Перейти до вмісту

Залізниця (Рівненський район)

Координати: 50°41′12″ пн. ш. 26°59′25″ сх. д. / 50.68667° пн. ш. 26.99028° сх. д. / 50.68667; 26.99028
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Залізниця
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Тер. громада Корецька міська громада
Код КАТОТТГ UA56060310140039848 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Залізниця 
Основні дані
Перша згадка 1557
Населення 494
Площа 1,376 км²
Густота населення 358,28 осіб/км²
Поштовий індекс 34724
Телефонний код +380 3651
Географічні дані
Географічні координати 50°41′12″ пн. ш. 26°59′25″ сх. д. / 50.68667° пн. ш. 26.99028° сх. д. / 50.68667; 26.99028
Водойми річка Безіменна
Відстань до
обласного центру
57 км
Відстань до
районного центру
16 км
Місцева влада
Адреса ради Рівненська область, Корецький район, село Залізниця
Карта
Залізниця. Карта розташування: Україна
Залізниця
Залізниця
Залізниця. Карта розташування: Рівненська область
Залізниця
Залізниця
Мапа
Мапа

CMNS: Залізниця у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Залі́зниця — село в Україні, у Рівненнському районі Рівненської області. На сьогоднішній день у складі Корецької міської громади. Раніше було центром Залізницької сільської ради. Населення — 493 особи; перша згадка — 1557 рік. У селі є загальноосвітня школа І ступеня, клуб, публічно-шкільна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Село газифіковане[1].

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Безіменна.

Історія

[ред. | ред. код]

Визначні дати

[ред. | ред. код]
  • 1612 року село було сплюндроване нападом татар.
  • XVIII століття — залізницькі землі захопив польський магнат Щепковський. За його часів зріс видобуток болотної руди.
  • 1812 р. — під час франко-російської війни 1812 року Щепковський створив загін, озброївши своїх кріпаків, і влився до польського війська, яке допомагало французам. Після поразки французів до свого маєтку не повернувся і Залізниця перейшла до поміщиків Леонтовичів.
  • 1913 р. — збудовано школу, у якій було три класи і один вчитель.
  • 1976 р. — встановлено пам'ятний знак землякам, які загинули у Другій світовій війні.
  • 1990 р. — упорядковано братську могилу воїнів УПА на східній околиці села[2].

Історична довідка

[ред. | ред. код]

Походження назви села відноситься до часів Київської Русі і пов'язується з добуванням заліза з місцевої болотної руди, яке потім йшло на виготовлення холодної зброї у сусідньому селі Харалуг. Тут у часи плейстоцену і голоцену заклались і сформувались поклади лімонітів (болотних руд), які у своєму складі мають до 65 % заліза. За своїми фізичними властивостями вони порівняно легкоплавкі. Біля Залізниці в урочищі «Німецький ліс» виявлено копальні залізної руди. Ця назва урочища пов'язана з тим, що до початку Другої світової війни на території села проживала велика кількість німецьких колоністів. Тепер, дещо віддалені хутори, на місцевому діалекті звуться «колонії». У селі працював паровий вальцовий млин, велося виробництво цегли-сириці, для будівництва печей і грубок. Але основна частина жителів займалася сільським господарством. Після війни, на дещо спорожнілі терени, прийшло багато нових переселенців-українців, втікачів з Холмщини, у результаті сумновідомої операції Вісла.

У 1906 році село Межиріцької волості Рівненського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 53 верст, від волості 7. Дворів 69, мешканців 422[3]. Польською мовою назва села звучить Желізниця[4]

Постаті

[ред. | ред. код]

Архітектура

[ред. | ред. код]

Покровська церква

[ред. | ред. код]

Збудована у 1745 році.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Газифіковано села Коловерти та Залізниця. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 11 грудня 2010.
  2. Рішення обласної ради[недоступне посилання з травня 2019]
  3. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 13 лютого 2020.
  4. Цинкаловський О. (1984). Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року): У 2-х тт. — Т. 1. — Вінніпег, 1984. — С. 120 (укр.) . с. 391.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]