Перейти до вмісту

Андрій Макін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Андрей Макін)
Андрій Макін
Andreï Makine
Андрій Макін на Талліннському літературному фестивалі «HeadRead». Травень 2010 року.
Ім'я при народженніАндрей Сергеевич Макин
ПсевдонімGabriel Osmonde
Народився10 вересня 1957(1957-09-10) (67 років)
Красноярськ
ГромадянствоСРСР СРСР → Франція Франція
Національністьросіянин
Діяльністьпрозаїк, перекладач
Alma materМДУ (1985) і Новгородський державний педагогічний інститутd
Мова творівфранцузька
Роки активності2003 — донині
Жанрроман, оповідання
Magnum opus«Французький заповіт»
ЧленствоФранцузька академія[1]
РодичіRobert Peacockd
ПреміїҐонкурівська премія (1995)
CMNS: Андрій Макін у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́́й Макі́н (фр. Andreï Makine; 10 вересня 1957(19570910), Красноярськ) — французький письменник і перекладач, лауреат Ґонкурівської премії (1995) за роман «Французький заповіт». Серед її лауреатів він став першим росіянином[4] і взагалі першим не французом[5]. Член Французької академії з 2016 року.

Твори

[ред. | ред. код]

Під псевдонімом Ґабрієль Осмонд:

  • Le Voyage d'une femme qui n'avait plus peur de vieillir. Paris, Albin Michel, 2001 — «Подорож жінки, що вже не боялася старітися»
  • Les 20 000 Femmes de la vie d'un homme. Paris, Albin Michel, 2004 — «20 000 жінок у житті чоловіка»
  • L'Œuvre de l'amour. Pygmalion, 2006 — «Твір кохання»
  • Alternaissance. Pygmalion, 2011 — «Альтернативне народження»

Під іменем Андрій Макін:

  • La fille d'un héros de l'union soviétique. Paris, Robert Laffont, 1990. — «Дочка Героя Радянського Союзу»
  • Confession d'un porte-drapeau déchu. Paris, Belfond, 1992. — «Сповідь пропащого прапороносця»
  • Au temps du fleuve Amour. Paris, Éds du félin, 1994. — «У часи ріки Амур»
  • Le testament français. Paris, Mercure de France, 1995. — «Французький заповіт»
  • Le crime d'Olga Arbélina. Paris, Mercure de France, 1998. — «Злочин Ольги Арбеніної»
  • Requiem pour l'Est. Paris, Mercure de France, 2000. — «Реквієм по Сходу»
  • La musique d'une vie. Paris, Seuil, 2000. — «Музика життя»
  • La prose d'I. A. Bounine. Poétique de la nostalgie. Thèse de doctorat. Paris IV-Sorbonne, 1991. — Saint-Pétersbourg. En collaboration avec Ferrante Fêne, 2002. — «Проза І. О. Буніна. Поетика ностальгії» (докторська робота в Сорбонні)
  • La terre et le ciel de Jacques Dorme. Paris, Mercure de France, 2003. — «Земля і небо Жака Дорма»
  • La femme qui attendait. Paris, Seuil, 2004. — «Жінка, яка чекала»
  • L'amour humain. Paris, Seuil, 2006. — «Людська любов»
  • Cette France qu'on oublie d'aimer. Paris, Flammarion, 2006. — «Франція, яку забувають любити» (есе)
  • Le monde selon Gabriel. Monaco, Éditions du Rocher, 2007. — «Світ за Ґабрієлем» (п'єса)
  • La vie d'un homme inconnu. Paris, Seuil, 2009. — «Життя невідомого»
  • Le Livre des brèves amours éternelles. Paris, Seuil, 2011. — «Книга коротких вічних кохань»
  • Une femme aimée. Paris, Seuil, 2013. — «Кохана жінка»
  • Le pays du lieutenant Schreiber Paris, Bernard Grasset, 2014. — «Країна лейтенанта Шрайбера»

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 1995: Ґонкурівська премія, Ґонкурівська премія ліцеїстів, Премія Медічі (разом із Вассілісом Алексакісом) — за «Французький заповіт»
  • 1998: Премія Ееви Йоенпельто (Фінляндія) — за «Французький заповіт»
  • 2000: Велика медаль франкофонії (Grande médaille de la Francophonie)
  • 2001: Премія RTL-Lire — за «Музику життя»
  • 2005: Премія фундації принца П'єра Монакського — за весь літературний доробок
  • 2005: Премія «Чарівний ліхтар» (Prix Lanterna Magica) за найкращий екранізований роман — за «Жінку, яка чекала»
  • 2013: Премія Казанови — за «Кохану жінку»
  • 2014: Літературна премія Вартбурга (Prix Wartburg de Littérature) — за «Країну лейтенанта Шрайбера»
  • 2014: Премія Чино дель Дука

Погляди

[ред. | ред. код]

В 2016 році заявив, що війна на сході України — це «братовбивча війна, організована [у Києві] стратегічними злочинцями НАТО та їхніми недумними європейськими лакеями» Макін характеризує себе як проросійського, проте він відмовився сказати, чи він є прихильником президента Росії Володимира Путіна[6]

Література

[ред. | ред. код]
  • Thierry Laurent, Andreï Makine, Russe en exil, Paris, Connaissances et savoirs, 2006

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Académie française
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. ↑ [1] [Архівовано 21 лютого 2016 у Wayback Machine.][2] [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 18 листопада 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Danuta Kean (16 грудня 2016). Andreï Makine uses Académie française induction to attack 'ignorant' Hollande. Гардіан (англ.). Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.

Зовнішні зв'язки

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Андрій Макін
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрій_Макін&oldid=37118793