Перейти до вмісту

Постійне

Координати: 50°55′5″ пн. ш. 26°7′14″ сх. д. / 50.91806° пн. ш. 26.12056° сх. д. / 50.91806; 26.12056
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Постійне
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Тер. громада Деражненська сільська громада
Код КАТОТТГ UA56060190070060283 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка с. Постійне 
Основні дані
Засноване 1577
Населення 1960
Площа 0,64 км²
Густота населення 3100 осіб/км²
Поштовий індекс 35050
Телефонний код +380 3657
Географічні дані
Географічні координати 50°55′5″ пн. ш. 26°7′14″ сх. д. / 50.91806° пн. ш. 26.12056° сх. д. / 50.91806; 26.12056
Середня висота
над рівнем моря
189 м
Водойми річка Зарнівка
Місцева влада
Адреса ради 35050, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Постійне
Карта
Постійне. Карта розташування: Україна
Постійне
Постійне
Постійне. Карта розташування: Рівненська область
Постійне
Постійне
Мапа
Мапа

CMNS: Постійне у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пості́йне — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення — 1960 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Зарнівка.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1906 році село Дераженської волості Рівненського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 38 верст, від волості 8. Дворів 200, мешканців 1316[1].

Бій відділу УПА з німецьким загоном

[ред. | ред. код]

Відбувся 4 квітня 1943 р. між сотнею УПА «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) та загоном німців і поляків, що пограбували та спалили цей населений пункт.[2] Загін з трьохсот добре озброєних німців та поляків увірвався 4 квітня 1943 р. на територію села з метою пограбувати місцеве населення. В результаті господарства села були пограбовані й багато хат було спалено.[2]

У цьому районі діяв невеликий відділ УПА під командуванням «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) який довідавшись про звірства німців, перестрів команду грабіжників в урочищі «Пожарки» й дав там їм бій. В результаті бою німецький загін втратив близько 30 бійців загиблими й багато пораненими, що попали в полон до УПА. Решта німецьких вояків відступило, залишаючи поранених та вбитих разом зі зброєю та награбованим майном. З боку упівців троє бійців отримали поранення, серед яких сотенний «Чайка» та Ващук Антон Олександрович (уродженець села Берестовець Костопільського району).[3][4]

У результаті цього бою загін УПА здобув два важкі кулемети та іншу зброю, радіостанцію, два вози амуніції та польову аптеку.[2][3]

УПА користувалося значною народною підтримкою в період Другої світової війни й після в після неї, у період боротьби з радянською владою.

Походження назви села

[ред. | ред. код]

За легендою удільний князь дуже часто із своїми слугами ходив тут на полювання дикого звіра. Коли полювання закінчувалося успішно, князь давав наказ на відпочинок. З частими постоями удільного князя, за повір'ям, і походить назва села — Постійне, від слова «постої».

Перелік вулиць

[ред. | ред. код]

Першою вулицею в селі є вулиця — Гайдуки. Назва її пішла від назви слуг удільного князя «гайдуків».

  • Подворанці — дістала назву від двох панських дворів, які були розташовані у протилежних кінцях села. Один двір належав дідичу села, а другий — пану Звировичу.
  • Козинці — її назва походить від того, що в давнину у селі проживали козаки. Ще і на сьогоднішній день на цій вулиці проживають сім'ї, яких називають козаками.
  • Нечогівка — можливо, від того, що на цій вулиці поселились переселенці з далекого села, яке мало таку саму назву. Також є ще одна легенда, що колись на цій вулиці ходила чума. Бувало, що помирало відразу декілька людей в день. Люди спалили цю вулицю і там нічого не залишилося. Пізніше цю вулицю відбудували
  • Гайдуки- назва цієї вулиці походить від людей які називали себе гайдуками, вони грабували татарів коли ті нападали на українські землі. За іншою версією «гайдуки»- тобто панські слуги, саме вони і були першими поселенцями. Вона становить найбільшу вулицю, яка тягнеться від села Звиздівки до центра .
  • Лепішка — за повір'ям людей колись на місці цієї вулиці росла велика лепеха, яку селяни рвали на зелені свята.
  • Глинища — також невеличка вулиця, яка знаходиться на повороті від вулиці Лепішка. В давнину на її місці добували руду глину.

За останні роки в селі народились нові вулиці — Жовтнева, Колгоспна, Поліська, Набережна, Майдан Незалежності.

  • Колгоспна — знаходиться поблизу колгоспної ферми.
  • Поліська — від назви колишнього колгоспу «Полісся».
  • Набережна — знаходиться поблизу річки, яка протікає через село, і тягнеться до ставів, що знаходяться поблизу села Ганнівка.

Всього за один кілометр від вулиці Подворанці знаходиться урочище «Ловчих ям», — історично-реальна назва. В далекі віки люди полювали тут на дикого звіра. Викопували великі ями і тоді в них заганяли звіра, адже коли він упаде в яму, то його легше добивати. Одна із таких ям була знайдена на території села.

За кілометр від вулиці Нечогівка знаходиться старовинне поселення — «Дворище». За переказами старших людей це поселення існувало раніше села і було спалене татарами. До наших днів збереглися назви таких урочищ: Підбичаль, Клин, Мачули, Рудиця, Кирні, Лески, Зміїнці, Осачино. На сьогоднішній день це великі поля і сінокоси. Урочище «Горичів» — було великим пасовищем для колгоспної і людської худоби. Сьогодні його забрали під людські поля.

На початку ХХ ст. в селі було три найбільші болота — Зміїнське, Перехідненське, Горичівське. Сьогодні їх уже немає. На місці Зміїнського — викопали колгоспний став. На місці Перехідненського — утворився великий луг для випасання худоби. На місці Горичівського — утворилося торф'яне поле.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Дуб-велетень, котрий зберігся до наших днів. За словами односельчан цьому дубу понад 850 років. Стоїть він у центрі села поблизу пошти.

Історія колгоспу

[ред. | ред. код]

На території села Постійне жили два поміщики — Русецький і Виджга. Русецький — там, де зараз знаходиться Гаївка, а Виджга — на північ від Ганнівки. Більшість селян були малоземельними і жили бідно, працювали на своїй землі, змушені були іти в найми до панів і багатших селян. Частина молоді працювала на каменоломнях у кар'єрах Іванової Долини.

З приходом Червоної Армії 17 вересня 1939 року, безземельні і бідняки одержали безоплатно землю. 26 сімей бідняків створили перший в селі колгосп. Землі Виджги в 1939 р. роздали, а 1940 р., після збору врожаю, на цих землях організували с/г артіль. Перший колгосп був ім. Тимошенка. Голова колгоспу був — Стус Степан Кіндратович.

Наступна спроба створити колгосп була в 1947 р., але вона не була виконаною. І нарешті в 1950 р. на території Постійненської сільської ради створили два колгоспи.

До першого колгоспу, який називався «8 Березня» входили вулиці — Гайдуки, Подворанці, а також хутори Полянівка і Томашів. Першим головою був Шилюк Степан Павлович, потім — Василишин Василь Михайлович.

До другого колгоспу, «ім. І.Франка», входили вулиці — Ничогівка, Козинці і хутір Ганнівка. В господарстві нараховувалось землі. Першим головою колгоспу був — Вітвицький, а пізніше цим господарством керували такі люди — Карпець Микола, Глущик Федір Ів., Гончаренко Григорій, Бабич Юхим Платонович.

1954 р. ці два колгоспи були об'єднані, і колгосп отримав назву ім. Леніна. Першим головою уже об'єднаного колгоспу був Тарасенко Григорій Павлович, а потім — Поліщук В.

Село до 1967 р. відносилося до Клеванського району, а 1967 р. село приєднали до Костопільського району і колгосп було перейменовано — Полісся. Колгосп Полісся очолив Корева Сава Іванович.

З 1970 р. на посаді голови колгоспу став Дубровик Костянтин Федорович.

З 1976 р. головою колгоспу працював Радчик Володимир Костянтинович.

З 1981 р. головою колгоспу працював Довжаниця Микола Михайлович.

У 1995 р. господарством колгоспу «Полісся» став керувати — Ігнатюк Петро Костянтинович. У 2000 р. колгосп було перейменовано на ПСГП — приватне сільськогосподарське підприємство. Директором на даний час є Ігнатюк Петро Костянтинович. До 2001 р. ПСГП найбільше спеціалізувалось на підгодівлі великої рогатої худоби, на вирощуванні зернових культур.

У 2002 р. відбувся розпад колгоспу.

ПСГП межує з півдня — ПСГП «Світанок», з північного сходу — ПСГП «Перемога», з півночі — ПСГП «Україна», зі сходу — ПСГП «Горинь», із заходу — ПСГП «Росія» Ківерцівського району Волинської області.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1977 99.65%
російська 5 0.25%
білоруська 2 0.10%
Усього 1984 100%

Постаті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 2 березня 2020. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 44 (довідка)
  2. а б в Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  3. а б Мірчук Петро. «Українська Повстанська Армія I942 — I952 рр.» — Мюнхен, I953
  4. Гурій Бухало «Чи воювала Українська Повстанська Армія з німецькими фашистами?», Волинь, 2005 р. 9 вересня
  5. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. Історія с. Постійне | Деражненська громада Рівненський район, Рівненська область. derazhnenska-gromada.gov.ua (ua) . Процитовано 2 березня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]