77L 777-200LR/777F
B773 777-300
B77W 777-300ER

Аварії та інциденти

[ред. | ред. код]
Боїнг 777-200ER після аварійної посадки
  1. Станом на жовтень 2016 року із 777 трапилося 18 інцидентів[178], зокрема шість втрат літака[179] та три захоплення. Загалом загинуло 540 пасажирів[180]. Перший трагічний випадок стався при пожежі під час заправки в аеропорту Денвера 5 вересня 2001 року, унаслідок якої наземний робітник отримав опіки, несумісні з життям[181]. Літак, що належав British Airways, дістав обпалення крил, але був відремонтований і повернутий до експлуатації[181].
  2. Перша втрата літака трапилася 17 січня 2008 року, коли літак 777-200ER, оснащений двигунами Rolls-Royce Trent 895, виконував рейс BA38 з Пекіну до Лондону і здійснив аварійну посадку за 300 м до початку смуги 27L в аеропорту Хітроу і проковзав до порогу ЗПС. Було травмовано 47 чоловік. При ударі було зламано стійки шасі, крила в районі центроплану та двигуни, тому літак був списаний[182][183]. Розслідування показало, що аварія трапилася через утворення кристаликів льоду на теплообміннику (FOHE) в паливній системі[184]. Слідчі наголосили на переробленні цього елемента на двигунах серії Trent 800, і виробник Rolls-Royce у березні 2009 року оголосив про завершення робіт протягом року[185].
  3. 2008 року на двох літаках із двигунами Trent 895 траплялися тимчасові падіння тяги[186][187]. Слідчі з NTSB визначили, що лише на рейсі BA38, втрата потужності була викликана кристаликами льоду на теплообміннику в паливній системі. Як результат теплообмінник було перероблено[184].
  4. 6 липня 2013 року Bоing 777-200ER (бортовий № HL7742, № серії 29171) корейської компанії Asiana Airlines, рейс № 214 Сеул — Сан-Франциско, здійснив жорстку аварійну посадку в аеропорту Сан-Франциско. При цьому у літака відірвало хвіст, а потім і площини крила, літак запалав. З 307 людей, які перебували на борту (291 пасажирів + 16 членів екіпажу), — 2 загинули, 181 одержали поранення різного ступеня тяжкості; з них серйозні у 8 дорослих та дітей[188][189].
  5. 8.03.2014 Boeing 777-200ER (бортовий 9M-MRO, заводський № 28420), який прямував рейсом МН370 з Куала-Лумпуру, зник із радарів. На борту перебувало 239 людей разом з екіпажем. Ймовірно, літак упав у Південнокитайське море близ В'єтнаму. Після трьох років пошуків жодних слідів авіатрощі чи уламків виявлено не було. Уламок, знайдений на узбережжі острова Реюньйон, — єдина велика деталь лайнера, яку вдалося знайти за весь час. Підводні мікрофони вловили сигнал тривалістю 6 секунд приблизно в той самий час, коли міг розбитися літак. Дослідники припускають, що цей звук міг би допомогти виявити координати авіатрощі[190].
  6. 17 липня 2014 року літак Boeing 777-200ER Malaysia Airlines (бортовий 9M-MRD, заводський № 28411), рейс МН17 Амстердам — Куала-Лумпур йшов на ешелоні 10 058 метрів та зв'язок із літаком перервався. Рештки літака впали поблизу міста Торез Донецької області. Літак збили професійні російські військові ЗРК «Бук»[191]. На борту перебувало 298 осіб, зокрема 15 членів екіпажу та 80 дітей. Всі загинули.
  7. 3 серпня 2016 року Boeing 777-300 (реєстр. A6-EMW) компанії Emirates, що виконував рейс EK521 із Тируванантапурама в Дубай, унаслідок помилок льотного екіпажу здійснив в аеропорту Дубая жорстку посадку з частково прибраним шасі, що призвело до пошкоджень та займання. Двадцять чотири людини на борту отримали травми різного ступеня тяжкості, проте, всі вдало евакуювалися. Під час гасіння пожежі стався вибух центрального паливного бака, внаслідок чого загинув один пожежник і ще 8 отримали поранення[192].

Специфікації

[ред. | ред. код]
Специфікації Boeing 777
Модель 777-200[193] 777-200ER[193] 777-200LR[194] 777F[194] 777-300[193] 777-300ER[194]
Кількість пілотів Два
3 класи[195] 305 (24F/54J/227Y) 301 (16F/58J/227Y) 368 (30F/84J/254Y) 365 (22F/70J/273Y)
2 класи/вантаж[196] 313 317 102 010 кг 396
Ліміт виходів[197] 440 11 550
Довжина 63,7 м 73,9 м
Розмах крила 60,93 м 64,80 м 60,93 м 64,80 м
Стріловидність крила 31,6°[198]
Висота хвоста[196] 18,5 м 18,6 м 18,5 м
Ширина салону 5,84 м
Ширина крісла 47 см при 9 в ряд, 43 см при 10 в ряд
Ширина фюзеляжу 6,20 м
Максимальний об'єм вантажу[196] 150,9 м³ 652,7 м³ 201,6 м³
Максимальна злітна маса (MTOW) 247 200 кг 297 550 кг 347 452 кг 347 815 кг 299 370 кг 351 533 кг
Максимальна посадкова маса 201 840 кг 213 180 кг 223 168 кг 260 816 кг 237 680 кг 251 290 кг
Маса порожнього, робоча 135 850 кг 138 100 кг 145 150 кг 144 379 кг 160 530 кг 167 829 кг
Максимальний запас палива 117 340 л / 94 240 кг 171 171 л / 137 460 кг 181 283 л / 145 538 кг 171 171 л / 137 460 кг 181 283 л / 145 538 кг
Практична стеля[197] 43 100 фт / 13 140 м
Типова крейсерська швидкість 0,84 М (892 км/год)
Максимальна крейсерська швидкість 0,89 М (945 км/год)[199]
Максимальна дальність[196], км 9700[195] 13 080 15 840 9200 11 165[195] 13 650
Довжина розбігу[a] 2440 м 3380 м 2800 м 2830 м 3230 м 3050 м
Двигуни (×2) PW 4077
RR 877
GE90-77B 		PW 4090
RR 895
GE90-94B 		GE90-110B1
GE90-115B1 		PW 4098
RR 892
GE90-92B/-94B 		GE90-115B1
Тяга двигунів (×2) 343 кН 377 кН 513 кН 440 кН 513 кН
Про специфікації Boeing 777-8 та -9 див. Boeing 777X.
Діаграма варіантів Boeing 777. Вигляди спереду, переріз, збоку, та зверху: 777-200ER ліворуч, 777-300ER праворуч.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Діаметр двигуна GE-115B, який встановлюється на модель 777, лише на 30 сантиметрів менший, ніж ширина салону Боїнг 737.
  • Розмах крил Боїнга 777 більший, ніж відстань першого в історії пілотованого польоту, здійсненого братами Райт.


Див. також

[ред. | ред. код]

Пов'язані розробки

[ред. | ред. код]

Подібні літаки

[ред. | ред. код]

Списки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ MTOW, sea level, ISA

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ active.boeing.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 16 жовтня 2011. [Архівовано 2015-10-31 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в г Commercial Airplanes Jet Prices. Boeing. The Boeing Company. Архів оригіналу за 1 грудня 2013. Процитовано 18 листопада 2013.
  3. ↑ Robertson, David (13 березня 2009). Workhorse Jet Has Been Huge Success with Airlines that Want to Cut Costs. The Times. London, England, United Kingdom: Times Newspapers. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 20 березня 2009. [Архівовано 2011-08-07 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Grantham, Russell (29 лютого 2008). Delta's new Boeing 777 can fly farther, carry more. The Atlanta Journal-Constitution. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 30 червня 2009. [Архівовано 2012-05-25 у Archive.is]
  5. ↑ Birtles, 1998, с. 52
  6. ↑ а б Norris та Wagner, 1996, с. 89
  7. ↑ а б Glenday, 2007, с. 200
  8. ↑ а б Phillips, Don (11 листопада 2005). New Boeing 777 breaks distance record. International Herald Tribune. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 8 травня 2011. [Архівовано 2012-11-05 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Boeing 777: Замовлення та поставки (оновлюється щомісяця). The Boeing Company. 31 жовтня 2016. Процитовано 27 листопада 2016.
  10. ↑ 777-300ER fleet report: orders have peaked but Swiss, United and Kuwait new operators in 2016 - CAPA - Centre for Aviation. centreforaviation.com. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 6 вересня 2016.
  11. ↑ World Airliner Census. FlightGlobal. 2016. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 27 листопада 2016.
  12. ↑ Wells та Rodrigues, 2004, с. 146
  13. ↑ The 1980s Generation. Time. 14 серпня 1978. Архів оригіналу за 18 листопада 2007. Процитовано 19 липня 2008. [Архівовано 2007-11-18 у Wayback Machine.]
  14. ↑ а б Weiner, Eric (19 грудня 1990). New Boeing Airliner Shaped by the Airlines. The New York Times. Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
  15. ↑ Eden, 2008, с. 98, 102—103
  16. ↑ а б Eden, 2008, с. 99—104
  17. ↑ а б в г д е Norris та Wagner, 1999, с. 128
  18. ↑ Yenne, 2002, с. 33
  19. ↑ а б в г Eden, 2008, с. 112
  20. ↑ а б в г Norris та Wagner, 1999, с. 126
  21. ↑ а б в г Norris та Wagner, 1999, с. 127
  22. ↑ а б Eden, 2008, с. 106
  23. ↑ Norris та Wagner, 2001, с. 11
  24. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 9—14
  25. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 129
  26. ↑ а б Birtles, 1998, с. 13—16
  27. ↑ Lane, Polly (1 грудня, 1991). Aerospace Company May Be Rethinking Commitment To The Puget Sound Area. Seattle Times. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 15 жовтня, 2009. [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]
  28. ↑ а б в г Norris та Wagner, 1999, с. 132
  29. ↑ Business Notes: Aircraft. Time. 29 жовтня, 1990. Архів оригіналу за 18 листопада 2007. Процитовано 19 липня, 2008. [Архівовано 2007-11-18 у Wayback Machine.]
  30. ↑ а б в Norris та Wagner, 1996, с. 14
  31. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 13
  32. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 15
  33. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 20
  34. ↑ BA Gets New 777 Model. Seattle Post-Intelligencer. 10 лютого, 1997. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 8 травня, 2011. [Архівовано 2012-11-05 у Wayback Machine.]
  35. ↑ An Introduction to Mechanical Engineering. Cl-Engineering. с. 19. ISBN 978-1-111-57680-6. As an example, the Boeing 777 was the first commercial airliner developed through a paperless computer-aided design process.
  36. ↑ а б Norris та Wagner, 1999, с. 133
  37. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 133—134
  38. ↑ Abarbanel та McNeely, 1996, с. 124 Примітка: IVT досі використовується в Боїнг з 29,000 користувачами в 2010 році.
  39. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 21
  40. ↑ а б Eden, 2008, с. 108
  41. ↑ Hise, Phaedra (9 липня, 2007). The power behind Boeing's 787 Dreamliner. CNN. Архів оригіналу за 14 вересня 2010. Процитовано 15 жовтня, 2009.
  42. ↑ а б Richardson, Michael (23 лютого, 1994). Demand for Airliners Is Expected to Soar: Asia's High-Flying Market. International Herald Tribune. Архів оригіналу за 14 липня 2011. Процитовано 20 березня, 2009.
  43. ↑ Sabbagh, 1995, с. 112—114
  44. ↑ а б Norris та Wagner, 1999, с. 136—137
  45. ↑ а б в г A question of choice. Flight International. 3 січня, 2000. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 29 березня, 2009.
  46. ↑ Sabbagh, 1995, с. 168—169
  47. ↑ Norris, Guy (31 березня, 1993). Boeing prepares for stretched 777 launch. Flight International. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 8 травня, 2011.
  48. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 7
  49. ↑ Sabbagh, 1995, с. 256—259
  50. ↑ а б в г д Eden, 2008, с. 107
  51. ↑ Birtles, 1998, с. 25
  52. ↑ Andersen, Lars (16 серпня, 1993). Boeing's 777 Will Be Tops When It Comes To ETOPS. Seattle Times. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 20 березня, 2009. [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]
  53. ↑ а б в Norris та Wagner, 1999, с. 144
  54. ↑ Birtles, 1998, с. 40
  55. ↑ Birtles, 1998, с. 20
  56. ↑ Birtles, 1999, с. 34
  57. ↑ Birtles, 1998, с. 69
  58. ↑ First Boeing 777 delivery goes to United Airlines. Business Wire. 15 травня, 1995. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 1 грудня, 2008. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]
  59. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 139
  60. ↑ Birtles, 1998, с. 80
  61. ↑ 180-minute ETOPS approval was granted to the General Electric GE90 powered 777 on October 3, 1996, and to the Rolls-Royce Trent 800-powered 777 on October 10, 1996.
  62. ↑ а б Eden 2004, p. 115.
  63. ↑ а б в Norris та Wagner, 1999, с. 143
  64. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 147
  65. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 146—147
  66. ↑ Boeing Roars Ahead. BusinessWeek. 6 листопада, 2005. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 1 грудня, 2008.
  67. ↑ а б Norris та Wagner, 1999, с. 148
  68. ↑ 777 Reliability Data (PDF). Boeing. Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2014. [Архівовано 2014-02-02 у Wayback Machine.]
  69. ↑ «Trouble-plagued Dreamliner only 98 % reliable, Boeing admits». Boeing
  70. ↑ 777. boeing.com. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  71. ↑ Wyndham, David (October 2012). Aircraft Reliability. AvBuyer. World Aviation Communication Ltd. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 23 січня 2014.
  72. ↑ а б в г д Eden, 2008, с. 113.
  73. ↑ Eden, 2008, с. 112—113
  74. ↑ а б в г д е ж и к л The Boeing 777 Program Background. Boeing. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 6 червня 2009.
  75. ↑ а б Haenggi, Michael. «777 Triple Seven Revolution». Boeing Widebodies. St. Paul, Minnesota: MBI, 2003. ISBN 0-7603-0842-X.
  76. ↑ а б в г Norris та Wagner, 1999, с. 151
  77. ↑ Norris та Wagner, 2001, с. 125
  78. ↑ а б Norris та Wagner, 1999, с. 151—157
  79. ↑ а б Norris та Wagner, 1999, с. 165
  80. ↑ а б в г Norris та Wagner, 1999, с. 165—167
  81. ↑ а б Norris, Guy (15 травня 1996). Boeing sets decision date for new versions of 777. Flight International. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 29 березня 2009.
  82. ↑ Aero-Engines – Rolls-Royce Trent. Jane's Transport Business News. 13 лютого 2001. Архів оригіналу за 25 березня 2008. Процитовано 21 березня 2009.
  83. ↑ General Electric Biggest Jet Engine for B-777. History.com. 2008. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 27 жовтня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  84. ↑ Boeing launches stretch 777 jetliner. Deseret News. 29 лютого 2000. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 28 жовтня 2009. [Архівовано 2013-11-07 у Wayback Machine.]
  85. ↑ Song, Kyung (5 жовтня 2000). Air France orders 10 777s. Seattle Times. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 15 вересня 2009. [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]
  86. ↑ Dinell, David (16 березня 2004). Boeing's 777-300ER receives certification. Wichita Business Journal. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 20 березня 2009.
  87. ↑ а б Ostrower, Jon (7 серпня 2008). Green and versatile. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 29 березня 2009.
  88. ↑ а б в г д е Thomas, Geoffrey (13 червня 2008). Boeing under pressure as demand rises for fuel-saver 777. The Australian. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 20 червня 2008.
  89. ↑ Wallace, James (3 лютого 2006). 777 distance champ is certified for service. Seattle Post-Intelligencer. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 10 грудня 2008.
  90. ↑ а б Chaudhry, Muhammad Bashir (18 листопада 2008). Modernization of PIA fleet. Pakistan Dawn. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 12 лютого 2008.
  91. ↑ Phillips, Don (10 листопада 2005). Flight of Boeing's 777 Breaks Distance Record. The New York Times. International Herald Tribune. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 14 жовтня 2013.
  92. ↑ Trimble, Stephen (23 травня 2008). Boeing 777F makes its debut ahead of flight test phase. Flight International. Архів оригіналу за 26 травня 2008. Процитовано 6 червня 2008.
  93. ↑ а б Datafile: Boeing 777F. Flug Revue. 2006. Архів оригіналу за 30 січня 2008. Процитовано 20 березня 2009.
  94. ↑ Ionides, Nicholas (15 липня 2008). Boeing 777F flies for the first time. Flight International. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 20 березня 2009.
  95. ↑ European Aviation Safety Agency Validates FAA Certification of Boeing 777 Freighter. Reuters. 6 лютого 2009. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 1 липня 2011.
  96. ↑ а б Ionides, Nicholas. First 777 freighter delivered to Air France. Air Transport Intelligence via Flightglobal.com. Архів оригіналу за 21 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2009.
  97. ↑ Boeing launches cargo version of 777. Associated Press. 24 травня 2005. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 20 березня 2009.
  98. ↑ а б Song, Kyung (4 червня 2000). Who builds a better widebody?. Seattle Times. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 29 жовтня 2009. [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]
  99. ↑ Ray, Susanna (21 квітня 2009). Boeing Earnings Buffeted by 777 Production Slump. Bloomberg. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 29 жовтня 2009.
  100. ↑ Gates, Dominic (16 листопада 2004). Freighter version of 777 jetliner in works. Seattle Times. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 29 жовтня 2009. [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]
  101. ↑ а б в г Airbus A350 XWB puts pressure on Boeing 777. Flight International. 26 листопада 2007. Архів оригіналу за 29 листопада 2007. Процитовано 1 грудня 2008.
  102. ↑ Hepher, Tim (8 вересня 2008). Sizing up Boeing's plane portfolio. Reuters. Архів оригіналу за 24 червня 2011. Процитовано 3 червня 2011.
  103. ↑ Boeing unveils another increase in Boeing 777 production. Air Transport Intelligence news. 20 грудня 2010. Архів оригіналу за 23 грудня 2010. Процитовано 2 січня 2011.
  104. ↑ а б в г Order trickle continues for in-production widebodies. Flight International. 8 вересня 2008. Архів оригіналу за 7 листопада 2010. Процитовано 2 листопада 2010.
  105. ↑ Ostrower, Jon (8 вересня 2008). Boeing looks to extend 777 wingspan for incremental improvement package. Flight International. Архів оригіналу за 22 березня 2010. Процитовано 17 березня 2010.
  106. ↑ Ostrower, Jon (21 червня 2011). PARIS: Boeing mulls 777-9X. Air Transport Intelligence news via Flightglobal.com. Архів оригіналу за 24 червня 2011. Процитовано 4 липня 2011.
  107. ↑ «Emirates may be launch customer for new Boeing 777» [Архівовано 19 жовтня 2011 у Wayback Machine.]. Seattle Post-Intelligencer, 12 вересня 2011. Retrieved 14 вересня 2011.
  108. ↑ Next generation 777 comes into focus. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2011.
  109. ↑ Rolls-Royce Trent 1000 'Package B' set for first flight aboard 787 (Update3) - FlightBlogger - Aviation News, Commentary and Analysis. Архів оригіналу за 23 вересня 2011. Процитовано 27 жовтня 2011.
  110. ↑ New Boeing 777X likely to be a highly efficient derivative | Aspire Aviation. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 27 жовтня 2011.
  111. ↑ Павел Мыльников (26 січня 2020). Boeing 777X совершил первый полет. dw.com (рос.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 15 грудня 2020.
  112. ↑ uatv (26 січня 2020). Boeing 777X здійснив перший випробувальний політ (ВІДЕО). uatv.ua. UA TV. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 15 грудня 2020.
  113. ↑ а б в г д е North, David. «Finding Common Ground in Envelope Protection Systems». Aviation Week & Space Technology, 28 серпня 2008, pp. 66-68.
  114. ↑ Birtles, 1998, с. 57
  115. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 47
  116. ↑ а б Sweetman, Bill (1 вересня 2005). The Short, Happy Life of the Prop-fan. Air & Space. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 1 грудня 2008.
  117. ↑ Corliss, Bryan (5 листопада 2003). New Boeing 777 Boasts Breakthrough Video System. Forbes. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 5 травня 2009.
  118. ↑ Ropelewski, Robert (Червень 1995). Flying the Boeing 777. Interavia Business & Technology. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 21 березня 2009.
  119. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 130
  120. ↑ Type Acceptance Report – Boeing 777 (PDF). Civil Aviation Authority of New Zealand. Архів оригіналу (PDF) за 19 грудня 2008. Процитовано 1 грудня 2008. [Архівовано 2008-12-19 у Wayback Machine.]
  121. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 35
  122. ↑ Norris та Wagner, 1996, с. 92
  123. ↑ Eden, 2008, с. 111
  124. ↑ Turner, Aimee (28 березня 2006). ADP to revamp runway at Orly. Flight International. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 2 квітня 2009.
  125. ↑ Birtles, 1998, с. 66
  126. ↑ Birtles, 1998, с. 60
  127. ↑ а б Norris та Wagner, 2001, с. 32—33
  128. ↑ Wallace, James (26 листопада 2008). Continental plans Dreamliner seats to be roomy, with a view. Seattle Post-Intelligencer. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 1 липня 2011. [Архівовано 2012-11-06 у Wayback Machine.]
  129. ↑ Lufthansa Technik turns out first customized VIP Boeing 777. Lufthansa Technik. 22 грудня 2000. Архів оригіналу за 15 червня 2009. Процитовано 25 жовтня 2008. [Архівовано 2009-06-15 у Wayback Machine.]
  130. ↑ Boeing 777 Fun Facts [Архівовано 24 серпня 2011 у Wayback Machine.]. airliners.net
  131. ↑ а б Wallace, James. Boeing adds places for crews to snooze. Seattle Post-Intelligencer. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 3 червня 2011.
  132. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 122
  133. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 46, 112
  134. ↑ Mark Kirby (7 липня 2011). Boeing eyes 'common cabin experience' across platforms. Flightglobal. Air Transport Intelligence news. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2011.
  135. ↑ а б Birtles, 1999, с. 103, 105
  136. ↑ Norris та Wagner, 2001, с. 102
  137. ↑ About our operating aircraft. Japan Airlines. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 25 жовтня 2009. [Архівовано 2011-08-08 у Wayback Machine.]
  138. ↑ а б в ICAO Document 8643. Міжнародна організація цивільної авіації. Архів оригіналу за 29 жовтня 2004. Процитовано 30 березня 2009. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка) [Архівовано 2004-10-29 у Wayback Machine.]
  139. ↑ John, Danny (12 вересня 2007). Air NZ must ask shareholders. Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2009.
  140. ↑ Cathay Pacific puts its trust in Boeing. Asia Times Online. 3 грудня 2005. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2009. [Архівовано 2011-08-04 у Wayback Machine.]
  141. ↑ Air Canada – 777-300ER (77W). Air Canada. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2009.
  142. ↑ а б в 777-200/-200ER Technical Characteristics. Boeing. 21 листопада 2008. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 6 червня 2009.
  143. ↑ а б в «World Airliner Census». Flight International, 24-30 серпня 2010.
  144. ↑ Wallace, James (19 листопада 2001). Aerospace Notebook: Conner's best bet – Let it ride on the 777s but airlines aren't ready to commit to 200LR model. Seattle Post-Intelligencer. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 8 травня 2011. [Архівовано 2012-11-05 у Wayback Machine.]
  145. ↑ Still Tops for ETOPS. Air Safety Week. 14 квітня 2003. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 23 травня 2009. [Архівовано 2010-07-17 у Wayback Machine.]
  146. ↑ Divert Details. Air Safety Week. 24 березня 2003. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 23 травня 2009. [Архівовано 2010-01-16 у Wayback Machine.]
  147. ↑ Wall, Robert (30 жовтня 2005). Boeing's Interest Focuses on 747 Advanced, Not 787-10. Aviation Week & Space Technology. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 20 березня 2009. [Архівовано 2011-08-12 у Wayback Machine.]
  148. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 151—152
  149. ↑ Birtles, 1998, с. 67
  150. ↑ Norris та Wagner, 1999, с. 152—156
  151. ↑ 777-300 Technical Characteristics. Boeing. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 20 березня 2009.
  152. ↑ а б Datafile: Boeing 777–300. Flug Revue. 2006. Архів оригіналу за 30 січня 2008. Процитовано 20 березня 2009.
  153. ↑ а б в Datafile: Boeing 777-300ER. Flug Revue. 2006. Архів оригіналу за 29 січня 2008. Процитовано 20 березня 2009.
  154. ↑ а б в г д Datafile: Boeing 777-200LR Worldiner. Flug Revue. 2006. Архів оригіналу за 17 травня 2008. Процитовано 20 березня 2009.
  155. ↑ Field, David (17 березня 2008). Delta pushes Boeing to squeeze more range from 777-200LR. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 2 грудня 2008.
  156. ↑ Flight of Boeing’s 777 Breaks Distance Record. The New York Times. 10 листопада 2005. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 10 грудня 2008.
  157. ↑ FAA Type Certificate Data Sheet T00001SE (PDF). Federal Aviation Administration. Архів (PDF) оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 5 листопада 2009.
  158. ↑ Boeing 777-200LR and 777-300ER Technical Characteristics. Boeing. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 20 березня 2009.
  159. ↑ =Архівована копія. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 6 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  160. ↑ Deliveries. Boeing. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 8 вересня 2009.
  161. ↑ а б Eisenstein, Paul (Липень 2004). Biggest Jet Engine. Popular Mechanics. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 3 червня 2011.
  162. ↑ Norris, Guy (Січень 2003). Long Ranger. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 2 грудня 2008.
  163. ↑ Cheung, Clare; Irene Shen (8 листопада 2007). Cathay Pacific Orders 17 Boeing Jets. Bloomberg. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 2 грудня 2008.
  164. ↑ Thomas, Geoffrey. «Boeing nose ahead in Qantas order race». The Australian, 2 грудня 2005. Перевірено: 20 березня 2009.
  165. ↑ Air France takes delivery of Boeing 777-300ER. Logistics Business Review. 5 травня 2008. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 20 жовтня 2008.
  166. ↑ Kingsley Jones, Ben; Guy Norris (29 листопада 2005). Enhanced A340 to take on 777. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 2 квітня 2009.
  167. ↑ Norris, Guy (16 травня 2006). Cargo Kings: new Boeing 777F and 747-8F programmes. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 29 березня 2009.
  168. ↑ Wallace, James (15 листопада 2004). Boeing seeks cargo 777 orders. Seattle Post-Intelligencer. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 3 грудня 2008.
  169. ↑ Air France to buy Boeing 777 freighters. USA Today. Associated Press. 25 березня 2005. Архів оригіналу за 4 серпня 2011. Процитовано 19 жовтня 2010.
  170. ↑ Sobie, Brendan (23 вересня 2008). Boeing reveals cargo conversion development studies for 777. Air Transport Intelligence news via Flightglobal.com. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 19 жовтня 2010.
  171. ↑ Sobie, Brendan (19 жовтня 2010). Boeing expects to secure 777BCF launch customer in early 2011. Air Transport Intelligence news via Flightglobal.com. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 19 жовтня 2010.
  172. ↑ Sachdev, Ameet (27 вересня 2006). Boeing adds 777 to tanker mix. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 8 травня 2011. [Архівовано 2012-01-08 у Wayback Machine.]
  173. ↑ Norris, Guy (3 жовтня 2006). US Air Force tanker RFP reveals KC-777 offer. Flight International. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 21 квітня 2009.
  174. ↑ Ready to fill 'er up (PDF). Boeing. листопад 2006. Архів (PDF) оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 21 квітня 2009.
  175. ↑ Vandruff, Ken (11 квітня 2007). Boeing submits KC-767 tanker proposal. Wichita Business Journal. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 20 березня 2009.
  176. ↑ «World Airliner Census». Flight International, August 16-22, 2011.
  177. ↑ а б Річні замовлення та поставки Boeing. The Boeing Company. 31 жовтня 2016. Процитовано 27 листопада 2016.
  178. ↑ Boeing 777 occurrences. Aviation Safety Network. 1 січня 2011. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 7 січня 2011.
  179. ↑ Boeing 777 hull losses. Aviation Safety Network. 1 січня 2011. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 7 січня 2011.
  180. ↑ Boeing 777 Accident Statistics. Aviation Safety Network. 1 січня 2011. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 7 січня 2011.
  181. ↑ а б British Airways Flight 2019 ground fire. Aviation Safety Network. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 21 листопада 2008.
  182. ↑ Interim Management Statement. British Airways. 1 лютого 2008. Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 21 листопада 2008.
  183. ↑ Report on the accident to Boeing 777-236ER, G-YMMM, at London Heathrow Airport on 17 January 2008 (PDF). AAIB. 9 лютого 2010. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2014. Процитовано 9 лютого 2010.
  184. ↑ а б Safety Recommendation: In reply refer to: A-09-17 (Urgent) and −18. Mayday, Discovery Channel. 11 березня 2009. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 23 жовтня 2011.
  185. ↑ 'High risk' of plane fault repeat. BBC News. 13 березня 2009. Архів оригіналу за 21 березня 2009. Процитовано 20 березня 2009.
  186. ↑ Kaminski-Morrow, David (29 лютого 2008). American investigates as 777 engine fails to respond to throttle. Flight International. Архів оригіналу за 4 березня 2008. Процитовано 20 березня 2009.
  187. ↑ NTSB Investigates B777 Uncommanded Engine Rollback. Air Safety Week. 22 грудня 2008. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 2 квітня 2009.
  188. ↑ CNN: Boeing 777 crash lands, spins, burns at San Francisco airport [Архівовано 9 липня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  189. ↑ Голос Америки: Авиакатастрофа в Сан-Франциско [Архівовано 9 липня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  190. ↑ Найзагадковіша авіакатастрофа за останні 10 років: з'явилися нові дні про зникнення малайзійського Boeing. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 червня 2024.
  191. ↑ Three men found guilty of murdering 298 people in shooting down of MH17
  192. ↑ Опис аварії на Aviation Safety Network. Архів оригіналу за 13 грудня 2018. Процитовано 18 вересня 2018.
  193. ↑ а б в 777-200/300 Airplane Characteristics for Airport Planning (PDF) (Технічний звіт). Boeing. Грудень 2008. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 27 листопада 2016.
  194. ↑ а б в 777-200LR/-300ER/-Freighter Airplane Characteristics for Airport Planning (PDF) (Технічний звіт). Boeing. травень 2015. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2015. Процитовано 27 листопада 2016.
  195. ↑ а б в 777 performance summary (PDF). Boeing. 2009. Архів оригіналу (PDF) за 2 серпня 2014. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=bot: unknown (довідка)
  196. ↑ а б в г 777 Characteristics. Boeing. Архів оригіналу за 27 лютого 2013. Процитовано 27 листопада 2016.
  197. ↑ а б Type Certificate data sheet No. T00001SE (PDF). FAA. 12 серпня 2016 року. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2016. [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.]
  198. ↑ Boeing Aircraft Data File. Civil Jet Aircraft Design. Elsevier. July 1999. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2016.
  199. ↑ Flight Test: Boeing 777-300ER - Fast and heavy. Flight Global. 20 січня 2004. Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 27 листопада 2016.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Boeing 777
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Boeing_777&oldid=43986452#777-300ER