Мала П'ятигірка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мала П'ятигірка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Андрушівська міська громада
Код КАТОТТГ UA18020010170024564
Основні дані
Засноване 1695
Населення 396
Площа 15,671 км²
Густота населення 25,27 осіб/км²
Поштовий індекс 13453
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 49°51′52″ пн. ш. 28°55′29″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
244 м
Водойми Гуйва
Місцева влада
Адреса ради 13453, Житомирська обл., Андрушівський р-н, с. Мала П'ятигірка, вул. Центральна
Карта
Мала П'ятигірка. Карта розташування: Україна
Мала П'ятигірка
Мала П'ятигірка
Мала П'ятигірка. Карта розташування: Житомирська область
Мала П'ятигірка
Мала П'ятигірка
Мапа
Мапа

Мала́ П'ятигі́рка — село в Україні, в Андрушівській міській громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 396 осіб.

Історія

[ред. | ред. код]

В час революцій 1917 року, у селі організовується самоврядування, яке твердо стоїть на позиціях Української Центральної Ради. Все панське майно переходить до власності громади, яким управляє сільрада за рішенням сільського віче. В селі організовується обов'язкова загальноосвітня школа. Також, на заклик Центральної Ради, у селі організовується самооборонна структура Вільне козацтво, яка на початку 1918 року збройно не пустили квартирувати більшовицькі загони, а також відбили у них реквізити, які ті в свою чергу захопили від армії Тимчасового уряду Росії.

На початку 1918 року, під час боїв за Бердичів, у селі квартирував український загін полку ім. Костя Гордієнка, під керівництвом полковника Всеволода Петріва, який виконував диверсійну операцію підриву залізничного мосту, аби перешкодити швидкому пересуванню московсько-більшовицьким окупаційним військам з Києва на Бердичів.

Голодомор 1932—1933 років

[ред. | ред. код]

Село Мала П'ятигірка у 1932—1933 роках входило до складу Малоп'ятигірської сільради Ружинського району Київської області. За свідченнями очевидців Голодомору 1932—1933 років у селі загинуло 107 осіб, імена яких на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Малоп'ятигірської сільради, що базується на свідченнях очевидців.

Деякі задокументовані згадки

  • Маслюк Марія Тимофіївна 9 років, дитина, с. Мала П'ятигірка, 1932 рік, причина смерті — голод.
  • Маслюк (Любінецька) Ольга Григорівна — сестра Маслюк Ганни 28 років, с. Мала П'ятигірка, 1932 рік, причина смерті — голод.
  • Маслюк Ганна Григорівна — сестра Маслюк Ольги 26 років, с. Мала П'ятигірка, 1932 рік, причина смерті — голод.
  • Люх Надія Матвіївна 23 роки, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Бойко Марина 45 років, колгоспниця, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Венжик Андрій Гнатович 38 років, колгоспник, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Жінка, яка жила біля Нітчука А. А. (зварила двоє дітей), с. Мала П'ятигірка, 1932—1933 рік, причина смерті — голод.
  • Ковальчук — дитина Ярини Ковальчук 2 роки, с. Мала П'ятигірка, 1932 рік, причина смерті — голод.
  • Ковтонюк Микита 44 роки, колгоспник с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Мошківський Антон Іванович 19 років, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Мошківський Іван 40 років, колгоспник, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Параска (жінка з-за греблі, яка зварила двох дітей), с. Мала П'ятигірка, 1932—1933 рр., причина смерті — голод.
  • Постійчук Ганна Григорівна 18 років, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Постійчук Єва 52 роки, колгоспниця, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Чаплигіна Ганна (хрещена Віри Біженчихи) 20 років, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Іщук Микола 40 років, колгоспник, с. Мала П'ятигірка, 1933 рік, причина смерті — голод.
  • Іщук Трохим 37 років, колгоспник, с. Мала П'ятигірка, 1932 рік, причина смерті — голод.

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Вовк Іван Михайлович (1979—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Мельник Степан Аксентійович (нар. 5 травня 1941, с. Мала П'ятигірка Андрушівського району) — громадський діяч. Почесний ветеран України. У 1960 р. закінчив середню школу. Два роки працював столяром-бригадиром Андрушівського цукрозаводу на Житомирщині. У 1962—1965 роках служив у Радянській Армії, у 1970 році закінчив біологічний факультет, у 1983 році — економічний факультет Чернівецького державного університету. У квітні 1968 р. обраний заввідділом комсомольських організацій Ленінського райкому комсомолу м. Чернівці, впродовж 1968—1972 років — інструктор Ленінського райкому Компартії України, відтак п'ять років працював на посаді начальника виробничої лабораторії Чернівецького винзаводу, з грудня 1977 по листопад 1988 році — інструктор Чернівецького обкому Компартії України. У грудні 1988 року призначений директором Чернівецького цукрового заводу — заступником генерального директора Чернівецького цукрового об'єднання. З листопада 1998 року — заступник голови Чернівецької облдержадміністрації, з січня 2001 року — радник керуючого Чернівецької філії Укрсоцбанку, з січня 2006 року — начальник відділу філії АКБ «Імексбанку», з листопада 2007 року — голова комітету ветеранів праці та дітей війни, член президії Чернівецької обласної ради Організації ветеранів України.

Обирався депутатом Садгірської районної ради та Чернівецької міської ради народних депутатів, з 2007 року — член обласної ради та член президії Чернівецької обласної організації ветеранів України. Очолював редакційну колегію видання книги «Вони прославили Буковину» (Чернівці: Черемош, 2010. — 356 с. — ISBN 978-966-181-049-4, керівник і співавтор проєкту літературно-художнього видання «Історія і сьогодення Чернівецької обласної організації ветеранів України» (Чернівці: ВД «Букрек», 2012. — 200 с. — ISBN 978-966-399-440-6). Член редакційної ради обласної газети «Ветеран України». Відзнаки, нагороди: Відмінник освіти України. Почесна відзнака Чернівецької міської ради — медаль «На славу Чернівців». Відзнака Організації ветеранів України «Почесний ветеран України», «Почесний ветеран Буковини». Медаль «Ветеран праці». Юхим Гусар.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]