Перейти до вмісту

Мартинюк Адам Іванович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Адам Мартинюк)
Адам Іванович Мартинюк
Адам Іванович Мартинюк
Адам Іванович Мартинюк
10-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
11 травня 2010 — 12 грудня 2012
ПрезидентВіктор Янукович
Прем'єр-міністрМикола Азаров
ПопередникЛавринович Олександр Володимирович
НаступникІгор Калєтнік
8-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
11 липня 2006 — 20 вересня 2007
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникМартинюк Адам Іванович
НаступникЛавринович Олександр Володимирович
7-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
18 листопада 2003 — 4 квітня 2006
ПрезидентЛеонід Кучма
Віктор Ющенко
ПопередникВасильєв Геннадій Андрійович
НаступникМартинюк Адам Іванович
4-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
9 липня 1998 — 21 січня 2000
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникТкаченко Олександр Миколайович
НаступникМедведчук Віктор Володимирович
Народився16 серпня 1950(1950-08-16) (74 роки)
село Ветли, Любешівський район, Волинська область
Відомий якполітик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materВолинський національний університет імені Лесі Українки
Політична партіяКПУ
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Комуністична партія України 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
Комуністична партія України 14 травня 2002 — 25 травня 2006
5-го скликання
Комуністична партія України 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
Комуністична партія України 23 листопада 2007 — 6 грудня 2012
7-го скликання
Комуністична партія України 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинюк.

Ада́м Іва́нович Мартиню́к (нар.16 серпня 1950, село Ветли, Любешівського району Волинської області) — радянський та український проросійський політик, кандидат історичних наук. Перший заступник Голови Верховної Ради України (1998—2000, 2003—2007, 2010—2012 рр.)

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 16 серпня 1950 в селі Ветли (на хуторі Зарогізне) Любешівського району Волинської області. Навчався у Ветлівській середній школі. У 1967–1968 роках працював лаборантом у цій же школі.

У 1968–1972 роках навчався у Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки (нині — Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) за спеціальністю учитель історії та суспільствознавства. У 1976 році вступив до аспірантури Інституту суспільних наук АНУ.

  • 1972 — учитель історії в середній школі, село Велика Глуша Любешівського району.
  • 1972–1974 — аспірант, Інститут суспільних наук АНУ, м. Львів.
  • 1974–1975 — служба в армії.
  • 1975–1976 — аспірант, 1976–1979 — молодший науковий працівник, 1979–1981 — старший науковий працівник Інститут суспільних наук АНУ.
  • 1981–1988 — лектор, заступник завідувача Будинку політосвіти, заступник завідувача відділу пропаганди і агітації Львівського обласного комітету КПУ.
  • 1988–1989 — секретар Львівського міського комітету КПУ.
  • 1989–1990 — інструктор ідеологічного відділу Центрального комітету КПУ.
  • Листопад 1990 — вересень 1991 — перший секретар Львівський міського комітету КПУ.
  • 1991–1994 — охоронець службових приміщень агрофірми «Україна», місто Київ.
  • 1992–1993 — головний редактор газети «Товариш».

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

1991–1993 — член Соціалістичної партії України. Член Комуністичної партії України (з 1970). З 1993 (після відновлення КПУ) — головний редактор газети «Комуніст» (до жовтня 1997).

Лютий 1997–1998 — голова Центрального штабу виборів КПУ.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002 від КПУ, № 6 в списку. На час виборів: 2-й секретар ЦК КПУ. Член фракції КПУ (05.-07.1998), позафракційний (07.1998-09.2000), член фракції КПУ (з 09.2000). 1-й заступник Голови (09 липня 1998-21 січня 2000). 03.1994 — кандидат у народні депутати України, Франківський виборчий округ № 265, Львівська область, висунутий виборцями, 1-й тур — 11.55 %, 4 місце з 8 претендентів.

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.06 від КПУ, № 6 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Уповноважений представник фракції комуністів (05.2002-11.03), член Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР України (06.2002-11.03). 1-й заступник Голови ВР України (11.2003-04.06).

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 2 в списку. На час виборів: 1-й заступник Голови ВР України, член КПУ. Член фракції КПУ (04.-07.2006).

Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від КПУ, № 6 в списку. На час виборів: 1-й заступник Голови ВР України, член КПУ. 1-й заступник Голови (з 07.2006).

У 2007 році очолював ТСК з опрацювання проєктів законів України про внесення змін до Конституції України.

10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який суперечить Конституції України[1][2] і у 2018 році був визнаним незаконним конституційним судом[3]. Під його керівництвом цей закон було прийнято із порушеннями регламенту[4][5].

Народний депутат України 7-го скликання з 12.2012 від КПУ, № 8 в списку. На час виборів: 1-й заступник Голови ВР України, член КПУ. Перший заступник голови фракції КПУ (з 12.2012). Член Комітету з питань національної безпеки і оборони (з 12.2012).

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина Валентина Пилипівна народилась 1956 року; у подружжя є дочка Наталія, 1979 року народження. Донька Адама Мартинюка перебувала у машині, внаслідок зіткнення з якою загинув український гімнаст, призер Олімпійських ігор Олександр Береш

Скандали

[ред. | ред. код]

У 2011 році у Верховній раді відбувся конфлікт між Адамом Мартинюком та Олегом Ляшком, у ході якого Ляшко нецензурно висловився на адресу Мартинюка, а той, своєю чергою, схопив Ляшка за горло[6].

В період початку передвиборчої кампанії до виборів у Верховну Раду 2012 року ймовірний майбутній кандидат у народні депутати по мажоритарному округу № 23 Адам Мартинюк став об'єктом уваги активістів кампанії «Помста за розкол країни». Молоді люди здійснили три поїздки на округ. Під час кожної з них на активістів та журналістів здійснювали напади чи переслідували невідомі, сільська голова села Ветли Любов Павлік, представники Мартинюка, члени КПУ, священник місцевої церкви УПЦ МП та міліція.

У 2016 році був помічений на мітингу до дня 362-ї річниці Переяславської ради разом із Петром Симоненком та Наталією Вітренко[7].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • ТОП 100 — 2005. Найвпливовіші люди України (журнал «КореспонденТ»)
  • ТОП 100 — 2004. Найвпливовіші люди України (журнал «КореспонденТ»)
  • Почесний громадянин Любешева.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література та публікації про Адама Мартинюка

[ред. | ред. код]
  • Петро Кравчук. «Книга рекордів Волині», Любешів: «Ерудит», 2005. — 37-38 стор.
  • Творити добро — його багатство. До 60-річчя від дня народження. Газета «Нове життя», 21 серпня 2010 р., с. 8-9.
  • Іван Гаврилишин. Серце його добром нагріте. Газета «Голос України», 14 серпня 2010 р.
  • Іван Гаврилишин. Серце його добром нагріте. Газета «Нове життя», 4 вересня 2010 р., с. 3-7.
  • Іраїда Журавлюк. Зустріч з хлібом, любов'ю про синівську турботу. Газета «Нове життя», 28 жовтня 2010 р., с. 10.

Науковий доробок

[ред. | ред. код]
  • Возз'єднання. — Київ : Бізнесполіграф, 2010. — 168 с. — (Громадська бібліотека). — ISBN 978-966-1645-38-6.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  2. ↑ Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. ↑ Ухвалено Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2018 | Конституційний Суд України. www.ccu.gov.ua. Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  4. ↑ Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка [Архівовано 6 вересня 2012 у Wayback Machine.] — 1+1. ТСН
  5. ↑ ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ [Архівовано 31 жовтня 2012 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  6. ↑ МАРТИНЮК СХОПИВ ЛЯШКА ЗА ГОРЛО. Українська правда (укр.). Процитовано 10 квітня 2023.
  7. ↑ Волинського нардепа «підловили» на мітингу за воз'єднання України з Росією. volyn.tabloyid.com. Процитовано 10 квітня 2023.
  8. ↑ Указ Президента України № 35/2013 від 22 січня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України». Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 22 січня 2013.
  9. ↑ Указ Президента України № 816/2010 від 16 серпня 2010 року «Про нагородження А.Мартинюка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 17 серпня 2010. Процитовано 16 серпня 2010.
  10. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартинюк_Адам_Іванович&oldid=42728429