Єпіфаній (Славинецький)

Єпифаній Славинецький
Єпифа́ній Славине́цький і Патріарх Никон представляють богослужебні книги. Московський собор (1654)
Народився	17 століття
Помер	19 (29) листопада 1675 Москва, Московське царство
Країна	Московське царство
Діяльність	мовознавець, перекладач, перекладач Біблії
Відомий завдяки	поет, перекладач, філолог, оратор, богослов
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Заклад	Києво-Могилянська академія
Конфесія	православ'я

Єпифа́ній Славине́цький (1609 — †20 листопада 1675, Москва) — український поет, ієромонах, філолог, оратор, богослов. Послідовник чеського педагога й ученого Яна Коменського. Автор перекладу староукраїнською мовою одного з найвидатніших медичних творів сучасності «De humani corporis fabrica libri septem» (Про будову людського тіла) Андраса Везалія. Автор понад 150 ориґінальних і перекладних праць з питань розвитку освіти і науки, а також з етичної і теологічної проблематики. Також уклав «Лексикон латинський» — найбільший староукраїнський словник, скарбниця церковнослов'янської й української лексики середини XVII ст.

Про місце народження Єпифанія, як і про його мирське ім'я, достовірних звісток не збереглося.

Біографія

Місце, точна дата народження та мирське ім'я Епифанія невідомі.

Ім'я Єпифаній він прийняв при постригу в Києво-Печерській Лаврі. Оскільки монах Епифіаній прекрасно знав грецьку мову, передбачається, що він учився в Київській братській школі, де до початку 1630-х переважав грекофільській напрям. Але він був одночасно і чудовим латиністом, у зв'язку з чим висловлювалася думка, що він прослухав курс наук у якихось закордонних закладах освіти. Репутація латиніста привела його до Київської братської школи, де він викладав латину, а можливо, також грецьку і церковнослов'янську мови.

На прохання московського очільника Олексій Михайловича, емігрував до Московщини 1649 р. Прибув у Москву разом зі священноіноком Арсенієм Сатановським, через тиждень був представлений місцевому володарю. Меценат Федор Ртищев побудував для київських вчених Андріївський монастир у своєму маєтку на Воробйових горах, де вони організували школу, у якій грецькій і латині навчалися молоді московські піддячі. 1651 р перейшов на постійне проживання до Чудова монастиря (у Кремлі), що протягом усієї 2-й пол. XVII ст. залишався оплотом грекофільської, «старомосковської» партії. Біблія, заради видання якої і був запрошений Епіфаній до Москви, вийшла у світ з його передмовою 1663.

Чисто філологічна робота Епіфанія була якщо не перервана, то ускладнена церковними реформами патріарха Никона. До епохи реформ, тобто 1653 р., Епіфаній заробив у Москві міцну репутацію ученого експерта, і Никон негайно залучив його до виправлення богослужбових книг, а також доручив зробити переклад діянь Константинопольського Собору 1593 р., на якому східні патріархи погодилися на створення Московського патріархату.

У діяннях указувалося, що згода була дана за умови дотримання Московською Церквою всіх догматів православ'я, що Никон зрозумів як зобов'язання узгоджуватися не тільки в богословських основах, а й у деталях обряду. Епіфаній, як український православний, підтримував у цьому Никона.

Помісний собор 1654 р. ухвалив виправити друковані богослужбові книги «за старими харатейними і грецькими», але фактично виправлення велося по нових, венеціанських грецьких виданнях. До собору 1655 р. Епіфаній підготував програму змін Статуту і новий текст Служебника (фактично скористався грецьким служебником, виданим у Венеції в 1602 р.), що узаконив перехід до триперстя, «трегубую» алилую, чотириконечний хрест замість восьмиконечним на просфірах та інші зміни. Саме видання Служебника призвело до розколу Московської Церкви, і одним з винуватців цього нібито був українець Епіфаній.

Поряд з участю в церковній реформі не залишав перекладацької роботи. За 26 років життя на Московщині залишив величезну літературну спадщину. 1663 р. перевидав у Москві Острозьку Біблію, до якої написав передмову. Його перу належить понад 150 ориґінальних і перекладних праць з питань розвитку освіти і науки, а також з етичної і теологічної проблематики. До ориґінальних належать 60 слів-проповідей, а також близько 40 книжних силабічних пісень. З перекладів, поряд з богословськими текстами, слід зазначити географію Блеу, «Анатомію» Везалія, «Громадянство звичаїв дитячих» («Громадянство звичаїв добрих») Еразма Роттердамського. Велике значення мали лексикографічні праці С. Є. Це так званий «Філологічний словник», «Лексикон латинський» і «Книга лексикон греко-славено-латинський» («Лексикон словено-латинський», у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським). Остання «Книга» користувалася великою популярністю в сучасників.

«Лексикон латинський» Епіфанія Славинецького — найбільший староукраїнський словник, скарбниця церковнослов'янської й української лексики середини XVII ст., не засвідченої в попередніх словниках (Л. Зизанія, П. Беринди), у «Синонімах» та інших писемних джерелах. Словниковий склад української мови, значною мірою фіксує також «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського, в якому відбиті риси української фонетики й морфології XVII ст..

За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії російською мовою, виправив і надрукував Служебник, Часослов, Псалтир тощо.

Епіфаній як учений-філолог здобув велику повагу на Москві. Цю репутацію відбиває заголовок збірки його творів, створеній на поч XVIII ст.: «Зде лежащая словеса сочиненная иеромонахом Епифанием Славинецким, мужем многоученным не токмо грамматики и риторики, но и философии и самыя феологии известным испытателем, и искуснейшим разсудителем и опасным претолковником греческаго, латинскаго, славенскаго и полскаго диалектов». Епіфаній — один з перших професійних письменників Московії. Маючи (у період наближення до патріарха Никона) можливість домогтися великих посад у церковній ієрархії, він зволів задовольнятися скромним званням ієромонаха (як і Симеон Полоцький). Літературна праця не була для нього побічним заняттям: він дивився на нього як на покликання. Серед книжників 3-й чв. XVII ст. Епіфаній посідав особливе, видатне місце: за енциклопедичною освітою з ним не міг рівнятися навіть Симеон Полоцький.

Епіфаній — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди, відбиті в основному у проповідях, є зразком органічного поєднання елементів середньовічної (патристики й схоластики) і новітньої (Ренесансу, Реформації) філософії. Розрізняючи «внутрішню» візантійську мудрість від «зовнішньої», європейської вченості, Епіфаній, у суто бароковому дусі, використовує у своїх працях рівною мірою здобутки античної й християнської думки.

Філософські інтереси Епфіанія зосереджувалися на етичній та антропологічній проблематиці. Уявлення про світ і його структуру склались у Епіфанія під впливом відповідних середньовічних і ренесансних концепцій. У тлумаченні автора, великий світ (макрокосм) — єдиний, гармонійно й доцільно побудований організм; всі речі й істоти, що його наповнюють, взаємопов'язані як ланки одного ланцюга. Структура макрокосму, як і небесних сфер, уявляється Епіфанію в дусі середньовіччя строго ієрархічною: всі речі й істоти посідають кожна своє місце. Виходячи з концепції великого ланцюга буття, автор обґрунтовує ідею єдності макро- і мікрокосму. В мікрокосмі (людині) він убачає ті ж закономірності, елементи й ієрархічну структуру, що у світі великому. В обох світах автор знаходить страждання і сум, мінливість і минучість. Дзеркальність великого й малого світів він передає поширеним за доби бароко символом «корабля у бурхливому морі» (море символізує для автора і зовнішній життєвий шлях людини, і внутрішнє її життя, з його пристрастями й спокусами).

Мікрокосм у Епіфанія пов'язується з макрокосмом у сенсі співвідношення «людина і суспільство», чия ієрархічна структура відповідає внутрішній будові людини. Засобом удосконалення світу і суспільства він убачає самовдосконалення кожного його представника. Духовне вдосконалення людини пов'язує з процесом пізнання, що передбачає розмірковування про марноту світу, про неминучість смерті, про підготування себе до неї добрими справами, духовною працею тощо. Саму філософію розуміє як повчання смерті.

Помер у Москві, похований у Чудовому монастирі.

Твори

• Сказание от божественных писаний яко о святых в небе сущих не достоит молитися: да оставятся им грехи. — М., 1680.
• Лексикони латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського [Архівовано 8 червня 2019 у Wayback Machine.] / підгот. до вид. В. В. Німчук. — Київ: 1973. — 540 с. — (Пам'ятки української мови — XVII ст. Серія науковоï літератури)

Джерела та література

• Дзюба О. М. Єпіфаній [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Славинецький, Єпифаній // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 588. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Література

• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.158
• Певницкий В. Епифаний Славинецкий, один из главных деятелей русск. духовной лит-ры в XVII в. // ТКДА, — 1861 . — Кн. 8.(рос. дореф.)
• Филарет (Гумилевский). Обзор русск. духовной лит-ры. 3-е изд, — СПб., 1884. — Кн. 1.(рос. дореф.)
• Ротар И. Епифаний Славинецкий, литературный деятель XVII в. // Киевская старина — Киев, 1900.— Т. 71 (LXXI). Октябрь. — С. 1—38.(рос. дореф.)
• Елеонская А. С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII—начала XVIII в. — М., 1989. — С. 201—220.(рос.)
• В. В. Німчук. Єпіфаній Славинецький // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 607.
• Кагамлик С. Діяльність української церковної еліти ранньомодерного часу як цивілізаційний чинник розвитку Російської імперії [Архівовано 19 квітня 2022 у Wayback Machine.] / С. Кагамлик // Українознавчий альманах. — 2014. — Вип. 17. — С. 77—80.
• Наталія Шалашна. Уявлення про державу Єпифанія Славинецького // Журнал «Схід», № 4(144) (2016).

Посилання

• Славинецький Єпіфаній // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Славинецький Єпіфаній // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1769. — 1000 екз.
• Перевезенцев С. В. Епифаний Славинецкий. Образовательный портал «Слово». Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018. (рос.)
• Єпіфаній Славинецький. Добірка статей з українських енциклопедій. [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]