Координати: 50°1′28″ пн. ш. 29°15′23″ сх. д. / 50.02444° пн. ш. 29.25639° сх. д. / 50.02444; 29.25639
Очікує на перевірку

Любимівка (Бердичівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Любимівка
Сільська рада та клуб в центрі села
Сільська рада та клуб в центрі села
Сільська рада та клуб в центрі села
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Андрушівська міська громада
Код КАТОТТГ UA18020010160055117
Основні дані
Засноване до 1911 р.
Колишня назва Вербів
Населення 500
Площа 36,337 км²
Густота населення 13,76 осіб/км²
Поштовий індекс 13426
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 50°1′28″ пн. ш. 29°15′23″ сх. д. / 50.02444° пн. ш. 29.25639° сх. д. / 50.02444; 29.25639
Середня висота
над рівнем моря 		218 м
Водойми Унава
Місцева влада
Адреса ради 13426, Житомирська обл., Андрушівський р-н, с. Любимівка, вул. Центральна
Карта
Любимівка. Карта розташування: Україна
Любимівка
Любимівка
Любимівка. Карта розташування: Житомирська область
Любимівка
Любимівка
Мапа
Мапа

CMNS: Любимівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Любимівка.

Люби́мівка[1] (до 08.04.1963 року Вербів) — село в Україні, в Андрушівській міській громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 500 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]
Сільський ставок

Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня та за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. На північному сході від села бере початок річка Кривенька.

Назва та історія

[ред. | ред. код]

Раніше село називалось Вербів. Поширена легенда про походження назви Вербів така: "Це діялось за часів навали татаро-монгольської орди. Татари вдерлися в село після оборони поселення. Сили були нерівні. Вони повбивали чоловіків, жінок, а дівчат і дітей забрали в полон. А найбільш хороброго захисника — коваля, прив'язали до верби і спалили. Але відродились верби, облиті весняними дощами. І пішли з коренів верб пагони, зазеленіли. Жителі розсаджували ці пагінці у своїх садибах. Отак і заквітчувалось село вербами, які й досі зеленіють на околицях села, прикрашаючи Вербів своєю вічною красою. Це легенда. Але ще є й історична довідка про походження назви села Вербів. За часів Київської Русі на границях країни були сторожові пости, які попереджали населення про напад кочівників на Русь.

Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення.

До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Сквирського повіту, Ходорівської волості . Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося у XV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, сім'я кріпака, яка втекла з кріпацтва та феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. — шляхтичам — Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім'я Святителя Миколая, кам'яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев'яної. Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у Національно-визвольній війні з Польщею 1648—1657 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка.

Перші відомості про село датовано XVIII століттям.

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Кількість Відсоток
українська 493 98.6%
російська 7 1.4%
Усього 500 100%

Відомі люди

[ред. | ред. код]
Музей Василя Кучера

Уродженцями села є український радянський письменник В. С. Кучер (1911—1967) та Герой Соціалістичної праці М. Т. Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.

В сільському клубі відкрито музей Василя Кучера та музей Села

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Музей Села Любимівка
    Музей Села Любимівка
  • Школа, побудовано в 1931 році
    Школа, побудовано в 1931 році
  • Могила Бойка Ю.Н.- учасник громадянської війни, с.ЛЮБИМІВКА, на кладовищі
    Могила Бойка Ю.Н.- учасник громадянської війни, с.ЛЮБИМІВКА, на кладовищі
  • Меморіал воїнам визволителям та могила загиблих солдатів (Охоронний номер: 1421 Рік: 1958 № рішення про взяття на державний облік: № 442 від 29.09.1969 р)
    Меморіал воїнам визволителям та могила загиблих солдатів

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795–2006 Довідник (PDF). Житомир: Волинь. 2007. с. 347. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017.
  2. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

[ред. | ред. код]
Житомирська область Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любимівка_(Бердичівський_район)&oldid=43166931