Координати: 50°45′46″ пн. ш. 32°54′29″ сх. д. / 50.76278° пн. ш. 32.90806° сх. д. / 50.76278; 32.90806
Очікує на перевірку

Довгалівка (Прилуцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Довгалівка (Талалаївський район))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Довгалівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Прилуцький
Тер. громада Талалаївська селищна громада
Код КАТОТТГ UA74080190100086345
Облікова картка Довгалівка 
Основні дані
Засноване до 1666
Населення 404
Площа 0,211 км²
Густота населення 1914,69 осіб/км²
Поштовий індекс 17251
Телефонний код +380 4634
Географічні дані
Географічні координати 50°45′46″ пн. ш. 32°54′29″ сх. д. / 50.76278° пн. ш. 32.90806° сх. д. / 50.76278; 32.90806
Середня висота
над рівнем моря 		130 м
Водойми річка Лисогір
Найближча залізнична станція Талалаївка
Відстань до
залізничної станції 		18 км
Місцева влада
Адреса ради 17250, село Юрківці, вул. 40-річчя Перемоги[джерело?], 11
Карта
Довгалівка. Карта розташування: Україна
Довгалівка
Довгалівка
Довгалівка. Карта розташування: Чернігівська область
Довгалівка
Довгалівка
Мапа
Мапа

CMNS: Довгалівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Довгалівка.

Довгалі́вка — село в Чернігівській області України. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до складу Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Входить до складу Талалаївської селищної громади. Розташоване на правому березі річки Лисогору, за 18 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 404 осіб, площа — 0,211 км².

Історія

[ред. | ред. код]

Село вперше згадується під 1666 роком[1]. Воно було вільним військовим селом і входило до складу Срібнянської сотні Прилуцького полку Гетьманщини. Тоді в селі було 17 господарств селян, які «орали на 2-х волах»; козаки не показані.

1737 року в селі було 24 господарств селян, 32 господарства козаків (11 виборних , 21 підпомічників). 1738 року голова «Правління гетьманського уряду» О.І. Румянцев надав його на уряд полковнику Семену Полозову, який перебував тоді в Глухові на посаді генерального підскарбія. 1740 року в селі було 16 дворів (17 хат) селян, 41 двір (47 хат) козаків; діяла дерев'яна Василівська церква[2][3], споруджена 1731 року (перша церква збудована ймовірно до 1666 року). 1751 року гетьман Кирило Розумовський віддав частину села удові бунчукового товариша Івана Савича — Анастасії Степанівні (уродженій Забілі), а другу частину — їхній дочці Марфі.

1780 року в селі 27 дворів (40 хат) селян, власниками яких були: камергер М. В. Будлянський — 5 дворів, військовий товариш Зарудний — 15 дворів та срібнянський сотник Йосип Масло — 7 дворів; 60 дворів (106 хат) козаків, 1 двір — «пушкарів».

У 1782—1796 роки село входило до Роменського повіту, з 1797 року до Прилуцького повіту Полтавської губернії.

1797 року налічувалось 405 душ чоловічої статі податкового населення.

Є на мапі 1800 року.[4]

За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Прилуцького повіту, мешкало 1225 осіб (593 чоловічої статі та 632 — жіночої), налічувалось 186 дворових господарств, існували православна церква та завод[5].

У 1861 році — 66 козаків села підпорядковані Никонівському Волосном у правлінню відомства Палати державного майна, а селяни — Блотницькому Волосному правлінню тимчасовозобов'язаних селян. Після реорганізації волостей село у 1867 році увійшло до Блотницької волості 1 -го стану.

Станом на 1885 рік - село Блотницької волості, мешкало 1100 осіб, налічувалось 175 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, кузня, 15 вітряних млинів і 4 маслобійні[6].

1886 року — 35 дворів селян-власників, 161 двір козаків, 1 двір міщан, 222 хати, 1149 жителів; діяли: нова дерев'яна церква 1854 року побудови, початкове однокласне земське училище, засноване 1872 року, 2 шинки, кузня, 18 вітряків, 4 олійниці.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1181 особи (572 чоловічої статі та 609 — жіночої), з яких 1139 — православної віри[7].

У 1910 році в селі 236 господарств, з них козаків — 183, селян — 45, євреїв — 3, інших непривілейованих — 1, привілейованих-4, налічувалось 1 348 жителів, у тому числі 5 теслярів, 5 кравців, 4 шевці, 1 столяр, З ковалі, 4 слюсарі, 116 ткачів, 1 візник, 83 поденники, 10 займалися інтелігентними та 90 — іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. Було 1662 десятина придатної землі. У земському початковому училищі навчалося 95 хлопчиків та 40 дівчат (станом на 1912 рік), працювали школа грамоти та недільна школа для дорослих жінок; діяла дерев'яна Василівська церква (закрита за радянської влади). Землевласниками були поміщики: А. М. Орловський, М.М.Данчич, В. В. Маслова.

З приходом радянської влади, у 1923 року село відійшло до Роменської округи УСРР.

Після 1945 року приєднано х. Пручаїв.[8]

В складі України

[ред. | ред. код]

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 160 дворів, мешкало 440 жителів.

До 2020 року було підпорядковане Юрківцівській сільській раді.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
пам'ятний знак 122 воїнам-односельчанам

В селі знаходиться братська могила 3-х радянських воїнів, які загинули при обороні села у серпні 1941 року та пам'ятний знак 122 воїнам-односельчанам, які загинули в роки німецько-радянської війни.

Люди

[ред. | ред. код]

В селі народився Вакулович Віктор Овсійович (1921—1992) — український хоровий диригент, педагог; заслужений діяч мистецтв УРСР.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Переписні книги 1666 року. Київ, 1933.
  2. ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 5 грудня 2021.
  3. ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 96, 524, 575 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 5 грудня 2021.
  4. ↑ Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  5. ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  6. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  7. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-172. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  8. ↑ Карта РККА M-36 (А). Киевская, Черниговская, Гомельская области. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Довгалівка_(Прилуцький_район)&oldid=43282051