Паризька кліматична угода (2015)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Паризька угода (2015))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про інші угоди, укладені в Парижі, див. Паризький договір.
Паризька угода

     Держави-учасниці     Держави-учасниці, які є членами міжнародної організації «Європейський Союз»[1]     Підписано, але не ратифіковано     Не підписанти
Паризька угода в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату
ТипБагатостороння угода[en]
Підготовлено30 листопада – 12 грудня 2015
Підписано12 грудня 2015
МісцеПариж, Франція
Чинність4 листопада 2016
УмовиРатифікація/Схвалення не менше ніж 55 членами РКЗК, які в сумі відповідальні за не менше 55% світових викидів парникових газів
Підписанти194 держави та ЄС
Сторони194 держави та ЄС
ЗберігаєтьсяСекретаріат ООН (секція договорів)[2]
Статусчинний
Моваанглійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька
 Текст у Вікіджерелах
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Пари́зька уго́да (також Пари́зька клімати́чна уго́да) — угода в межах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC) щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю з 2020 р. Паризька хартія має прийти на зміну Кіотському протоколу. Текст угоди було погоджено на 21-й Конференції учасників UNFCCC у Парижі та прийнято консенсусом 12 грудня 2015. Голова конференції Лоран Фабіус, міністр закордонних справ Франції, зазначив, що цей «амбітний і збалансований» план був «історичною поворотною точкою» у меті зменшення темпів глобального потепління[3]. Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року[4]. На відміну від Кіотського протоколу, Паризька кліматична угода передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу беруть на себе всі держави, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку.

Президент США Джо Байден після вступу на посаду глави держави підписав документ про повернення Сполучених Штатів до Паризької кліматичної угоди.[5]

Зміст угоди

[ред. | ред. код]

Мета

[ред. | ред. код]

Мета Угоди викладена у 2 розділі — «підсилення впровадження» Рамкової конвенції про зміну клімату шляхом[6]:

«(a) утримання зростання середньої світової температури на рівні значно нижче +2 °C від доіндустріальних рівнів та спрямовувати зусилля на обмеження зростання температури до +1,5 °C від доіндустріальних рівнів, оскільки це значно зменшить ризики зміни клімату та впливи на них;
(b) збільшення здатності адаптуватися до негативних впливів зміни клімату, підтримка протидій змінам клімату, розвиток з низькими викидами парникових газів у спосіб, що не загрожує виробництву харчів;
(c) гармонізація фінансових потоків зі шляхом розвитку, з протидіями змінам клімату та з низькими викидами парникових газів».

Крім того, країни намагатимуться досягти «поворотної точки викидів парникових газів якомога швидше» (оскільки викиди парникових газів надовго затримуються в атмосфері, а розвиток і зростання добробуту бідних і найбідніших країн веде до зростання їхніх викидів парникових газів, існує кумулятивний ефект, тому чим на вищому рівні накопичення парникових газів буде досягнуто поворотної точки — піку, після чого піде падіння, тим більшим буде негативний вплив на клімат, і відповідно, важчими та дорожчими зусилля з мінімізації наслідків).

Національно-визначений внесок

[ред. | ред. код]

Участь кожної окремої країни в досягненні світової мети визначається нею індивідуально та має назву «національно-визначений внесок» (НВВ, англ. nationally determined contribution, NDC). Угода вимагає, щоб такий внесок був «амбітним» та встановленим «з метою досягнення цілі Угоди». Щодо участі країна звітує і її переглядають кожні 5 років. Участь країни реєструють у секретаріаті Рамкової конвенції. Кожні наступні параметри участі повинні бути більш амбітними, ніж попередні. Країни можуть кооперуватись і поєднувати свої національно визначені параметри участі. Під час Конференції ООН з питань клімату 2015 країни-учасники встановили собі зобов'язання — «Цільову національно визначену участь» (англ. Intended Nationally Determined Contribution), які будуть слугувати початковою національно визначеною участю, якщо країна не надасть іншу у встановленому Угодою порядку.

Рівень національно визначеної участі кожної країни[7] встановить зобов'язальну мету, як було і в Кіотському протоколі[8]. Однак не буде механізму примусити[9] країну встановити мету в її національно визначеній участі до певної дати чи наслідків, якщо така мета в національно визначеній участі не буде досягнута[7][10]; буде лише система «іменування та осоромлення»[11].

Україна

[ред. | ред. код]

Наприкінці липня 2021 року уряд України затвердив Оновлений національний визначений внесок України до Паризької Угоди, згідно з яким актуальна кліматична мета України — скоротити до 2030 року викиди парникових газів до рівня 35% порівняно з 1990 роком[12]. Водночас у 2019 році викиди парникових газів в Україні вже були меншими на 62,4% порівняно з 1990 роком внаслідок занепаду промисловості після розпаду СРСР, економічних криз та війни на Донбасі. Тож якщо брати за точку відліку останній рік перед початком пандемії COVID-19, то уряд України зобов’язується знизити викиди парникових газів на 7% до 2030 року порівняно з доковідним 2019 роком. З огляду на це кліматична мета України оцінюється міжнародними дослідниками як «вкрай недостатня» для утримання глобального потепління на рівні 1,5–2°С, а отже як така, що йде всупереч Паризькій угоді[13].

Глобальна перевірка

[ред. | ред. код]

Виконання Угоди всіма підписантами загалом буде оцінюватись кожні 5 років, перша така оцінка — у 2023 році. Результати оцінок будуть використовуватись для встановлення нової національно визначеної участі країн-учасників на наступний період[14]. Глобальна перевірка не буде перевіряти індивідуальну участь/досягнення окремих країн, а буде аналізом, що було глобально досягнуто і що слід ще зробити.

Історія

[ред. | ред. код]

У межах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату дозволено приймати юридичні інструменти для досягнення цілей Конвенції. На 2008—2012 заходи зі зменшення викидів парникових газів були погоджені Кіотським протоколом 1997 року. Обсяг протоколу продовжений до 2020 Доською зміною до нього від 2012[15].

Під час Конференції ООН зі зміни клімату 2011 року була прийнята Дурбанська платформа (та заснована відповідна робоча група «Ad Hoc Working Group on the Durban Platform for Enhanced Action») з метою узгодження юридичного інструменту для управління заходами з мінімізації зміни клімату після 2020; створений інструмент мав бути прийнятий 2015 року[16]. У 2020 році США стали першою країною, що вийшла з угоди[17]. Серед причин виходу з Паризької угоди Трамп називав «несправедливі економічні обмеження, які вона накладає на американських робітників, бізнесменів і платників податків». Він також підкреслював, що даний крок приймається в інтересах американських компаній, що працюють в сфері видобутку корисних копалин.

Схвалення

[ред. | ред. код]
Голови делегацій на Конференції ООН з питань клімату 2015 в Парижі. Петро Порошенко стоїть поруч з Реджепом Таїпом Ердоганом під словом Париж

На завершення 21-ї Конференції зі зміни клімату 12 грудня 2015 остаточний текст Паризької угоди був погоджений консенсусом всіх 195 країн-підписантів Рамкової конвенції та Європейського Союзу[18] з метою зменшення викидів як частини зусиль зі зменшення незв'язаних обсягів парникових газів. На 12-ти сторінках Угоди[19] учасники пообіцяли зменшити свої викиди вуглецю «якомога швидше» та докласти максимальних зусиль для обмеження глобального потепління на рівні «значно нижче +2 °C»[20]. Не є офіційною частиною Паризької угоди, а отже юридично не зобов'язувальна[21], домовленість про (зобов'язальні) наміри надавати щорічно 100 мільярдів доларів країнам, що розвиваються, для впровадження нових процедур для мінімізації зміни клімату[22].

Набрання чинності

[ред. | ред. код]

Угода стала доступною для підписання у квітні 2016 року для всіх 197 учасників Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (всі члени ООН та Острови Кука, Ніуе, Палестинська держава та Європейський Союз). Угода набере чинності лише, якщо її ратифікують/схвалять не менше 55 країн які виробляють не менше 55 % світових викидів парникових газів[23].

Президент США Барак Обама схвально висловився про Угоду як «амбітну» та «історичну»[8], проте наступний президент Трамп відкинув угоду.[24][25] Після завершення строку президентства Трампа, наступний президент Байден, у перший день своєї каденції розпорядився щодо поновлення участі США у Пазизькій угоді.[26]

Станом на 26 липня 2016 року, угоду підписали 177 країн та Європейський Союз. 22 з цих країн ратифікували угоду[27].

Україна підписала Угоду 22 квітня 2016 року в Нью-Йорку та була однією з перших держав, що її ратифікували[13]. Верховна Рада України її ратифікувала 14 липня 2016 року[28]. Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про ратифікацію Паризької угоди» 1 серпня 2016 року[29].

Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року після того, як 5 жовтня до неї приєдналися Канада, Болівія, Непал, Європейський Союз і низка країн ЄС. На той момент угоду ратифікували 72 країни, на які припадає понад 56 % викидів парникових газів у світі. Умовою для вступу угоди в силу була ратифікація 55 країнами, на які припадає принаймні 55 % загальносвітового обсягу викидів парникових газів[4].

Критика

[ред. | ред. код]

Хоча узгодження тексту Угоди було схвалено багатьма, у тому числі Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном[23], одразу з'явилась і критика. Так професор Джеймс Гансен, колишній вчений НАСА та експерт зі зміни клімату, висловив свій гнів щодо того, що більша частина Угоди складається з «обіцянок» або цілей, а не з жорстких установок[30].

Альберт Гор зазначив, що «жодна угода не є ідеальною, і цю з часом обов'язково слід зробити більш жорсткою, але тепер групи у кожному секторі суспільства почнуть зменшувати небезпечне вуглецеве забруднення в рамках цієї угоди»[31].

Конференції

[ред. | ред. код]

З метою впровадження угоди проводяться щорічні конференції її учасників:

Доповіді МГЕЗК

[ред. | ред. код]

9 серпня 2021 року МГЕЗК оприлюднила шостий звіт - про кліматичні зміни за станом на 2021 рік і майбутніх ризики для людства на найближче сторіччя. Повний документ налічує майже 4 тис. сторінок, містить детальні прогнози для різних регіонів Землі і є продуктом кропіткої роботи кращих кліматологів і інших учених з різних країн[32].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ European Union (англ.). Британіка. Процитовано 13 вересня 2024.
  2. ↑ Paris Agreement (англ.). Збірник договорів ООН. Процитовано 13 вересня 2024.
  3. ↑ Doyle, Allister; Lewis, Barbara (12 грудня 2015). World seals landmark climate accord, marking turn from fossil fuels. Reuters. Thomson Reuters. Процитовано 12 грудня 2015.
  4. ↑ а б Паризька кліматична угода вступила в силу. Україна молода. 04.11.2016. Процитовано 04.11.2016.
  5. ↑ Байден підписав указ про повернення США в Паризьку кліматичну угоду. kosatka.media (рос.). Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  6. ↑ FCCC/CP/2015/L.9/Rev.1 (PDF). UNFCCC secretariat. Процитовано 12 грудня 2015.
  7. ↑ а б Mark, Kinver (14 грудня 2015). COP21: What does the Paris climate agreement mean for me?. BBC News. BBC. Процитовано 14 грудня 2015.
  8. ↑ а б Sutter, John D.; Berlinger, Joshua (12 грудня 2015). Obama: Climate agreement 'best chance we have' to save the planet. CNN. CNN Network, Turner Broadcasting System, Inc. Процитовано 12 грудня 2015.
  9. ↑ Reguly, Eric (14 грудня 2015). Paris climate accord marks shift toward low-carbon economy. Globe and Mail. Toronto, Canada. Процитовано 14 грудня 2015.
  10. ↑ Davenport, Coral (12 грудня 2015). Nations Approve Landmark Climate Accord in Paris. The New York Times. Процитовано 14 грудня 2015.
  11. ↑ Paris climate deal: What the agreement means for India and the world. Hindustan Times. 14 грудня 2015. Процитовано 14 грудня 2015.
  12. ↑ Уряд схвалив цілі кліматичної політики України до 2030 року. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  13. ↑ а б Акерманн Анна. Що змінить нова кліматична мета України до 2030 року? // Спільне, 2.11.2021
  14. ↑ article 14 Framework Convention on Climate Change (PDF). United Nations FCCC Int. United Nations. 12 грудня 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  15. ↑ UN climate talks extend Kyoto Protocol, promise compensation. BBC News. 8 грудня 2012.
  16. ↑ UNFCCC:Ad Hoc Working Group on the Durban Platform for Enhanced Action (ADP). Процитовано 2 серпня 2015.
  17. ↑ США вийшли з Паризької кліматичної угоди. kosatka.media (рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  18. ↑ Sutter, John D.; Berlinger, Joshua (12 грудня 2015). Final draft of climate deal formally accepted in Paris. CNN. Cable News Network, Turner Broadcasting System, Inc. Процитовано 12 грудня 2015.
  19. ↑ Framework Convention on Climate Change (PDF). United Nations FCCC Int. United Nations. 12 грудня 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  20. ↑ 'Historic' Paris climate deal adopted. CBC News. CBC/Radio Canada. 12 грудня 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  21. ↑ Davenport, Coral (12 грудня 2015). Nations Approve Landmark Climate Accord in Paris. New York Times. New York Times. Процитовано 14 грудня 2015.
  22. ↑ COP21 climate change summit reaches deal in Paris. BBC News. BBC News Services. 13 грудня 2015. Процитовано 14 грудня 2015.
  23. ↑ а б Historic Paris Agreement on Climate Change - 195 Nations Set Path to Keep Temperature Rise Well Below 2 Degrees Celsius. UN Climate Change Newsroom. United Nations Framework Convention on Climate Change. 12 грудня 2015. Архів оригіналу за 17 січня 2016. Процитовано 14 грудня 2015.
  24. ↑ U.S. Exits Paris Climate Accord after Trump Stalls Global Warming Action for Four Years. scientificamerican.com (англ.). 04.11.2020.
  25. ↑ Pengelly, Martin (12 грудня 2015). Obama praises Paris climate deal as 'tribute to American leadership'. The Guardian. London, England. Процитовано 12 грудня 2015.
  26. ↑ США офіційно повернулися до Паризької кліматичної угоди. eurointegration.com.ua. 19.02.2021.
  27. ↑ Paris Agreement. United Nations Treaty Collection. 8 липня 2016.
  28. ↑ Рада ратифікувала Паризьку угоду щодо клімату // УНІАН. — 14.07.2016
  29. ↑ Порошенко затвердив ратифікацію Паризької кліматичної угоди // УНІАН. — 1.08.2016
  30. ↑ Milman, Oliver (12 грудня 2015). James Hansen, father of climate change awareness, calls Paris talks 'a fraud'. The Guardian. London, England. Процитовано 14 грудня 2015.
  31. ↑ John Vidal (13 грудня 2015). Paris Climate Agreement ‘May Signal End of Fossil Fuel Era’. The Guardian. Процитовано 16 грудня 2015.
  32. ↑ Sixth Assessment Report. www.ipcc.ch. Процитовано 9 серпня 2021.
  1. ↑ Definition of key terms used in the UN Treaty Collection (англ.). Збірник договорів ООН. Процитовано 2024-06-31.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Паризька_кліматична_угода_(2015)&oldid=43505076