Під час Першої світової війни заарештований російськими військами (1914), вивезений до Росії (1914—1917)[1]. Повернувшись до Львова, став одним зі співзасновників ЗУНР (1918). Інтернований польською владою на Святоюрській горі (1919)[1].
Про ранні роки життя митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.
Вервиця — це було його перше апостолування в родині; чи він намовляв своїх братів, чи навчав, чи може вони самі йшли за його прикладом, не знаю, але без будь-якого впливу з мого боку за деякий час я побачила, що кожний з них має завжди вервицю в кишені, що молиться на ній і що засипляє з нею, обмотаною довкола ручки. Пишу про це, що я бачила і як я цю річ зрозуміла.
— Софія Шептицька. Молодість і покликання о. Романа Шептицького[7]
Софія Шептицька зазначає, що, маючи близько 8 років, Роман принципово відмовився від брехні, зробивши це, на її погляд, цілком свідомо, а не інстинктивно. До того ж він на той час, за словами матері, добре відчув, що таке страждання та жертва любові для ближнього.
Хлопці мали фльоберт, з якого під час проходів наперезміну стріляли. Було постановлене, що кожний з них діставав щоденно по п'ять набоїв. Ці стріли були кульмінаційною точкою розваги, а скільки розмов поплило кожної днини, при чому щастя бувало захмарене лише кожушками, які я казала брати зі собою на довші прогулянки; коли один мав стріляти, заки натрапили на «звірину», тоді другий мав нести його кожушок. Отож у день св. Юрія — «Ама» босоніж підбіг до Ізя, кажучи до нього (по-французьки): «Слухай Юрку, я не міг Тобі нічого купити на Твої їм'янини, але ось маєш усі мої сьогоднішні набої, Ти зможеш стріляти під час цілісінької довгої прогулянки, бо знаєш, нині не буде лекції, а я нестиму Твій кожушок»!
— Софія Шептицька. Молодість і покликання о. Романа Шептицького[7]
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 року разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії св. Анни у місті Краків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 р. його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів[5].
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні (19 травня[4]) здобув науковий ступінь доктора права[5].
Андрей Шептицький — монах Добромильського монастиря Чину св. Василія Великого, 1888—1892Андрей Шептицький у Львові.
29 червня 1888 р. граф Ян та графиня Софія супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня1888 р. Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей. Від жовтня 1888 до червня 1891 року брат Андрей, проживаючи у краківській єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські курси з богослов'я та філософії. Упродовж Великого посту 1891 року, як пише у своїх спогадах Софія Шептицька, брат Андрей харчується лише раз на день:
В половині великого посту отець Карло Кочоровський Ч. І. перестеріг мене, що брат Андрей їсть лише один раз на день, а ранком і у вечорі випиває тільки склянку чаю, що уважає нечуваним умертвленням в його віці, рості й при теперішній виснажливій праці. Причому ректор колегії, який знав оцю гарячу аскетичну душу, дозволяв йому на всі можливі пости.
— Софія Шептицька. Молодість і покликання о. Романа Шептицького[8]
Від 3 серпня до 4 жовтня 1891 р. важко занедужав на тиф, через що батьки були змушені забрати сина до Прилбичів та викликати лікарів з Кракова та Львова. За порадою лікарів 17 жовтня 1891 р. вирушив на реабілітаційний курорт у Закопане. 17 травня 1892 р. брат Андрей повернувся в Добромильський монастир[5].
Упродовж 1892—1894 років Андрей Шептицький завершив богословські студії в Кракові, які перервала його важка недуга. У той же період (1892—1896) отець Андрей виконував служіння магістра новиків у Добромильському монастирі. 20 липня 1896 року його призначили ігуменоммонастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 року разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис «Місіонар» — місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898—1899 роках викладає богослов'я у Кристинопольському монастирі[5].
2 лютого1899 року імператорФранц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станиславівського єпископа. 17 вересня1899 року відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня1899 року — інтронізація на Станиславівську катедру[5]. За час єпископства у Станиславівській єпархії Андрей Шептицький написав до вірних шість послань: Перше слово Пастиря (до вірних)[9], Наша програма (до духовенства)[10], Правдива віра (до вірних на Буковині)[11], Християнська родина (до духовенства та вірних)[12], До моїх любих гуцулів (гуцульським говором)[13], На грані двох віків (до духовенства та вірних)[14].
Період єпископства у Станиславові тривав недовго — 14 місяців. За цей короткий інтервал встиг відвідати багато парафій, ознайомитись з їх життям. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»): «Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення».
На запрошення єпископа Шептицького західноукраїнський художник Юліан Маркевич оздобив Станиславівську катедру фресками візантійського стилю. Владика подбав також, щоб австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови єпархіальної семінарії у Станиславові[5].
Кир Андрей вважав, що виховання добрих священиків — це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу приділяв процесу формування майбутніх душпастирів.
У березні та квітні 1901 р. Митрополит здійснив візитацію Львівської семінарії, на підставі якої ухвалив рішення про реорганізацію закладу[15]. Андрей Шептицький дбав також про відкриття єпархіальних семінарій у Станіславові (1906) та в Перемишлі (1907). Він також дуже регулярно відправляв найздібніших студентів до університетів Рима, Інсбруку, Фрібуру у Швейцарії та до Авґустінеума у Відні. А через десять років завдяки низці реформ Митрополит уже мав достатню кількість підготованих і освічених священиків[5].
1923 р. при Львівській семінарії засновано Українське богословське наукове товариство, яке було покликане розвивати українське богослов'я. 1924 р. Митрополит заснував богословський щоквартальник «Богословію». А в 1929 р. постала Львівська богословська академія, яка стала центром вищих студій для греко-католиків. 2 лютого 1939 р. кир Андрей заснував Український католицький інститут церковного з'єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький.
21 вересня 1914 р. під час свого короткого перебування в Києві Митрополит висвятив о. Йосифа Боцяна, ректора Львівської духовної семінарії, на єпископа Луцького. У 1917 р. він призначає екзарха для греко-католиків Великої України з осідком у Києві — о. Михайла Цегельського. Генеральним вікарієм східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль, Сокаль— о. Франца Ксаверія Бонна; генеральним вікарієм Станіславської єпархії призначив о. Н. Теодоровича[16].
Бажаючи зблизити членів українського єпископату, Кир Андрей зініціював єпископські конференції. У його задумі вони мали об'єднати весь слов'янський католицький єпископат східного обряду. Перша така зустріч відбулася у Львові 29–30 листопада 1927 року (друга — у Львові 1928-го, третя — у Римі 1929-го, четверта — в Римі 1932-го, п'ята — у Львові 1934 року)[5]. Під час кожної конференції єпископи особливу увагу приділяли виданню нових літургійних книг.
Засудив дії Мирослава Січинського (вбивство намісника графа Анджея Потоцького) в посланні перед Томиною Неділею 1908 р. Ця подія підживила неприхильне ставлення української громадськості до митрополита. Не було дозволено провести богослужіння за загиблим Марком Каганцем у Соборі Святого Юра 1908 року. Зокрема, газета «Діло» писала:[18]
Де ж був львіський митрополит… коли лилась невинна хлопська кров, коли плакали хлопські вдовиці і сироти?… Чи й перед богом… графська кров дорожча від хлопської, а плач хлопських вдів і сиріт… менше ціниться, як плач вдови і сиріт графа, який лишив їм сотки міліонів маєтку?
Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домовленість із польською стороною про виборчу реформу, яка би збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.
Загальна позиція митрополита в політичних справах: закликає духовенство не ув'язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит був депутатом Віденськогопарламенту (пожиттєвим членом Верхньої палати, або Палати шляхти) і галицького сейму, але в стінах обох цих закладів до 1911 р. з'явився лише двічі й обидва рази виступав не на політичні, а на теми просвітництва.
Відмовився покинути Львів після початку Першої світової війни, зректися обряду. Через це був висланий углиб Російської імперії, що сприйняв як можливість для поширення ідей Унії. Повертаючись додому, відвідав Київ, виступив у Центральній Раді.
Урочисто привітав українців Галичини з відновленням державності. Після втрати Львова відмовився покинути паству, місто — за це отримав 2 роки домашнього арешту від нової «влади». Після втручання Ватикану наприкінці 1920-го зміг виїхати за межі Галичини, відвідав Рим (перемовини з Бенедиктом XV, урядовцями Королівства Італія), Французьку республіку (з Александром Мільєраном, Арістідом Бріаном, Фердинандом Фошем), Бельгію (з кардиналом Мерсьє), Канаду, США. На всіх перемовинах наполягав підтримати українців. Активність владики розлютила офіційну Варшаву — на 3 місяці заарештований у Познані.
На початку Голодомору видав послання-протест проти штучного голоду в Українській СРР.
Україна в передсмертних судорогах… Населення вимирає голодовою смертю. Оперта на несправедливости, людоїдна система державного капіталізму довела багатий край до повної руїни… Кров робітників, що в голоді орали чорнозем… кличе о пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота.
Після початку знищення православних церков Холмщини і Підляшшя, насильного покатоличення місцевого населення внаслідок схвалення сеймом додаткової угоди від 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 року видав 16 липня[19] 1938 року відозву, в якій назвав дії польської влади «приголомшливими», польську державу і Костел — «ворогами Вселенської Церкви, Християнства».[20]
Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священників.
Під час Другої світової війни православні священники та миряни Кам'янця зверталися до митрополита Шептицького за допомогою — фінансовою і суто церковною: книги, ризи, літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і митрополит у допомозі не відмовив.
Заснував Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34 000 доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.
Церковні, гуманітарні фундації: найперша — Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг з особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народна лічниця (яку згодом (1930—1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чехословацького уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Андрей Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.).
На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Він також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи.
На сиротинці передав разом 1 млн доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.
Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори (Пуків на Рогатинщині). То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні. Сприяв відкриттю курортів (наприклад, у Черчому).
Під його керівництвом певні кошти вкладались у прибуткові підприємства, акції яких котувались на європейських біржах. Прибутки спрямовувались або на благодійність, або на потреби кліру.
Брата Митрополита Андрея графа Лева Шептицького та його дружину вбили більшовики незабаром після радянської анексії Західної України. Їхнього сина Андрія (Анджея) пізніше вбили в Катині.
У 1940 р. Шептицький писав листи до Йосипа Сталіна і до Микити Хрущова, протестуючи проти зловживань, які чинили представники радянської влади на Західній Україні[21].
Гітлерівці маніпулювали авторитетом митрополита з перших днів окупації Галичини. Оприлюднений у пресі лояльний «пастирський лист» опублікований ними для нівелювання впливу послання, в якому він вітав Відродження Української Держави.[20] Інші автори стверджують про «автентичність» його привітання «побідоносному німецькому війську» 5 липня 1941 року, причиною появи якого були страхітливі злочини «перших совітів». Ймовірно, були на те особисті причини: 27 вересня 1939 року в Прилбичах його брата Лева з дружиною й челяддю (разом 13 осіб) розстріляли працівники НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток Шептицьких пограбовано, знищено цінні стародавні документи.
Митрополит Шептицький не втрачав жодної можливості опікуватися ввіреною йому паствою. 6 липня 1941 року в Львові на зборах громадян для захисту інтересів українських мешканців створено Українську Раду Сеньйорів, яку очолив К. Левицький, а почесним главою став владика Андрей[22]. 30 серпня 1941 року в Львові проголосив про поновлення своєї діяльності Український Червоний Хрест (УЧХ), організований під протекторатом митрополита.[23]
Проте невдовзі після вступу німецьких військ на українські землі владика розчарувався в намірах німців і, як ніхто з інших єпископів Європи, відкрито й беззастережно виступив проти нацизму в багатьох пастирських посланнях. Двічі митрополит звертався з протестом щодо нищення єврейського населення в Галичині до рейхсфюрера СС Гіммлера (грудень 1941; лютий 1942). Після цього «фахівці з українського питання» Ганс Кох, Отто Вехтер, Альфред Бізанц відвідали владику з метою «урезонити» непокірного пастиря. Старий предстоятель насварив «відвідувачів» — у відповідь прозвучали закиди «спадковому графу у неввічливості».[20] Протестував проти втягнення української поліції до винищення євреїв. Митрополит Андрей був єдиною церковною фігурою такого рангу в окупованій Європі, яка виступила на захист євреїв, на такий крок не спромігся навіть папа Пій XII[24].
29–31 серпня 1942 р. написав листа до Папи Пія XII. Зокрема, у цьому листі митрополит так охарактеризував нацизм:
Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим, ця система становить собою таке щось феноменальне, що найпершою реакцією при вигляді цього монстра є оніміле здивування. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії[25].
21 листопада 1942 — послання «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства, містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців таких злочинів[26].
Така позиція митрополита призводила до обшуків нацистами собору св. Юра, під час яких гітлерівці розкривали навіть труни покійників.
Перша шпальта газети «Свобода» (4 листопада 1939 р.) з помилковою інформацією про вбивство митрополита Шептицького
За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей (зокрема, сина львівського рабина Ізакаїла Левіна Курта, який потім назвав синів іменами Андрей, Климентій[20]) та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946-го її ув'язнено комуністичним режимом загалом на 30 років) і рідний брат Климент (37 євреїв; на фабриці взуття, яка належала студитам, — ще 16 євреїв; арештований радянським режимом 1947-го). Варто зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства тому, що цього вимагали обставини. З неприхованою симпатією пише про шляхетну поведінку Андрея Шептицького під час війни рабин Давид Кагане у своєму «Щоденнику львівського гетто».
Передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоби священики, ченці та черниці вчилися якогось ремесла.
Усупереч часто поширеному твердженню митрополит Андрей не висловлював ніякої офіційної підтримки щодо створення «дивізії Галичина». Варто зазначити, що митрополит погодився послати туди священиків-капеланів для духовної обслуги вояків. У 1999 році в часописі «Патріархат» було опубліковано лист Михайла Демковича-Добрянського, колишнього члена УЦК, котрий був безпосереднім свідком справ, пов'язаних із заснуванням дивізії. У тому листі він, зокрема, заявив так:
Я, підписаний Михайло, син Івана і Марії Демкович-Добрянських, складаю оцю присягу на святий Хрест і Євангеліє. Моєю присягою хочу потвердити мою заяву про те, що митрополит Андрей не уділив свого благословення дивізії «Галичина», що поголоски про таке благословення неправдиві. Бо не відповідають дійсності. Слуга Божий Андрей, що стосується дивізії «Галичина», висловився двома актами:
1. Позитивно визнав потребу української збройної формації.
2. Призначив 12 військових капеланів під проводом о. Василя Лаби — професора Богословської академії, який раніше (в Австрійській армії і в Галицькій армії) був капеланом.
Ані в часи, коли творилася дивізія, ані пізніше ніхто з українських діячів, які мали близьке відношення до дивізії, не знав нічого про благословення Митрополита для дивізії Галичина, бо такого акту не було. Багато визначніших громадян висловлювались про потребу військової формації, найвиразніше сформулював це Дмитро Паліїв. Його версію Володимир Кубійович (голова УЦК - прим. І. Б.) приписав Митрополитові. Але від позитивного визнання потреби української збройної формації до благословення дивізії досить далеко. Коли в половині 70-х років офіційний постулятор Ватикану передав українському постулятору близько 50 запитань у зв’язку з діяльністю Митрополита, отці Іван Хома і Музичка передали мені для опрацювання понад 20 тем, решту дали о. Івану Гриньохові. Ані серед моїх, ані серед його тем не було згадки про благословення дивізії «Галичина». Ватиканський постулятор не міг би цього не згадати.
31 жовтня звернувся з останнім словом до найближчого оточення, зокрема, сказав: «наша Церква буде … розгромлена більшовиками… держіться, не відступайте від віри, святої Католицької Церкви… Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде… обіймати цілий наш народ.»[20]Йосиф Сліпий у своїх «Споминах», описуючи день смерті Митрополита, вказав: «Пригадую собі, як слуга повторяв слова покійного: „Яка марна смерть на ліжку, я собі іншої бажав. Яке щастя, що Господь прощає гріхи“»[28].
Помер Владика 1 листопада1944 року, близько 13 години (о 13.30[20]), від прогресуючого набряку-набуханню головного мозку, як ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.
Беатифікаційний процес розпочався 28 січня1955 року. Інформативна стадія закінчена, необхідні документи, матеріали зібрані. Для завершення процесу необхідний факт підтвердження видужання від невиліковної хвороби за допомогою молитов до Андрея Шептицького.[20]
Наша державність — збірка деяких пастирських послань Андрея Шептицького, упорядником якої є отець Василь Володимир Зінько. Видана у 2015 році видавництвом «Місіонер».
Письма-послання Митрополита Андрея: З часів большевицької окупації: Бібліотека Логосу, т. 24. Йорктон, 1961.
Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ: З часів німецької окупації. Йорктон, 1969.
Митрополит Андрей Шептицький був прихильником соціального вчення Льва XIII і оригінально його розвивав. Не лише пристосовував до українських умов, а мав версію соціального вчення, яка була оригінальною в горизонті всієї Католицької Церкви, всього католицького богослов'я. У нас же бояться говорити про нього як про оригінального мислителя, оригінального неотоміста, який створив власне етичне і соціальне вчення. І якщо те вчення не таке, як вчення Івана-Павла II чи Бенедикта XVI, то воно не стає неактуальним для України. Бо завдання, які ставилися в соціальному вчення митрополита Андрея, ще не виконані. Не побудовано ні громадянського суспільства на принципах солідарності. Немає правової держави, заснованої на природному моральному законі. Немає сталої демократії та захисту прав людини, які теж є вимогами природного закону за теорією митрополита Андрея. І методологія позитивного суспільного творення — солідаризм в сім'ї, громаді, нації, церкві, яку пропонує митрополит Андрей, і сьогодні актуальна.
На думку Олега Турія, відкритий до новаторських підходів, нестандартних рішень.[29]
Такі люди, як Владика Андрей, становлять золотий запас України. Здійсниться пророцтво Андрея, яке він виголосив у свій передсмертний час: "Україна увільниться від упадку і стане державою могутньою, об’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвинутим державам…"
В Ізраїлі за клопотанням Давида Кагане розглядалося питання про присвоєння А. Шептицькому звання «Праведник світу». Але, коли дійшло до голосування (1981), з 13 членів комісії двоє утрималися (в тому числі Д. Кагане), 5 висловилися за присудження звання, 6 були проти.
У результаті звання не було присвоєно. Серед причин відмови були вказана …підтримка дивізії СС «Галичина», звинувачення в начебто ідеологічній близькості Гітлеру та низка заперечень, пов'язаних із тим, що начебто митрополит міг зробити для порятунку євреїв значно більше.
Негативне рішення Яд ва-Шем викликало неоднозначну реакцію[30]. Наприклад у газеті «Jerusalem Post», у замітці двох польських авторів висловлюється обурення цим фактом[31].
В Ізраїлі наступні спроби визнати Шептицького Праведником світу зазнавали фіаско. Востаннє це питання розглядалося в Яд ва-Шем 2007 року.
Після відмови комісії Яд ва-Шем визнати Шептицького Праведником світу, єврейська громада України в травні 2008 року визнала його Праведником[32]. «Ми хочемо віддати належне людині, що врятувала сотні євреїв» — сказав з цієї нагоди головний рабин України Моше Реувен Асман. Маємо боротися не тільки з антисемітизмом, ксенофобією, але й пам'ятати своїх героїв, нагадувати про них підростаючому поколінню. В пам'ять про Митрополита Андрея біля синагоги Лазаря Бродського в Києві посадили «Дерево Життя»[33].
У квітні 2012 року нижня палата парламенту Канади одноголосно визнала, прикладом «відданості основним правам людини» діяльність митрополита Андрея Шептицького під час Другої світової війни. Канадські парламентарії відзначили, що завдяки зусиллям митрополита врятовані понад 160 євреїв, один із яких був присутній на засіданні парламенту Канади під час ухвалення рішення[34].
У листопаді 2013 року Антидифамаційна ліга (англ.Anti-Defamation League) — американська правозахисна суспільно-політична організація, що протистоїть антисемітизму та іншим формам нетерпимості стосовно євреїв — нагородила його посмертно за «відвагу і героїзм у порятунку євреїв» під час Другої світової війни. Шептицький удостоєний нагороди імені Яна Карського за відвагу при порятунку українських євреїв. Нагороду, встановлену для вшанування рятівників євреїв під час Голокосту, отримав родич митрополита, професор Єжи Вейман[35].
Перший пам'ятник Митрополитові Андрею Шептицькому, ще за його життя, роботи відомого скульптора Андрія Коверка, 1932 року мав бути встановлений на площі перед собором Святого Юра, але тодішня польська влада цього не дозволила зробити. У жовтні того ж року пам'ятник було встановлено на внутрішньому дворі (саді) львівської греко-католицької семінарії Святого Духа, що на вул. Коперніка, 38. Пам'ятник простояв до 1939 року, коли його, за спогадами Йосифа Сліпого, знищила Червона армія[36].
Другий львівський пам'ятник Андреєві Шептицькому встановлено у вересні 1935 року. Рік вибрано не випадковим, оскільки на нього припадала 30-та річниця відкриття Національного музею та 70-ліття його засновника — митрополита Андрея. Заходи з нагоди цих дат відбувалися в самому музеї, що знаходився на сучасній вул. Драгоманова. Відкриття пам'ятника відбулося 27 вересня 1935 року. В ніч проти 10 серпня1947 року скульптуру знищено радянською владою[37].
У 1990 році на фасаді шпиталю «Народна лічниця» ім. митрополита Андрея Шептицького, що на вул. Озаркевича, 4 у Львові встановлена бронзова меморіальна таблиця (авторство — скульптор Роман Петрук) із барельєфним зображенням Андрея Шептицького та написом: «Український шпиталь Народної лічниці імені Андрея Шептицького, збудований волею і зусиллям народу. Прийняв перших пацієнтів 10. IV. 1938»[39].
1 липня 2004 року на сесії Львівської міської ради було ухвалено рішення про перейменування вулиці Олександра Невського на вулицю Митрополита Андрея, на честь митрополита Андрія Шептицького.
30 жовтня 2008 року в Львові, з нагоди святкування 90-ї річниці проголошення ЗУНР, на фасаді будинку на вул. Митрополита Андрея, 2 відкрили та освятили меморіальну таблицю митрополитові Андрею Шептицькому.[41]
29 липня 2011 року в селі Прилбичах за фінансової та організаційної підтримки народного депутата України Петра Писарчука було відкрито перший в Україні пам'ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому[42].
1 червня 2013 року набуло чинності рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Орджонікідзе на вулицю Митрополита Андрея Шептицького[43].
12 березня 2015 року з'явилася вулиця Андрея Шептицького у місті Шепетівка[44].
На подвір'ї Національного музею ім. А. Шептицького, що на вул. Драгоманова, 42 у Львові 13 грудня2013 р., під час проведення урочистостей, пов'язаних зі 100-літнім ювілеєм передачі Національного музею у Львові графом Андреєм Шептицьким у дар українському народові, було урочисто відкрито та освячено погруддя Митрополита Андрея (1941, скульптор Сергій Литвиненко)[46].
Львівське видавництво «Апріорі», благодійний фонд ім. о. д-ра Дмитра Блажейовського та фундація «Андрей» випустили у світ церковний календар на 2014 рік. Його текст, документи та світлини присвячені 70-тій річниці від дня відходу у вічність митрополита Андрея (Шептицького).[47]
28 жовтня 2015 року на фасаді будівлі Київського міського будинку вчителя, що на вул. Володимирській у Києві освячено та відкрито меморіальну таблицю Митрополитові[48]. Автор проєкту меморіального знаку Шептицькому — Любомир Ведмедь[49], а виготовив його скульптор Іван Микитюк[50]..
На честь нього названий 19 курінь УПЮ імені Андрея Шептицького.
27 січня 2015 року рішенням депутатів Тернопільської обласної ради 2015 рік проголошено Роком Андрея Шептицького[51]
26 липня 2015 року вулицями Тернополя пройшла молитовна хода «Стації Митрополита Андрея» в рамках відзначення Року Андрея Шептицького в Тернопільській області[52].Поштова марка України, присвячена митрополиту Шептицькому (2015 рік)29 липня 2015 року на площі перед Архікафедральним собором святого Юра у Львові за присутності президента України Петра Порошенка урочисто відкрито, вже третій за ліком, пам'ятник Андрею Шептицькому.[53] Бронзова скульптура Митрополита Андрея Шептицького має 3,6 м заввишки, стоїть на гранітному стилобаті (постаменті), орієнтована на південний схід. Загальна висота композиції з базисною частиною в камені — до 5,8 м. Встановлення пам'ятника та кардинальне перепланування дорожньої розв'язки неодноразово критикувалось та призводило до протистоянь між прихильниками зведення пам'ятника та активістами, які виступали проти можливого нищення скверу навпроти собору. У результаті перепланування дорожної розв'язки знехтувано подальшими транспортними проблемами. Так, зокрема, тимчасово було перенесено спільну кінцеву зупинку міських тролейбусів № 2, № 9, № 10, № 12 та № 20, що біля Львівського національного університету імені Івана Франка.
11 серпня 2015 року набуло чинності рішення Броварської міської ради, відповідно до якого іменем митрополита назвали один із провулків міста Бровари.[54]
Граф, митрополит, благодійник, рятівник, меценат, інтелектуал і жартівник, добрий Тато і приклад для багатьох… Познайомитися з таким різним митрополитом Андреєм і полюбити його дітям допоможе книжкова новинка — абетка-енциклопедія «Шептицький від А до Я», яка з початком вересня-2015 з'явиться в Україні. Наблизити простого і величного Андрея Шептицького до сучасних дітей взялося «Видавництво Старого Лева». Текст до книжки написали журналістка Галина Терещук і письменниця та перекладачка Оксана Думанська. А візуально ідею втілювала у життя творча майстерня «Аґрафка» (Романа Романишин та Андрій Лесів).[55]
18 жовтня2016 на сесії міської ради депутати ухвалили рішення про перейменування вулиці Чапаєва на вулицю Андрея Шептицького у місті Кам'янець-Подільський.
11 жовтня2018 року відбулось урочисте освячення меморіальної таблиці Митрополиту Андрею Шептицькому, яку встановили на фасаді головного навчально-адміністративного корпусу Національного лісотехнічного університету України. Захід відбувся у рамках святкування 145-ліття навчального закладу.[58]
29 серпня 2020 року у Львові урочисто відкрили Музей Митрополита Андрея Шептицького[59]. Приміщення розташоване у колишніх келіях Костелу Святого Казимира. Натхненником створення Музею є отець Севастіян, який став директором закладу.[60]
Історія встановлення пам'ятника Митрополиту — це історія боротьби українців за свою свободу, невід’ємна частина національно-визвольних змагань...
29 липня 2020 року в Львові на проспекті Червоної Калини, 64 відкрили мурал із нагоди 155 річниці від Дня народження митрополита Андрея Шептицького.[62]
У місті Одеса розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації #298/А-2016 від 19 травня 2016 року одну з вулиць міста перейменовано у вулицю Андрея Шептицького
8 жовтня 2024 року у місті Шептицький встановили пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому.[63]
Під час відвідин Києва Шептицький гостював у будинку колишнього домініканського монастиря поряд з Олександрівським костелом, де нині канадське посольство.
↑ абвгдежиклмнпKorolevskij C. Métropolite André Szeptyckyj, 1865-1944. – Rome, 1964.
↑Lasocka B. Skarbek Stanisław Marcin h. Abdank (1780—1848) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXVIII/1, zeszyt 156. — S. 25. (пол.)
↑ абМолодість і покликання о. Романа Шептицького // Свічадо, 2009. — С. 17–39.
↑Молодість і покликання о. Романа Шептицького // Львів: Свічадо, 2009. — С. 157–168.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 3–18.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 19–26.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 27–52.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 53–71.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 72–98.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 99–111.
↑Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1899-1914 рр. — Т. 1. — Львів : Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2007. – С. 255–287.
↑Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 216. — («Львівські вулиці і кам'яниці») — ISBN 978-617-629-077-3.
↑Про створення та найменування провулку в м. Бровари. Рішення Броварської міської ради від 06.08.2015 № 1511-57-06: Броварська міська рада ([1] [Архівовано 19 вересня 2015 у Wayback Machine.]), Маєш право знати ([2][недоступне посилання]). — 2015. — 11 серпня.
↑Леся Тугай. Велика людина починається з дитинства // Галичина. — 2015. — 20 серпня.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Вендланд А. Митрополит. Есе про Андрея Шептицького / Діалог над кордоном — Gespräch über Grenzen // «Ї» — Незалежний культурологічний журнал. — Львів — Freiburg, 1997. — № 11. — С. 106—115.
Войналович В. Шептицький Андрей // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 783.
Гелитович М. Роль митрополита Андрея Шептицького у збереженні українського іконопису/ Марія Гелитович // Пам'ятки України. — 2013. — № 12. — С.14-23.
Духовний провідник нації: до 150 річчя від дня народження А. Шептицького (1865—1944) // Дати і події [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.], 2015, друге півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 23–28.
Єгорова І. Ще одне повернення Праведника. Сто років тому Андрей Шептицький заснував музей, який відтепер носитиме його ім'я // День.
Івасів Р. Скарби Шептицького // Галичина. — 2015. — 30 липня. — («Національні світочі»).
Масан О. Чи був митрополит Андрей Шептицький на вулиці Шептицького? // Масан О. М., Чеховський І. Г. — Чернівці: 1408—1998. Нариси з історії міста. — Чернівці : Місто, 1998. — С. 124—125.
Химка, І.-П. Християнство та радикальний націоналізм: Митрополит Андрей Шептицький та бандерівський рух // Спільне. — 2014. — № 8.
Хом'як О., Гайова О. Андрей Шептицький піввіку оберігав Церкву та її вірян // Високий Замок. — 2015. — 30 січня — 1 лютого. — С. 10.
Po zajęciu Lwowa // Nowości Illustrowane. — 1914. — № 40 (3 paźdz.). — S. 4.
Басараб В. І. Державотворча концепція та національно-патріотичні ідеї митрополита Андрея Шептицького: дисертація … канд. іст. наук: 07.00.01. — Ужгород: ДВНЗ «Ужгород. нац. ун-т», 2019. — 337 с. (link [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.])
Прокоп Н. М.Державно-правові погляди митрополита Андрея Шептицького. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» (081 — Право). — Харківський національний університет внутрішніх справ, 2017; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017.
Міхал Вавжонек. Екуменічна діяльність митрополита Андрія Шептицького в Україні та Росії. Рим, 2006. 230 с. (Серія ІІ. «Записки ЧСВВ». Секція І. Праці. Т. 52). (Ел.джерело [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.])
Ленцик В. Визначні постаті Української Церкви: Митрополит Андрей Шептицький і Патріярх Йосиф Сліпий / Василь Ленцик. — Львів: Свічадо, 2001. — 608 с.
Шептицький Андрей // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2016. — С. 324—327.
Nowak, M. Szeptycki (Szeptyc'kyj) Roman Aleksander Maria, w zakonie Andzrej (Andrej) (1865—1944) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — 161—320 s. — S. 216—224.
.jpg)
Пам'ятник Андрею Шептицькому у місті Тернопіль
Пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому у місті Івано-Франківськ
Погруддя Андрею Шептицькому у місті Стебник
Пам'ятник Андрею Шептицькому у місті Яворів
Меморіальна дошка Андрею Шептицькому у місті Києві
Меморіальна дошка Андрею Шептицькому у місті Івано-Франківськ
_P1300841.jpg)
