Мійо-Мару
| Історія | |
|---|---|
 Японія
| |
| Назва: | Мійо-Мару (Meiyo Maru) |
| Власник: |
|
| Будівник: | Tama K.K. Zosensho |
| Закладений: | 7 березня 1939 |
| Спуск на воду: | 27 жовтня 1939 |
| Завершений: | 24 червня 1940 |
| Доля: | 8 серпня 1942 потоплене поблизу мису Святого Георгія |
| Основні характеристики | |
| Тип: | вантажне |
| Тоннаж: | 5627 GRT |
| Довжина: | 124,1 м |
| Ширина: | 16,8 м |
| Осадка: | 7,6 м |
| Двигуни: | 1 паровий двигун потрійного розширення, 2300 к.с. |
| Швидкість: | 12 вузлів (максимальна 15 вузлів) |
Мійо-Мару (Meiyo Maru) — транспортне судно, яке під час Другої світової війни взяло участь у операціях японських збройних сил проти атола Мідвей та на Соломонових островах.
Мійо-Мару спорудили в 1940 році на корабельні Tama K.K. Zosensho на замовлення компанії Meiji Kaiun (Кобе).[1][2]
12 вересня 1941-го судно реквізували для потреб Імперського флоту Японії. 20—27 вересня воно пройшло певну конверсію та отримало озброєння з 80-мм гармат та 7,7-мм кулеметів. Тепер судно класифікувалось як допоміжний транспорт і підпорядковувалось Військово-морському району Куре.
У грудні 1941-го — травні 1942-го судно здійснювало рейси між портами Осака, Моджі (острів Кюсю), Чиннампо (в гирлі річки Тедонган, наразі Namp'o-hang у Північній Кореї), Куре, Йокосука, Токуяма (Внутрішнє Японське море, острів Хонсю), Сасебо, Сайгон (наразі Хошимін на півдні В'єтнаму), Дайрен (Далянь у Маньчжурії), Такао та Кірн (зараз відповідно Гаосюн та Цзілун на Тайвані), Токіо.
У другій половині весни Мійо-Мару включили до складу сил, що мали провести операцію захоплення атола Мідвей. 19 травня 1942-го судно разом зі ще трьома допоміжними транспортами ВМФ вийшло з Йокосуки на Сайпан (Маріанські острови) у складі конвою, що перевозив 11-й будівельний загін. 24 травня транспорти прибули на Сайпан, а за 28—31 травня перейшли на острів Вейк.
2 червня Мійо-Мару вийшло з Вейку до Мідвею. 4 червня загін, у якому прямувало судно, виявив літаючий човен «Каталіна», проте якихось атак за цим не настало. А 6 червня через катастрофічну поразку авіаносного з'єднання десантну операцію на Мідвей скасували. 8 червня Мійо-Мару повернулось на Уейк, а 9—13 червня перейшло на Трук (східні Каролінські острови) — головну японську базу на південно-східному театрі бойових дій, через яку до лютого 1944-го провадились операції та здійснювалось постачання гарнізонів у низці архіпелагів.
Наприкінці травня на Труку Мійо-Мару отримало з переобладнаного транспорту озброєння «Котоку-Мару» дві строєні 25-мм зенітні установки Тип 96.
29 червня 1942-го Мійо-Мару разом зі ще шістьома транспортами вийшов з Труку у складі конвою, що мав доправити на острів Гуадалканал (східні Соломонові острови) 11-й та 13-й будівельні загони. 6 липня військових будівельників, завданням яких було зведення аеродрому, успішно висадили біля Лунга-Пойнт, після чого конвой повернувся на Трук.
20 липня 1942-го Мійо-Мару знову покинув Трук у напрямку Гуадалканалу, куди прибув 26 липня. Через три доби він перейшов до острова Санта-Ісабель, а 30 липня вирушив до Рабаулу (головної японської передової бази в архіпелазі Бісмарка), куди прибув 1 серпня.
7 серпня 1942-го американці висадили десант на Гуадалканалі та кількох найближчих малих островах, що започаткувало шестимісячну битву. Того ж дня Мійо-Мару та переобладнаний транспорт озброєння Сойя вийшли до Гуадалканалу з кількома сотнями бійців морської піхоти зі складу 5-го батальйону ВМБ Сасебо, 3-го та 5-го батальйонів ВМБ Куре. Охорону транспортів забезпечували мінний загороджувач Цугару та два малих кораблі.
Приблизно опівдні 8 серпня японський командувач, діставши більше інформації про масштаб десантної операції союзників, відкликав конвой до Рабаулу. Втім, о 20:00 уже на вході в протоку Святого Георгія, що відділяє острови Нова Ірландія та Нова Британія (на останньому з яких і лежить Рабаул), підводний човен S-38 досяг влучання двома торпедами в Мійо-Мару. Через 5 хвилин судно затонуло, забравши з собою 342 військовослужбовці та 31 члена екіпажу.[3]
- ↑ Japanese Auxiliary Transports. www.combinedfleet.com. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
- ↑ Japanese Merchant Ship Recognition Handbook. maritime.org. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
- ↑ Japanese Transports. www.combinedfleet.com. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.