Робер Мерль
Робер Мерль | ||||
---|---|---|---|---|
Robert Merle | ||||
Народився | 28 серпня 1908 Тебесса, Алжир[1] | |||
Помер | 28 березня 2004 (95 років) Грорувр[1] ·інфаркт міокарда | |||
Поховання | Q110349205? | |||
Громадянство | Франція | |||
Національність | француз | |||
Діяльність | прозаїк | |||
Alma mater | ліцей Людовика Великого, lycée Micheletd і Паризький літературний факультетd (1948)[2] | |||
Мова творів | французька | |||
Роки активності | 1949—2003 | |||
Напрямок | фантастика, історичний роман | |||
Magnum opus | «Вікенд в Зюйдкооті» | |||
Діти | Pierre Merled | |||
Учасник | Друга світова війна | |||
Премії | Ґонкурівська премія (1949) | |||
| ||||
Робер Мерль у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Робер Жан Жорж Мерль (фр. Robert Merle; 28 серпня 1908, Тебесса, Алжир — 28 березня 2004, Париж, Франція) — французький письменник і перекладач, лауреат Гонкурівської премії (1947) за роман «Вікенд у Зюйдкооті» («Вікенд на Південному березі»).
Народився у родині французького військового в Алжирі. 1918 року родина повернулась до Франції.
Вчився у Паризькому університеті «Сорбонна», здобув ступені ліценціата філософії та аґреже англійської мови й літератури, викладав у низці ліцеїв.
Учасник Другої світової війни, потрапив у полон під час Дюнкеркської битви і провів 3 роки в таборі для військовополонених.
У 1948 р. захистив дисертацію, присвячену Оскару Вайлду й викладав у Реннському, Тулузькому, Канському, Руанському, Алжирському університетах, університеті Париж-Нантерр. З 1969 р. займався тільки літературною творчістю.
Розгром французьких і британських військ біля Дюнкерка (Дюнкеркська евакуація), де він потрапив у полон, надихнула Робера Мерля на роман «Вікенд у Зюйдкооті» /«Уїкенд на південному березі»/ (1949 р.), відзначеному Гонкурівською премією.
У 1952 р. вийшов викривальний роман «Смерть — моє ремесло», персонажем якого є німецький офіцер, який керує табором смерті Аушвіц.
Викладання в Університеті Париж-Нантерр, де він спостерігав за студентськими Травневими заворушеннями 1968 року, стали матеріалом для роману «За склом».
У наступні роки створив романи «Острів» (1962 р.), «Тварина, обдарована розумом» (1967 р.), «Мальвіль» (1972 р.), «Чоловіки під захистом» (1974 р.), «Мадрапур» (1976 р.).
У 1997—2003 рр. написав історичну епопею «Доля Франції», яка складається з 13 романів.
Робер Мерль є також автором п'єси, нарисів, художніх перекладів з англійської.
Романи «Вікенд у Зюйдкооті», «Тварина, обдарована розумом», «Смерть — моє ремесло», «Мальвіль» було екранізовано.
Похований на цвинтарі міста Егійон[3].
2008 року син Робера Мерля П'єр Мерль опублікував у паризькому видавництві «Éditions de l'Aube» велику біографію свого батька під назвою «Робер Мерль: Життя пристрастей» (фр. Robert Merle. Une vie de passions).
До фантастики мають відношення 4 романи: Мерль «Тварина, обдарована розумом» (фр. Un animal doué de raison) , «Мальвіль» (англ. Malevil) , «Чоловіки під охороною» (фр. Les Hommes protégés) , а також філософський роман «Мадрапур» (англ. Madrapour)
- Гонкурівська премія (1949)
- Меморіальна премія імені Джона Кемпбелла (1974)
- 1949 «Вікенд на Південному березі» (фр. Week-end à Zuydcoote)
- 1953 «Смерть — моє ремесло» (фр. La mort est mon métier)
- 1962 «Острів» (фр. L’Ile)
- 1967 «Тварина, обдарована розумом» (фр. Un animal doué de raison)
- 1970 «За склом» (фр. Derrière la vitre)
- 1972 «Мальвіль» (фр. Malevil)
- 1974 «Чоловіки під охороною» (фр. Les Hommes protégés)
- 1976 «Мадрапур» (фр. Madrapour)
- 1977 фр. Fortune de France
- 1979 фр. En nos vertes années
- 1980 фр. Paris ma bonne ville
- 1982 фр. Le Prince que voilà
- 1983 фр. La violente amour
- 1985 фр. La Pique du jour
- 1986 «Сонце встає не для нас» фр. Le jour ne se lève pas pour nous
- 1987 фр. L'Idole
- 1989 фр. Le Propre de l'Homme
- 1991 фр. La Volte des vertugadins
- 1993 фр. L’Enfant-Roi
- 1995 фр. Les Roses de la vie)
- 1997 фр. Le Lys et la Pourpre)
- 1999 фр. La Gloire et les Périls
- 2001 фр. Complots et Cabales
- 2003 фр. Le Glaive et les Amours
- Мерль Р. Смерть — моє ремесло — Київ: Радянський письменник, 1963. — 270 с. Переклад з французької Степана Пінчука та Івана Бабінчука.
- Мерль Р. Острів — Київ: Дніпро, 1966 — 477 с.; Львів: Вид-во Львівського держ. університету вид. об'єдн. «Вища школа», 1983—403 с. Переклад з французької Анатолія Жаловського.
- Мерль Р. Уїкенд на південному березі. «Всесвіт», № 4, 1966 р. Переклад з французької Петра Соколовського.
- Мерль Р. Уїкенд на південному березі. Смерть — моє ремесло. Київ: Дніпро, 1969. — 432 с. Переклад з французької Петра Соколовського (перша назва), Степана Пінчука та Івана Бабінчука (друга назва).
- Мерль Р. Тварина, обдарована розумом — Київ: Радянський письменник, 1971. — 332с. Переклав з французької Григорій Філіпчук.
- Мерль Р. Мальвіль — Київ: Радянський письменник, 1975. — 408 с. Переклав з французької Григорій Філіпчук.
- Мерль Р. За склом — Київ: Радянський письменник, 1978. — 330 с. Переклав з французької Григорій Філіпчук.
- Мерль Р. Чоловіки під охороною — Журнал «Всесвіт», № 6-8, 1989 р. Переклав з французької Григорій Філіпчук.
- ↑ а б в Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ Où reposent les lauréats du prix Goncourt ? [Архівовано 26 березня 2016 у Wayback Machine.]Прочитано 30.04.2016
- Народились 28 серпня
- Народились 1908
- Уродженці Тебесси
- Померли 28 березня
- Померли 2004
- Випускники ліцею Людовика Великого
- Лауреати Гонкурівської премії
- Автори історичної прози Франції
- Наукові фантасти Франції
- Французькі перекладачі
- Французькі драматурги
- Лауреати Меморіальної премії імені Джона Кемпбелла
- Робер Мерль
- Померли від інфаркту міокарда