Географія Анголи
Географія Анголи  | |
|---|---|
 Географічне положення Анголи | |
| Географічне положення | |
| Континент | Африка |
| Регіон | Центральна Африка |
| Територія | |
| Площа | 1 246 700 км² (23-тє) |
| • суходіл | 100 % |
| • води | 0 % |
| Морське узбережжя | 1600 км |
| Державний кордон | 5369 км |
| Рельєф | |
| Тип | височинний |
| Найвища точка | гора Моко (2620 м) |
| Найнижча точка | Атлантичний океан (0 м) |
| Клімат | |
| Тип | тропічний,субекваторіальний |
| Внутрішні води | |
| Найдовша річка | Кванза (965 км) |
| Інше | |
| Природні ресурси | вуглеводні, алмази, залізні руди, фосфати, руди кольорових металів, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди |
| Стихійні лиха | повіді, посухи |
| Екологічні проблеми | ерозія ґрунтів, спустелювання, знеліснення |
Ангола — центральноафриканська країна, що розташовується на південно-західному узбережжі континенту. Загальна площа країни 1 246 700 км² (24-тє місце у світі), а поверхні внутрішніх вод — 0 км²[1]. Омивається водами Атлантичного океану. Берегова лінія завдовжки 1600 км. Має Виключну економічну зону площею 518 433 км². Межує з ДР Конго, Республікою Конго, Намібією, Замбією 
. Клімат переважно екваторіальний мусонний, крім прибережних районів із тропічним пасатним . Територія Анголи вкрита переважно плоскогір'ями . Найвища точка — г. Моко (2620 м). Багата на корисні копалини: нафту, алмази, залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди.[2] Найбільшим містом, а також культурним, промисловим і економічним центром, є столиця Анголи — Луанда.
Офіційна назва — Республіка Ангола, Ангола (порт. Republica de Angola, Angola)[3]. Назва країни походить від спотвореної португальцями назви титулу правителів держави Ндонго, що існувала в XV-XVII століттях — нгола[4]. Колишня назва Народна Республіка Ангола.
Ангола розташована в Центральній Африці. Загальна площа країни — 1 246 700 км², 24-тє місце у світі.[1] Невелика частина північно-західної Анголи, провінція Кабінда, відокремлена від іншої частини територією ДР Конго. На заході омивається водами Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1600 км. Країна межує з чотирма іншими країнами: на півночі — з ДР Конго (спільний кордон — 2646 км, частково уздовж річок Конго і Кванго), і Республікою Конго (231 км), на півдні — з Намібією (1427 км), на сході — із Замбією (1065 км). Загальна довжина державного кордону — 5369 км.[1]
-
Карта Анголи від ООН -
Порівняння розмірів території Анголи та США
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено у 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя та згідно статті 33 необхідна для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів.[6] Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя та має загальну площу 518 433 км².[1]
Час в Анголі є західноафриканський час — UTC+1 (від київського відстає на -1 годину, за літнім — на -2 години)[7][8].
Перші дослідження Анголи європейцями розпочалися в другій половині XV століття, під час пошуку португальцями морського шляху до Індії. Першим європейцем, що відкрив узбережжя Анголи став португальський мореплавець Діогу Кан, який під час своєї першої подорожі у 1482 році відкрив річку Конго і пройшов вздовж ангольського узбережжя на південь аж до мису Санта-Марія (13°30′ п.ш.), де він встановив падран, який можна побачити і сьогодні. Під час свого другого плавання в 1484—1486 роках Діогу Кан дослідив усе узбережжя Анголи аж до кордону з Намібією та знову піднімався вверх по річці Конго. Найсуттєвіше дослідження внутрішніх районів країни відбулося під час експедицій Девіда Лівінгстона 1852—1856 роках[9]. Місіонер шукав шлях з Лін'янті до атлантичного узбережжя для організації торгівлі та боротьби з работоргівлею. Він разом з групою аборигенів макоколо[en] на човнах проплив річкою Квандо до її злиття із Замбезі. Потім Лівінгстон продовжив плити проти її течії до витоків. Однак, через пороги та сезонні дощі група мандрівника лише в лютому 1854 року досягнула річки Шефумаге, лівої притоки Замбезі. Він також перетнув вододіл, за яким річки текли не в звичному південному напрямку, а у північному. Вони прямували на південний захід до міста Луанда через річки Касаї та її притоки, і Кванго. 31 травня 1854 року знесилений і хворий на малярію Лівінгстон дістався до назначеного пункту. Однак вже у вересні 1854 він продовжив подорож і повернувся до 11 березня 1855 року в Лін'янті.[10][11]
У 1880-х роках Португальська національна комісія з дослідження Африки поставила за мету визнати статус Центрально-Південної Африки за проєктом рожевої мапи. Першу експедицію очолював Бріту Капеллу[en], у супроводі військово-морського офіцера Роберто Івенша[en] та майора армії Серпа Пінту. За указом 11 травня 1877 року вони повинні дослідити річку Кванго та її зв'язок із річкою Заїр (нині — Конго) і португальськими територіями західного узбережжя, басейни річок Замбезі, Кунене, Кванзи й Кванго. Під час експедиції група розділилася. Серпа Пінту вирушив униз за течією річки Кубанго і досліджував верхню Замбезі. Через напад туземців й втрату команди повернувся до Преторії, не досягнувши свої мети дійти до східного узбережжя. Капеллу й Івенша продовжили запланований шлях уздовж басейнів річок Заїр і Замбезі. Вони дослідили землі від Біє до Яка. 1 березня 1880 року Бріту Капеллу й Роберто Івенса тріумфально повернулися до Лісабона. Подорож вони занотували в книзі «De Benguela às Terras de Iaca».[12][13] 6 січня 1884 року вони вирушили вже в другу експедицією Африкою. Їх основною метою стала розвідка місцевості для створення торговельного шляху між Анголою й Мозамбіком. Вони вивчали атлантичне узбережжя, особливо плато Уїла. Мандрівники продовжили власні гідрографічні дослідження про закономірність течій річок та річкових систем. Крім того записували етнографічні й лінгвістичні спостереження. Експедиція тріумфально завершилась 20 вересня 1885 року. Свою працю опублікували у 2-х томах «De Angola Á Contra-Costa», де описали відкриття величезних території між Анголою та Мозамбіком.[14][15]
Ангола розташована на заході Касаї-Ангольського щита Африканської платформи, складеного нижньодокембрійськими гранітоґнейсами, гнейсами і кристалічними сланцями, а також вулканогенно-осадовими товщами, прорваними великим масивом Кунене. Він перекритий верхньопротерозойськими карбонатно-теригенними відкладами потужністю до 10 км, з яким пов'язані залізні і марганцеві руди, поліметалічні родовища.[16]
У центральній і східній частині країни розвинений малопотужний чохол. Він сформований з континентальних відкладень кам'яновугільного, пермського і мезокайнозойського періодів. Є джерелом для алмазоносних розсипів. З осадовими відкладами мезокайнозойського періоду в прибережних западинах пов'язані родовища нафти і газу, фосфоритів, кам'яної солі, гіпсу і сірки. Через центр країни на північний-схід пролягає серія регіональних розломів з мідним і рідкіснометалічним оруденінням, апатитами, алмазоносними кімберлітовими дайками та трубками мезозою.[16]
Геологія західного узбережжя пов'язана з формування південної Атлантики, що розпочалося в ранньому крейдовому періоді й тривало до еоцена. Це відобразилося на місцевій викопній фауні.[17] Алмазне родовище Катока зберегла залишки вимерлих динозаврів, ссавців, крокодиломорфів, вік яких приблизно 128 млн років.[18]
У надрах Анголи найбільше нафти, а за оцінками її записи лише удвічі менші від нігерійських. Переважно родовища зосереджені в прибережній зоні, де виявлено також запаси природного газу, та на шельфах Атлантики.[19] На сході країни є родовища піщаника й піску, що багаті на алмазні розсипи. Крім цього Ангола багата на корисні копалини як залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди[20].
Найбільша частина території Анголи займає не рівномірне Ангольське плато, зазвичай заввишки від 1200 до 1800 м.[21] У центральній частині країни сформований масив Біє. Середні висоти — 1112 м. Найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Мока (2620 м).[1]. На захід плато різко обривається до вузької (50—200 км) приморської низовини. На південь знижується до западини Конго, на схід — до річкової долини Замбезі, на південний захід — до западини Калахарі. Південніше від Кванзи розташоване плато Лунда із середньою заввишки 1000—1200 м. Разом з Мосамба утворюють нечіткий вододіл між річками Конго і Замбезі. А південніше знижується до 1000 м та поступово переходить на напівпустельну рівнину Калахарі.[19][22] У провінції Кабінда переважають тропічні низовини й пагорби.[21] Середня висота — 1112 м. Найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м).[1]
-
Рельєф Анголи -
Супутниковий знімок поверхні країни -
Карта країни (англ.)
На півночі воно переважно гірське, на півдні — рівнинне, біля витоку річок Кванза й Конго й на півночі пустелі Наміб — плоске й піщане.
Берегова лінія порізана слабо, гаваней мало. Берегова лінія формується сильними потоками і прибоями холодної Бенгельської течії. Також у його утворені важливу роль грає алювій річок Конго та Кванзи[19].
Територія Анголи лежить у субекваторіальному (центр і північний схід) і тропічному кліматичному поясах (південний захід і узбережжя)[23]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[24]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Найтепліші місяці — вересень-жовтень (+21-29°С), найхолодніші — червень-липень (+15-22°С).Зволоження достатнє, але вдалині від моря чітко виражені два сезони — вологий (жовтень-травень) і сухий (червень-вересень)[24]. За рік випадає від 600 до 1500 мм опадів. На узбережжі увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Середні температури найтеплішого місяця (березня) становлять +24-26 °C, найхолоднішого (липня) — +16-20 °C. Чітко простежуються пасатні вітри з високою відносною вологістю (часті тумани), проте опадів випадає мало, або й зовсім відсутні. Опади головним чином випадають у лютому-березні — від 50 до 500 мм за рік. У теплий сезон можуть відмічатись шторми[24].
-
Сонячна радіація (англ.) -
Кліматична карта Анголи (за Кеппеном)
| Клімат Анголи | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Середній максимум, °C | 27,5 | 27,7 | 27,9 | 27,6 | 27,2 | 25,7 | 25,5 | 26,9 | 28,1 | 28,2 | 27,6 | 27,2 | 27,5 |
| Середня температура, °C | 22,5 | 22,5 | 22,6 | 22,1 | 20,5 | 18,2 | 17,8 | 19,4 | 21,3 | 21,3 | 22,3 | 22,2 | 20,9 |
| Середній мінімум, °C | 17,5 | 17,8 | 17,9 | 16,8 | 14,1 | 11,1 | 10,8 | 12,6 | 15,2 | 16,9 | 17,2 | 17,5 | 15,5 |
| Норма опадів, мм | 128.2 | 122.8 | 158.9 | 108 | 16.2 | 0.5 | 0.2 | 4.2 | 21.3 | 72.9 | 131.9 | 137.1 | 920 |
| Джерело: Клімат Анголи | |||||||||||||
Ангола є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[25].
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 148 км³[1].
Станом на 2012 рік в країні налічувалось 860 км² зрошуваних земель[1].
Річки країни належать басейну Атлантичного (північ) і Індійського океанів (схід), на півдні безстічні області басейну Окаванго. Густа річкова мережа, велика частина річок багата на пороги та водоспади. Рівень води у них коливається протягом року. Великі річки: Кванза, Квіто, Кубанго і Кунене. Судноплавні Кванза і Шилванго.
Близько 40 % території вкрито тропічними лісами (росте червоне і сандалове дерево, лімба, тола тощо) і листопадним рідколіссям. На морському узбережжі велика кількість пальм. На півночі, півдні, сході і у центральних областях — величезні савани (ростуть акації, баобаби, берлінії, брахістегії, пальми денде). На півночі провінції Кабінда — мангрові ліси. У пустелі Наміб (південь країни) зустрічається карликове дерево, вельвічія дивовижна.
Земельні ресурси Анголи (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 47,3 %,
- орні землі — 3,8 %,
- багаторічні насадження — 0,2 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 43,3 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 46,8 %;
- інше — 5,9 %[1].
Загальна площа зрошуваних земель збільшилась з 750 км² 1998 року, до 800 км² 2003. Загальний обсяг поновлюваних водних ресурсів — 184 км³ (розрахунки 1987 року).
Зоогеографічно територія країни належить до Східноафриканської підобласті Ефіопської області, на півночі — Західноафриканська, на південному узбережжі — Південноафриканська підобласть[24]. Багата фауна — бегемоти, білі й чорні носороги, бородавочники, буйволи, газелі, гепарди, гігантські чорні антилопи, гієни, жирафи, зебри, кафрські довгоноги (великі гризуни), крокодили, леопарди, леви, мавпи, панголіни (ящіроподібні ссавці), слони, трубкозуби і шакали.Різноманітна орнітофауна — дрохви, нектарниці, папуги, птахи-носороги, птахи-секретарі, ткачики, одуди та інш. Багато плазунів і комах, у тому числі муха цеце. Створено декілька національних парків. У прибережних водах багато риби, ракоподібних і молюсків, водяться чорні кити і морські черепахи.
-
Рівнинні зебри
Ангола є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL)[1].
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: містами сильні зливи призводять до періодичних повідей на плато[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- деградацію пасовищ як наслідок перевипасання;
- спустелювання;
- знеліснення вологих тропічних лісів заради деревини на експорт і на паливо для зростаючого місцевого населення, внаслідок чого відбувається зменшення планетарного біорізноманіття;
- ерозію ґрунтів, що призводить до забруднення вод і замулювання річищ річок, гребель;
- недостатні запаси питної води.
У фізико-географічному відношенні територію Анголи можна розділити на 3 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
- ↑ а б в г д е ж и к л м Angola, Geography. Factbook.
- ↑ Ангола // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ ГЕС, 2004.
- ↑ Поспелов Е. М., 2005.
- ↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 27 December. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- ↑ Angola - Time Converter. www.timetemperature.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 8 травня 2020.(англ.)
- ↑ Костів, 2017, с. 9—11.
- ↑ Missionary Travels, chapter 12. thuto.org. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 8 травня 2020.(англ.)
- ↑ Livingstone, David (1813–1873), explorer and missionary. Oxford Dictionary of National Biography. Процитовано 8 травня 2020.(англ.)
- ↑ Sadlier, Darlene J. (15 листопада 2016). The Portuguese-Speaking Diaspora: Seven Centuries of Literature and the Arts (англ.). University of Texas Press. ISBN 978-1-4773-1148-6.
- ↑ Mendes, H. Gabriel; Morales, T. A.; Sanchez, V. (1982). As origens da Comissão de Cartografia e a acção determinante de José Júlio Rodrigues, Luciano Cordeiro e Francisco António de Brito Limpo: a história política das explorações africanas de Hermenegildo Capelo, Roberto Ivens e Serpa Pinto. Junta de Investigações Científicas do Ultramar. с. 18—25. Процитовано 8 травня 2020.(порт.)
- ↑ Sociedade de Geografia de Lisboa, Roberto Ivens (1887). Regresso dos benemeritos exploradores Capello e Ivens da sua exploração geographica através da ... Imprensa Nacional.(порт.)
- ↑ Marques, António Henrique R. de Oliveira; Massa, Jean-Michel (1998). Histoire du Portugal et de son empire colonial. KARTHALA Editions. ISBN 978-2-86537-844-9. Процитовано 8 травня 2020.(фр.)
- ↑ а б ГЕС, 2004, с. 71.
- ↑ Jacobs, L. L., Polcyn M. J., Mateus O., Schulp A. S., Gonçalves A. O., & Morais M. L. (2016). Post-Gondwana Africa and the vertebrate history of the Angolan Atlantic Coast. Memoirs of Museum Victoria. 74, 343—362.
- ↑ Mateus, O., Marzola, M., Schulp, A.S., Jacobs, L.L., Polcyn, M.J., Pervov, V., Gonçalves, A.O. and Morais, M.L., 2017. Angolan ichnosite in a diamond mine shows the presence of a large terrestrial mammaliamorph, a crocodylomorph, and sauropod dinosaurs in the Early Cretaceous of Africa. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology.
- ↑ а б в Хазанов А.М; Притворов А.В. (1979). Ангола. У карты мира. Москва: Мысль. с. 10—14.
{{cite book}}:|access-date=вимагає|url=(довідка)(рос.) - ↑ ГЕС, 2004, с. 71-73.
- ↑ а б Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2019. Процитовано 8 травня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Ангола. bigenc.ru. Большая российская энциклопедия. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в г ФГАМ, 1964.
- ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Ангола // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Ангола // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 1. А-К. — 671 с.
- (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
- (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
- (рос.) Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
Вікісховище : Атлас Анголи.- Карти Анголи : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Карти Анголи // Європейський центр дослідження ґрунтів (ESDAC). — Дата звернення: 9 травня 2020 року.
- Angola : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 27 December. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Анголу : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
