Дигідроморфін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дигідроморфін
Систематична назва (IUPAC)
3,6-dihydroxy-(5α,6α)-4,5-epoxy-17-methylmorphinan
Ідентифікатори
Номер CAS 509-60-4
Код ATC ?
PubChem 5359421
DrugBank DB01565
Хімічні дані
Формула C17H21NO3 
Мол. маса 287,359 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність ?
Метаболізм ?
Період напіврозпаду ?
Виділення ?
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

?

Лег. статус

Controlled (S8) (AU) Schedule I (US)

Шляхи введення перорально, в/в, інтраназально, сублінгвально

Дигідроморфін (англ. Dihydromorphine), Параморфан — напівсинтетичний опіоїдний анальгетик, структурний аналог та похідне морфіну. Для отримання дигідроморфіну 7,8-подвійний зв'язок у морфіні відновлюється до одинарного.[1] Дигідроморфін є помірно сильним анальгетиком, і застосовується клінічно для лікування болю, а також є активним метаболітом іншого опіоїдного препарату дигідрокодеїну.[2][3][4] Дигідроморфін зустрічається в слідових кількостях в аналізах опію, як і дигідрокодеїн, дигідротебаїн, тетрагідротебаїн тощо. Процес виробництва дигідроморфіну з морфіну для фармацевтичного використання був розроблений у Німеччині наприкінці ХІХ століття, процес синтезу був опублікований у 1900 році, а незабаром після цього препарат був представлений клінічно як «Параморфан». Пізніше був розроблений високопродуктивний синтез дигідроморфіну з тетрагідротебаїну.[5]

Застосування

[ред. | ред. код]

Медичне

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін використовується для лікування помірного та сильного болю, зокрема як той, що виникає при раку; однак, він менш ефективний у лікуванні невропатичного болю, і як правило, вважається неефективним для лікування психологічного болю.[2][6]

Дослідження

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін, який часто мітятьь ізотопом тритію у формі [3H]-дигідроморфіну, використовується в наукових дослідженнях для вивчення зв'язування опіатних рецепторів у нервовій системі.[7][8]

Сила

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін дещо сильніший за морфін як анальгетик, та має подібний профіль побічних ефектів. Відносна активність дигідроморфіну приблизно в 1,2 рази перевищує активність морфіну. Для порівняння, відносна ефективність дигідрокодеїну приблизно в 1,2-1,75 разів перевищує дію кодеїну.[1]

Фармакологія

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін діє як агоніст μ-опіатних рецепторів зі значенням K i 2,5 нМ порівняно з 4,9 нМ морфіну, δ-опіатних рецепторів зі значенням K i 137 нМ порівняно з 273 нМ морфіну, та κ-опіатних рецепторів з K i значення 223 нМ порівняно з 227 нМ морфіну. Таким чином, дигідроморфін є дещо більш селективним до μ-рецепторів, ніж морфін.[2][3] Агонізм μ-опіатних і δ-опіатних рецепторів значною мірою відповідає за клінічні ефекти опіоїдів, таких як дигідроморфін, при цьому μ-агонізм забезпечує більше знеболення, ніж δ-агонізм.[9][10]

Фармакокінетика

[ред. | ред. код]

Початок дії дигідроморфіну швидший, ніж морфіну, і він також має тенденцію до довшої тривалості дії, як правило, до 4–7 годин.

Правовий статус

[ред. | ред. код]

Відповідно до міжнародної Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року, дигідроморфін є наркотиком списку I, який підлягає контролю, проте закони деяких країн з цього приводу можуть відрізнятися.[11]

США

[ред. | ред. код]

Відповідно до Закону про контрольовані речовини у США, дигідроморфін включено до списку I разом із героїном.[12] У США його роль у виробництві дигідрокодеїну та інших подібних наркотиків робить його речовиною списку I з однією з вищих річних квот на виробництво, наданих Управлінням США з контролю за наркотиками — 3300 кілограмів у 2013 році. Виробники, дистриб'ютори, і імпортери з правильною ліцензією управління та державними дозволами, пов'язаними з нею, можуть використовувати препарати списку I таким чином, коли вони перетворюються на одну зі сполук з нижчого списку.[13] Управління США з контролю за наркотикамиприсвоїло дигідроморфіну та всім його солям, складним ефірам тощо код ACSCN 9145. Як і нікоморфін, МДМА та героїн, дигідроморфін також використовується в дослідженнях у належним чином ліцензованих установах. Форма 225 Управління США з контролю за наркотиками, найпоширеніша та найдешевша самостійна дослідницька ліцензія, не включає ліки зі списку I, тому лабораторія повинна мати реєстрацію управління вищого рівня.[14] Як і інші законні опіоїди, що використовуються в медичних цілях в інших країнах, включаючи навіть набагато слабші опіоїди, такі як нікокодеїн, бензилморфін і тилідин, причиною того, що дигідроморфін був включений до списку I, є те, що він не використовувався в медицині в США в той час, коли. був розроблений закон про контрольовані речовини 1970 року.

Європа

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін регулюється так само, як і морфін, у Німеччині[15], Австрії[16] і Швейцарії, де він все ще використовується як анальгетик.[17] Препарат був винайдений у Німеччині в 1900 році, і незабаром після цього поступив у продаж. Його часто використовують у засобах контрольованої пацієнтом аналгезії.[18][19]

Японія

[ред. | ред. код]

Дигідроморфін і морфін також використовуються поряд один з одним у клініці в Японії, та регулюються так само.[20]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Nadendla R (2005). Principles of Organic Medicinal Chemistry. с. 215—216. (англ.)
  2. ↑ а б в Dihydromorphine. DrugBank. DB01565. (англ.)
  3. ↑ а б Dihydromorphine. PubChem. U.S. National Library of Medicine. (англ.)
  4. ↑ Ammon S, Hofmann U, Griese EU, Gugeler N, Mikus G (вересень 1999). Pharmacokinetics of dihydrocodeine and its active metabolite after single and multiple oral dosing. British Journal of Clinical Pharmacology. 48 (3): 317—322. doi:10.1046/j.1365-2125.1999.00042.x. PMC 2014322. PMID 10510141. (англ.)
  5. ↑ Przybyl AK, Flippen-Anderson JL, Jacobson AE, Rice KC (березень 2003). Practical and high-yield syntheses of dihydromorphine from tetrahydrothebaine and efficient syntheses of (8S)-8-bromomorphide. The Journal of Organic Chemistry. 68 (5): 2010—3. doi:10.1021/jo0206871. PMID 12608825. (англ.)
  6. ↑ Dureja GP. Handbook of Pain Management. New Delhi, India: Elsevier, a division of Reed Elsevier India Private Limited. с. 67. (англ.)
  7. ↑ Antkiewicz-Michaluk L, Vetulani J, Havemann U, Kuschinsky K (1982). 3H-dihydromorphine binding sites in subcellular fractions of rat striatum. Polish Journal of Pharmacology and Pharmacy. 34 (1–3): 73—78. PMID 6300816. (англ.)
  8. ↑ Savage DD, Mills SA, Jobe PC, Reigel CE (1988). Elevation of naloxone-sensitive 3H-dihydromorphine binding in hippocampal formation of genetically epilepsy-prone rats. Life Sciences. 43 (3): 239—246. doi:10.1016/0024-3205(88)90313-x. PMID 2840539. (англ.)
  9. ↑ Costantino CM, Gomes I, Stockton SD, Lim MP, Devi LA (квітень 2012). Opioid receptor heteromers in analgesia. Expert Reviews in Molecular Medicine. 14 (9): e9. doi:10.1017/erm.2012.5. PMC 3805500. PMID 22490239. (англ.)
  10. ↑ Varga EV, Navratilova E, Stropova D, Jambrosic J, Roeske WR, Yamamura HI (грудень 2004). Agonist-specific regulation of the delta-opioid receptor. Life Sciences. 76 (6): 599—612. doi:10.1016/j.lfs.2004.07.020. PMID 15567186. (англ.)
  11. ↑ Single Convention on Narcotic Drugs, 1961 (англ.)
  12. ↑ Controlled Substances (in alphabetical order) (PDF). Diversion Control Division. U.S. Drug Enforcement Agency, Department of Justice. 8 лютого 2016. с. 5. Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2016. (англ.)
  13. ↑ Веб-сайт DEA: Форми, отримано 26 квітня 2014 року
  14. ↑ Веб-сайт DEA, отримано 30 квітня 2014 року
  15. ↑ Deutsche Betäbungsmittelgesetz, від 27 квітня 2014
  16. ↑ SMG, 30 квітня 2014
  17. ↑ UNODC Bulletin On Narcotics, 1953, Issue 2
  18. ↑ Opioids for Pain Control (Cambridge Press, 2002) (англ.)
  19. ↑ Hardman JG, Limbird LE (2001). Goodman & Gilman's The pharmacological basis of therapeutics (вид. 10th). New York, NY: McGraw-Hill Med. Publ. ISBN 978-0-07-135469-1. (англ.)
  20. ↑ UNODC Bulletin On Narcotics, 1955

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дигідроморфін&oldid=43753304