Провулок Олександра Ройтбурда
| Провулок Олександра Ройтбурда Одеса | |
|---|---|
 Провулок на перетині із вул. Софіївською | |
| Місцевість | Історичний центр Одеси |
| Район | Приморський район |
| Назва на честь | Олександр Ройтбурд |
| Колишні назви | |
| Ляпунових, Ляпунова | |
| Загальні відомості | |
| Координати початку | 46°29′34″ пн. ш. 30°43′42″ сх. д. / 46.492861° пн. ш. 30.728222° сх. д. |
| Координати | 46°29′31″ пн. ш. 30°43′37″ сх. д. / 46.492056° пн. ш. 30.726861° сх. д. |
| Координати кінця | 46°29′28″ пн. ш. 30°43′32″ сх. д. / 46.491222° пн. ш. 30.725417° сх. д. |
| Транспорт | |
| Рух | двобічний |
| Покриття | асфальт |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r2460059 |
| Мапа | |
 | |
 Провулок Олександра Ройтбурда у Вікісховищі | |
Провулок Олександра Ройтбурда — коротка (285 м) вулиця в історичній частині Одеси, від Софіївської вулиці до вулиці Пастера.
Провулок утворився шляхом створення проїзду по ділянці Караводіна з боку Софиївської вулиці. Проїзд не був наскрізним, тобто знаходився у межах ділянки Кароводіна, південним кінцем провулок упирався у ділянку з будівлею відділення міської лікарні. У 1890-х роках на ділянках проданих Караводіним іншим лицям з'явилися житлові будинки, деякі з них мали 3-4 поверхи. Нумерація відрізнялася, від той, що існує з початку ХХ ст. — адже будинку з сучасним номером 9 розташована таблиця з надписом «будинок № 10 М. І. Шварцштейна». У 1900 році розглядалось питання взяття містом на баланс даного провулку[1]. Стара лікарняна будівля, яка заважала з'єднання провулку з вулицею Пастера, була знесена в 1902 році, а у 1904 році був закінчений благоустрій, який відбувався під керівництвом архітектора Д. Вайсера[2] (були влаштовані тротуари, мостові і навіть газове освітлення — чавунний кронштейн газового ліхтаря зберігся на фасаді б. № 7 (Шайкевич)) була безоплатно передана місту.
Офіційно провулок був переданий на баланс міста в 1904 році.
Багаторазово змінював свою назву, адже тривалий час провулок був у приватній власності. З 1876 року він згадується у якості Софіївського провулку, по прилеглій вулиці Софіївській. Потім, на нетривалий час одночасно використовувались різні назви: Новий, Малий, Караводіна, Скульптурний, з 1904 — знову Софіївський.
В одному з будинків на початку вулиці була організована радіо-телеграфна майстерня, перетворена в 1919 році в радіозавод, на якому співпрацювали майбутні академіки Л. Мандельштам і Н. Д. Папалексі[3].
З 1938 по 1959 рік провулок носить назву Бібліотечний, (з перервою, що почалася в 1941 році, в період румунської окупації, і по 1947 рік: провулок — Софіївський).
Сучасну назву отримав 1959 році в честь видатного математика О. М. Ляпунова (1857—1918), свої останні роки жив по сусідству — в б. 10 по Софіївській вулиці.
- Будинок № 1 — Будинок Л. А. Караводіна (кінець XIX століття)
- Будинок № 2 — Прибутковий будинок С. Швендер (1890, архітектор Мазира)
- Будинок № 3 — Будинок скульптора Едуардса (1893, проєкт інженера Чіховіча)
- Будинок № 4 — Будинок лікаря-хірурга А. В. Чаушанского. Перед війною жив поет Орест Номікос[4]
- Будинок № 5 — Будинок Ф. Бергау
- Будинок № 6 — Будинок П. Фейрера
- Будинок № 7 — Прибутковий будинок Г. Шайкевича
- Будинок № 8 — Будинок І. Ськроцкого
- Будинок № 9 — Прибутковий будинок Шварцштейна (кінець XIX століття, архітектор М. Толвінський)
- Будинок № 12 — Прибутковий будинок П. Н. Козінца
Найбільшим землевласником на вулиці був відставний корнет Л. Караводін[5].
В кінці червня 1885 в Одесу приїхав Михайло Врубель, він відновив знайомство з Б. Едуардсом, разом з яким колись відвідував школу малювання. Едуардс разом з К. Костанді намагався в той період реформувати Одеську художню школу і вирішив залучити до цієї роботи і Врубеля. Він поселив живописця у власному будинку (пров. Ляпунова, 1) і благав залишитися в Одесі назавжди [6].
В б. 1 з 1898 по 1941 рік жив композитор П. Молчанов. В цьому ж будинку пройшли дитячі-юнацькі роки майбутнього Героя Радянського Союзу Георгія Шило.
- Домитеева, В. М. Врубель. — М.: Молодая Гвардия, 2014. — 480 с. — (Жизнь замечательных людей, вып. 1458). — ISBN 978-5-235-03676-5.
- ↑ ДАОО, ф. 16, оп. 76, д. 531
- ↑ «Одесские Новости», № 6418 від 12.09.1904
- ↑ В 1919 році ці майстерні були реорганізовані у перший в Росії Одеський державний радіотелеграфний завод (ОРТЗ, Софіївська, 8). Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ Орест Александрович Номикос (1912—1985)
- ↑ Одесса, Переулок Ляпунова, 1. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ Домитеева, 2014, с. 151—153.