Вітаємо Вас як нового учасника україномовного розділу Вікіпедії. Сподіваємось на плідну співпрацю з Вами над спільним відкритим проєктом.
Зверніть увагу на наріжні принципи участі: сміливо редагуйте, а в конфліктних ситуаціях, якщо такі виникнуть, завжди розраховуйте на добрі наміри опонента.
Якщо виникли запитання щодо проєкту або потрібні якісь підказки, пошукайте відповідь на сторінці Довідки. Якщо відповіді на Ваше питання там немає, поставте його у нашій Кнайпі чи комусь із постійних дописувачів.
Кнопка вставки підпису у вікні редагування
На сторінках обговорень бажано ставити автоматичний підпис за допомогою чотирьох тильд (~~~~) або за допомогою позначки підпису у вікні редагування (зображено на малюнку). У статтях, написаних або редагованих Вами, підпис не ставиться.
Ви також можете розповісти про свої інтереси на сторінці інтересів користувачів. Якщо у Вас виникнуть додаткові питання, можете звернутися за порадою до будь-якого користувача з цієї категорії.
Бажаємо успіхів та якнайбільше творчого задоволення!
Irrespective of your language skills, you are welcome to create your own user page, add interwiki links, upload images, correct data, discuss problems, communicate & cooperate with the community. Please, use language templates from Вікіпедія:Вавилон or create your own ones. You can ask for our help on the Community Portal (help).
Правила українського правопису розумію так: російські топоніми Вязьма і Вязники треба передавати українською за одним правилом, без апострофа (Вязьма і Вязники). Українське В'язники - відповідник до російського Вьязники. --Микола Івкі (обговорення) 11:11, 16 жовтня 2014 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 10 років тому8 коментарів2 особи в обговоренні
Вітаю! Оскільки зараз іде обговорення щодо перейменування статті, прошу вас утриматись від самочинних змін (ВП:НДА). У випадку продовження таких системних і неконсенсусних змін, цілком можливо, доведеться застосувати щодо вас точкові обмеження. --Максим Підліснюк (обговорення) 19:53, 16 грудня 2014 (UTC)Відповісти
Також хочу нагадати вам, що не всі джерела є у Вікіпедії однаково авторитетними. Детальніше про це написано тут. Не соромтесь задавати питання. Сподіваюсь, це сприятиме більш продуктивній співпраці. --Максим Підліснюк (обговорення) 20:48, 16 грудня 2014 (UTC)Відповісти
Гаразд. Але почав таке користувач Mykola Swarnyk (Перегляд історії "В'ятка (значення)").
Найсвіжіший коментар: 10 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Вітання, Миколо. Дякую за підказку, завдяки якій я тепер знаю, як поліпшити форматування текстів. Щодо Аврама/Абрама... На мій погляд, Абрам/Аврам це західно/східноукраїнські варіанти відтворення (ближчі для українського вуха/язика) гебрейського імені Авраам/Абрагам. До речі, як же Ви все жє вирішили відтворити ім'я Abraham?
Найсвіжіший коментар: 10 років тому9 коментарів2 особи в обговоренні
Вітання, Миколо! Дозвольте відповісти на підборку Ваших питань, так люб'язно зібраних на моїй сторінці.
«...на топір можна сказати сокира, на бердиш можна сказати топір». У цілому, справедливо. Отже, пишімо: «норвезький топір», «данський топір», «широкий топір». (Докладніше див. Вікіпедія: Кнайпа (допомога), тема «Сокира/топір»)
"... Росія призначена тільки для того, щоб показати всьому світу, як не треба жити і чого не треба робити". Цитата непогана, але, на жаль, ні на що не придатна. Ці слова належать Петрові Яковичу Чаадаєву, людині талановитій і гідній, але... Виховання він отримав шляхетське, тобто французьке. Про Росію він майже нічого не знав, хоч і народився у ній, як втім, її знають більшість сучасних москвичів. На жаль, у Вікіцитатнику, на який Ви даєте посилання, не вказано, з якої саме роботи Чаадаєва взято вислів. До речі... Хіба Ви не помічали українських чаадаєвих, які тільки зовуться українцями, але судять Україну як іноземці. Ймення їм — легіон! Росія — лише одна з країн світу... П. Н. Докладніше з цієї θеми варто написати окремо, що я збираюсь зробити незабаром.
Щодо «прикінцевого дубль-ве». Тут я помилився — єдної думки досі немає, а обговорювали на сторінці зовсім не те. Все ж постараюсь написати своїми словами. Річ у тім, що у запису звуків зараз у всьому світі повна плутанина. Напишіть слово якомога зрозуміліше, його обов'язково прочитають неправильно. Літера англійської абетки «w» (дубль-ве=дабл-ю) може значити як голосний нескладовий звук «ʊ» (наприкінці слова) так і приголосний «w» (на початку слова). (Пор. літера російської абетки «й»). У міжнародному фонетичному алфавіті цей символ значить приголосний звук, схожий з «в» і «у». У «Правописі слів іншомовного походження» не уточнюється, що саме треба передавати: звуки чи букви. На жаль, в українській мові елементи плутанини не збігаються з англійськими, і передати цю неоднозначність не вийде. «В» може значити як «w» (наприкінці складів і слів переважно) так і «v» (на початку слів та складів), а «у» значить «u». (не знаю як Ви, але мені якось незвичайно вимовляти «у» як «ʊ» (нескладове «у»)). Див. також http://www.bbc.co.uk/ukrainian/forum/story/2006/04/060426_h_chy_kh_debate_kk.shtml
Щодо Abraham Maslow, я обстоюю узвичаїти написання «Авраам Маслов» (а не «Абрахам Маслоу»), з низки причин:
1) Батьки Маслова (Маслови) були родом з України (Російської імперії), батько був записаний саме «Маслов»;
2) Батько Маслова вимовляв своє прізвище «з українським акцентом», про це свідчить те, як він записав його, переїхавши до Америки (Maslow), росіянин записав би «Maslof» або «Maslov»;
3) Написання «Маслоу» краще для російської мови, бо прикінцеве «в» там читається як «ф», в українській можно сміливо писати «Маслов», бо україномовний ніколи не прочитає «Маслоф»;
4) Написання «Абрахам Маслоу» взагалі досить далеко від правильної вимови /ˈeɪbrəhæm ˈmæzloʊ/ (тобто «Ейбрегем Мезлоу/в»);
5) Англійське ім'я гебрейського походження Abraham (як інші імена) краще перекладати на українську, не мудруючи над точнішим відтворенням чужемовних вимов. Ми ж пишемо Авраам Лінкольн (а не «Ейбрегем Лінгкен»).
Останнє питанння: де поставити наголос у прізвищі Маслоу (чи Маслов?). Російське прізвище Маслов походить від слова «ма́сло», і у ньому має наголошуватися перший склад (Ма́слов). Так само свідчить і транскрипція прізвища Авраама Маслова з англомовної Вікіпедії (/ˈmæzloʊ/).
Закінчуючи свій дещо довгий лист, бажаю Вам скоріше розібратися у тонкощах фонетики і записувати імена грамотно і гарно. (Щодо мене, я і не намагаюсь писати правильно, як взагалі всю решту робити)
Що Ви маєте на увазі під «Попередньо топір - це сокира з довгим держаком (топорищем)»? Як же нам бути з шаблоном «Європейська держакова зброя»? Міняти топори на сокири чи ні?
Щодо статті (http://archive.wz.lviv.ua/articles/82690). Сподобалося не все. Примітно те, що авторка передбачила цьогорічні події... Так, створення Новоросії (поки віртуальної), аншлюс Криму, сепаратизм на Сході і зростання безтямного до отупіння націоналізму в Україні — факти. Але, на мій погляд, не все зводиться до агресивної політики Москви=Росії. Якщо Вам цікава моя думка щодо всього, висловлю. Росіяни і російськосвідомі українці винуватять у всьому західчан-«бандерлогів» і Америку, українські націоналісти — росіян-«москалів» та «помоскалених» східчан. Справедливості ради треба сказати, що пружину ненависті закручували обидві сторони. У мене починає складатись думка, що розкол України — наслідок непорозуміння між східчанами і західчанами, намір тягти ковдру на себе і ніколи не поступатися своїм навіть заради миру. У статті помітний правозахистницький, ліберальний «акцент». Головна тема — знову «права людини» (річ дуже неясна), «поганий уряд» (а де свої уряди хвалять?) і заперечення спільного коріння з Росією (що безглуздо).
Щодо «Нескладових "в" та "й"». Статтю перечитав, візьму до відома. Я не знав, що в українській мові теж існує таке явище (нескладове і).
«Чи є джерела (сайти), як батько був записаний ?!» Російськомовних сайтів не бачив, але побічно це доводить en:Maslov.
«...Ще є прізвище Масло... Пор. Глазго і Glasgow, Лонгфелло і Longfellow...» Якщо варіант «Масло» Вам більше подобається, можете записати так. Але відтворення слів Glasgow і Longfellow (з нескладовим у наприкінці) як Глазго і Лонгфелло мені здається дещо російськоладним.
Сьогодні спала на думку ще одна здогадка. Батько Авраама Маслова можливо, вимовляв своє прізвище так, як прийнято у літературній російській мові, просто він записав його транслітерацію відповідно до правил німецького правопису («w» завжди читається як «в»)
Дякую за виправлення помилки. Втішений Вашим добрим знанням української мови. Запам'ятаю правильне написання.
Дякую за уважність! Що поробиш, знову схибив. Надалі буду старатися у цьому слові не помилятись. До речі, у даному випадку правильно писати «моя думка ближча (до)». Перегляньте сторінку В'язники — я дав пояснення щодо оригінальної вимови.
П.Н. «Пояснення щодо оригінальної вимови» дивіться в історії редагувань — воно вже не сподобалося суворим ревнителям правильності Української Вкіпедії.
Вітання, Миколо! Значення слова «вязник» у російській мові Ви віднайшли самі, тому маю додати про наголос. Він у всіх значеннях, здається, на першому складі. Єдине спільне значення слова в обох мовах — «в'язовий ліс». Рослина вязник в Україні, ймовірно, зоветься інакше. Про назву В'язники виявилась одна особливість. Це — наслідок правопису 1960-х років, він приписує у російських назвах, споріднених з українськими словами з апострофом, також писати його. Див. Етимологія та історія української мови. Перегляньте також Вікіпедія:Перейменування статей/Абрахам Маслоу → Авраам Маслов. Останнім часом мені дедалі частіше стверджується на думці, що пора припинити суперечки. Най пишуть так, як прийнято. Марне доведення правди забирає багато снаги. Суперечаюсь вже багато днів. За тиждень я не створив майже нічого нового, навіть переклад англійської статті «Індевор» робити не хочеться. Створюймо нові статті, а там вкажімо правильну вимову.
Найсвіжіший коментар: 10 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Вітаю, Миколо! Ви зробили запитання щодо прізвища «Пореченков». От що мені вдалося дізнатися. Прізвище походить від прізвиська «поре́ченок», найімовірніше утвореного від слова «поре́чье» («поріччя»), тобто «житець поріччя». Існують також інші версії, див. История фамилии Пореченков. У будь-якому випадку, прізвище мало записуватись «Порѣченковъ». Відповідно до правил передавання російських прізвищ українською, правильний запис має бути «Порє́ченков». З повагою --В.Галушко (обговорення) 22:12, 19 січня 2015 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 9 років тому35 коментарів2 особи в обговоренні
{ {Приховати|}}
Вітання, Миколо! Відповідь на перше питання «Яка частина мови рос. слово "пол" у вислові "пол чайной ложки" ?» дуже проста: це іменник, скорочення від слова «половина», так само, як українське «пів» (пів<пов<пол<полъ). На друге питання «В українській мові панує тверда вимова перед е, а в російській - м'яка. Українці називають літери твердо (бе, ве). Росіяни - також твердо (бэ, вэ). Чому твердо (бэ), а не м'яко (бе) ?» відповідати точно не стану, але спробую припустити, що така вимова утвердилася у наслідування назвам букв латинського алфавіту (пор. «К» — «ка», «Л» — «ель», «М» — «ем», «Н» — «ен», «Р» — «ер», «С» — «ес»). Мало того, у нас колись навіть букву «Й» («и краткое», правильніше «и с краткой») часто звали «йот», а букву «е» звали «э» (букву «э» ще у 1950-х роках офіційно звали «э оборотное»). Вплив латинського алфавіту... З повагою
Не дуже проста, але не така вже й складна. Вчора переглянув енциклопедію з мовознавства, одне твердження потребує поправлення. Слово «пол» у сучасній російській вважається не іменником, а числівником (правда, іменникового походження, від іменника «половина»). Річ у тім, що числівники — порівняно молода частина мови, 1 000 років тому у наших мовах їх не було. Слово «полторы», яке цікавить Вас, теж вважається числівником (іменниково-прикметникового походження) і походить від давньоруського «полъ вътора» (букв. «пів на другу», «половина на другу»), як і українське «півтори». «Скарбницькі сувої» — розумне словосполучення, але не всіма визнається. --В.Галушко (обговорення) 20:49, 21 січня 2015 (UTC)Відповісти
Вітаю, Миколо!
«Як вимовляти рос. Марьино (із звуком й [Марьйино] чи без)?». Я сам давно не чув, як його вимовляють. Станцію «Марьина Роща» у метро вимовляли приблизно «Марьіна Рошьчя». Російське «щ» вимовляється не як «шч» (і не «shch», як чомусь передають у транслітерації), а скоріше, ближче до англійського «sh», німецького «sch», тобто «шь». Звук «ї» російській мові, здається, не властивий. Але можна цілком записати «Марьїно», хоча це далі від правильної вимови. «Яка різниця між укр. і рос. в (Полтава, Нева) ?» Звук, що позначається російською буквою «в» перед голосними, губно-зубний. Звука «ў» у російській, здається, немає. Як вимовляють ці слова жителі України, я не чув, а у фонетиці мови української діаспори Москви помітний російський вплив.
«Як писати рос. крымско*татарский народ ?» Разом.
В Інтернеті можна слухати передачі Українського радіо. Слухав. 5-6 років тому мені подобалась радіостанція «Наше радіо Україна», але потім вона, на жаль, майже повністю припинила мовлення українською. Торік слухав «Львівську хвилю».
Припускаю, що Ваше ім'я - В(...)слав. Скажіть, Ви брали участь у грі «Інтуїція»?
...визначає межі. Дякую за поправку.
«Яке походження прізвища Путін і слова подушка ?» Путін — ймовірно, від язичницького ім'я Путя, «подушка» — з того ж кореня, що й «дути», «дух», «подмух», тобто буквально: «надута». Зі словом «вухо» (рос. «ухо») співзвучність випадкова. Про походження французького «oreiller» («подушка») мені не відоме, тому я не стану стверджувати, що це французьке слово походить від слова «oreille» («вухо»).
«Мавпячий чи мавп'ячий...» Перший варіант суперечить українській фонетиці. Якщо я не помиляюся, в українській мові губні приголосні не бувають м'якими.
«Вітер з півдня дме з півдня» (незрозуміло ?!) чи «вітер з півдня дме з пів дня» або «вітер з пів дня дме з півдня» Добре зауваження. Пропоную записувати «пів-дня». Проте, якщо це не приймуть, для ясності пишіть «з половину дня», у крайньому разі ставте наголос («півдня́»).
«Бєлгород чи Бєлґород». Як віддаю перевагу вимові Бєлгород, але можна також Білгород. (Приписане пізніше) Бєлгород — південноросійське місто, а на півдні Росії букву «г» вимовляють не як «ґ», а так само, як в Україні --В.Галушко (обговорення) 07:42, 24 січня 2015 (UTC)Відповісти
«Сєвєрний чи Сєверний». «Сєверний».
Про мовні цікавинки можна говорити нескінченно. Замість того, щоб суперечатися, пропоную таке:
1. Залишити традиційну назву, але у статтях обов'язково вказувати правильну вимову (у скобках) і написання (у дужках).
2. Не шукати логічності і послідовності у вчинках людей (у тому числі записуванні назов та імен). Пам'ятайте чудові рядки Андрія Вознесенського: «Смешно с всемирной тупостью бороться...». У російській мові обстанова не краща. Пишуть «Львов» («місто, город Льва») за етимологічним принципом (не Львив!), але «Винница», майже точно відтворюючи вимову українського Вінниця, начебто не знаюючи, що за етимологічним принципом мало бути «Венница», «Вѣнница» (від слова «віно, вѣно»). Також «Минск» замість етимологично точнішого «Менск» (давньорус. «Мѣнскъ»).
3. Повернути букву «ѣ» до абетки.
4. Повернути букву θ до абетки. Східчани читатимуть її як «ф», західчани — як «т». Може, трошки менше стане суперечок дебатів, яку букву треба писати у словах грецького походження, оригінальне написання яких вимагало θ.
5. Не прагнути максимально точно відтворити вимову, бо розмовні форми змінюються швидше і більше розрізнюються у мовців різних областей, віків, суспільних груп. Правопис просто не може відбити всі тонкощі й відмінності.
Миколо, вітаю! Ваша цікавливість (допитливість) не виснажується, і Ви мені вже понад два тижні ставите питань дедалі складніших. Проте, я і зараз віднайшов доладні відповіді.
«У словнику написано, що рос. [щ] - довге м'яке ш (шьшь). Але ж англ. «sh», нім. «sch» - тверді ?!» Щодо російського щ все правильно, але дивно, що англ. «sh», нім. «sch» тверді. Послухайте запис вимовляння слів, зробленого носіями мови. Шь... Тобто, «росіянин» англійською не «рашен», а радше «рашєн» (у російському записі «ращен»).
Та невже можна імена за виглядом їхніх сторінок вгадувати? Феноменально.
Язичницьке ім'я Путя має кілька версій походження. Згідно з одною, це ім'я давали дитині, що народилась у «путі», у дорозі. Згідно з другою, це зменшена форма давньоруських імен Путислав, Путимир. Також є версія (її у джерелах наводять першою), що прізвище Путін походить від слова «путь» у давньому значенні «прибуток», «пожива» (закінчення «-ін» замість «-ьов» пояснюється тим, що у деяких російських говірках слово «путь» жіночого роду, як в українській).
Хоч і подушку росіяни кладуть под ухо, руси клали подъ ухо, колись її «подували» (по-дували), отже, приставка (приросток) тут не «под-», а «по-».
Правопис створюється мовознавцями. Мовознавці — люди. Кожній людині властиво помилятися. Отже, кожному мовознавцеві властиво помилятися. У російському правописі теж завжди зустрічалися неточності і непослідовності. Відомий російський мовознавець Яків Карлович Грот своїми роботами «Спорные вопросы русского правописания от Петра Великого доныне (1873)» і «Русское правописание» впровадив російський правопис, що існував аж до 1918 року. Так, слово «редька» там приписувалось писати «рѣдька», хоч і у вимовлянні ніякого ятя там ніколи не було (укр. «редька», а не «рідька»), мабуть, за аналогією зі словом «рѣдкий», що зовсім не є «родичем» слову «редька».
Наприклад, питання про подушку виникло багато років тому. В одному етимологічному словнику російської мови вичитав, що слово подушка може, мовляв, походити від под-ушко. Російська мова такого не заперечує, а українська - заперечує. Якби від под-ушко, тоді б казали не подушка, а *підушка (пор.: підошва, під). Також раніше була ще (може, й досі є) вимова по́душка (пор. по́ми́лка).
Десь читав, що приголосні звуки німецької мови - тверді (крім, безперечно, [й]).
Укр. що [шчо], [шо], [чо], прізвища Щокало, Шокало, Чокало, Штокало...
Ви самі, свідомо чи підсвідомо, створили таки́й вигляд своєї сторінки, який викликав (спричинив) моє припущення. Чи вгадав, чи ні, не знаю.
Укр. губні - тверді, трохи м'якіші перед і (віра) та після м'якого приголосного (свято [сьвято]).
Як писати «з половину дня», коли часто пишуть «з пів дня» ?.. Якщо писати числівник пів окремо, то й наголос зайвий.
На півдні Росії букву «г» вимовляють не як «ґ», але, може, не так само, як в Україні.
Коли у статті додавати додаткову назву, то може виникати так звана війна редагувань.
Про рос. Винница і Минск знав,
А що Ви знаєте про причини вилучення букви ѣ ?..
Думка про букву θ варта уваги. А звідки ця думка ?:
Подушка — «що, кладуть под ушко» — приклад наївної етимології. Вимова слова «подушка» з наголошеним першим складом не суперечить фонетичним законам української мови.
Річ у тім, що у більшості мов (у тому числі німецькій, англійській) нема протиставлення м'яких і тведих приголосних. Нам, слов'янам (руським, зокрема) трудно уявити, що німецькомовці не чують відмінності між «д» і «дь», «з» і «зь», «л» і «ль». Деякі звуки (l, j, ch) ближчі до наших м'яких ль, й, хь, більшість — скоріше тверді. Звук sch теж має радше м'яку вимову. Так само і в англійській мові більшість звуків звучать схоже зі нашими твердими (l — л, ch — український «ч» (не російський!), th — θ (міжзубний «т» або міжзубний «д») та ін.), але деякі ближчі до м'яких (j — дж, y — й, sh — шь (хоч і такий звук сучасній українській не властивий), g (наприкінці слова garage) — жь).
Так може, Ви ще чогось за виглядом сторінки вгадаєте? Колись люди ворожили на кавовій гущі і за зірками, тепер — за особовими сторінками! «Юзербокси» розташовані ліворуч стовпчиком, бо я визнав таку компонівку гарнішою. Також визнав доречним згадати про свої уподобання і переконання (передражнюючи націоналістів), свої улюблені літературні твори (у тому числі російською мовою, з посиланнями, якщо хто зацікавиться). Вказав місце народження (Підмосков'я), громадянство (Росія) і місце проживання (поруч Москви) — для ясності. Я не знаю, чи люблять українських діаспорян українські націоналісти, якщо вони ненавидять росіян, але най не люблять — співпраці це не заважає. Також я дав поверх сторінки посилання на підсторінки з цікавою інформацією. Ясність, помірна простота, щирість з дотиком цинічності — така моя вдача, яка і відбилася на сторінці. Але як можна вгадати ім'я — втямки не можу взяти. У вікі-статтях, у написанні яких я беру участь, мій улюблений (поряд з розділом «Походження слова») — розділ «Цікаві факти». Якщо мною зацікавляться інші, я з часом напишу окремий розділ «Цікаві факти про користувача В.Галушка»
«Укр. губні - тверді, трохи м'якіші перед і (віра) та після м'якого приголосного (свято [сьвято]).» Почнімо з того, що звук «і» взагалі який чудний і поводиться не «за правилами». Якщо ми можемо вважати що «є» це «йе», «ю» це «йу», «я» це «йа» (у російській мові «ё» це «йо»), але ніяк не можна твердити, що «і» це «йи», так само і російські мовознавці не вважають, що російське «и» це «йы». Це раз. Звук «в» (не «ў»!) — не губний, перед голосними він зубно-губний не тільки у російській (див. пояснення вимови слова «Марьино»), але й в українській мові. Це два.
«Як писати «з половину дня», коли часто пишуть «з пів дня» ?.. Якщо писати числівник пів окремо, то й наголос зайвий.» Можна і так, але мені більш подобається варіант з рискою.
Але все ж ближче до укр. «г».
Що поробиш... Почекаймо, може наступне покоління буде більш тямучим.
Така буква існувала у максимовичівці, але більшість українських правописів її не уживали — вона дублювала букву «і». У російській мові від неї відмовились тільки 1918 року, бо визнали зайвою (з середини 19 ст. вона вимовлялась так само, як «е»). Але ще на початку 19 ст. літера ѣ у літературній російській мові вимовлялась відмінно від «е» (ближче до російського «и»). Пушкін іноді римував ять і «и», а це було можливе тільки при такій вимові. Взагалі, «україниста» вимова ятя у 18-19 ст. іноді зв'язується з українським впливом після приєднання більшої частини українських земель до Росії. Якщо букву ять повернути до української та російської абетки, багато слів у них писатимуться однаково (вѣра, тѣсто, хлѣб, мѣра).
Начитався суперечок прихильників західного та традиційного правопису. Вони доводили одні одним, що правильно писати ефір?етер, Фома?Тома, Федір?Тодор, Афіни?Атени, міф?міт, орфографія?ортографія тощо. Питання «ф чи т?» дійшло безглуздя не тільки в українській, але й у російській мові. Так, пишуть орфография, але ортопедия (від грецьк. ορθος), католический, але кафоличность (від грецьк. καθολικος), рифма і арифметика, але ритм (від грецьк. ρυθμος), Феофан, Феодор і Феофилакт, але теология (від грецьк. θεος). Пишімо «θ» замість «ф» і «т», тоді і вовки будуть ситі, і вівці цілі. А зараз як в українському, так і у російському правописі побутує невиразне правило: якщо слово потрапило прямо з грецької або через посередництво старослов'янської, пишімо «ф», а якщо грецьке слово потрапило до нас через посередництво латини або західноєвропейських мов, пишімо «т». Навіщо такий порядок? Я схильний завжди писати букву θ («фіту́») у «трудних» словах. Якщо Ви уважно читали мою сторінку днями, Ви могли помітити цю обставину.
Цілком згоден.
П. Н.: Підкажіть, будь-ласка, де можна опублікувати статтю про походження термінів «русский язык» і «Україна»? Написано російською мовою, бо призначається для росіян — для українців там нема нічого нового. Може, знаєте якийсь російськомовний форум, де обговорюють такі питання?
П.П.Н.: «Укр. що [шчо], [шо], [чо], прізвища Щокало, Шокало, Чокало, Штокало...» Вимови «шо», «чо» вважаються фонетичними діалектизмами. Літературною є вимова «шчо». Так само у російській літературна вимова «что» — «што», а форми «чё» і «шо» нелітературні. Вони є діалектизмами, які увійшли у простомов'я: перший — з сибірського говору, другий — з південного. Цікавий факт: більшість росіян (а може, й українців?) певні, що «что» українською буде «шо» (дописано пізніше).
П.П.П.Н.:«Туман стелеться чи стелиться ?..» Українською туман стелиться, а російською стелется. Так, принаймні, говорять словники.
«Чому тепер пишуть рос. Демянск без ь ? Походить від Демьян ?!» Назва російського селища Демянск (Новгородська обл.) походить від назви давнього городища Демен. Співзвучність з ім'ям Дем'ян випадкова (дописано пізніше).
Цитую. "В англійській мові пом'якшення приголосних немає". У словах top, tip - тверде t. Але англ. ш (sh), ч (ch), нім. ch (ich-Laut) - м'які. Тоді англ. Russian - приблизно [рашьн].
Росіяни пишуть грамматика, але грамота...
Де в Росії слово путь жіночого роду ?
Які Ви знаєте рос. слова (прізвища, імена тощо) на -путин, -путя, -пута ?..
Туман і стелеться, і стелиться. Пояснити ?
Укр. нескладовий [ў]:
у кінці слова (Київ),
на початку слова перед приголосним (Владислав),
у середині слова після голосного перед приголосним (Рівне).
Припустімо, що Ваше ім'я (чи псевдоім'я) має вигляд В(...)слав. Заглянув у словники імен. Можливі різновиди: Вірослав, Владислав, Володислав, Всеслав, В'ячеслав. Більшу частоту мають імена Владислав і В'ячеслав. Давніше (слов'янське) походження мають частини імені Влади-слав. Тому вибираю ім'я Владислав.
Вітаю, Миколо! Нарешті спромогся Вам написати. Мені потрібна Ваша допомога. Якщо Ви знаєте німецьку мову, прошу допомогти мені з поліпшенням статті про лінкор «Бісмарк»: може, варто доповнити її перекладом з німецької статті. Також бажано дописати (власно кажучи, перекласти) статтю про барк «Ендевор», яку я започаткував. Сподіваюся на Ваше розуміння.
Похапцем відповідаю на Ваші питання (за які ми вже обидва отримали нагінку!).
Щодо «кориф'яни і коритяни» — при запису «кориθяни» можна обійтися без апострофа — бо «фіта» тут стоїть не для позначення звука «θ», відсутнього в українській, а для заміни букв «т» і «ф».
Граматика і грамота. Граматика — порівняно недавнє (17 ст.) запозичення з грецької, тому написання максимально наближене до грецького. Грамота — церковнослов'янське слово грецького походження, запозичене ще понад 1 000 років тому.
Туман і стелеться, і стелиться? Поясніть.
Укр. нескладовий [ў] — все правильне.
Де у Росії слово «путь» жіночого роду, не знаю, але смію припустити, що у південних говірках.
Я написав би докладніше, але не знаю, чи Ви спитуєте в мене про це тому, що Вам цікаво, чи просто перевіряєте мої знання (на зразок гри «Що? Де? Коли?»). Я думаю, Ви досить обізнані у цих питаннях, мої зауваги тут будуть зайві. Якщо Вам цікаво спілкуватися з цієї теми, пропоную форум Домівка.нет — там існує гілка «Українська мова». Попередження: форум націоналістичний, будьте обережніші.
Вітаю, Миколо. Ви кажете, що мало обізнані у німецькій та англійській мовах, але російську Ви хоч трошки повинні знати. Якщо Ви готові мені допомогти, пропоную таке: за червоними посиланнями Ви створюватимете нові статті. Джерела готові. Згода?
Стелиться і стелеться. Ви маєте рацію. Але все ж чому «стелеться», а не «слеться»?
Який смисл у сайті з картинками, не зрозумів.
Всі прізвища на -путин, -путя, -пута, які я знаю, Вам, певно, відомі. Можна пошукати інформацію у Всемережжі, проте, зараз мені ніколиться: стан Української Вікіпедії не надто задовільний, багато статей треба виправляти, а ще більше створювати «з нуля». Багато часу забирає боротьба з колегами, завзятими, але «не у той бік». Зверніть увагу на нещодавній допис у розділі «Різне».
Вітаю, Миколо. Якщо Ви знаєте російську письмову мову, значить, Ви можете допомогти мені. Вам треба буде «доводити до глузду» заготовки статей за готовими російськомовними джерелами. Цікаво таки, які чужі звуки можуть бути у російській мові... Створювати нові статті «з нуля» зовсім не складно.
Доручаю Вам відповідальне завдання. Треба прояснити етимологію слова «піхва», споріднені слова у споріднених мовах, історію зсуву значення від «футляр для меча» до позначення жіночого статевого органа «vagina feminina» (калькування чи інше), а також етимологію питомої назви цього органа у слов'янських мовах. Якщо θема Вас не збентежила, допоможіть.
А які тлумачні словники містять слово гасниця "нагрівник, нагрівальний прилад" ?? Всі українські тлумачні словники подають це слово як синонім гасової лампи. Російсько-український онлайн словник, яким я користуюсь, дає переклад слова «керосинка» як «гасниця», тому я і створив статтю під такою назвою. Припускаю, що в українській взагалі нема такого слова, бо керосинка=«гасниця» уживалося виключно міським населенням, яке в Україні тоді було російськомовним (чи польськомовним). Я маю три виходи: 1) перейменувати сторінку на «Керосинка»; 2) вилучити сторінку (бо назви цього предмета нема в українській мові); 3) залишити так.
Звуки, чужі для українців, наприклад, м'які губні, ґ, к, х. Невже ґ, к, х — звуки, чужі українській мові?
У рідних краях кажуть га́сниця "гасова лампа" (пор. га́сни́к). Виправте наголос у статтях Гасниця і Гасова лампа.
Вітаю, Миколо. Перейменування статті було передчасним. Наведені джерела не підтверджують побутування в українській мові слова «керосинка»: у першому воно ужито як екзотизм («в інших широтах»), у другому наявний російсько-український текст. Я думаю, це варто обговорити.
У чому різниці між словами «харчування» і «живлення»?
Як просувається виконання мого доручення? Я зумів дізнатися от що: «піхва» походить від праслов'янського «*пошъва», спорідненого слову «пахва» і похідного від «пошивати». Зсув значення міг відбутися як незалежно від інших мов, так і під впливом лат. «vagina» (яке первісно також значало «ножни») або рос. слова старослов'янського походження «влагалище» (так само). Я що вдалося дізнатись Вам?
Котел чи казан? Академічний тлумачний словник української мови подає слово «казан», зокрема, як синонім військового терміна «котел».
Вітаю, Миколо. Дякую за розвідку щодо термінів зі значенням «гасовий нагрівальний прилад». Прошу виправити статтю «Керосинка» (слово «Гасниця» треба змінити на «Керосинка»).
Зробіть стильове правлення статті Тередові (замінити де-не-де слово «молюски-деревоточці» на доречніше, щоб уникнути одноманітності).
«Харчування і живлення». На мою думку слово харчування більш підходить для уживання, коли йдеться про безпосереднє поглинання їжі («заклад громадського харчування», «дитяче харчування»), а живлення — коли слово «їжа» може бути ужите у переносному смислі («живильні речовини», «блок живлення»).
Російській мові м'які ґ, х, к, здається, теж невластиві.
Рос. відповідники: до бентежних слів. Які це відповідники? Перегляньте статтю Вульва, може зможете чим доповнити. Якщо російські відповідники не підходять, можна навести знайдені слова як простомовні синоніми (з помітками «непристойне», «лайливе» тощо).
Якщо слово «керосинка» в українській також уживається у значенні «гасова лампа», перейменуйте Гасниця (значення) на Керосинка (значення). Оригінальна назва гри — «керосинка».
Найсвіжіший коментар: 9 років тому8 коментарів2 особи в обговоренні
Багатьох людей цікавить походження (етимологія) прізвища Путін. Але де про це в Інтернеті правдоподібно написано ??? На жаль, таких джерел не виявив. Тому пропоную власне дослідження.
Російське прізвище Путин (жіноче - Путина) - прикметникове. Відомі також російські прізвища Припутин, Распутин, Беспутин, Трипутин.
Такі прізвища походять від присвійного прикметника (пор. [порівняйте]: Микитин, Мотрин, доччин, бабусин.
Такі назви мають наросток (суфікс) -ин і походять від іменників на -а (-я): Путин < Пута, Припутин < Припута, Распутин < Распута, Беспутин < Беспута, Трипутин < Трипута, Микитин < Микита, Мотрин < Мотря, доччин < дочка, бабусин < бабуся. Прізвища Пута, Припута, Трипута та імена Распута, Беспута в Інтернеті є.
Назви Пута, Припута, Трипута мають родичів серед дієслів: Пута - путать, Припута - припутать, Распута - Распутать. Пор.: Плутин < Плута, плутати; Дзюбин < Дзюба < дзюба, дзюбати; Рюмин < Рюма < рюма, рюмати; Шкандибин < Шкандиба < шкандиба, шкандибати. Усі ці назви в Інтернеті є.
Дієслова припутать і распутать походять від дієслова путать за допомогою приростка (префікса), відповідно при- і рас-. Слова путать і путо - родичі. Слово путать означає путати (зв'язувати) путами (кайданами), надівати пута на людей або тварин (переважно коней).
Тобто предок Путіна (Путина) міг отримати своє прізвисько за те, що путав путами. Пор.: рюма - той (та), хто рюмає; *пута - той (та), хто путає (зв'язує, позбавляє свободи).
Примітки.
1. Є також прізвища Путо, Путко, Путка, Путкин, Непутин, Трепутин.
2. Тепер реваншист Путін хоче спутати путами і Крим, і Донбас.
Додаток.
Дехто виводить російське прізвище Путин від слова путь (наприклад, http://en.wiktionary.org/wiki/Путин). Прізвища. що мають наросток -ин, походять від іменників на -а (-я). Слово путь до таких іменників не належить. Тому вивід прізвища Путин від слова путь неправдоподібний.
Від слова путь походять слова путевой і прізвища Путь і Путев. І такі прізвища є. Пор.: Окунь < Окунев, Учитель < Учителев.
Миколо, я розумію Ваш теперішній стан, але користі у міркуваннях з походження прізвищ ворогів не буде. Заявляю, що вважаю Вашу θеорію сумнівною. Прізвище «Путін» цілком може походити від слова «путь», яке у російських говірках буває й жіночого роду, а також від язичницького ім'я «Путя». Це раз. Зважаючи на теперішній політичний стан, подібні розвідки варто відкласти: безсторонніми вони точно не будуть. Це два. Нещодавно читав статтю на одному російському сайті, де усерйоз розглядалася версія, що прізвище Шевченко (найпоширеніше в Україні!) має адигейське походження Росіяни про Україну. Подібні «етимології» скидаються на це. Це три.
Будьте ласкаві, віднайдіть правдиву інформацію про стан російськомовних в Україні, а також про людей, які вважають себе росіянами («русскими») в Україні. Хотілось би прочитати про утиски з боку україномовних. Потім я дам Вам посилання на кілька цікавих статей про Україну, і Ви скажете, чи багато там правди. До побачення
У словниках згадуються далеко не всі слова у мові. Наголошується у подібних словах зазвичай перший склад.
У сучасній мові — Путя.
П.Н.: Якщо Ви припускаєте, що прізвище «Путін» походить від «путать», «путы» — це чудовий приклад «кабінетної» етимології. Прізвища у росіян з'явилися відносно недавно. Від дієслів, здається, прізвиськ не утворювали. Від слова «путы» (однина — «путо») присвійна форма (відмінок?) — «путов», а не «путин». Єдиним підтвердження могло б слуговати свідоцтво того, що ім'я «Путя» походить від дієслова «путать», але це сумнівне.
Слово путь - жіночого роду в укр. мові, також у воронезьких говорах (тобто біля України). У рос. мові слово путь - ні се ні те, ні сіно ні солома (ні чоловічого, ні жіночого роду). Назва путь - загальна, а Путь - власна. У рос. мові власна назва Путь відмінюється як іменник чоловічого роду. Тобто нащадок Путя міг отримати прізвизько (прізвище) Путев...
Миколо, дуже шкода, зараз я не можу взяти участі у дискусії щодо походження прізвища «Путін». Треба писати нові статті, доповнювати старі, шукати матеріал. Ви теж могли зробити свій посильний внесок. Наприклад, спробуйте виправити статті, присвячені автоматичним станціям на Марсі. Проведіть перевіряння правопису, а потім я виправлю зміст.
Найсвіжіший коментар: 9 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Вітаю Вас, Миколо, після довгої розлуки. Дякую, першу перемогу вже здобуто: я повернувся.
1. Про Вікізаслання читайте допис у розділі «Різне»;
2. Допоможіть, будь-ласка, зі статтею «Вульва» (відповідники у народному мовленні);
3. Спробуйте розібратися, чому робот не дає мені ужити у статті з лінгвістичної теми («Хір») непідцензурне слово, грозить блокуванням, у той час як його похідні (як з крапками, так і без), вільно пишуться в українській Вікіпедії.
П.Н.: Ви знайомі з моїм фейлетоном «Любов до України це...»?
Найсвіжіший коментар: 9 років тому9 коментарів2 особи в обговоренні
Завершив правлення статті «Керосинка» (колишня «Гасниця»). Надалі прошу стежити за відповідністю термінів, щоб уникнути дивного різнобою назв у межах однієї статті.
Питання не на тему:
1. Миколо, що Ви розуміли під «Маю на увазі безпеку користувача, який живе в Росії.»?
2. З «хіром» розібралися (Ви, думаю, теж)
3. З докладними статтями на тему соромітних слів все пропало.
1. Мав і маю на увазі Вашу безпеку. За Ваші думки можуть, наприклад, побити, і навіть до смерті. Може, таке вже було на межі зими-весни. Може, навесні Ви довго видужували. --Микола Івкі (обговорення) 09:54, 8 липня 2015 (UTC)Відповісти
Миколо, свої погляди я особисто не висловлюю: за мої можуть побити як у Росії, так і в Україні. (Див. пародійний порадник «Любов до України це...», який може обурити багатьох українських націоналістів.) Смію Вас запевнити, що певній небезпеці у Москві піддаються лиш ті, хто носить українську національну символіку. Українців у Росії завжди було надто багато, щоб всіх підозрювати у зв'язках з націоналізмом.
П.Н.: 1. Ваше припущення про причину моєї відсутності вельми дотепне.
2. Ваше зауваженнє до моєї статті теж оригінальне. Це заслуговує докладного допису на спільному просторі (у Кнайпі). А стаття необхідна і корисна.
Дякую Вам, Миколо, за цікаві питання й особливо відповіді!
1. Ім'я «Владислав», і всі, що закінчуються на «-слав», не пов'язані за походженням зі словом «словяни». Це раз. Українці теж є словянами (якщо Ви не знаєте). Це — два. Якщо Вам незручно звертатися до мене через незнання імені, так і пишіть. Це — три.
2. Про «цар-ягоди» не чув. Закінчення «-ннє» у називному відмінку — просто моя відзнака. Бо я кажу так, як мені хочеться.
3. Твердженнє про те що гурт «Любэ» заспівав проти Путіна — сумнівне: це творчість російськомовних українців.
Закінчення «-ннє» буває в укр. говорах. Які джерела заперечують те, що "слава" і "слово" - давні родичі ? Українці переважно слов'яни. А росіяни ?? Незнання імені не заважає. Теоретично Ваше ім'я може бути навіть не на В-. І Ваше прізвище може бути не Галушко. Див., наприклад: Остап Вишня. --Микола Івкі (обговорення) 13:06, 15 липня 2015 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 9 років тому3 коментарі2 особи в обговоренні
Миколо, Вашій інформації ціни нема!
Про прізвища. «Хір» і «Хіра». Слово «Хір» має ще одне значення (див. уважніше мою статтю). Це раз. Слово «хіра» може бути й варіантом слова «хира», а може бути давньою вимовою слова «сіра». Це — два. Слово «Хір» — первісно не лайливе, це так його зараз сприймають (пор. «хрін»). Це — три.
Ви пишете, що це слово має значеннє «нитки для ткання поясів». Значить, все збігається. У новгородському діалекті 1 000 років тому «хѣръ» означав різновид тканини (здогадно сірого кольору).
Питання:
1. Як в Україні україномовні вимовляють це «лайливе» слово: «хір» чи все ж «хєр»? Якщо правильна друга відповідь — все ясно: це запозичення зі сучасної російської, а не питомо українське слово (так само як «п*», «б*», «т*», «прикол», «кльовий», «ульот» тощо). Сумніваюся, що у вас казатимуть їхні українські відповідники: «п*», «млинець», «телка», «прикіл», «клювий», «відліт».
Найсвіжіший коментар: 9 років тому3 коментарі2 особи в обговоренні
Вітаю, Миколо! Я маю Вам сказати, що був дещо збентежений Вашою поведінкою (відкотами моїх правок і вимогою подати українські джерела). Ви ж самі чудово розумієте, що українські джерел з цієї тему у Всемережжі не віднайдеш: наших словників порівняно з російськими менше, а вони самі бідніші, охоплюють менш лексики. Чому я використав російське джерело? Ви самі пишете, що в Україні як лайливе уживають не хір, а саме хер, отже це — запозичення з російської зі збереженням семантики. Я маю цілковиту підставу описувати це слово, виходячи з російськомовних джерел.
Щодо Вашого питання: звуків у російському слові «джем» — чотири, у відповідному українському, мабуть — три (буквосполучення «дж» означає один звук). Тільки навіщо такі питання? Ви ж самі відмінно розумієтесь як в українській, так й у російській мовах. Останнім часом доводиться читати скарги на Вас: не пишете статей, а лише сперечаєтеся щодо правопису. Чи так воно? Думаю, колись Ви мені покажете Ваші статті.
Бажаю успіхів, хай сила й наснага підуть на корисну справу
Багато років я вважав, що в рос. мові нема злитих звуків д_ж, д_з. Але недавно натрапив на статтю "Русская фонетика" в ru.wiki - і виникли деякі сумніви.
Якість статей - також важливо. Виправляю різні виявлені помилки, часто тільки частково, бо часу мало.
Еврика ! Тоді створіть статтю з -е- чи доповніть, наприклад, статтю про ненормативну лексику. Щодо наявності відповідних укр. джерел навіть не подумав. Статтю з -і- Ви поміняли на свій лад, відновивши своє порушення. --Микола Івкі (обговорення) 12:41, 5 серпня 2015 (UTC)Відповісти
Вважаю створення окремої статті «Хер» недоцільним. У статті «Хір» відповідне російське згадується у другому значенні, у якому й було запозичене до української. Статтю про ненормативну лексику нещодавна доповнив.
Найсвіжіший коментар: 9 років тому14 коментарів2 особи в обговоренні
Вітаю! Будь ласка, повторіть правила написання великої літери та чергування голосних в укр. мові. Абсурд з перейменуванням закінчиться не на вашу користь. І слово носити походить не від ніс, як ви помилково вважаєте і твердите. Етимологічний словник вам підкаже. Успіхів.--Bulakhovskyi (обговорення) 08:56, 12 серпня 2015 (UTC)Відповісти
Читати правила — це дуже добре, але треба ще думати головою. Правила не можна сприймати буквально. "Буковинський", "Княжий келих" — це торгові марки, зазвичай запатентовані. Звісно, їх треба писати з великої і в лапках. Інакше і бути не може. Гренадин, коньяк, шампанське, текіла, абсент — уже як узвичаєні продукти, добавки, тому велика літера й лапки тут недоречні. У такому разі треба писати олію в лапках і з великої. От і вся математика. --Bulakhovskyi (обговорення) 12:06, 12 серпня 2015 (UTC)Відповісти
Ви не ходите, я ходжу, причому часто. До речі, про апостроф. Мавпячий справді пишуть без апострофа; добре, що ви помітили. Хибну назву поставив на вилучення. Утім, будь ласка, користуйтесь наступного разу джерелами, не лише правописом. Парфяни і похідні пишуть без апострофа. Можна навести купу джерел. Посилання на джерела убезпечить вас від конфліктів. Що стосується квітконоса, то не можна так розмірковувати. Це не серйозно. У такому разі можна сказати в рос. мові, що цветонос походить від нос. Це ж смішно. По суті, обидва варіанти (квітконіс і квітконос) мають право бути, тому я був проти повторного обговорення. Варіанти треба подавати в статті і як перепосилання. І прикметник від квітконіс, як ви писали, не буде квітко-нісний, бо там відкритий склад. Укладач словника використовує українську схему: квітконіс (закритий склад)→квітконоса, квітконосний (відкритий). Тут все логічно. Щодо медонос, то є варіант медоніс, хоч менш поширений. Це просто дві словотвірні моделі, а тому не треба з ними боротися. Дискусії нічого не доведуть. Я погоджуюсь, що має бути якась унормованість, скажімо, з о, але ви ж бачите, що джерела подають варіанти. Тому ці війни зайві. --Bulakhovskyi (обговорення) 09:10, 14 серпня 2015 (UTC)Відповісти
Тут є невеликий нюанс: «Словник української мови» в 11-ти томах є загальномовним, тому він фіксує і літературну норму, і діалектні форми, розмовні, жаргонні, професійні тощо. Не все, що в ньому подано, є нормою літературної мови. Усе-таки подводить — це по-російськи. Пам'ятаєте, як казав один відомий радянський політик: «Давайте подведем итоги, чтоб они не подвели нас». Мені ще не подобається, коли наші учасники пишуть підняти питання, коли є природна форма порушити. --Bulakhovskyi (обговорення) 14:34, 22 серпня 2015 (UTC)Відповісти
За систематичне порушення правил до Вас можуть бути застосовані заходи адміністративного характеру, включаючи повну заборону доступу до редагування сайту. Сподіваємось, що до цього не дійде. Можливо, Ваша деструктивна діяльність є наслідком незнання правил та цілей проєкту. У цьому разі настійно радимо Вам ознайомитися з ними. Якщо у Вас виникли запитання про проєкт, скористайтеся системою допомоги. Якщо Ви не знайшли в ній відповіді на ваше запитання, поставте його на форумі проєкту.
Примітка: не рекомендується вилучати попередження, які ще не втратили актуальність, тому що у деяких випадках це може розцінюватися як порушення правил Вікіпедії.
Це офіційне попередження, так як Ви двічі прибрали посилання на авторитетне джерело, що описує предмет статті. Ніяким поясненням правопису ваші дії не можуть бути пояснені. Прошу пояснити на цій сторінці такі дії, що прямо суперечать наріжним правилам проекту: використання авторитетних джерел, перевірність.--Dim Grits11:23, 3 вересня 2015 (UTC)Відповісти
А Ви читали коментар до мого допису ?? Тоді, коли була створена УРЕ, чинний правопис не діяв. Тоді писали не Мадрид, а Мадрід. Тому в даному випадку вандалізм не мій, а Ваш. --Микола Івкі (обговорення) 11:30, 3 вересня 2015 (UTC)Відповісти
Ви не зрозуміли питання? Ще раз перепитаю. Чому ви прибрали посилання на авторитетне джерело? Ми не розглядаємо правопис, коли й ким він застосовувався. Ми розглядаємо ваше прибирання посилання на джерело при залишенні твердження на яке й було проставлене це посилання. Зазвичай такі дії відносяться до «підлого вандалізму» розтягнутого в часі з метою або отримати перевагу в суперечці, або надати статті не нейтрального і не авторитетного вигляду. Прибирання посилань можливе лише у випадку відсутності зазначеної інформації в джерелі (у такому випадку рекомендується закоментувати таке джерело до отримання від автора пояснень), або відвертої неавторитетності такого джерела (у такому разі посилання замінюється на шаблон {{Не АД}}, щоб уникнути повторної вставки такого джерела без консенсусу). --Dim Grits11:52, 3 вересня 2015 (UTC)Відповісти
Щодо не авторитетності конкретного джерела, що визнане спільнотою авторитетним, то спочатку на це потрібно отримати консенсус спільноти. Це до Кнайпи. --Dim Grits11:52, 3 вересня 2015 (UTC)Відповісти
Особливість Ваших недобрих дій у тому, що Ви додали посилання на УРЕ до назви. Тобто хотіли показати, що, мовляв, потрібно писати Гольфстрім через те, що в УРЕ, яка створена не за чинним правописом, так пишуть. Можете додавати (навіть багато разів) там посилання на УРЕ в середину статті, після назв течії. --Микола Івкі (обговорення) 12:35, 3 вересня 2015 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 9 років тому1 коментар1 особа в обговоренні
Вітаю! Можу сказати, що навіть серед молодого покоління адмінів є такі, дії яких іноді мають проросійську спрямованість. Іноді вони діють нетактовно. Врешті: яке наше суспільство - така, певне, й вікі. Є такі, які можуть обізвати. Один старий адмін «пожартував»: звідки у вікіпедиста совість. Хоча назагал уквікі - то не рувікі та не білвікі (наркомівка). Але - якщо доводити свою правоту спокійно та виважено - то успіх прийде. Успіхів! Кажуть, що поганий мир краще. Може, правда.
--Бучач-Львів (обговорення) 13:19, 4 вересня 2015 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 9 років тому5 коментарів2 особи в обговоренні
Вітаю Вас, Миколо! Маю Вам сказати, що дещо збентежений Вашим питанням. Питання дивне й недоладне. Повинен зауважити, що уперше читаю про особливе «російське» або «путінське» визначення слова «слов'янин», а уживаю його у тому ж смислі, що й Українська Вікіпедія. Якщо Вам цікаві мої думки щодо україно-російських відносин, можете писати на мою поштову скриньку (favorempetitor@yandex.ru), окрім того, я можу піти назустріч побажанням інших вікіпедистів і відкрити власний блог. Хотілося б сподіватися на Ваше розуміння.
Знаю поблизу одну пенсіонерку, яка час од часу каже, що вона "слов'янка". Для неї українці і росіяни - один народ. Вона розмовляє, як кажуть, суржиком, підтримує Путіна. Перевірте свою пошту. Успішно ?! До mail.ru перестало доходити. --Микола Івкі (обговорення) 11:44, 15 жовтня 2015 (UTC)Відповісти
Миколо, дякую Вам за листа. Проте, тон допису мені здається дещо обуреним, наче я Вас чимось образив. Невже Ви думаєте, що мишлю подібно Вашій знайомій, і пишу «слов'янин» лише через те, що не вважаю українців окремою нацією? Народ — поняття вельми умовне, як і мова. Держава, на відміну від них, конкретна: її межі визначаються «міжнародними» (міжурядовими) домовленностями (які відбуваються часто після жорстоких воєн). А як визначити межі мов та народів? У кожного своя мірка: у росіян своя, в українців — інша. Можна казати про народ український, російський, білоруський, можна про східнослов'янський, а можна про карпатський, полісський, наддніпрянський, слобожанський, сибірський, поволзький тощо. Для когось слов'яни — єдний народ, а для когось єдний народ — європейці.
Зараз Ви не можете приділяти достатньої уваги Вікіпедії, проте, прошу допомогти мені. У мене не пішла стаття на прецікаву тему — «Список індоєвропейських коренів». Пропоную Вам її поліпшити. У цьому нема нічого складного. Берете цікаві корені (з нащадками в українській мові) зі запропанованого джерела, та описуєте їх у таблиці. Я думаю, навіть якщо Ви будете додавати по 2-3 слова у день, через кілька місяців статтю можна привести до пристойного вигляду. Також Ви можете мені допомогти зі статтею Гладіатори-жінки: потрібен український текст розділу 6 (Б) «Книги видовищ» Марціала та 6-ої сатири Ювенала. Я знаходжу лише уривки українських перекладів.
Втім, якщо Ви з якоїсь причини не зможете виконати поручене завдання, все рівно прошу не думати погано про єдиного активного учасника Української Вікіпедії, що живе у Росії. Ви ж самі знаєте, що удвічі більше українських вікіпедистів працюють у Російській, а не в Українській Вікіпедії. Хотілося б очівати від Вікіпедії, що вона сприяє згуртовуванню людей, а не роз'єднанню та сваркам. Ми всі досить сьорбнули цього.
Різні люди по-різному розуміють слово "слов'янин". Не думав і не думаю, що Ви думаєте подібно до згаданої знайомої.
Допомогти зараз не готовий. Статтю про список помітив. Вважаю,що стаття потрібна, пізніше, може, уточню чи доповню. Стаття про таких жінок для мене нова.
Зі статтею про гладіаторів-жінок я висловився незрозуміло. Слід читати: «чи Ви не знаєте, де можна знайти повні українські переклади римських класиків Ювенала та Марціала?» Втім, вірш Марціала я вже переклав, вийшло навіть ліпше, ніж переклад на російську. Що робити з сатирою Ювенала, не знаю: оригінал-джерело одного перекладу не знайдено, другий — надто складно написаний. Ви можете допомогти мені і зі статтею Родичівство: потрібне якомога більше українських термінів. Мої джерела обмежені, бо в україномовному Інтернеті більшість матеріалів являють собою помилкові переклади з російської мови, оригінального дуже мало. Якщо чим можете, допоможіть, будь-ласка.
Найсвіжіший коментар: 9 років тому3 коментарі2 особи в обговоренні
Вітаю, Миколо. Ваше питання досить складне для мене. Щойно переглянув словник: на мою думку, «винна» бути ближче до «заборгувала, має борг», а «повинна» — до «має робити».
Дякую за посилання на статтю: вислів неодноразово зустрічав на нашому форумі (допоки його в нас не заблокували), і навіть не знав, що існують подібні книжки. Стаття непогана, досить нейтральна, а от сама книжка... Якщо Вам цікава моя думка щодо твору: приклад шовінізму та реваншизму. Я виділив кілька цікавих моментів=фактів: 1) рідна мова автора — російська, мова першого видання — теж («Вперше тритомник видано Видавництвом імені Олени Теліги у 2006 році російською мовою під назвою «Страна Моксель, или открытие Великороссии». Йому передували публікації Володимира Білінського в періодичних виданнях, книжки «Страна Моксель» (2002) та «Открытие Великороссии» (2004).»), що підтверджує одну з моїх тез про переважну російськомовність українського шовінізму і його малу пов'язаність з українською культурою як такою; 2) загострення уваги на етнічному походженні росіян — відгонить націонал-соціалізмом; 3) автор не комуніст, але чомусь посилається на Карла Маркса як на авторитета.
Перелічені великодержавні твердження: «Москву заснував князь Юрій Долгорукий 1147 року...» та «Куликовська битва 1380 року ніби-то визволила князівство Московське від влади Золотої Орди...» звичайно є міфами, проте, вони не мають ніякого стосунку до теми. Далі: «князь Олександр Невський народився у 1220 і брав участь у битві на річці Неві зі шведами в 1240 році, з німцями й естами в 1242 році на Чудському озері.», «росіяни — слов'яни», «Ростово-Суздальсько-Рязанська земля входила до складу Великого Київського князівства» — це з розряду дешевих сенсацій. Точні дати народження за таких давніх давен нікому не відомі, та і вся історія у цілому — не більш ніж здогадки. Але будувати на цьому шовіністичні теорії...
В оцінці у цілому згоден з академіком Толочко. Мінімум професіоналізму та науки, головне — сенсація. Так само пишуть Віктор Суворов (його можна зрозуміти: треба ж заробляти у чужій країні!), Анатолій Железний, Олександр Широкорад (пишуть за принципом: «Никогда не изменяй правде. Изменяй правду!»). Лише один приклад: питомо слов'янське слово «кохана» (відоме у всіх слов'янських мовах) там назване тюркізмом в українській! У нас подібну літературу теж читають, хоча може, й не так завзято, як в Україні. Ми взагалі більше цікавимося своїм життям (зовсім як американці) чи життям розвинутіших країн. Про Україну у нас пишуть здебільшого лише шовіністи, у масових газетах про ваші справи — сторінка-півсторінки, а так — переважно гламурщина, успіхи процесу споживання у Москві тощо. Ми задовольняємося відомостями про сусідів з південного заходу з книжок журналістів-сенсаціоловів та гадок про українське життя співачок россійського шансону в Україні. Нам вистачає.
Проте, мушу завершити цікаву тему. Знаєте, нам вже закидали, що ми використолвуємо простір Вікіпедії не за призначенням. Якщо хочете дізнатися подробиці про мої погляди, я відкрию власний блог
Найсвіжіший коментар: 9 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Миколо, вітаю. Коли Ви прочитаєте цей допис, мене, ймовірне, вже не буде у Вікіпедії. На початку цього року я волею-неволею вирушив у вікі-заслання, яке не давало мені можливості брати участь у проекті. Тепер мене вимусили зробити це «добровільно». Я не прощаюся з Вами: Ви знаєте мою поштову скриньку, окрім того, можливі інші способи зв'язку, але період моєї діяльності тут припинено на невизначений термін. Причини цього стануть Вам ясними, якщо Ви вивчите уважно переговори на сторінці «Кнайпа (різне)» і «Запити до адміністраторів». Всі недописані мною статті пропоную дописати Вам. З подробицями подій у Бібліотеці 28 жовтня можете ознайомитися на сторінці Бібліотека української літератури в Москві: я зробив там доповнення.
Найсвіжіший коментар: 9 років тому13 коментарів2 особи в обговоренні
Морфологічний розбір дієслова «вынуть»? Все зрозуміло: «вы» — приставка, «ну» — суфікс, «ть» — закінчення (суфікс?). Це слово є доконаним видом дієслова «вынимать». У цьому випадку «вы» — приставка, «(н)им» — корінь, «а» — суфікс, «ть» — закінчення (суфікс?). У відповідному українському дієслові («вийняти») корінь зберігається, але складається тільки з одного звука («й»).
--В.Галушко (обговорення) 15:49, 1 грудня 2015 (UTC)Відповісти
У джерелах суперечливі погляди на належність морфеми «-ть»: одні кажуть, що це закінчення, інші — визначають її як наросток.
«Комаха» — загальний термін, назва класу тварин. У російській мові відповідний термін «насекомое» є калькою з лат.insectum («насічене»), в українській же для потреб класифікації віднайшли підхоже народне слово. Втім, у Росії багато людей теж не знають, чим саме відрізнюються комахи («насекомые») від інших схожих тварин. Блоха — дрібна паразитична комаха. Блощиця — схожа на неї, але це зовсім з іншого ряду.
П.Н.:Миколо, знову за старе... Адже нам вже, здається, закидали «нецільове використовування вікі-простору»! Ви ж знаєте мою адрусу в Яндекс-пошта, можете писати на поштову скриньку. До того ж, мені вже окрім легалізованого спаму давно нічого не надходить.
Ви мені постійно ставите питання, от спробую і Вас озадачити. Як буде правильно: «рід перетнувся», «рід перевівся» чи «рід припинився»?
Дякую, Миколо. Так і запишемо. А от тепер завдання поскладніше. Чи можна українською одним словом позначити поняття «столітня людина» (чи людина, що переступила 100-річну межу)?
У багатьох мовах існує термін щодо сторічних осіб: фр. centenaire, англ. centenarian, пол. stulatek. Чи існують приклади літературного вживання слів «сторічник» або «столітник» щодо людей?
Якщо підтверджень не буде знайдено, пропоную доповнити статтю «Довгожитель» окремим розділом про «людей понад 100 років».
Найсвіжіший коментар: 9 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Питання геть непросте. Викликає тривогу, що воно зараз є не до міри політизованим, це заважає правільній оцінці. Пам'ятник повинен бути, проте, зважаючи на російсько-українські стосунки, чекати на подібні заходи мусимо довго. А як сучасне керівництво України дбає про тих стариків, які пережили Голодомор?
Через більшовицьку цензуру багато десятиріч про голодомори мовчали, а далі вигадували про посуху та куркулів. У Росії і Казахстані через голод також було багато жертв. Але В Україні було голодне гетто. На Ваше питання відповідь невтішна. --Микола Івкі (обговорення) 13:38, 2 грудня 2015 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 9 років тому1 коментар1 особа в обговоренні
Привіт. Оцим редагуванням ред. № 17455996 Ви зіпсували дві категорії в статті - замінили наявні категорії на неіснуючі (тобто червоні), прохання бути уважнішим. Крім того, при спірних перейменуваннях, спершу подавайте запит на ВП:ПС, і перейменовуйте лише після позитивного підсумку, а не навпаки. Також прошу утриматись від наведення невагомих аргументів в обговоренні, бо це лише сприяє його забалакуванню, і адміністратори, які беруться підбивати підсумки, змушені "продиратися" крізь завали не надто авторитетних джерел. Тож найкраще було б, якби Ви спершу відсіювали джерела, варті уваги, від другорядних, і додавали в обговорення лише ті, які можуть слугувати справді вагомими аргументами. Просто надмір тексту та не надто релевантних посилань не лише зайве розмиває суть обговорення, а й відбиває в користувачів бажання його аналізувати та підбивати підсумок. Сподіваюся на розуміння --Piramidion17:15, 3 лютого 2016 (UTC)Відповісти
Дякую за те, що викоїли трошки часу для прояснення задачі. Втім, існують суперечності. Наприклад, назва «запозичення з якоїсь мови» повинна стояти в множині (адже йдеться про кілька слів). З огляду на це, йменування статей в однині про спецефічні групи слів здається не зовсім обґрунтованим.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Миколо, звертаюся до Вас по мовну консультацію. Як правильно передати хорватське прізвище Jagić українською «Ягич» чи «Яґіч»? Літера «g» хорватської гаєвиці звучить як «ґ», а «і» — як «і». Проте, закінчення «-ić» у слов'янських прізвищах прийнято передавати як «-ич».
Найсвіжіший коментар: 8 років тому10 коментарів2 особи в обговоренні
Доброго дня. На мою думку, такі ваші поради є порушенням ВП:НО, оскільки замість порад там трохи завуальований особистий випад. Прошу вас прибрати образливий натяк з тих двох сторінок, на яких ви його розмістили. Сподіваюся на розуміння — NickK (обг.) 13:57, 2 березня 2016 (UTC)Відповісти
З огляду на ваш голос за позбавлення додам, що я готовий відповісти на ваші питання після того, як ви приберете образи на мою адресу та принесете вибачення — NickK (обг.) 14:01, 2 березня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому5 коментарів3 особи в обговоренні
Блокування
Вас тимчасово заблоковано у зв'язку з систематичним порушенням ВП:НО, особливо цим редагуванням ред. № 17781155 (з попередженням, див редагування за 2 березня), за підрив нормального функціонування вікіпедії, за перехід флуду вже у проект Біологія, тролінг. для запобігання подальшим порушенням. Термін блокування — 1 день. Коли термін блокування буде вичерпано, ми будемо раді продовженню Вашої конструктивної участі в проєкті.
Після закінчення терміну блокування зніметься автоматично.
Якщо Ви вважаєте, що є вагомі причини для розблокування, створіть нову тему унизу Вашої сторінки обговорення та додайте такий текст: {{Розблокувати|Ваша причина тут ~~~~}}.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Миколо, мені захотілось задати Вам мовознавчу задачу. Як Ви поясніть факт, що в українській орфографії існують дві групи правил: одні для запозичень з російської, другі — для запозичень з інших мов. От приклади.
Існує правило: писати «є» на місці рос. «е», коли російському «е» кореня відповідає в аналогічних українських «і» (тобто на місці колишнього «ѣ»): Бєлінський, Звєрев, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов. Проте, польське прізвище Leszczyński (яке пійшло від leszczyna — «ліщина») ми записуємо як «Лещинський».
Чому ми записуємо англійські імена й назви Bill [bɪl], Sydney [ˈsɪdni], City [ˈsɪtɪ] як «Білл», «Сідней», «Сіті», адже вони читаються в оригіналі не через «і», а через «и»? Розумне пояснення: вимову скопіювали з російської.
Французьке прізвище Meillet в Українській Вікіпедії передане як «Мейє», проте, правильніша вимова «Мейе». Можливе пояснення: транслітерація російського «Мейе». У російській мові вимова правильна, не слід забувати тільки, що російська літера «е» в іншомовних словах частіше передає не «є», а «е».
Прошу не номінувати відповідні статті на перейменування, варто обмежитись коментарем на СО.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому3 коментарі2 особи в обговоренні
Миколо, повідомляю Вас про бібліографічні дані словника («квітконос»). Російсько-український словник. І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін. К.: Абрис, 2003, 1424 стор. 966-531-121-2 Видання, може, й не академічне, але зроблено на замовлення якогось Державного комітету.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому2 коментарі2 особи в обговоренні
Вітаю! Будь ласка, не ставте непотрібні шаблони. То моє СО, це не стаття, там не лазять сотні читачів, а через деякий час вона піде в архів. Я ж шаблони на Вашій СО не тулю. Дякую!--З повагою, TnoXXparle!12:51, 6 квітня 2016 (UTC)Відповісти
Добридень ! Мені до вподоби Ваше "З повагою". Але Ваше ставлення до нецензурної лексики не до вподоби. Далі на Вашу СО такий шаблон не поставлю. Хоч і піде в архів, але ж з тими словами. --Микола Івкі (обговорення) 13:05, 6 квітня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому3 коментарі2 особи в обговоренні
Блокування
Вас тимчасово заблоковано у зв'язку з систематичними порушеннями ВП:НО для запобігання подальшим порушенням. Термін блокування — 3 дні. Коли термін блокування буде вичерпано, ми будемо раді продовженню Вашої конструктивної участі в проєкті.
Після закінчення терміну блокування зніметься автоматично.
Якщо Ви вважаєте, що є вагомі причини для розблокування, створіть нову тему унизу Вашої сторінки обговорення та додайте такий текст: {{Розблокувати|Ваша причина тут ~~~~}}.
Вибачте, але те, що я вилучив ред. № 17924054 - це вже надзвичайно сильний перегин палки. Пов'язувати діяльність людини та війну - це вище будь-яких етичних мір. Наступного разу за такі порівняння буде довічне блокування.
h ttp://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=23&ved=0ahUKEwiXrpCNnPDMAhWMLMAKHd-BBho4FBAWCCMwAg&url=http%3A%2F%2Fchoice.nethouse.ua%2Fstatic%2Fdoc%2F0000%2F0000%2F0130%2F130136.3q46zv2ro8.pdf&usg=AFQjCNHx7yb-r0TLNPi0GHiiM3T1RvtAsQ --- квітконос
h ttp://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=138&ved=0ahUKEwjohqj_lPDMAhXlC5oKHfWDCeg4iQEQFggZMAA&url=http%3A%2F%2Fculonline.com.ua%2FBooks%2Fbotanika.pdf&usg=AFQjCNED7Fc6_PdaRbrGt5UjF6pASz87rg&bvm=bv.122448493,d.bGs
Найсвіжіший коментар: 8 років тому1 коментар1 особа в обговоренні
Завдяки лічильнику редагувань користувача можна отримувати середню кількість дописів на сторінці КДС. Треба поділити кількість живих редагувань (наприклад, 3500) на кількість унікальних редагованих сторінок (наприклад, 1000). 3500 / 1000 = 3.5. Показник КДС - 3.5. --Микола Івкі (обговорення) 13:05, 25 квітня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому23 коментарі4 особи в обговоренні
Доброго вечора. Повідомляю Вас, що за підсумком дискусії Вікіпедія:Кнайпа_(адміністрування)#Микола Івкі/Підсумок Вам встановлено тимчасове обмеження на редагування простору назв «Вікіпедія:» та сторінок обговорення інших користувачів. Обмеження встановлено до 27 травня 2016 року та буде знято адміністраторами. В разі, якщо його не знімуть, зверніться до будь-якого адміністратора через сторінку Обговорення Вікіпедії:Фільтр редагувань. Сподіваюся на Вашу конструктивну роботу в Вікіпедії протягом цього місяця, що стане запорукою відсутності будь-яких обмежень у майбутньому.--Brunei (обговорення) 23:34, 29 квітня 2016 (UTC)Відповісти
Перепрошую: так обурилась вашою «статтею», що погарячкувала — тут, справді, повинно бути перенаправлення. Стосовно усього іншого, виносьте на обговорення — охоче доведу вашу некомпетентність. --Nina Shenturk (обговорення) 15:26, 15 червня 2016 (UTC)Відповісти
Дякую за "відновлення". Але ж там були вже міжмовні посилання. Також були слова [Ще не все.]
У статті не вистачало, зокрема, джерел. Думки щодо ОД не виникало. У чому саме там, по-Вашому, ОД ? --Микола Івкі (обговорення) 12:27, 16 червня 2016 (UTC)
Зовсім ні. Приквіток - це видозмінений тип листків, який відрізняється від справжніх листків морфологічними ознаками. Квіткова стрілка і квітконос мають лишу одну відмінність, про яку нема що писати. Див. пояснення нижче.--Nina Shenturk (обговорення) 14:50, 21 червня 2016 (UTC)Відповісти
Поясню докладно по пунктах:
там були міжмовні посилання. — лексична структура в різних мовах різна, тому, можливо, англійці під назвою «квіткова стрілка» мають на увазі щось своє, специфічне, і у них цілком може бути окрема стаття на цю тему. Але в українській мові це словосполучення застосовують виключно для означення безлистого (здебільшого прямостоячого) квітконоса. «Безлистий» — це єдина (!) відмінність стрілки від звичайного квітконоса, який взагалі може бути і улисненим, і не прямостоячим. Отже ніяких перспектив для перетворення цієї сторінки в окрему розвинену статтю, що коли-небудь, переросте розмір словникової, не було.
Однієї цієї причини досить, щоб перетворити ваш опус на перенаправлення, але там ще претензії до вмісту…
Також були слова «Ще не все». — в таких випадках користуйтесь шаблоном {{пишу}}. Звідки мені знати, що ці слова означають: може це вандалізм чи неуважність автора, який забув підчистити текст.
Квіткова стрілка — безлисте трав'янисте стебло,… — назвати стрілку/квітконос стеблом можна, але на побутовому рівні, не вдаючись в подробиці. На рівні морфології рослин ці поняття не тотожні, хоча б тому, що стебло може мати вузли і міжвузля, а квітконос — ні; стебло вкрите справжніми листками, а на стрілці/квітконосі листки (якщо є) видозмінені. Тому замість двозначного «стебло», слід писати однозначно «пагін».
… яке закінчується квіткою або суцвіттям. — знов неточність. Одна квітка в межах одного суцвіття розташовується на стрілці/квітконосі чи ні? З вашого допису виходить, що так. А насправді окрема квітка в суцвітті не на стрілці/квітконосі знаходиться, а на квітконіжці — а це вже окремий орган рослин.
Трав'яниста рослина, яка має квіткову стрілку, має також прикореневі листки. — взагалі у дерев і кущів квітконоси стрілками не називають, тому уточнення «трав'яниста» тут просто зайве. І те, що рослина зі стрілкою, має прикореневі листки — не факт. Таким чином, тут зайве ціле речення.
Квіткова стрілка має також назви стрілка, цибок, цибук, цибка. — неточність! Такими словами називають лише стрілки цибулі і часнику, а у всіх інших рослин — ні. Тож не треба вводити в оману читача.
Квіткова стрілка — це квітконос, але квітконос — часто не стрілка. — ваша правда! Але ж це хіба енциклопедичний стиль викладення?
Якщо стрілка має одну квітку, то стрілка — це квітконіжка. — самі собі суперечите. Ви ж повідомили читачу, що стрілка — це квітконос чи та пак стебло! А виявляється, що це ще й квітконіжка. Я вже не кажу про наукову безглуздість такого твердження, ви хоча б читачів пожалійте — що вони мають думати про тюльпан, наприклад. Що в нього єдина квітка розташована на квітконіжці!?!
Так у вас ліків немає. А я такий білий і пухнастий, що кожний з плямками наровить мене заплямкати. А я все рівно білий і пухнастий. Вам теж бажаю бути білим і пухнастим. І не давати чорним птахам затьмарити ваше родинне дерево. --Ходаков Павло Вікторович (обговорення) 13:36, 30 червня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому9 коментарів3 особи в обговоренні
Ви звичайно бачили в розділі «Мовна консультація» запит про правильне написання Barra da Tijuca. З'явилися нові питання, з яких навіть умудровані знавці
губляться в суперечках.
Спробуйте розібратися як писати правильно назви португальською мовою (не в Португалії): Lagoa Rodrigo de Freitas, Arena do Futuro, Deodoro, якщо відоме, що:
«o» наприкінці слів у Португалії здебільшого читають як «у», у Бразилії — «о»;
«s» наприкінці слів у Португалії здебільшого читають як «ш», у Бразилії — «с»;
«de» у Португалії здебільшого читають як «ды», у Бразилії — «джи», «де», «ді».
Зразковою португальською у нас вважається європейський варіант, але зараз стандарт наближається до бразильського.
Знання португальскої мови розв'язання задачі не потребує.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому4 коментарі2 особи в обговоренні
Микола Івкі вітаю, є питання до вас: хіба за новими правописними нормами "священник" треба писати з однією "Н"? Бо деякі люди змінюють це слово повсюдно.
Також цікавою є ваша думка щодо масової заміни словосполучення "в якості" на слово "як", бо воно далеко незавжди є корисним та доцільним. Тут питання більш складне і неоднозначне щодо різних випадків.--Yasnodark (обговорення) 14:20, 28 серпня 2016 (UTC)Відповісти
Священник — росіянізм. Укр. священик, також піп панотець,— і було, і є, але священний.
Було "Священник", бо у товстезному укр-рос словнику 1984 року, виданого за редакцією провідних академіків Ін-ту Потебні, Священник з подвійним "н". Тож питання, яке конкретне правило змінило норму написання цього слова залишається відкритим.--Yasnodark (обговорення) 16:15, 5 вересня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому38 коментарів2 особи в обговоренні
Вітаю Вас, Миколо, прошу вибачити мої зауваження. У питанні будучи/бувши зважте на польський дієприслівник теперішнього часу będąc, а також російський прикметник бывший — дієприкметникового походження.
Якщо буде час і бажання прошу спробувати розв'язати мої питання:
Що Вам відоме про автоантоніми — слова, що можуть мати протилежні значення, тобто такі, які є водночас й антонімами й омонімами? Я пригадую лише безцінний («дуже дорогий») і безцінь («дуже дешеве»), а також вихід і вихідна точка.
Як правильно «два друзі» чи «два други»?
Що Вам відоме про варіанти пояснення дивної традиції російської історіографії: починати історію Росії з часів Київської Русі? Чи існують альтернативні погляди на російську історію в сучасних українських істориків?
Кабанів відігнав назад 27 серпня. Повернулися? (sapienti sat).
Добридень ! Трохи про кабанів. Тоді не відігнав, а кабани самі відійшли вбік (пропустили мене). Далі продовжив рух доріжкою. Через деякий час оглянувся: кабанів на доріжці не було.
Див. також Праслов'янська мова. Цитата: «Активний дієприкметник минулого часу утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ъš- у дієслів I та IV класів (а також дієслів II класу, якщо їхній корінь закінчувався на приголосний), і суфікса *-vъš- в інших дієслів». Отже, проведімо нескладну реконструкцію і сконструюймо ланцюжок мовних змін: праслов. *byti («бути») > *byvъš > дав.-рус. бывший, бывши > укр. бувши, рос. бывший, заст. і діал. бывши. Рос. будучи, укр. (?) будучи, пол. będąc — за походженням колишні дієприкметники майбутнього часу (?). Пор. пол. będący, będąca, będące, укр. заст. будучий, ст.-слов. будущий (рос. будущий запозичене зі церковнослов'янської). Далі інформації не знайшов, спробую провести реконструкцію первісних форм та їхню еволюцію самотужки. Отже, праслов. *bǫdǫtъjь (смію припустити, що з ранішого *bondonts: пор. відповідні форми у латинській мові) > рос. будучи, укр. (?) будучий, будучи, пол. będący, będąca, będące, będąc, ст.-слов. будущий. Слов. буду (від праслов. кореня *bǫdъ) вважають спорідненим з лат. bundus («той, що перебуває в стані»).
Підказка: «Рос. будучи, укр. (?) будучи, пол. będąc — за походженням колишні (рос. бывшие, пол. były) дієприкметники майбутнього (рос. будущего) часу».
Виправляю свою помилку. У старослов'янській множина — врази (пор. пол. wródzi), двоїна — врага, знахідний відмінок множини — врагы. Це давня відміна іменників з основою на «-о». Слово другъ має належати до неї. Отже, множина — друзи, двоїна — друга, знахідний відмінок множини — другы (пор. за другы своѧ). Я сплутав відміну на «-о» з відміною на «-а», де двоїна дійсно має закінчення «ѣ». У давньоруській мові (східних діалектах праслов'янської) мало бути аналогічно, тільки з повноголоссям: ворози, ворога, ворогы. Див. також про відмінювання слова сынъ на моїй сторінці.
Слово бывши існує в російській, слово będąc — в польській. «Будучи» і «бувши» утворені від різних праслов'янських слів — *bǫdǫt і *byvъš. Біблійний текст має містити дієслова (і дієприслівники) переважно в минулому часі (у церковнослов'янському — суцільний аорист). Дієприслівник забудучи відомий і в російській мові (Виктор Вьюгин. «Грабли»).
Чи багато в українській слів з протилежними значеннями, пор. безцінний («дуже дорогий») і безцінь («дуже дешеве»), вихід і вихідна точка, запам'ятати («утримати в пам'яті» і «втратити в пам'яті»), честити («шанувати» і «лаяти»), грошовитий і гріш ціна?.
Дякую за люб'язно надані відомості. Вони істотно допоможуть мені з матеріалом для потрібної статті. З вашого списку обрав такі пари: З'їжджати (з гори / на гору), збіга́ти (з гори / на гору), злітати (вгору / вниз), схо́дити (вгору / вниз), позичати ((брати / давати) в борг). Рос. победа й укр. заст. побіда — з дав.-рус. побѣда — «після біди, після битви» (див. також).
Повертаючись до теми «будучи/бувши». Проблема питомості/запозиченості форми «будучи» залишається нерозв'язаною. Але мені чомусь пригадалася ситуація з дієсловами «рисувати» і «малювати». Яке з цих слів має право на існування в українській, і чому?
Я тієї ж думки. Вони взаємозамінні чи існує якась різниця у вживанні? Етимологія — «рисувати» < пол. rysować < сер.-в.-нім. rīzen, пор. «риса». «Малювати» < пол. malować < нім. malen. Можливе пояснення відсутності слово «будучи» у старих пам'ятках: у них дієслова й похідні від них частини мови вживаються переважно в минулому часі (аористі, імперфекті, перфекті). Теперішній час розповіді про справи минулих часів не властивий.
Сайт ДНР. Перевірте посилання. На території України сайт може бути заблоковано.
Справедливо. «Малювати» — зображати фарбами, «рисувати» — зображати рисами, близько до «креслити». Припускаю, ця семантична схожість пов'язана зі спільним походженням слів: пол. rysa, kreska, очевидно, є варіантами ранішої форми kryska. Слово «малевать» колись широко вживалося і в російській мові, причому в сенсі цілком нейтральному, не в примір сьогоднішньому зневажливо-насмішливому.
«Привалясь к стволу сосны…» — добрий приклад. На мою думку, це дієприкметник теперішнього часу — церковнослов'янського походження. Питома східнослов'янська форма — «привалившись», однакова у російській і українській.
Чи Ви знаєте офіційний український переклад англійського терміна double bind? Є варіанти «подвійне послання», «подвійний зв'язок», «подвійне зобов'язання».
Уточнення: «Привалясь к стволу сосны…» — добрий приклад. На мою думку, це дієприслівниктеперішнього часу. Див. також «Граматичні церковнослов'янізми в російській мові». Питома східнослов'янська форма — «привалившись», однакова у російській і українській.
Кличний відмінок також є в болгарській (окрім кличного та називного, у сучасній болгарській інших відмінків нема), польській (які сучасні правила вживання, уявляю не цілком), у грузинській. Нема його не тільки в російській, але й у словенській і словацькій мовах. Отже, про фінський субстрат питання суперечливе…
Щодо фіно-угорського походження росіян: які Вам відомі фінські слова в російській мові? А в українській? Варто створити окрему статтю, присвячену фінізмам у різних мовах. Див. також Андрій Булгаров Как русский язык стал русским, или на каком языке говорила Русь. Автор сюжету, очевидно, дуже любить українську, хоча нею не говорить. Знайшов кілька логічних помилок і одну підтасовку.
Де на Землі панують [g] або [v], не знаю. [g] — існує в англійській, французькій, польській, явно надають йому перевагу в західних областях України, а також прихильники деяких проектів українського правопису. Прийнято вважати, що в праслов'янській існував лише [g], пізніше з нього розвився [h]. У російській мові «в» не завжди передає [v] — наприкінці слів [f] (втім, у неправильній українській теж).
У праслов'янській «ґ» переходив в «дз», у давньоруській та в більшості слов'янських мов (окрім польської, старослов'янської, полабської) «дз» перейшло в «з». Українські слова з чергуванням ґ-дз, ймовірно, мають польське походження. Чому в російській нема такого чергування? Ймовірно, що форми «ногѣ, рукѣ» (замість звичайних слов'янських «нозѣ, руцѣ») мають діалектне, північне походження. Але коріння слід шукати не у фінському субстраті, а в архаїчній новгородській вимові (вона має багато спільних рис з польскою). Саме новгородським впливом можна пояснити тверду вимову «т» наприкінці форм дієслів 3-ої особи (ходит, носит, ходят, носят), при формах дієслова «быть» як «есть», «суть» (праслов. *xoditь, *nositь, *xodętь, *nosętь, *(j)estь, *sǫtь). Деякі припускають (Гляньте сюди), що новгородська мова зберегла праслов'янську вимову, яка була до другої палаталізації. Отже, у сучасній російській чергування не відбувається. Інша версія — подібні форми з'явилися за аналогією.
Взагалі питання розбіжностей у слов'янських мовах вельми цікаве, але воно заслуговує на окрему розвідку. Якщо Ви вирішите зайнятись цим самостійно, бажано пам'ятати: 1) чути різницю між «мовою» літературною, словниковою і «мовою» діалектною, простонародною і розуміти що жоден мовознавець не скаже певно, чим же діалект відрізнюється від мови; 2) не забувати про діалектний континуум східнослов'янських і західнослов'янських мов; 3) пам'ятати, що словники містять далеко не всі слова, які є в мові; 4) слова які існують в одній мові як літературні, можуть знайтися в іншій як діалектні; 5) відрізнювати питомі слова від запозичених; 6) простудіювати підручник з праслов'янської (хоча б статтю з Вікіпедії), відрізнювати її від старослов'янської (до чого призводить ця маленька неточність, потім розповім); 7) якщо Ви наважилися скласти свій «список Сводеша» (не рекомендується) для встановлення ступеня спорідненості мов, зважайте на можливість запозичень і презентовність базового словника; 8) якщо вивчаєте впливи субстрату й суперстрату на формування мови, бажано мати уявлення про мови субстрату й суперстрату; 9) мовознавством можна займатися професійно або по-аматорському, але в другому разі не варто публікувати на сайтах своїх теорій — вони можуть виявитися маргінальними (пор. теорії Вассермана, Желєзного), окрім того, що питання слов'янських мов і так досить вивчено, залишається неясним статус (як окремої) македонської, кашубської, русинської мов, а також різниця між сербською, хорватською і боснійською, але статус української мови ніхто з професійних мовознавців, здається, останнім часом не піддавав перегляду; 10) фантастика не суперечить науці, коли не видає себе за неї.
Про отруєння спиртом — сумно. У нас цього теж досить. Проявляється низький рівень життя, злиденність, пияцтво — виразки країн пострадянського простору.
Трохи. Дієприслівники теперішнього часу мають тільки недоконаний вид, а рос. привалясь має доконаний вид, тому привалясь дієприслівником теперішнього часу бути не може.
Помилки, зокрема: крилиці, набільших, населеня, згідно словнику.
4. Українська, старослов’янська (церкоанослов’янська) мови, санскрит. До такого підходжу обережно. Рос. мова має набагато більше запозичень із старослов’янської мови (хоча від Софії до Москви далі, ніж до Києва).
5. В. Кобилюх довів чи "довів" ? Деякі його статті читав, але там не докази, а гіпотези.
Ще одне слово неясного походження — «дзиґа». Можливо, чергування ґ-дз з'явилося там за аналогією. Втім, не виключаю, що в розмовному мовленні можливо чергування ґ-з.
Дві помилки Ви вказали правильно: «довели» (?), «довів» (?). Третя помилка — старослов'янську мову сплутано з праслов'янською. А щодо одруків (крилиці, набільших, населеня) — я навіть не помітив.
Що Вам відоме про «фальшивих друзів перекладача» в українській мові? Чи існують якісь розвідки?
Чи не здавалося Вам, що розходження праросійських і праукраїнських діалектів могло початися ще в праслов'янську добу, до першого пом'якшення? Пор. укр. можу — рос. могу, біжу — бегу, поможи — помоги, але укр. бігти — рос. бежать?
Слово «привалясь» справді дивне, вживається у значенні «привалившись», але очевидно, воно має церковнослов'янське походження (із закінченням -я (сь)) і це колишній дієприкметник теперішнього часу.
Цитую (рос.). Стыдно признаться, но я всегда был уверен, что любое слово, являющееся самостоятельной частью речи, имеет корень, даже если корень состоит из одной буквы. И вот на днях в одной лингвистической передаче услышал, что в слове "вынуть" корня нет вообще ([[31]]). --Микола Івкі (обговорення) 14:34, 31 жовтня 2016 (UTC)Відповісти
«Показником інфінітива є суфікс -ти (-ть)…». Варіант «-ть» — простомовний і діалектний. У російській стилістика така сама з суфіксом «-ти» («Ой не шуми ты, зеленая дубровушка, Не мѣшай, мнѣ молодцу, думу думати» — О. С. Пушкін «Дубровский»)
Які слова в російській мові, на Ваш погляд, мають фінське походження? Треба укласти список.
Зараз дуже популярні міркування, що російська мова — не слов'янська. Приклади: укр. сніданок, біл. сняданок, пол. sniadanie, рос. завтрак; укр. податок, біл. падатак, пол. podatek, рос. налог; укр. вибух, біл. выбух, пол. wybuch, рос. взрыв; укр. ранок, біл. раніца, пол. ranek, рос. утро; укр. рух, біл. рух, пол. ruch, рос. движение; укр. добре, біл. добра, пол. dobrze, рос. хорошо; укр. праця, біл. праца, пол. praca, рос. труд; укр. країна, біл. краіна, пол. kraj, рос. страна. Див. докладніше Міфи про українську мову.
Скажіть, українці (природно україномовні) вільно розуміють польську, словацьку, чеську та південнослов'янські мови? З моїх спостережень: російськомовний, що не знає інших слов'янських мов, погано розуміє українську з білоруською, трошки — болгарську, інших слов'янських майже не розуміє; російськомовний, що засвоїв українську, розуміє майже все білоруською і дещо польською, а словацькою і чеською — погано, сербською і хорватською — майже нічого. Вивчення польської дає змогу дещо розуміти чеською і словацькою, але майже не допомагає з південнослов'янськими мовами.
У слові «вынуть» кореня дійсно нема. Мав бути -j- (*выjнуть), але він не вимовляється. Пор. укр. вийняти. Наявність у російському слові у на місці українського я пов'язане з чергуванням юсів (припускаю, що *vyjьnǫti — *vyjьnęti).
Про радіодиктант. УР 1 — Українське радіо. Перший канал. Мабуть, буде також по УР 3 (Третій канал. Культура). Будуть диктувати по радіо диктант. Раніше з Москви брали участь — і успішно. Тут можна послухати і по хвильовому, і, не скрізь, по дротовому радіо. Якщо доступ є, то Ви можете слухати online чи в запису. Зразок: [[33]], біля відповідної передачі підказка "Слухати". Натиснувши, можна слухати.
Вільно не розуміють. Суржикомовні мою мову не дуже розуміють. Давно була передача білоруською — усе зрозумів (хоч одне слово було для мене нове). Письмову білоруську мову також добре розумію.
По-перше, як слово чоловічого роду може мати те значення, яке Ви йому приписуєте? По-друге, це не лайка, а евфемізм [36], і якщо воно й мало колись якесь інше/негативне значення, то тепер такого не має. По-третє, це, очевидно, тролінг з Вашого боку, як і згадка про допис на СО Боґана, де я діяв абсолютно в межах правил, і не з власної волі, а за зверненням на ВП:ЗА. Судячи зі всього цього, обмеження, встановлене для Вашого облікового запису, було недаремним.--Piramidion16:20, 17 жовтня 2016 (UTC)Відповісти
Зрозуміло, тоді вибачаюсь. Я у Фейсбуці поставив це питання й більшість мене підтримали. Можете познайомитися, якщо зареєстровані. Там дали посилання на корпус українськомовних текстів. Я його дослідив і виявив, що і в художній і в науковій літературі прийменник "при" також вживають, хоча більше "під" і дуже мало "біля". Але, якщо є багато публікацій про якусь битву, то там завжди "під", а "при" взагалі немає. Наприклад, "битва під Москвою" і від цього "били під Москвою", "стягнули війська під Москву" тощо. А якщо є поодинокі публікації про якусь битву, то я вживання "при" схильний пояснювати невдумливим перекладом з російської. І, наприклад, в гуглі навіть за цим, судячи з усього, можна визначити, чи не є текст невичитаним автоперекладом з російської. Тому що вдумливий перекладач одразу згадає приклади з підручника історії: "під Берестечком", "під Жовтими водами", а також те, що ніхто в житті не каже "при Києві", "при Львові" тощо.--Oleksandr Tahayev (обговорення) 12:46, 28 жовтня 2016 (UTC)Відповісти
Дякую, виправив. Якщо ви бачите помилки в моїх статтях, можете виправити, або казати мені. Так сталося, що я українець за походженням, але народився в Одесі де говорили російською переважливо.Грищук ЮН (обговорення) 14:37, 31 жовтня 2016 (UTC)Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому47 коментарів2 особи в обговоренні
Українські радіостанції маю змогу слухати лише через Інтернет. Якщо матиму доступ до мережі, спробую взяти участь у заході.
Про огублення (лабіалазацію) [ы] нічого не чув.
Взути і взяти — дійсно, походять від різних коренів: взути — від *jьz (*jьz-uti), взяти — від *jьmǫ (*jьz-ję-ti).
*vyjьnǫti і *vyjьnęti — мої здогадки, вони не претендують на точність.
Чи вдалось Вам знайти матеріали про причини таких дивних розбіжностей: укр. можу — рос. могу, біжу — бегу, поможи — помоги, але укр. бігти — рос. бежать? Чи не могли Ви доповнити статтю «Перша палаталізація»?
Які звуки передає українська літера «е»? Чув що принаймні два різних. Бажано навести авторитетне джерело.
Як перекладається українською росіське слово «рольставни»? Чи не «ролшторки»? Сумнівно, що «рольвіконниця» — ними зачиняють не лише вікна, але й двері.
Всього менш за два десятки фінізмів? Негусто.
Чому англійську мову відносять до західногерманських мов, незважаючи на те, що спільної лексики в неї більше з французькою?
Ці дієслова дещо дивні: бежать начебто другої відміни, але закінчення 3-ої особи множини — як у першої; хотеть — однина належить до першої відміни, множина — до другої. Припускаю, відбулося змішення форм з різних великороських говірок.
Останнім часом прийнято казати про те, що зворот «у мене є» — це росіянізм, а в російській він має фінське походження. Прибічники цієї теорії стверджують, що для індоєвропейських мов притаманне не «у мене є», а «я маю». Все так, але… Давно спостеріг, що дієслово «бути» (зокрема, його особові форми єсьм, єси, єсть, єсьмо, єсте, суть) у всіх давніх індоєвропейських мовах (та й в деяких сучасних — французькій, наприклад) звучать і пишуться дуже схоже. Звідси можна зробити висновок, що дієслово «бути» має дуже давнє, індоєвропейське походження. Навпроти, дієслово «мати» у різних групах індоєвропейської родини походить від різних коренів: у слов'янських — *jęti («брати»), у германських — від дієслова зі схожим значенням — пор. англ. have, нім. habe, споріднених з лат. capio («беру») і слов. хапаю. Все це вказує на досить пізнє походження дієслів зі значенням «мати». Припускаю, що в праіндоєвропейській мові цього дієслова взагалі не було, а ідею посідання виражали за допомогою дієслова «бути». На це вказують і рівноправні форми у класичній латині: habeo domum і domus mihi est. От вам і фінізм…
Увечері щодо бігти, пекти заглянув у книжки і в одному місці помітив згадку про І дієвідміну.
Хоч пекуть, хоч печуть, то I дієвідміна. А коли біжить і бігуть або біжать, то ні.
Бігти — єдине дієслово ряду -гти, -кти, яке належить до II дієвідміни. Багато років знаю про деякі особливості північноросійських говірок (вплив Новгородської республіки). --Микола Івкі (обговорення) 12:39, 16 листопада 2016 (UTC): Натрапляв на думку, що новгородські говірки могли стати окремою мовою, але ж Москва загарбала Новгород (про це, зокрема: Радищев О М «Подорож із Петербурга до Москви»). --Микола Івкі (обговорення) 12:48, 16 листопада 2016 (UTC): Уточнення. Коли написав, що бігти — єдине дієслово, то мав на увазі також дієслова вибігти, забігти тощо.Відповісти
Українці борщ (суп) насипають, а росіяни — наливають. Тобто укр. борщ (суп) густий, а рос. — рідкий…
2) Очевидно, так. Розвиток окремих мов визначається не тільки лінгвістичними законами, але й законами держав.
3) сыпать — у 3-й особі множини «сыплют». Втім, у діалектах — «сыпят», «сыплят».
4) «Сипати-наливати». Можливо, так. Але слід мати на увазі й зсув семантики цих дієслів.
5) Спробуйте розібратися з термінами «клуня», «стодола», «пелевня», «осить». Це синоніми або є відмінності?
6) Подумайте над цікавою україно-польською невідповідністю: мовчання-milczenie, вовк-wilk, але мова-mowa.
7) Правопис іншомовних власних назв: білоруський гурт «Верасы». «Вєраси» чи «Вераси»? Назва гурту утворена від ботанічної, яка звучить майже однаково в обох мовах.
Зі стодолою, клунею, пелевнею розібрався (див. «Стодола (будівля)»). Ви спробуйте перекласти рос. Утка (морський термін). Тимчасово переклав як «Качка» — Грінченко згадує і технічне значення слова.
Чи натрапляли Ви на слово «рольвіконниці»? «Ролети» — це з польської.
Чи є слово «просторіччя» росіянізмом (рос. просторечие). А як же слова «просторікуватий», «недорікуватий»?
Певно, правильніше «змішання» (від недоконаного виду — «змішування»). Російське «смешение» — від смешивать і смешать — віддієслівні іменники, здається, мають у рос. мові тільки одну форму, спільну для обох видів.
Якщо я дам Вам пробний варіант плану нарису з української мови, Ви будете його читати?
Інформації щодо наявності на Смоленщині річки з назвою «Тясмин» не виявив. У списку на сайті впізнав багато знайомих — з Московської області.
Щодо парадигми утворення віддієслівних іменників — дуже докладно й ґрунтовно. Смешение — очевидно від смесить.
Які ознаки мають лат. / грец. -is, -us, -um ? Що Ви мали на увазі? Варіанти адаптації слів з цими закінченнями при запозиченні до слов'янських мов або їхні етимологічні відповідники в українській мові?
В українській мові є слова жолудок (желудок), звізда (дзвізда), чоловік (у сенсі «людина»), жона, видіти, слишка («чутка»), оболок («блакить»), родительський, глупий, отець, язик (у сенсі «мова»). Рівно як у російській є слова снедать (снѣдать), подать, выбухнуть («одним разом викинути»), рань, рушить («руйнувати»), добрый (у сенсі «хороший»), край (у сенсі «країна», «земля»). Нема тільки *праца, але це не питомо українське слово, а запозичення з західнослов'янських мов. Щодо рух-движение: в українській є слово двигтіння.
Не знаю. Але справедливості заради скажу, що тоталітаристичні тенденції починають спостерігатися у багатьох країнах. Постмодернізм — це взагалі недобра річ.
Мене цікавить тема суржику. На мій погляд, «суржик» — дуже неточний термін, sensu lato — суміш української з російською. Суржик sensu stricto — збірна назва говірок вторинного утворення на територіях Новоросії і, можливо, Слобожанщини. Також «суржиком» у побуті називають ненормативне українське мовлення — з елементами російської мови. Неправомірно вживання терміна щодо східноукраїнських говірок, близьких за лексикою до західних і південних діалектів російської мови. Ці говори (Полтавська, Київська тощо) є говірками первинного утворення (їхні відмінності сформувалися ще в давньоруський, а може праслов'янський період). Близькість їх до російської являє собою не наслідок впливу російської, змішання мов, а неминучого діалектного континууму.
Слово «може» від *mogę — згідно з першою палаталізацією (чи внаслідок аналогії з «можеш»)?
Від якого нецензурного російського слова утворене те слово? Не знаю російських лайливих слів на «и».
Чому Даль записав у свому словнику багато виключно українських слів? Чи існував за його часів термін «украинский язык»?
Якання властиво не більшості акаючих говорів російської мови, а тільки західним, близьким до північно-східних українських. До них, зокрема, відносять і смоленські.
Що Ви мала на увазі під «На Запоріжчині на вербі ростуть груші…»?
Які дієприслівники є від рос. дієслів на -чь? У російській мові дієприслівники можуть утворюватися не від усіх дієслів (форми *поя, *пиша порушують норми російської мови).
Сполучення типу -гы-, -кы- чи -хы первісно були звичайними для всіх слов'янських мов, оскільки сполучення цих приголосних з голосними переднього ряду спричинювали їхнє пом'якшення і перехід в «ж», «ч», «с». У 13 ст. такі сполучення стали можливими, тому у пам'ятках спостерігають заміну ы на и. Літера «ы» може зберігатися у тюркських запозиченнях, які передаються в українській через «и».
Моя думка про непристойну лайку: самі по собі слова не можуть бути лайливими, адже можна вилаятися цілком літературними словами «хрін», російським словом, що означає «млинець», «мати», та ін. Навіть посилання «в баню» вживається дуже широко, проте, є дуже брудною лайкою. Згадав, що в росіян і білорусів лазня вважалася обиталищем всілякої нечисті. Лайка — це, насамперед, інтонація і намір образити, шокувати, принизити. Все життя я прожив серед росіян, знаю — у нас матюкаються скрізь. Але слід відрізняти вживання табуйованої лексики від власне матюкання, це не те ж саме.
З «Казками про дракона Путіняка та маленьких українців» побіжно ознайомився. Низький рівень. Не для дорослих. Я міг написати про українофобію дотепніше («Сказка про великого и могучего Языка и наглую байстрючку Мову», "Из «Катехизиса Новоросса»: «Что такое „мова“?» — «Это секретный язык австро-венгров, созданный для непонимания русского»." тощо). Правда, я не знаю, чи зрозуміють їх українці — тут річ не в тім, що репліки персонажів написано в них російською, а радше в тім, що багато людей не розуміють тонкого гумору, натяків і пародії.
Що Вам відоме про протетичне «и» у російській мові?
Протетичні і (рос. и), а є в смоленських говорах, які близькі до північно-східних білоруських говорів (колишній полоцько-смоленський діалект). За інші рос. говори — не знаю. Див. [[58]]. --Микола Івкі (обговорення) 13:12, 19 грудня 2016 (UTC)Відповісти
Микола Івкі вітаю та дякую інформацію. Проте не розумію за що ж це вас так, ніколи не помічав за вами тих дій, за які можуть бути подібні наслідки? Бо є люди які масово некомпромісно перейменовують статті(1), хазяйнують на адмінсторінках без наданння статусу (2), чи масово номінують статті(3), та на численні звернення різних користувачів - жодної реакції адмінкорпусу...--Yasnodark (обговорення) 13:07, 27 листопада 2016 (UTC)Відповісти
Piramidion'е - дуже дивна репліка, не очікував від вас такої вільної трактовки правил. Не в курсі нових прецендентів, проте добре пам'ятаю, як означений адмін написав Леоніду Панасюку, "нічого, якщо я вас буду називати ганд-ом". Жодних наслідків не було, на відміну від блокування опонента. Не вважаю це припустимою поведінкою на службових сторінках енциклопедії, тим більше для адмінів.--Yasnodark (обговорення) 14:29, 28 листопада 2016 (UTC)Відповісти
Наскільки пам'ятаю, NickK так висловився, бо Леонід Панасюк чи то сам вжив якесь таке образливе слово, чи то захищав когось, хто його вжив. Якщо по-іншому людині не пояснити хибність таких висловлень, треба змусити її відчути себе на місті того, до кого була звернена така образа. У цьому контексті фраза "нічого, якщо я вас буду називати ганд-ом", по суті, означає "відчуйте себе на місці того, до кого була звернена така образа". Слово "ср**" я не вважаю аж таким нецензурним, як про це говорить Микола Івкі. Він узагалі слово "бл**" вважає нецензурщиною. --Piramidion18:24, 28 листопада 2016 (UTC)Відповісти
Piramidion'е. Уявіть, що Вас запросили на Українське радіо. Чи можете сказати на всю Україну ті непристойні (нецензурні) слова ср** або бл** ?
Я не можу такого сказати.
Хочете сказати, що ця багаторазова непристойна нічого не порушує ? А читайте уважно ВП:Е. Там є слова "Будьте ввічливі". Непристойна лексика, навіть одноразова,— хіба це ввічливо, хіба це пристойно ?? Тобто NickK багато разів порушив ВП:Е.
Що потрібно зробити за такі багаторазові порушення ? Заблокувати ?!
Що потрібно зробити на початку теми "Агітація 208 користувачів на ВП:ЗППП" у ВП:К-А ? Додати шаблон про непристойну лексику ?!
Цей шаблон є, зокрема, на початку статті "Ненормативна лексика".
Чому цей шаблон туди не додав NickK ?
Чому цей шаблон на свою основну сторінку не додала Helixitta ?
Чому я, виявивши і повідомивши про непристойну лексику на основній сторінці Helixitta, покараний, та ще й довічно ?
Можу, але якщо дотримуватись справді високих норм етикету (про які у Вікіпедії, на жаль, даремно й мріяти), то "ср**" із додатком "вибачте за слово". Проте це слово не є нецензурним (принаймні не аж настільки, щоб його не можна було вжити в прямому ефірі), і цензура як така в українській Вікіпедії відсутня. Приклад — обговорення різних нецензурних слів у кнайпі Вікіпедія:Кнайпа_(різне)/Архів_23#Анатомія і лінгвістика, або отут, де користувач поставив запитання, і його взагалі попросили вжити одне справді нецензурне слово, лише щоб зрозуміти, про що йдеться. Про слово "бл**" узагалі мовчу.--Piramidion17:34, 29 листопада 2016 (UTC)Відповісти
Вітаю. ред. № 18957542 — очевидні порушення існуючих норм української Вікіпедії. Будь-який евфемізм не є непристойним словом. Евфемізм (те ж "блін") засмічує мову, але не є непристойним, тому Ваші звинувачення хибні. Розумію, Вам нелегко це збагнути. Спробуйте спочатку сприйняти, запам'ятати. Видалене у ред. № 17924054 — як на мене, смішно та недоладно, ВП:НДА, але Максим вирішив, що це образа. — Юрій Дзядик(о•в)21:15, 13 грудня 2016 (UTC).Відповісти
Можна сказати, що бл** — евфемізм (пом'якшений вираз) до лайки бл**ь, пом'якшена лайка. Але пом'якшена лайка — також лайка. І бл**, і бл**ь — російський мат (рос. русский мат, [[61]], [[62]]). Словник "Русский мат" створено без мене, тому я тут нічого не придумав. Пор.: неправда — евфемізм до слова брехня. І неправда, і брехня — не лайка. Спробуйте слова "Будь-який евфемізм не є непристойним словом" підтвердити джерелами. --Микола Івкі (обговорення) 11:45, 14 грудня 2016 (UTC)Відповісти
Цитую: "я думаю всі знають що, під словом бл** мається на увазі нецензурну лайку вказує на ступінь розбещеності жінки. Хоч це лайка і не є словом ( слово про яке ви подумали) все одно залишається образою" ([[63]]). --Микола Івкі (обговорення) 12:29, 14 грудня 2016 (UTC)Відповісти
За Вашою логікою "благонамеренный", "генерал", "гитара", "генератор" — теж матюки, лише тому, що вони є в тому словнику. Інакше кажучи, з Вашою логікою очевидно щось не так. І твердження "будь-який евфемізм не є непристойним словом" не потребує підтвердження джерелами, бо це випливає з самого визначення поняття "евфемізм", яке Ви з якихось причин не зрозуміли. Евфемізм — на те й евфемізм, щоб ним заміняти небажані слова прийнятними. І не змінюйте дописів інших користувачів, бо з Вашими зірочками замість літер виглядає, що ми тут справді матюкалися.--Piramidion22:07, 15 грудня 2016 (UTC)Відповісти
Piramidion'е. Прочитав — і пригадав: (рос.) каждый думает в меру своей испорченности (кожен думає в міру своєї зіпсованості). Як би там не було, але ця сторінка — моя СО. Якщо зірочки не влаштовують, тоді ще якось самі виправте. Інакше буду змушений вилучити ті дописи повністю. На цю мить іншого виходу не знаю. --Микола Івкі (обговорення) 12:38, 16 грудня 2016 (UTC)Відповісти
Логіка не моя, а автора чи авторів тих рос. словників. Чому слово бл** присутнє в тому словнику ?
Доки те слово є в таких словниках, доти те слово в моїх очах рос. мат (маю на увазі не страву).
Росіяни вміють звичайні слова перевертати догори ногами. Це стосується не тільки слів бл** і тих, що Ви відшукали. Пор., наприклад, укр. уродливий і рос. уродливый, хищение і восхищение, лесть і прелесть. --Микола Івкі (обговорення) 12:38, 16 грудня 2016 (UTC)Відповісти
Пане Миколо! У Вікіпедії немає жодного учасника, хто поділяє Ваші звинувачення. Повторюю ще раз. "Ваші звинувачення хибні. Розумію, Вам нелегко це збагнути. Спробуйте спочатку сприйняти, запам'ятати". Я сподівався підтримати Вас щодо зняття обмежень. На жаль, Ви продовжуєте своє, наче не чуєте. — Юрій Дзядик(о•в)21:28, 16 грудня 2016 (UTC).Відповісти
Усе, що я бажаю — це підтримати Вас щодо зняття обмежень, оскільки з приємністю пам'ятаю співпрацю з Вами. Для цього запитав Вас про обставини обмежень. Зробив висновки, пояснив Вам їх (див. вище). Ось і усе. Якщо хочете, переконуйте — не хочу, це невдячна справа. Якщо зараз не хочете, то і не чуєте ні мої, ні Piramidion-а докладні пояснення, більш того, вчуваєте щось негарне (ультиматум). То Ваш вибір. Коли почуєте спільноту, скажете. Чекатиму. На все добре, — Юрій Дзядик(о•в)14:22, 19 грудня 2016 (UTC).Відповісти
Найсвіжіший коментар: 8 років тому38 коментарів2 особи в обговоренні
Миколо, Ви поставили мені забагато питань, не встиг відповісти.
Які фінські, угорські, тюркські, монгольські мови мають кличний відмінок ??
Я погано розуміюсь у цих мовах. Знаю точно, що в татарській мові його нема.
Є різні слова пряник і праник, дитячі тато і папа.
Не зовсім зрозуміле питання. «пряник» і «праник» розрізнюються м'якістю приголосних. «Тато» і «папа» — це взагалі, не фонетичні, а семантичні відмінності. Ці слова з дитячого мовлення: «тато» — «батько», «папа» — «хліб». У російській мові галліцизм papa витіснив питомо російське тятя. Слово «папа» у релігійному сенсі — грецького походження.
Сайт, на який Ви дали посилання, у мене блокує брандмауер. Чи не могли б Ви коротко переказати зміст?
Про протетичне «і» глянув (з иншого приладу). Очевидно, російській мові воно не властиве, наведені діалекти близькі до українських. Російських лайок на «и» не чув. Отже, народна назва Вероніки струмкової може бути українським утворенням (з протетичними і, и), і надалі запозичена до російської. ЕСУМ не каже, що це русизм.
Про «10 фактів» поки нічого сказати не можу. Якщо хочете, надійшлю листом.
Щодо «Другої палаталізації»: у Шевельова вичитав чимало цікавих фактів про це явище в укр. діалектах. Схоже, форми «квіт» і «цвіт» є питомо українськими, отже нормативними.
Укр. і- може виникати і зникати. Перед б / п + голосна наче і- не виникає. Навпаки, у цих випадках може зникати. Можливо, тут пропущений (зник) якийсь приголосний ?
Можете й листом. Одна знайома питає, скільки тепер у Росії коштує хлібина пшенична, також борошно пшеничне (може, у вигдяді сорт і ціна, руб / кг).
Щоб міг зникнути звук — сумнівно. Пор. укр. иржище («житня стерня») — праслов. *rъžь. Очевидно, протетичні звуки виникають для зручності вимови — у цьому випадку після занепаду редукованих (*rъžistje?). Навіть якщо у народній назві Вероніки струмкової річ зовсім не в протетичному звуку, а в народній етимології, все рівно російська лексика не містить співзвучних слів для перетлумачення.
«Історія української фонології». Читав, щоправда, у БУЛ (дуже товстий том). Сумніви — у «псевдополонізмах» (і псевдоросіянізмах втім, теж).
Не зовсім зрозумілий вислів: «Нехай росіяни спростують ці 10 фактів». Це твердження чи таки питання? Спростувати більшість публіцистичних тверджень не трудно, оскільки вони поза межами науки. Для початку тільки дві помилки: 1) плем'я мокша ніколи не мешкало на території Московської області (там жило плем'я меря), а етимологія слова «Москва» досі не з'ясована — воно може мати балтійське, фінське і навіть слов'янське походження (*mozgъ). 2) походження слова «Кремль» теж неясне, тюркська етимологія є лише одною з версій (на мій погляд, непереконлива). Я подобаю версію слов'янського походження (пор. укр. окремий, відокремлювати) — тобто, «відокремлене місце». Зауважу, що кремлі були не тільки в Москві й Казані, але й у Новгороді, Смоленську. А у Володимирі-на-Клязьмі цитадель називалася не Кремль, а «Дѣтинецъ».
За бажання зроблю пояснення й решти пунктів.
Читаючи подібні публікації, у мене виникають суперечливі почуття. З одного боку, мені прикро, що панує така злість. З другого — це надає можливість проводити аналіз помилок на матеріалі публіцистичних видань. Зараз Ви не можете належним чином брати участь у редагуванні Вікіпедії (можливо, через брак часу, а може проти Вас застосовано якесь обмеження). Проте, Ви могли б написати статтю на іншому ресурсі — наприклад, присвячену російським міфам про Україну.
Ще про вероніку. Підстав для приставного (протетичного) і не виявив.
Початкове і може зникати: Іполит > Полит, Іпат > Патусь; Ігнат > Гнат, Іларіон > Ларіон, Ісак > Сакій. Звертаю увагу, що б — дзвінкий п. Пор. голка, гра і рос. иголка, игра.
Є рослина медунка, також -унка. Є слова вулиця, гулиця, юлиця, рос. улица.
Є слова индик, індик, їндик, гиндик, гіндик; Илько, Ілько, Їлько, Гилько, Гілько, також Лілько, гикавка.
Омонімія, тільки, мабуть, не місцева.
Якщо виводити назву Москва від слов'янських слів, то *mosk- ?! Нижній Новгород також має кремль. Слово кремль наче слов'янське, пор. рос. кроме, кромка.
Ось що вичитав в Італійській Вікіпедії про походження слова trifora (від лат. triforium): L'etimologia del termine è sconosciuta, ma probabilmente deriva dal termine thoroughfarum, che veniva usato per indicare il passaggio da un'estremità all'altra dell'edificio. L'etimologia dal latino tres («tre») e foris («porta», «entrata»), risulta meno accreditata. Певно, до хибних етимологій схильні не тільки росіяни (всупереч тому, що пише Mykola Swarnyk), але й жителі всієї планети.
Що Ви мали на увазі під омонімією? Які це слова?
Щоб виявити ступінь спорідненості мов, проводять дослідження по трьох напрямках: лексика за списком Сводеша, граматичні форми, фонетика. Може, є щось іще?
Що Ви маєте на увазі? Невже збіг ненаголошених «е» і «и»? Сумнівно — вимова російського слова йотована, а щоб «є» перейшло в «і», це очевидно неможливе. На мій погляд, звичайна протеза.
Має бути корисним і переклад італійської цитати: «Етимологія терміна неясна, але здогадно походить від thoroughfarum, слова, яке колись вживалося щодо пройми у верхній частині будівлі. Виведення від лат. tres („три“) і foris („двері“, „вхід“) менш переконлива».
Мій погляд: у тій назві початковий і- — протетичний. Ваш погляд — також. Але ж протеза і- буває перед групою приголосних. Що тепер біля -б- відсутнє ?..
Пречудово. Думаю, тепер Ви можете зробити необхідні роз'яснення у статті «Вероніка струмкова». Але залишається неясним походження латинської назви — якщо воно має германську етимологію, звідки там взялося протетичне «і»?
У слова «изба» кілька етимологічних версій. У польському Вікісловнику, наприклад, написане, що від праслов. *istъba < прагерм. stuba. Що це росіянізм у польській мові, там не зазначено.
Майже цитую: англ. mansion — 1. великий особняк, великий будинок; палац 2. pl багатоквартирний будинок (у назвах) 3. поет. житло, обитель. Наслідок — «особняк» ?!
Правильно. На жаль, зараз часто плутають. Втім, у російській мові збереглися архаїчні форми по грибы, по воду. Прийменники *po і *za, дуже близькі за значенням (очевидно, первісне значення — «після», «за межею»), пор. також «поза». До речі, «Кнага» мала б називатися «Качка (морська справа»), але я вирішив залишити як є, оскільки це термін часто неправильно вживають у сенсі «хитавиця».
Яке закінчення родового відмінка мвє бути у назві журналів?
З подивом вичитав, що плигання через Купальське багаття є виключно українським звичаєм. Прочитав у джерелі 1880 року видання (коли українців вважали субетносом росіян). Зараз про це чомусь не пишуть.
До речі, термін «росіяни» у 19 ст. значив зовсім не те, що у сучасній українській і російській мовах. Близький до терміна «східні слов'яни», але до «росіян» включали також ослов'янені фінські народи. Росіян звали зазвичай «великоросами».
«Бежин луг» має бути від «Бежа», але можливо також від «Бежь», «Беж»? «Мушиный» — від «муха» (мало бути «муший»). «Гайдаматчина» зустрічаю уперше. Може адаптація укр. «гайдамаччина» (з твердим «ч»)?
У болгарській мові, очевидно, праслов'янського походження, у французькій і в іспанській — запозичення з російської (як екзотизм).
Я мав на увазі найменування журналів. Чи вони не відмінюються?
Це сайти новин, там нема про закінчення відмінків… Втім, я залишив назву мовою оригіналу.
До речі, приклади подвійних стандартів у Росії: операції з ліквідації чеченських бойовиків звали «спецопераціями», а операцію з ліквідації одного з лідерів донбасських сепаратистів — «терактом».
Миколо, це скидається на «кабінетну» етимологію. estuba < extuba < ex-tuba ? Тобто, «з труби»? Нагадує «видра» з «ви-драти» (а не з праслов. *v-ydra < праіндоєвроп. *udra). Я відшукав тільки одне значення extuba — французький аорист третьої особи однини від дієслова extuber — «екстубувати», «виводити трубку з органа».
Щодо граматики — не знаю. Тільки фонетика (акання). Закінчення -ат, -ет, -ут, -ют — мають північне походження.
Очевидно, словники мають на увазі чоловіка, а не журнал. Якщо слово «журнал» має у родовому відмінку закінчення «у», відповідно, назви журналів теж мають писатися з «у», «ю».
Ви можете зробити доповнення у статті Зеленопіль — про єврейську колонію Мадлер. Досить кілька рядків.
У польській та чеській мовах наголос пов'язаний з фонетичними особливостями мов і не обов'язково має бути етимологічним.
Знайшов слово *extupa — з народної латини. Пов'язане з дієсловом ex- + *tupāre, основа якого має грецьке походження — від τύφω — «курю», «димлю». Від нього, утворене, з одною з версій, фр. étuve — «водяна баня», «автоклав», як застаріле — «публічна лазня».
Очевидно, звук [ɨ] — так «и» читається після твердих приголосних. Пзначається литерою «ы» (у деяких випадках — «и»). На відміну від російської мови, в українській [ɪ] та [і] є самостійними фонемами, їхня відмінність у вимові не пов'язана з м'якістю попередніх приголосних.
[ґалав'а] ([ґълав'а]?), [перійті'] ([перійті']?), [кіт], [быт] (тобто [bɨt]), [рукє'], [ткьот]. Зі словом «быт» не зовсім ясно, як передати «ы»: цей склад — сполучення твердого «б» з голосною «і».
Здається, існує гіперкорекційне окання — у деяких діалектах. Шевельов наводив приклади для північно-східних говірок.
Я залишив свій голос. Поки три, а там мають перейменувати.
Чи правильно ми передаємо російське прізвище Смехов як «Смехов»?
Дякую за сторінку «Укання». Це Ваша перша стаття, сподіваюся, що Ви не зупинитеся на цьому.
Бібліотека Української Літератури конає. Очікований час закриття — кінець лютого, книжки мають вивезти до 20 числа. На те, що ми можемо отримати літературу за новою адресою (у Бібліотеці іншомовної літератури) ніякої гарантії нема.
Щодо україномовних вставок — згода. Але ж Ви мовчите щодо слова застаріле. Також та назва рідкісна. Тому нема чого створювати сторінку-перенаправлення. Чому Ви створили таке перенаправлення саме на ї-, а не на и- чи і- ?.. Може, треба обговорити поняття застарілий і рідкісний ? Наприклад, Ольга (княгиня) мала ім'я Вольга. Але сторінки-перенаправлення Вольга нема. --Микола Івкі (обговорення) 13:01, 3 січня 2017 (UTC)Відповісти
Вам вже пояснювали в номінації на видалення, що самого існування назви достатньо для перенаправлення. Маловживаність та архаїчність лише не дозволяють ставити її основною.--ЮеАртеміс (обговорення) 13:48, 4 січня 2017 (UTC)Відповісти
Мої два останні дописи були там після дописів різних дописувачів. А два останні дописи UeArtemis'а були там тільки після моїх. У сусідній темі про вероніку UeArtemis не заперечив моїх слів про те, що першоджерело ЗЮЗО застаріле. Тому його другий допис — війна редагувань.
Не розумію, як джерело про НАРОДНІ назви може бути застарілим? Вони всі застарілі в певному сенсі. Як на мене, то застарілою може бути лише наукова назва. Вважаю, що викидати назву з джерелом Ви права не мали. Компромісом було б перелічити усі 3 варіанти початкового голосного. Чому я оригінально був проти такого рішення - я пояснював в іншому місці (суто правописні міркування).--ЮеАртеміс (обговорення) 13:44, 4 січня 2017 (UTC)Відповісти
Три з мінусом. Помітив помилку: «Складається враження, що основним слов'янізатором була церква, котра використовувала в богослужінні церковнослов'янську мову. Тому не дивно, що в російській мові так багато церковнослов'янізмів і вона в певному сенсі є ближчою до південнослов'янських мов (болгарської, сербської), ніж до сусідніх східнослов'янських (української, білоруської)». Масова поява церковнослов'янізмів у російській мові належить до 18 — початку 19 ст. Очевидно, вони походять не з народної мови великоросів, а з «високого штилю» російської мови, що базувався переважно не церковнослов'янській лексиці. Судячи з лексичних і граматичних даних, найближчими мовами до російської є українська та білоруська, на третьому місці — польська. Схожість з болгарською проявляється тільки у деяких шарах лексики, переважно у пізніших термінах, що є за походженням церковнослов'янізмами. Граматика російської мови зовсім не південослов'янська (куди пропали праслов'янські минулі часи?), єдина спільна ознака — широке вживання дієприкметників на -ащ, -ющ, -я (вони мають південнослов'янське походження). Втім, вживання дієприметників замість дієслівних зворотів є звичайним і в польській мові, очевидно це загальнослов'янське явище, зараз нехарактерне для української мови (див. І. Огієнко «Історія української літературної мови»). Друга неточність: «Слов'янська, фактично руська (українська) мова звучала при дворах руських князів, які підкорили собі цю територію.» 1000 років тому українська була зовсім іншою (пор. мій жарт про мову Пушкіна і Достоєвського в Київській Русі).
До речі, про фінів. Чи російський Ілля Муромець? Може, будуть якісь побажання щодо змісту.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому14 коментарів4 особи в обговоренні
Слов'янське друге пом'якшення.
Українці зберігають друге пом'якшення, зокрема чергування г — з, к — ц, х — с (нога — нозі, рука — руці, лелека — лелеці, муха — мусі, стріха — стрісі; луг — у лузі, бік — у боці, око — в оці, рух — у русі, вухо — у вусі).
Є також чергування ґ — дз (дзиґа — дзидзі, лелеґа — леледзі).
Друге пом'якшення було перед і < ѣ (ять) не тільки наприкінці слова.
Наприклад, пор. ціна і лит. kaina "ціна".
У слові ціна було друге пом'якшення к — ц.
Для росіян "ніжне" друге пом'якшення чуже.
Це означає, що зокрема, рос. цена — слово запозичене.
Якби росіяни мали переважно слов'янське походження, то вони зберегли б слов'янське друге пом'якшення і писали б, наприклад, *нозе, *руце, *мусе.
У словах слов'янського походження нога, рука, муха тощо росіяни пишуть не по-слов'янськи: ноге, руке, мухе.
Українська мова має кличний відмінок (брате, сестро, друже, козаче, пастуше).
Для росіян кличний відмінок чужий (Боже, Господи — майже нічого).
У часи Союзу панував не вислів "кличний відмінок", а вислів "клична форма".
Раніш у серці Росії жили фінські племена меря, мурома тощо. Археологічні і лінгвістичні дані свідчать, що на фінські землі була міграція слов'янських і балтійських племен з України, Білорусі, Польщі, Литви, Латвії (Півторак Г. П. Діалектна ситуація в Київській Русі // Мовознавство. — 1993. — № 2. — С. 9 — 13).
Українська, білоруська, польська, також литовська і латиська мови кличний відмінок зберегли, а російська — ні. Фінські мови кличного відмінка не мають.
Росіяни — переважно нащадки суміші фінських, слов'янських, балтійських племен. Фінські племена часто запозичали мову слов'ян, але не подужали засвоїти кличний відмінок, який для слов'янських і балтійських племен був рідний, а для фінських — чужий.
Кличного відмінка росіяни не мають через те, що переселенців (слов'янських і балтійських племен разом) було менше, ніж місцевих (фінських племен).
Друга особа однини наказового способу раніше мала "ніжне" закінчення -и (-і).
Далі -и > -и / -ь / -й / -0.
Перед -и було слов'янське пом'якшення г > ж, к > ч (бігти — біжи, пекти — печи, лягти — ляж < ляжь < ляжи).
Раніше шиплячі ж, ч були м'які.
Пор. рос. беги, пеки, ляг < лягъ.
Рос. -ги- < -гы-, -ки- < -кы-.
Раніше друга особа однини наказового способу "грубих" закінчень -ы, -ъ не мала.
Якби росіяни мали переважно слов'янське походження, то вони зберегли б слов'янське пом'якшення г > ж, к > ч і писали б, наприклад, *бежи, *печи, *ляжь.
У словах слов'янського походження бежать, печь, лечь тощо росіяни пишуть не по-слов'янськи: беги, пеки, ляг.
Питання зі зникненням кличного відмінка у російській мові складне. Відомо, що не тільки російська мова його втратила, але й словенська, у словацькій мові він використовується лише у деяких сталих зворотах. До речі, припущення за «основного слов'янізатора» церкви ставить під сумнів таких шлях зникнення кличного відмінка: адже у церковному мовленні він трапляється дуже часто.
Прошу звернути увагу на відмінність у фонетиці та інтонації. Можливо, збереження кличного відмінка в українській мові пов'язане з інтонацією, може бути, з реліктовим музичним наголосом. Мені чомусь нагадує музичний наголос вимова прикінцевого «о» у словах «подруго», «сестро» тощо.
TimeWaitsForNobody Це генетичні дані не по українцях та росіянах, а по мешканцях України та РФ, що робили генетичне дослідження. По мешканцях Донбасу - ми бачили як вони - етнічні росіяни (яких там велика доля) - люблять подорожувати - 90 відсотків не виїзжали жодного разу за межі своєї області. Генетичні дослідження робляться переважно при отриманні документів для виїзду за кордон, саме документи емігрантів найчастіше і формують наведені вами дані та біда в тому, що корінні фінно-угри сидять по своїх весях та дєрєвнях, а виїздять у світ генетичні та етнічні українці, пам`ятають вони про своє коріння чи ні. Інший хід отримання даних зацікавлення своїм корінням - та повірте корінним росіянам переважно пофіг на цей аспект свого життя на відміну від генетичних українців, у яких пошук свого коріння крові у крові.
Навіть орієнтуючись на дані 10 ревізії населення 1858 року та виходячи з темпів подальших міграцій українців за цим переписом до Росії, громадянами РФ етнічно та генетично (де-факто, а не за відчуттям та офіційним самоупізнанням) є не менше 25 мільйонів, на перепис 1926 року - не менше 22 млн. українців. Орієнтуючись на більш ранні переписи - ще більше. Слід також зазначити, що майже третину інших - "споконвічних" росіян складають нащадки вихідців з Орловської губернії, що заселялася попередньо переважно з Лівобережної України.
Знаменитий археолог свого часу Уваров з колегами, що вперше досліджував більше 100 курганів центральних районів Європейської частини сучасної РФ не знайшов жодної київської монети у жодному з них і лише кілька візантійських, натомість купу німецьких, азійських та інших монет. Усі курган мали фінський тип побудови, і жоден не мав спільних рис з курганами українських степів, лісостепу та Полісся.
(рос.)А. С. Уваров «Меряне и их быт по курганным раскопкам»
(рос.)А. С. Уваров «Исследования древностей Южной России и берегов Черного моря» (1 — 2, 1851–1856).
Так звані південні росіяни - це ніякі не росіяни, ще 1931 році вони називали себе виключно українцями у переписах - поки їм не показали під час Голодомору 1932-1933 В Україні, на Кубані, Ставропіллі, Слобожанщині, Поволжі, Донщині, Південному Казахстані, що бути українцями вельми небезпечно. У розкритих щойно архівах США є ретельні свідчення очевидців-розвідників, що до 1944 українцем бути було вкрай небезпечно, а до 1959 року русифікація та репресії зробили свою справу і змінило самоусвідомлення громадян - колишніх українців.
Приклад "В Ростовской области в 1795 г. украинцев (точніше україномовних жителів) было 31,3%, в 1897 г. - 28,1, а в 1926 г. - 53% (по языку - 32,7%)".
[Клацніть щоб розгорнути коментар/цитату надану Yasnodark]
"Последующая за 1926 г. перепись 1939 г. зарегистрировала здесь лишь 346 тыс. украинцев. Их удельный вес за 13 лет снизился с 33,9 до 3,3% общего числа жителей. Абсолютное же число уменьшилось в это время с 3,1 млн до 0,3 млн человек.
В Краснодарском крае доля украинцев среди жителей упала с 41,1 до 4,7%, в Ставропольском - с 27,3 до 2,3, в Ростовской области - с 53 до 3,8, в Калмыкии - с 10,3 до 0,5, в Кабардино-Балкарии - с 8,4 до 3,1%". Це при тому, що Скрипник та колеги називали результати перепису 1926 року сфальсифікованими у бік росіян.
"Представляется сомнительным, чтобы более чем трехмилли
онное украинское население, компактно проживающее на об
ширной территории, могло изменить свое этническое самосозна
ние естественным путем за столь непродолжительный период
времени. Как правило, процессы этнической ассимиляции про
должаются до полного завершения столетия. Об этом, как сказа
но выше, свидетельствует, например, полонизация украинского
населения западной (вошедшей в состав Польши) части восточ
ной Галиции, где в ХѴПІ в. - 30-е годы XX в. (а, в сущности, с
XIV в.) доля украинцев сократилась за счет их ассимиляции поля
ками, но постепенно и весьма умеренными темпами. И еще долго
бы продолжался этот процесс, если бы украинцы отсюда не были
депортированы в 40-е годы XX в.
Бесспорно, процессы ассимиляции украинцев русскими на Се
верном Кавказе и в российской части Новороссии шли весьма ин
тенсивно. Этому в немалой степени способствовало совместное
заселение многими этносами Российской империи этого региона,
а также совместное проживание в одних и тех же поселениях. Об
интенсивности этнических процессов свидетельствовали резуль
таты переписи 1926 г., показавшие, что только 19% населения ре
гиона сохранило здесь свой украинский язык.
И все же этническая ассимиляция здесь была искусственно ус
корена рядом мероприятий властей (закрытие украинских школ,
функционирование в официальных учреждениях только русского
языка и Т.Д.). Табл. 68 (Прил.) показывает уровень падения доли
украинцев во многих районах Краснодарского края в 30-50-е го
ды XX в. Оно охватило абсолютно всю его территорию, и не бы
ло ни одного района, где сохранилось бы значительное украин
ское население.
Самым удивительным в этом процессе было то, что записан
ные в 1930-е годы русскими украинцы, в последующие годы так и
не возвратились к своей национальности и украинскому языку в
качестве родного. В 1959 г. только 3,1% жителей региона отнесли
себя к украинцам, а в 1989 г. - 2,9%. Украиноязычные жители
здесь составляли в 1959 г. -1,3%, в 1979 г. - 1,2 и в 1989 г. - 1,3%
населения. А ведь в 1926 г. даже украинскоязычное население в
регионе достигало 1,8 млн человек. Иначе говоря, процесс этни
ческой ассимиляции украинцев на Северном Кавказе и в россий
ской части Новороссии можно считать завершенным.
Аналогичная ситуация сложилась и на Дальнем Востоке."
"К концу XIX в. доля украинцев в Центрально-Черноземном
регионе упала (до 15,2%), но оставалась довольно высокой. Сре
ди украинцев здесь в пореформенные годы усилились ассимиля
ционные процессы (в форме обрусения). Однако они не приобре
ли еще большого размаха. В 1917-1926 гг. удельный вес украин
цев в регионе достиг 16%, т.е. остался на уровне конца ХѴШ в.
Катастрофическое снижение абсолютной и относительной
численности украинцев происходит в 1930-е годы. Перепись
1939 г. зарегистрировала здесь только 632 тыс. украинцев (в
1926 г. их было 1,8 млн), или 4% всего населения. Дальнейшие пе
реписи показали, что этот процесс не прекратился. В 1959 г. ук
раинцы достигали в регионе 2,6%, а в 1989 г. - 2,5% населения
(около 340 тыс.).
Основная масса украинцев сохранилась в Воронежской
(1939 г. -12,4, в 1989 г. - 5%) и Белгородской (соответственно 11,8
и 5,5%) областях.
В целом украинское население в регионе почти исчезло.
Л.Н. Чижикова в монографии «Русско-украинское пограничье»
указала на ряд факторов, способствовавших обрусению украин
цев на этих землях. Они в той или иной мере были сходными с
другими регионами (за пределами России), где проживало значи
тельное украинское население.
Помимо генетической, языковой и культурной близости укра
инского и русского народов, ассимиляцию первого вторым на
территории региона облегчало их совместное длительное прожи
вание, развитие в советский период урбанизационных процессов.
Как известно, в крупных городах этническое сближение и смеше
ние жителей происходило гораздо быстрее, чем в мелких, а тем
более в сельской местности.
Характеризуя фактор расселений, Л.Н. Чижикова отмечает:
«Важную роль в формировании современного национального са
мосознания жителей украинского происхождения сыграло то, что
Белгородская, Воронежская и Курская области... входят в состав Российской Федерации.
При определении национальности нередко решающим становит
ся место рождения и район длительного проживания. Поэтому
процессы этнического смешения населения значительно сильнее
выражены в районах дисперсного расселения украинцев среди
русских, а также в тех селах, в которых более двух столетий вме
сте жили русские и украинцы»
Ведущим элементом стало вытеснение украинского языка
русским у лиц украинского этнического происхождения и даже у
тех, кто сохранял свою национальность. Л.Н. Чижикова в этой
связи отмечала, что в Центрально-Земледельческом регионе в
70-80-е годы XX в. «местные говоры как с южнорусской основой,
так и с украинской подвергаются заметному влиянию русского
литературного языка. Поэтому многие жители сел, заселенных
украинцами, хуже понимают украинский литературный язык, чем
русский, предпочитая читать книги и газеты на русском языке и
родным для себя считают русский язык»"
Кабузан В.М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века - 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса
Институт российской истории РАН. — Москва: Наука, 2006. — 658 с.
.-Yasnodark (обговорення) 14:03, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Шановний Yasnodark, Ви ж самі прийшли до висновку, що більшість теперішніх росіян, є нащадками українців-русинів. А те що формування російської нації відбулося на основі фіно-угорських етносів не є секретом, навіть Велика радянська енциклопедія пише:
Обрусіння відбувалося століттями пізніше, Уваров проводив дослідженння менше 200 років тому, і довів, що існування русинів між Окою та Волгою русинів в догрозненські часи є не підтверженим міфом. Масове обрусінння цих територій почалося і тривало після кожного з поділів Польщі та почергового приєднання україно-русинських земель до Московії та пізніше Росії починаючи від Смоленщини та Калужчини і завершуючи Холмщиною та Підляшшям. Обрусіння цих територій часів Русі не носили системного характеру. А майже усі русини цих земель були винищені під час монгольської навали (навіть у Великому Новгороді залишилося менше 30 корінних мешканців після захоплення), а незначна меншість, що залишилася (переважно у тих місцях, де не чинили супротиву при здачі), була асимільована монголами, а також корінними мерянами та іншими фінно-уграми.-Yasnodark (обговорення) 10:19, 25 січня 2017 (UTC)Відповісти
Обсяг вибірки досліджень дуже малий — потрібні не тисячі, а мільйони (для слов'ян) або мільярди (для всіх людей).
Панове, не займаймось дурницями. Треба писати статті. Миколо, я можу попросити про зняття з Вас обмежень, але за умови, що Ви станете до роботи і створите кілька потрібних статей. У нас нема таких сторінок, як "Друга палаталізація", "Укання", "Носові голосні в слов'янських мовах". Ви з своїми пізнаннями цілком можете працювати над ними.
До питання етногенезу росіян слід ставиться з обережністю. Почнімо з того, що росіяни не являють собою одного етносу і навіть підраси. У цьому плані вони подібні до американців: утворилися внаслідок змішання різних народів. Західні росіяни за походженням є більше слов'янами, очевидно, з домішкою балтів (як і білоруси). Північні — більш-менш слов'яни, з фінським елементом. У Підмосков'ї — метиси. У Поволжі — ослов'янені фіни. На півдні присутній скіфський елемент (як і у східних українців), а також тюркський (на сході України теж присутня тюркська домішка). Ніякої «асиміляції монголами» не було — це російський міф про «татар»; росіяни, як ви знаєте, плутають «руських людей» 1000-річної давнини з сучасними росіянами, а монголів 800-річної давнини з сучасними казанськими татарами (Новгород захопили не монголи, а москвичі на чолі з Іваном ІІІ і Іваном ІV). Окрім того, у сучасних росіян значний український елемент, я постійно зустрічаю носіїв українських прізвищ, що вважають себе росіянами. Цікаво зазначити, що серед українців теж немало з російськими прізвищами. Щодо «спустіння територій після навали»: так цю байку росіяни й вигадали, наприклад, широко поширена хиба, що справжні русини-«росіяни» після навали монголів переселилися на північ, а українці взагалі невість звідки там взялися. Yasnodark, Ви цілком праві щодо «існування русинів між Окою та Волгою», але це далеко не вся територія Центральної Росії. І взагалі при чому тут етнічне походження? Олександр Болькін — чистокровний фін, ерзянин, але живе в Україні. Діана Гольде — теж чистокровно фінського походження, естонка, але пише пісні українською. З іншого боку, можна бути і справжнім слов'янином-українофобом. Спостеріг, що багато наших українофобів є українцями з походження (наприклад, Володимир Мединський). Українці і росіяни — це не етноси, не племена, а насамперед носії менталітетів. На мою думку, слід облишити ця міркування, від яких відгонить чорносотництвом (що скрізь шукають «жидів»), це копання в етнічному походженні і зайнятися теперішнім. Наведу цитату з Карла фон Клаузевіца: «Нація вмирає, якщо починає живитися спогадами; тільки сьогоденням може бути доведене її право на існування». Треба писати, а не балакати.
Я розумію, що щодо Вас були вчинені свавільні дії. З іншого боку ваші дії з отим "бліном" виглядають деструктивними, хоча покарання за це було абсурдно-непропорційним. В УкрВікі навіть відверті образи лишаються безкарними.
Чому я це у Вас прошу, тому що у задоволенні запиту може бути відмовлено на підставі того, що буде очікування, що Ви почнете піднімати різні контроверсійні теми, які напряму не стосуються Вікіпедії, на Кнайпі чи в інших місцях, що призведе до нових конфліктів у спільноті.
Можливо Вас історія з мого позавікіпедійного життя трохи потішить:
Нещодавно мені довелося заплати штраф $1000 за порушення ПДР, яке я не скоював. Обставини склалися так, що поліцейський, який сидів у кущах з радаром біля славетного містечка Гандагай, зафіксував автомобіль, який рухався зі швидкістю 152 км/г при дозволених 110 км/г. На мою біду приблизно у цей самий час проїжджав там і я. Після цього поліцейський декілька разів мене зупиняв - просив зізнатися по-доброму, стріляв з радару спеціально по моїй машині з кущів, але так і не зміг зібрати на мене жодних доказів.
Треба зазначити, що в Австралії для адміністративних правопорушень працює принцип: "most likely". Це означає, що поліцейським для винесення покарання не потрібно мати 100% доказів, достатньо вважати вас найбільш ймовірним порушником. Тобто згодом я отримав штраф по-пошті в розмірі $1000.
Я не полінувався під'їхав за 600 км до цього Гандагаю, зустрівся з поліцейським, який показав мені всі "докази", які він на мене зібрав. Хоча на фотознімку було неможливо визначити ні номерний знак ні навіть марку автомобіля порушника. Він пояснив мені, що іншого кандидата на це порушення він не знайшов, а лишати без уваги перевищення швидкості більше ніж на 40 км/г він не має права, бо буде покараний начальством, тому правопорушником він "призначив" мене. Так, як я проїжджав там у цей час і маю машину з турбо двигуном. Врешті у мене було два варіанти, або заплатити і забути, або подавати до суду, який знаходиться за 100 метрів від поліцейського відділення, у містечку з населенням 2 тисячі, де кожний кожному сват і брат.
Як Ви розумієте виграти місцевий суд, я мав нульові шанси. А у разі програшу мій штраф збільшувався до $2500 + забирають водійські права на півроку. Я б звичайно міг би апелювати до вищих судів і боротися за справедливість, але це б коштувало мені десь $100000 + час + нерви.
--TimeWaitsForNobody (обговорення) 00:11, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Домогтися зняття обмежень. У цьому випадку Ви будете змушені знайти спільну мову з адмінами УкрВікі, можливо піти на якісь поступки.
або
Домогтися відновлення справедливості і покарання Користувач:Brunei. Я впевнений рано чи пізно Ви свого доб'єтеся, але подумайте про ціну. Скільки часу і нервів, це буде коштувати Вам та іншим користувачам. До речі мета Вікіпедії це - створення статей, а не прищеплення добрих манер Брунею чи будь-якому іншому користувачеві. Можливо Вам варто подивитися на Брунея з позитивного боку, наприклад, як на гарного редактора Вікіпедії, який робить свій внесок у нашу спільну Українську Справу, пробачити і забути образи, не чекаючи від нього зустрічних кроків?
Хотів Вам написати ще багато чого, але я не маю ніякого морального права когось повчати тому обмежусь цитатою з Вікіпедія:Справедливість:
Шукайте розв'язання конфліктів, а не справедливості.
Дещо й сам міркував. Джерела, які виявив за останні місяці, підтверджують, що слово бл** — російський мат (тема "Жіноча лайка"). На Кнайпа треба обговорити ставлення інших користувачів до цього слова. Якщо понад дві третини не вважатимуть це слово лайкою, тоді, незважаючи на згадані джерела, можна компроміс: щоб я не робив зауваження за виявлене вживання цього непристойного слова іншими користувачами. --Микола Івкі (обговорення) 12:55, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Миколо, ласкаво прошу, не займайтеся дурницями, в УкрВікі користувачі один одного безкарно ображають самими справжніми матюками, а Ви з оцим "бліном" носитеся, як я уже писав мета Вікіпедії не є вчити користувачів манерам. Це мені нагадало дії самої Користувач:Helixitta коли вона ініціювала накладення обмежень на Користувач:A1 за вживання вигаданого ним слова, що було абревіатурою фанат авторського права і на її думку співпадало з якоюсь сленговою, майже невживаною англійською лайкою. Не пам'ятаю, але точно не en:Faggot (slang). Єдине, що її виправдовувало, що на вживання цього слова поскаржився Агонк, який розцінював це, як образу. --TimeWaitsForNobody (обговорення) 13:24, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Теж саме стосується і Вас Тарасе, не займаєтеся подібними дурницями. Таким чином можна до будь-якого слова причепитеся. Особисто я ніколи від носіїв мови слово fapper не чув. Єдине, що якщо воно свідомо використовувалося, як образа тоді дії адмінів виправдані. Я ось і сам зі своєї сторінки прибрав слово "вишиватник", так як деякі користувачі не зважаючи на мої пояснення, ображалися на мене за його вживання. --TimeWaitsForNobody (обговорення) 13:43, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Якими такими "подібними дурницями"? Це Ви сформулювали твердження так, наче винна була Helixitta, і покарали бідного й безневинного A1. Що абсолютно не відповідає дійсності.--Piramidion13:47, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Тарасе, Я сформулював все чітко: Не треба на сторінках Вікіпедії займатися непотрібними лінгвістичними дослідженнями та забороняти слова (крім загальновизнаних образ). Якщо Агонк сприймав це слово на свою адресу, як образу, тоді дії адмінів були виправданими. Я не знаю чи дійсно А1 використовував, це слово, як образу, щодо Агонка, чи це були його фантазії, а Helixitta на них повелася. --TimeWaitsForNobody (обговорення) 13:55, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Повторюю: формулювання, яке Ви вжили вище, не свідчить про те, що Ви цього «не знали». Воно радше свідчить про Ваше переконання в хибності накладених обмежень. Це не те слово, яке можна з чимось сплутати, як-от тут слова "блін", "гітара" чи "генератор". Це цілком окреме слово, яке має лише одне непристойне значення. І якби A1 не знав про існування відповідного англійського слова, і вживав "вигадане" ним слово як абревіатуру, то "фанатів авторського права" за правилами української мови він називав би ФАПами, а не "фаперами". Що тут незрозумілого?--Piramidion14:02, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Тарасе, єдине, прошу Вас, не перекручувати мої слова. Щодо дій адмінів, я дуже чітко все описав. А щодо дискусій, про фапер, блін ...і т.д., це є дурниці в яких на жаль Ви берете участь. Бувайте здорові. Мені пора в ліжко, я маю 1 a.m. now. --TimeWaitsForNobody (обговорення) 14:15, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Уточнення. Перевіряти сумнівні слова також за допомогою вікісловників. Наприклад, у ВП:К-А Piramidion згадав слова "гітара", "генерал", "генератор". Перевірив ці слова у ру.викисловарь. Зауважень не виникло. А до слова "бл**" зауваження маю: [[80]]. --Микола Івкі (обговорення) 14:11, 24 січня 2017 (UTC)Відповісти
Скільки адміністраторів уже взяли участь ? Тільки 4 ?! А де решта ??
Учора до півдня виникла думка, що обговорення-голосування не буде. Час покаже. Річ у тому, що таке голосування засвідчить моральність / аморальність (зіпсованість, рос. испорченность) учасників голосування.
Слово-вигук бл** — синонім слова бл**ь.
Слова бл** і бл**ь мають те саме непристойне значення "жінка легкої поведінки".
Бл**ь — неевфемізм, нецензурний рос. мат, нецензурна лайка.
Бл** — евфемізм, цензурний рос. мат, цензурна лайка.
Уживати лайку, хоч цензурну, хоч нецензурну,— непристойно, неввічливо.
Миколо, усе з точністю до навпаки. Зірочками закривається найчастіше непристойний зміст. Тому "бл**" завжди приховує мат, і є непристойним. Усі, крім тебе, читають його лише як "бл**ь", і лише прочитавши тебе кілька разів, з третього разу розуміють, що у тебе потрібно рахувати зірочки. Навпаки, "блін" - це суржикове слово, українською млинець, яке лише інколи (в залежності від контексту) може означати не млинець, а щось інше: евфемізм, жаргонний вигук, чи просто сміття. Ти ставиш зірочки, щоб підкреслити, що розумієш обидва слова як синоніми, непристойні. Твоє розуміння - це відхилення від мовної норми. Почитай анекдот, який я щойно викинув. — Юрій Дзядик(о•в)07:52, 29 січня 2017 (UTC).Відповісти
Російською бл** — і страва, і лайка. Українською — тільки лайка. Для страви є слово млинець. Щоби слово млинець мало непристойне значення, ще не чув.
Пане Миколо, Ви вже і мене нарешті допекли. Моє дитинство пройшло у посьолкуСахновщина, для мене найпершою рідною була і є мова Сковороди. Бабушка смажила бліни, блини. Зустрічаючи у книзі слово "млинець", я довго вважав, що це щось їстівне (печиво чи корж), неодмінно схоже за формою на млин (вітряк). Таких, як я, для кого змалечку рідною мовою є якийсь суржик, більше десяти мільйонів. Поки що відновлюю (найперш свої) бліни, щоб ніхто не подумав, що під зірочками щось нецензурне. Так от, якщо Ви ще раз заміните мої бліни (це слово, навіть коли воно сміттєве, з дитинства має присмак і аромат млинців) на бл** (яке, безперечно, є прихований мат, синонім бл**ь), я на Кнайпі проведу голосування спільноти. Щоб навіки (аж до Вашого вибачення) записали на Вашій ЛС, приблизно таке: Ви риєтеся у помийницях, словниках матюків, і потім скрізь замінюєте нормальні слова (для яких знаходите там якесь нецензурне значення) на слова з зірочками, які практично не відрізняються від матюків (бл** та бл***). І що спільнота висловлює вдячність Брунею, який ізолював Вас. Результат голосування можете передбачити. Якщо хочете цього — продовжуйте, тягайте значення з помийниць. Ну, дістали мене. Знов повертаю анекдот. — Юрій Дзядик(о•в)10:41, 2 лютого 2017 (UTC).Відповісти
Вимушений змінити післямову, у світлі Вашої останньої репліки вище.
Можете мене вважати невихованою людиною і навіть матюкальником, але Ви уже тими "бл**ами-бл**ями", усіх дістали. Зрозумійте, ця тема окрім Вас нікого більше не цікавить.
Я так і не зрозумів, чого Ви добиваєтесь?
Якщо Хеліксіта, прикрасила тими бл**ами свою ОС, яка Вам різниця? Хай їй буде соромно. Яке Ви маєте право її виховувати? Інша справа, якщо б вона образила персонально Вас. Я дійсно Вас не розумію.
Можливо Ви самі того не розуміючи підтримуєте гидотне явище в УкрВікі - подвійні стандарти, тобто помічаємо плохенький, бл** на особистій сторінці користувачки, який є безумовно словом-паразитом, а не образою. Разом з тим відверті матюки і образи у виконанні інших користувачів сприймаємо, як норму?
Звичайно, я не закликаю Вас відслідковувати редагування інших користувачів і здіймати кожного разу ґвалт.
Обговорення того непристойного слова вимушене: через довічно покарання.
Відслідковувати редагування навіть одного активного користувача не маю часу. Виявляв і повідомляв про різні непристойні слова в дописах різних користувачів. І тільки Brunei у відповідь довічно покарав.
Наче ніде не писав, що те слово на ОС [особистій сторінці] користувачки образа. Я нікого тут не виховую. Але що вийде, якщо на багатьох ОС користувача буде те чи подібне слово ? Таким, як я, неприємно переглядати такі неввічливі сторінки чи розділи. У розмовах таких слів не вживаю навіть у відповідь.
Шановний Миколо, я Вам багато писав, але Ви мабуть не захотіли це розуміти, коротко:
Ніхто відновлювати справедливість, щодо Вас не збирається. Іншими словами, ніхто не буде проводити розслідування правомірності накладення на Вас обмежень, що виконав Користувач:Brunei
Якщо Ви дійсно, хочете позбавитися цих обмежень, Вам потрібно дати слово, що Ви перестанете флудити тобто піднімати питання, які напряму не стосуються написання статей у Вікіпедії. (Наприклад: намагання обговорити у широкому колі допустимість використання слова блін на особистій сторінці користувачки, я як безстороння людина, нічим іншим, як флуд, це назвати не можу.)
Є два шляхи вирішення:
Наскільки я зрозумів з обговорення на Вікіпедія:Кнайпа (адміністрування). Вам необхідно безпосередньо, або за допомогою посередника, зв'язатися з Користувач:Brunei і розробити з ним кроки, для зняття обмежень.
Чекати рішення АК.
І знову Вікіпедія:Справедливість, пам'ятайте, що справедливості у Вікіпедії немає, те, що інші користувачі лишаються безкарними за більш брутальні порушення, це жодним чином не стосуються Вашої справи. Такі реалії.
Найсвіжіший коментар: 8 років тому5 коментарів3 особи в обговоренні
Я готовий стати посередником, як запропонував користувач TimeWaitsForNobody. Як арбітр я відхилив запит, бо побачив Вашу згоду на посередництво. Але я не бачу Вашого розуміння цього питання. Тому хочу спочатку обговорити. Я спочатку викладу своє бачення. Метою проекту є поширення вільних знань. Його створюють живі люди, які мають різні погляди, рівень знань, характери, емоції. Потрібно зробити все, щоб це не відволікало від спільної мети. А для цього не потрібно акцентувати увагу на собі, не відволікатися на питання, які не стосуються безпосередньо Вікіпедії. Вікіпедію редагують живі люди, які переносять сюди свої звички, манери спілкування. Тому їх потрібно сприймати як у реальному житті і відповідно реагувати. Це відноситься зокрема і щодо образ, неетичних висловів. Якщо акцентувати увагу на цьому скрізь, то нормальної роботи не буде. Потрібно критично ставитися до висловів інших користувачів: чим це викликано, а чи не став я причиною цього, чи варто звертати увагу на це, чи варто пробувати щось змінити. Важливою рисою користувача є намагання пробачати, забувати образи, інколи не реагувати. Про все це є ВП:Е. Якщо Ви погоджуєтесь з вищесказаним і не будете відволікати спільноту на обговорення непотрібних, несуттєвих питання, не акцентувати увагу на собі, то я, під свою відповідальність, попрошу зняти з Вас всі обмеження. Слово за Вами. --Basio (обговорення) 11:33, 1 лютого 2017 (UTC)Відповісти
Basio, Ви мене примушуєте повідомити деякі свої давні думки.
Про той допис Brunei'а про громадянську страту Ви знаєте.
Але що означає той допис ? До того допису не знав про громадянську страту. Почитав і поміркував.
Громадянська страта була давно в Росії. Тоді більшість України була колонією Росії.
Тому той допис може означати ностальгію за часами, коли Україна була колонією Росії,
бажання нової колонізації України Росією, підтримку дій у Криму та на Донбасі.
Тобто той допис Brunei'а, для якого російська мова рідна, зачіпає не тільки мене.
Але Brunei і досі навіть вибачення не попросив.
Дещо про те непристойне слово на ОС.
Потрібно або вилучити те слово, або додати шаблон про непристойну лексику.
Якщо те чи подібне слово є без шаблону і не приховане зірочкою, то це на сьогодні порушення етикету.
Миколо, скажу Вам відверто, я вже жалкую, що підняв це питання. Ви в черговий раз проігнорували моє прохання. Чим Ви реально займаєтесь у цій ситуації - це сієте розбрат у спільноті, прикриваючись патріотичними лозунгами. Як Ви розумієте, більше я з Вами підтримувати діалог не буду. На все Вам добре. --TimeWaitsForNobody (обговорення) 14:22, 1 лютого 2017 (UTC)Відповісти
Я бачу, що Ви не розумієте суті моєї пропозиції. Я пропоную, щоб Ви могли висловлювати свої думки у всіх розділах Вікіпедії, але при цьому конструктивно, не відволікати інших користувачів на непотрібні обговорення. Ви ж піднімаєте давні питання, які обговорювалися неодноразово, з яких вже напевне користувачі зробили висновки. А так виходить, що Ви ставите себе значно вище нормального функціонування Вікіпедії. Якщо полишите в минулому всі суперечки, почнете, як можна сказати з чистого листа, не будете розвивати непотрібні дискусії, то на мою думку спільнота може повірити Вам. А без цього нічого не буде. --Basio (обговорення) 14:46, 1 лютого 2017 (UTC)Відповісти
У першому матеріалі спостеріг цікаву річ: сполучення «рідна мова» вжито одразу в двох значеннях. Якби до цього ще приєдналися наші співаки, та не заявами, а ділом: більше б співали своїх пісень українською.
Щодо другого матеріалу: я негативно ставлюся до подібних проявлень «прогресу». Уявіть собі: скрізь літають мінітюрні БЛА (американці називають їх drones — «трутні»), чи затишно нам буде? Інша річ, що це «комусь потрібне».
Що Вам відоме про різні фонетичні варіанти «ґалаґан» і «галаган»? Чи існують якісь семантичні відмінності. «Словарь Грінченка» наводить обидва варіанти як рівноправні, але ЕСУМ для значення «півень з голою шиєю» наводить тільки форму «галаган».
Скільки Ви знаєте українських слів, що можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду (не плутати зі спільним родом)? Пригадую тільки «кужіль», «черінь», «собака», «дрож».
[galav'a] ([gъlav'a]?), [pjerjejt'i], [kit], [bɨt], [rukj'e], [tkjot]. Не зовсім зрозуміле питання.
Має алофони [ɨ] і [ɪ]. Здається, може збігатися і з [ɛ] ([e]).
Дякую за доповнення. Здається тільки, слово «біль» тут зайве: адже тут ми маємо справу не з одним словом, а з омонімами.
Відсутність другого пом'якшення може бути зовсім не пов'язана з фінським субстратом. З одного боку — вплив північних форм, бо в новгородській мові не відбулося другої палатизації (кѣна, кѣлъ, гвѣздки), з іншої — вирівнювання основи за аналогією.
Відсутність другого пом'якшення може бути пов'язана з балтійським впливом.
Алофони і рос. літературна мова. Якщо склади наголошені, то літери и, ы, у, ю — фонеми /и/ чи /у/, а літери а, я, э, е, о, ё — фонеми /а/, /э/ чи /о/ ?! А якщо склади ненаголошені, то теж так ? --Микола Івкі (обговорення) 12:30, 22 лютого 2017 (UTC)Відповісти
Чому в літературній українській є «відозва» але нема «відозвати»?
Про алофони треба уточнити. «Літературна мова» — для більшості росіян дещо абстрактне. Я, наприклад, чую літературну вимову дуже рідко.
Про балтійський вплив — очевидно, так. А як бути з білоруською мовою (на дорозі — на дарозе)?
Чи доводилося Вам чути слово «ціма»? У нас це слово подали як синонім до «Ринва», але я не знайшов цієї лексеми в жодному джерелі.
Трапляється варіант «відозвати» — як синонім до «благати», «закликати». Але, очевидно, нелітературний.
Яка може бути етимологія у «панчоха»? Схожі слова є в польській і чеській.
Чи можна українською сказати «розмовляюче прізвище» чи «прізвище-мовець»? Варіант «промовисте», здається, не дуже точний.
Слово «цікавий» може бути двозначним. Це не дуже помітно, але ця неоднозначність ясно видна у реченні «Сьогодні пан зовсім не цікавий» (М. М. Коцюбинський).
На жаль, обидва джерела не є авторитетними: перше використовує «львівску орфографію» — з транслітерацією російських імені і прізвищ (істотним ґанджем слід визнати зловживання «ґ», «і» та «є»), у другому наявна помилка у передаванні прізвища «Новикова».
Чому наліво — це «наліво», а направо — це «направо» ? Незрозуміло, що Ви мали на увазі. Етимологія чи логіка?
У російській моі існує вираз «говорящая фамилия». Його вживають у випадках, коли прізвище людини влучно характеризує якусь її особливість. Я думав над слушним українським перекладом.
До якої сучасної мови (української чи російської) ближче «Слово о полку Ігоревім» ? Таке питання ніколи не спадало мені на думку. За 1000 років і укрраїнська, і російська встигли значно змінитися. Лексикою, може, ближче до російської, але деякі слова збереглися лише в українській. Взагалі, яка саме українська мова мається на увазі? Якщо архаїчна, 17 ст., то мова «Слова о полку Ігоревім» дуже близька до неї. На жаль, зараз внаслідок гіперпуризму сучасну українську штучно віддаляють від давньоукраїнської. На мій погляд, якщо і перекладати такі пам'ятки сучасною мовою, перевагу варто віддати архаїзмам («город», а не «місто», «строїти», а не «будувати», «копіє», а не «спис»). Ну і звичайно, «вергати» доречніше, ніж «кидати». Навіть якщо припустити, що «Слово» написане не давньоруською, а давньоруським ізводом старослов'янської, надмірно спрощувати мову наближенням до народної мови чи сучасної літературної, на мою думку, не слід.
Як би Ви переклали російський термін "Двунаправленный счетчик"?
Отже, «розмовляюче». Щодо мене, якось не зовсім милозвучно. На мою думку, ліпше уникнути дієприкметника. Слово «мовне», на жаль, не підходить.
Треба з'ясувати походження прізвища Смехов. Якщо воно дійсно єврейське, «ятя» там ніколи не було, а відповідно не може бути й «є».
Слово «панчоха» є в польській і чеській. На жаль, не можу більше користуватися друкованою версією ЕСУМ — бібліотеку нашу прикрили за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Фонди давно вивезено. Існує, звичайно, й електрона версія, але моя програма не підтримує її формату.
Нещодавно перечитував «Тіні забутих предків». Стільки цікавих діалектних форм! Про перфект я вже написав у відповідній статті, але знайшов ще такі граматичні форми: «бодай бис», «Абих так здоров був!» «імив», «щобис рідко рикала, щоби тебе чередінниця не пізнала, де ти ночувала, де ти стояла, щоби тебе хто не урік…», «Цес, певно, до мене…», «не для того гуцул жиє на світі». Звернув увагу на конструкції з «бись» — очевидно, це архаїчна форма умовного способу. Не знаю тільки чи це кон'юнктив чи кондиціоналіс.
Про «направо» і «наліво» незрозуміло. Очевидно, «на»+«право», «на»+«ліво». Думаю, ці слова характерні для східнослов'янських і західнослов'янських мов (пор. пол. na prawo, na lewo). У південнослов'янських — без «на» — пор. серб. десно, лево (при схожих польських формах prawo, lewo).
Дієслівний зворот і поготів не підходить. Тут вжито у сенсі прикметника. Поки хай буде «розмовляюче», але мені більше подобаються варіанти «говірке прізвище», «мовне прізвище».
Які існують джерела для написання Смѣховъ?
Сайт-то відкривається, але скачані файли не можу прочитати: незрозумілий набір символів. Потрібна програма.
Шаблон виправлено: за моїм запитом. Сторінка «Електроний документообіг» номінована на вилучення.
Фоіс, Маіс. Маріна́. Але ми традиційно після голосних пишемо «ї», а ім'я записуємо в звичній нам формі «Мари́на».
Тобто «пра», «лі» є коренями? Ранньопраслов. форми: *рrō-vоs, *lai-vos. Первісне значення першого слова — «прямий», «простий», другого — «вигнутий», «кривий».
Дієприкметник «балакучий» має зовсім інші контамінації (той, хто любить балакати, теревенити). Потрібно «хто має дар мовлення».
Тобто Ви мали на увазі виділення кореня обох слів?
Правильно, прикметник. Але чому інші слова із закінченнями «-чий» називають дієприкметниками і уникають їх у мовленні, навіть якщо вони виконують функції опису якостей предмета, а не дії (тобто є прикметниками)? «Бігаючий у дворі» — це, звичайно, неправильно. Але «висяча лампа», «балакуча людина» цілком звичайні словосполучення. Чому не можна «біжучий такелаж»? На мою думку, слід відрізнювати російський дієприкметник у виразі «я видел соседа, говорящего во дворе» від російського дієприкметника «говорящий попугай». У нас їх чомусь сприймають однаково, не розуміючи, що російський дієприкметник до російського дієприкметника не припадає. В одних випадках він ближчий (фактично тотожній) дієслову, тому має перекладатися ним, в інших — прикметнику. У нас одна з двох крайностей: обо гіперпуризм «той, що розмовляє», або мавпування «розмовляючий». Останнім часом скрізь бачу незграбні кальки з російської. Читав українську газету «Дзеркало тижня», яка, як відомо, виходить двома мовами. Я не знаю, як у Вас, але в мене склалося враження, що українська версія створюється перекладом російської, та до того ж не дуже грамотним. Звідки такі дивні звороти «доби танкових битв, що завершилися»? Невже переклад рос. «эпохи завершившихся танковых битв»? Чому не звершених або скінчених? Пропоную вам кілька непростих випадків складнощів перекладу:
Строящийся
Вращающийся
Бьющийся
Моющийся
Разорившийся
Отчаившийся
Спившийся
Опустившийся
Деградировавший
Выродившийся
Изголодавшийся
Развивающиеся
Интересующийся
Надеющийся
Молящийся
Целующиеся
Як бачимо, ці слова можуть означати і ознаки предметів і дії. Але як їх перекладати? У нас перекладають шаблонно: «той, що». Чи не можна краще?
Так: -сті-. У яких рос. правилах написано про прізвища виду Литвин ??
Вікіпедія:Перейменування статей/* має початок Вікіпедія:, тому тут заборона.
Прізвища виду Литвин (Волошин, Грузин, Русин, Сербин, Турчин, Угрин) — іменникові (не прикметникові).
Прикметникові прізвища (Гриців, Мотрин) можуть переходити в іменникові. Жіночі прізвища Гриців і Грицева, Мотрин і Мотрина, рос. походження Нікулін Віра, Яковлев Надія, Смирнов Любов. --Микола Івкі (обговорення) 12:24, 15 березня 2017 (UTC)Відповісти
Про прізвища виду Литвин поки знайшов оце та грамота.ру.
Яким має бути похідний прикметник від дієслова «уникати»? Невже «уникальний»? Від «унікальний» відрізнюється єдиним звуком.
Чи можете Ви створити «Друга палаталізація»? Якщо Ви зараз не можете виконати такий обсяг роботи, я можу започаткувати статтю, а ви внесете необхідні доповнення.
Традиція. Окрім того, в оригінальній вимові не га-йан-а, ма-йа-мі, а гай-ана, май-амі. В українській стараються максимально наблизитися до вимови. Не завжди послідовно, втім: неясно, якій вимові слідує наш правопис, оригінальній чи українській.
Про кириличну літеру «ї» — не знаю. Схожа латинська використовується для позначення роздільної вимови (без дифтонга).
У Вас є варіанти перекладу зворотних дієприкметників? Половину з них я вже переклав, вельми милозвучно.
Традиція ? На підставі яких рос. правил треба писати після й а ? Про оригінальну вимову знаю. Тоді Гайяна, Майямі. Але переважають Гаяна, Маямі. Правопис суперечливий. Як Ви вважаєте на цю мить: Джіротті чи Джиротті ?
Які інші значення у терміна «Електронний видошукач»?
Очевидно, у деяких запозичених словах — де звуки «й» і «а» належать до різних складів. За вимовою має бути Джіротті. Виходячи з правил чинного правопису, нічого однозначного сказати не можна. Є в мене такий пунктик: всі правила транслітерації «підігнані» під шлях запозичення через російське посередництво. Про передавання звука [h] як «х», а [ɪ] — як «і» я вже писав. За умов браку правил спеціально щодо кожної мови окремо практична транскрипція має бути за фонетичною. У нас досі — проста транслітерація російської.
Ще два дієприкметники: «увлекающийся», «болтающийся».
Друга.
Яка форма недокононого виду в дієслова «набрести»? Невже «набрідати»?
Форма двоїни? Наприклад, від друзѣ. Хоча старослов'янська форма двоїни — друга.
Оскільки «е» у рос. звезда сходить до ѣ, чергування з «ё» не мало би бути. Але, напевно, аналогія.
Ніяких доказів того, що «квіт» є полонізмом, не існує. На думку Шевельова, під час другої палаталізації сполучення *kv не перейшло в *cv не тільки у західнослов'янському ареалі, але і в деяких районах східнослов'янського, наприклад, у сучасній північній Росії, та багатьох районах сучасної України.
У польській мові ѣ переходив перед t не в ie, а в ia.
Звичайний перехід приголосних унаслідок другої палаталізації: g > dz > z. Пор. також церковнослов'янське написання цього слова — sвѣзда. Кирилична літера s первісно і передавала африкат дз.
Очевидно, укання є не тільки в українській. Пор. рум. munte («гора») < лат. mons (род. відм. montis).
Певно, це різні терміни. В інших Вікіпедіях для них існують окремі статті.
Зять — очевидно друга палаталізація (*zętь < *gent). Звук e, очевидно, пізнього походження, оскільки відбулася б перша палаталізація з переходом не в «з», а в «ж». Можливо, чергування юсів.
Корисне посилання. Стане в пригоді.
Форми kwietnik, wietrzny трудно поясненні. Може річ у наступному приголосному, а може і в наступному складі. Але ѣ у польській часто дає ia.
Як сказати одним словом «той, який можна реалізувати»? Реалізованний? Форма «реалізуємий» — здається невластива українській. Слово реализуемый у російській омонімічне: воно означає як «той, який можна реалізувати», і «який зараз реалізується». В українській має бути можливість розмежовувати ці поняття.
Щодо Криму: це ніхто не заперечує і в Росії. У нас кажуть так: Крим приєднали, щоб уникнути вводу українських військ і війни за півострів.
Щодо Русі: це наслідок системи освіти. Ми навчалися з підручників, де початок Радянського Союзу, а надалі й Російської Федерації йшов з Київської Русі. Притому не заперечується, що початок сучасної російської державності йде з Московського царства. Наявна суперечність. Втім, більшість росіян вдовольняється відомостями і установками, отриманими від публіцистів, особливо не цікавлячись історією і лінгвістикою. Ну, не лізуть вони у такі нетрі, тому цей парадокс нікого не бентежить. Знаєте, я змінив свою думку щодо нашого міністра культури Володимира Мединського. Пише-то він справедливо, тільки його треба навчитися читати. Так, пишучи про багаті російські традиції демократії, він згадає передусім українські землі, новгородські і псковські. При цьому факт, що вони не мають відношення до самого Московського царства (про демократичні традиції у Москві в нього не згадано), чомусь замовчується. Про те, що псковські і новгородські вольності, а разом за ними і українські, були ліквідовані після приєдання їх до Москви, він теж визнав доречним умовчати. Цікавий анекдот зі словом «русские». Так, низка російських авторів заперечує існування української нації тільки на підставі того, що «те, кого сучасні українці називають українцями, завжди називали себе „русскими“, і говорили „по-русски“, про ніяку Україну, українців і „мову“ навіть і не чули». Про те, що слово «руські», «рускіє», «русини» було тільки самоназвою східних слов'ян, а не найменуванням нації, чомусь нікому не спадає на думку. Ніхто з російських авторів не пише, що «малоросіяни» говорили-то «по-руськи», але вважали, що «русские» (насправді великоросіяни) говорять не «по-руськи», а «по-московськи». Про те, що на початку 20 ст. російські діалекти різнилися дуже сильно, і жителі Півночі не цілком розуміли мешканців Півдня. А єдна російська мова стала поширюватися лише за Рад: через загальну освіту і ЗМІ. Сама ідея націй на територіях сучасних України та Росії виникла якраз-то наприкінці 19- початку 20 ст., разом з революційним рухом. Доти в цій ідеї не було потреби: всі східні слов'яни були підданими одного православного царя. У радянські часи державу підтримувала комуністична ідея. А що у пострадянський період? Лише національна ідея може піддержати країни СНД. У росіян одною з її складових є приєднання українських земель, чи принаймні їх частини — Криму, Новоросії, може і Лівобережжя. В українців — збереження незалежності і цілісності держави. От і конфлікт. Сам я вважаю, що «загроза зі Сходу» перебільшена. Росія не збирається загарбати Європу, а тим більше Світ — у неї нема на це ніякого потенціалу. Річ у тім, що сучасні завоювання здійснюються частіше не силою зброї, а економічно, культурно (разом з останнім — і мовно). Навіть агресивні США завовойовують світ не гарматами й авіаносцями, а фільмами, музикою, макдоналдсами. Який може мати культурний й економічний вплив Росія на світ? Хто знає російські товари, окрім нафти, газу і дешевих дівчат? Хто слухає російську музику в світі? Хто прагне вивчати російську мову? Окресліть ці межі і зрозумієте, де закінчується вплив Росії. Чи рвуться самі росіяни до влади над світом? Не думаю. Одна справа ходити з георгієвськими стрічками, кричати «Крым наш!» і запевнятися у любові до Росії, інша — віддавати все на вівтар. Жителі Росії заклопотані боротьбою за виживання, а ті, хто поудачливіше — захоплені ідеєю споживання, жадаючи уподібнитися мешканцям «цивілізованих країн». Ці думки спали мені до голови, коли я перекладав один польський документ для наших Вікіджерел. Тому буде помилкою уявляти Україну як «форпост Заходу на шляху азійської орди». Якщо треба, Захід впорається з Росією і без української допомоги. У гарячці боротьби з російською експансією ми позабули і про небезпеки із Заходу. Не секрет, що наші сусіди за Сяном ніколи особливо не любили українців. Чимало поляків мріють повернути Східні Креси зі Львовом. Старі кривди спливають знову і знов. Історія 20 ст. знає кілька випадків взаємного геноциду українців і поляків. Отже, Росія є ворогом тільки колишніх колоній — країн СНД. Саме там насаджуються російська культура, мова, завойовуються місцеві ринки. «Збирання земель» є одним з ключевих постулатів ідеї реакціоної частини російського суспільства. Якщо Росія колись загарбає Україну, Захід поставиться до цього так само байдуже, як до розділів Польщі у 1772, 1793, 1795 і 1939 (нам, звичайно, розділи Польщі пішли мабуть, на користь, але не забуваймо, що росіяни менш за все про українські інтереси дбали. Втім, поляки теж брали участь у подібному розділі чужої землі кількома роками раніше. Ніхто не святий…). Треба опиратися, але опиратися грамотно. «Відстоювати свої права», як сказав мені Віталій Григорович Крикуненко — з приводу перевезення фондів нашої БУЛ до якогось «Центру Слов'янських культур», де дістати їх, можливо, буде не такою простою справою. Як опиратися діаспорянам, я не уявляю, але точно не бійками на вулицях Москви і не погромами російських націоналістичних організацій. Застаріло і неефективно. Читаю наші публікації — одні вигуки, емоції і ніякого діла, лають москалів і не пропонують нічого путнього. Бачу, що наша беззуба пропаганда проти зубастої російської нічого не вдіє. Українці просто не вміють брехати (втім, і не треба вчитися). Чи може бути в нас якийсь культурний вплив? Ніякого. Так, українські артисти постійно на наших афішах, але всі — російськомовні. Наш Клуб практично припинив своє існування, його зібрання перетворилися на офіціоз у першій частині і пиятику на вулиці чи в шинку з масними розмовами в другій (російськомовними, природно — адже більше половини теперішніх учасників попросту не володіють українською). Деякі з членів УМК взагалі підтримують дії російської влади (про одного з них, пана Безпалька, я писав у статті про БУЛ). Тут і Бібліотеку прикрили, причому якось нишком, поволі, щоб не виступали. Сайти українських організацій Москви чи закинуті, чи публікують проросійську інформацію. Можна було б відкрити власний блог — з назалежним поглядом на події зі сторони діаспори, тільки чи матиме він попит?
А чому таки «друзі», а не «друзи»? Сумнівно, що «і» веде походження від давньої «и».
Як перекласти російський зворотний дієприкметник «состоявшийся» у сенсі "успішний"?
Реалізовуваний — «той, що зараз реалізується» (на відміну від «реалізо́ваного» — «якого вже реалізували»). А от як буде «який можна реалізувати»: «реалізуємий» чи «реалізова́нний»? У російській мові слово «реализуемый» має два значення, в інших мовах ці поняття позначаються різними словами: англ. realizable — «який можна реалізувати», being realized — «той, що зараз реалізується», фр. réalisable, étant réalisé відповідно.
Якщо лит. draugai, то має бути *drugai > *drugě > *drudzě > *druzě? Це множина чи двоїна?
Переходи могли бути такі і трішки не такі. На цю мить це множина, не двоїна. Від слова нога двоїна — нозі, а від друг — друга. Цитую : "іменники чоловічого роду дотепер втратили закінчення двоїни -а (-я): два сина, три хлопця, за винятком кількох слів: ву́ха, рука́ва, повода" (Двоїна)́. --Микола Івкі (обговорення) 11:55, 28 березня 2017 (UTC)Відповісти
Дані з джерела 102 не витримують ніякої критики. Втім, за порядком. 1) «Виникає запитання: на якій мові розмовляли насельці наших земель тисячу років тому? Якщо відкинути українофобську мотивацію та ідеологічне підґрунтя і просто помислити логічно, то відповідь буде цілком очевидною — на тій же самій, на якій розмовляють сучасні українці! По-іншому бути не може: якщо народ незмінно живе на своїй етнічній території уже багато тисяч років, то створена ним мова не може ні зникнути, ні навіть суттєво змінитися. Вона може лише розвиватися та збагачуватися. Тож сучасна українська мова є удосконаленим варіантом тієї мови, на якій наші предки спілкувалися тисячі років тому!». Тут помилка. Українська мова просто не могла залишитися незмінною протягом такого часу. Можливо, деякі мови, скажімо ісландська, за такий період змінилися мало, але не забуваймо, що наші предки жили не на ізольованому острові, а на стику цивілізацій і культур, перебували у водоверті видатних подій світової історії. Взагалі, не можна казати про те, що мова «почалася тоді-то». Всі мови розвиваються поступово: спочатку з праностратичної прамови виділилася праіндоєвропейська, потім з неї поступово — праслов'янська, потім розбіжності між діалектами останньої стали накопичуватися, і нарешті, на основі цих діалектів на території України була створена сучасна літературна мова. Сумнівно і твердження про те, що «народ незмінно живе на своїй етнічній території уже багато тисяч років». Слов'яни прийшли на береги Дніпра порівняно недавно, доти там жили скифські і балтійські племена. 2) «Столиця нашої країни у літописах ніколи не називається на московський манер Кієвом — лише завжди Києвом. А його жителі — киянами. Ось уривок з видатної пам'ятки української літератури кінця 12 століття „Слова о полку Ігоревім“: „…киянам із Києва дорискаше до курь Тмутороканя, і скочі к граду Києву“. А це взято з Літопису Руського: „Первєє начяста княжіті в Києві Дірд і Асколд, єдіно княженіє“.». Миколо, ми ж з Вами якраз і займаємося палаталізацією. Яке «Ки» (читається «Кі») могло тоді бути у руській мові? Всякому ясно, що до 12-14 ст. таких сполучень просто не могло бути у слов'янських мовах, бо відповідно до закону другої палаталізації вони б перейшли в «ці». Пор. «Слово о полку Ігоревім»: «Звенить слава въ Кыевѣ». У давньоруських пам'ятках засвідчені форми «кы», а не «ки», «кі». Форма «ки» з'явилася пізніше: внаслідок припинення дії закону палаталізації, а в ареалі українських говорів — ще злиттям звуків «і» та «ы» в «и». На жаль, автори не навели оригінального давньоукраїнського написання, невільно увівши читачів в оману. 3) «цнота» — не «типово українське слово», а полонізм. 4) «Як бачимо, на території України нам також не вдалося знайти „дрєвнєрусскій язик“. По дуже простій причині: його тут ніколи й не було». Наочний приклад російськоімперсько-радянської пропаганди. Ми ніяк не можемо від нього звільнитися. Наші предки звали свою мову просто «руськимъ ѧзыкомъ», бо «руські люди», «русь» — це були не сучасні росіяни (тільки частина їхніх предків), а всі східні слов'яни. Всі сучасні спекуляції про «питомість» мов чомусь не враховують відмінностей у світоглядах нас і наших предків: ми приписуємо предкам українців наш з вами менталітет. Ми, дійсно, розуміємо, що є українська мова, нею говорять, нею пишуть, її захищають, її презирають, її заперечують. Але чи так було в Давній Русі? Відоме, що є етнічні групи, представники яких взагалі не усвідомлюють, що говорять якоюсь мовою, вони кажуть: «Ми просто говоримо», «Ми говоримо по-людському». На мою думку, русичі просто не звертали увагу на свою мову, говорили як могли, а для літературних цілей використовували староцерковнослов'янську — мову церкви. Самі нею (а не українською) зроблено графіті «Господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему паче всіх і ділом і помишлєнієм» (зверніть увагу на написання грешившему — без ѣ). 5) «„Дрєвнєрусский язик“ був придуманий в часи Катерини ІІ для того, щоб показати слов'янське коріння Московії». Ніхто ніякого «дрєвнєруского язика» не придумував. Не було потреби. Відмінності російської від української пояснювалися просто: «зіпсованістю російської мови в малоросійських землях польським впливом». 6) «Друге запитання. Якщо московити вважають себе слов'янами, то чому вони не розуміли мову, на якій були написані усі тогочасні релігійні книги? Адже в українців і білорусів такої проблеми не було. Вони чудово розуміли давні тексти і ніколи не ставили питання про їхній переклад. Тому, що писані вони були українською. Натомість, москвини не були слов'янами і української мови, природно, знати не могли. Саме тому й постало питання їхнього перекладу на московську». Ці дивні твердження. Наскільки мені відоме, робота з перекладу Біблії російською почалася лише в 19 ст. — у зв'язку з масовим поширенням грамотності. Доти потреби не було: Біблію читали лише священики і церковнослужителі, вони мали відповідну підготовку, а простий люд був неписьменним. Це раз. Щодо нерозуміння мови: чому не розуміли? Невже у Москві говорили не по-слов'янському? Оригінальна і поширена, на жаль, у маргінальних колах теорія спростовується свідченнями Сигізмунда Герберштейна. Він прямо пиш, що у 15 ст. у Москві говорили слов'янською мовою. Як відоме, Герберштейн опанував слов'янську у Словенії, але в Москві говорив з місцевими без товмача. Як таке було б можливе, якщо московити говорили не по-слов'янському? Це два. Біблія в українських землях до 19 ст. існувала не українською. а церковнослов'янською мовою. Це три. Виправлення книг у Московському царстві («книжна справа») за українськими зразками відбулося у середині 17 ст., але це стосувалося лише правопису, форм слів і незначних змін текстів. Ніякої зміни одної мову на іншу або «перероблення мов» не було. Це підтверджують сучасні старообрядські тексти — вони зберегли старомосковську, доукраїнську традицію. Це чотири. Твердження про підробку літописів уявляється неймовірним: скидається на «теорію змови» і спросовується даними західноєвропейських джерел 15-16 ст. 7) «Кто бо вєлік, яко Бог наш? Ти єдін творяі чюдєса, положі закон на проуготованіє істіни і благодаті, да в ньом обикнєт чєловєчєско єстєство от многобожества ідольскаго укланяясь, в єдіного Бога вєроваті». Даруйте, навіщо ж правопис викривляти? Куди поділися ѣ, ы, ѧ, так звичайні у давніх текстах? Ви ж знаєте, що ѣ і ы з української абетки прибрали тільки в середині 19 ст. А якщо це адаптація сучасною графікою, чому ѣ на москальський кшталт передане як «є»? Текст, безсумнівно, церковнослов'янський, а не український. Невже творѧі — східнослов'янський дієприкметник? Там нема нічого схожого. 8) «Служба Божа у їхніх храмах здійснюється „церковнослов'янською“ мовою. І не відають, наївні, що насправді вони моляться на міському суржику епохи 18 століття.» Це спростовується не тільки численними пам'ятками, але елементарним порівняльним аналізом слов'янських мов. Придивіться поуважніше: може знайдете ще кілька «ляпів»?
sto — «стою», очевидно, від того ж індоєвропейського кореня, що й слов. стою, англ. stand. sisto — «установлююся», «встаю на місце», можливо пов'язано з ним. istere засвідчений лише у складеному дієслові ex(s)istere — «існувати». Перша особа однини — ex(s)isto, схожість очевидна, але якісь висновки я не стану робити.
Які приклади дієслів, йменників і наростків варто додати? Бажано пояснити ситуацію з різними рефлексами праслов'янського *g в українській, російській, польській мовах (можу, могу, mogę). Тема цікава, на жаль, не маю джерел.
Очевидно, «розвинутий», «розвинений». Слово «розвитий» має інше значення.
Про перехід -кі <-> -ті читаю уперше. Це варто уваги.
Лат. sto і sisto — ніби родичі, але неясно з переходами, existo виводять від exsisto. Питання відкрите.
[Перша палаталізація. Ще два тижні тому намічав статтю переробити, а далі, після Ваших змін, намітив не переробити, а доповнити.]
[Друга палаталізація. Спочатку намічав цю статтю доводити до пуття, а 01.04, звернувши увагу на подібність джерел, вирішив розвивати одночасно всі перехідні палаталізації.]
У джерелі: «розвинений». Про перехід -кі- <-> -ті- читав багато років тому (діалектологія).
Очевидно, родичі. Див. «Витязь». Статтю «Бутон» підправив і додав джерел, але питання щодо об'єдання слід обговорити.
Очевидно, західнослов'янський ареал є центром: у цих мовах сполучуються риси і східнослов'янських і південнослов'янських мов, а також помітні «центральні» тенденції, відсутні на периферії.
Зверніть увагу на «розміжчити»: у ньому помітні рефлекси першої палаталізації не сучасного мозок, а праслов. *mozgъ. Втім, трапляється і варіант розмізчити — наслідок пом'якшення мозок.
Ситуацію з різними рефлексами праслов'янського *g з'ясувати не вдалося. Очевидно, для могти праслов'янські форми — *mogǫ, *mogeisь, *mogeitь, *mogeimъ, *mogeite-s, *mogǫtь, а «ж» у першій особі однини і третій особі множини з'явилося за аналогією. Підстав для першого пом'якшення не спостерігається.
Ви поставили мені забагато складних питань, зараз не в змозі відповісти. Поміркуймо разом. Мабуть, я знаю тільки відповідь на 4 питання.
Рос. друзья — друга палаталізація, а не перша. До речі, Ви навели приклад «друзі» в статті «Друга палаталізація», але бажано пояснити, чому «и» перейшов у «і».
Явище третьої палаталізації в цьому випадку відбувалося не в усіх слов'янських мовах: укр. пільга, пол. ulga — рос. польза, біл. нельга — рос. нельзя. У південнослов'янських має бути пом'якшення: про свідчать факти церковнослов'янської мови.
Очевидно, такі слова існують. Для прикладу, у слові жати, «а» сходить до ę < *-en (на це вказує і чергування жати — жну). Саме наявність голосного першого ряду ę спричинила першу палаталізацію початкового приголосного в цьому слові.
«Бутон» можна додати до «Брунька», а в «Квітка» зробити посилання. Але питання з об'єднанням необхідно обговорити.
Тільки недавно звернув увагу на те, що традиційний запис іншомовних слів із закінченнями -ія (вазоконгестія) начебто порушує правило дев'ятки. Адже тут «і» стоїть не перед голосним звуком, а якраз перед приголосним (і-й-а).
Позачергово глянув рос. развивающийся. Сучасний рос.-укр. словник підказує: развивающийся дієприкм. який (що) розвивається; прикм. розвивальний, розвійний; -еся страны країни, що розвиваються. --Микола Івкі (обговорення) 11:58, 19 квітня 2017 (UTC)Відповісти
Все рівно звучить недорікувато… До речі, ще трудні випадки: принявшийся, вольноопределяющийся (перше — прикметник, друге — іменник).
Виправляю помилку у відмінюванні праслов'янського дієслова могти: *mogǫ, *mogesь, *mogetь, *mogemъ, *mogete-s, *mogǫtь. Зверніть увагу на інший випадок фонетичної зміни за аналогією: наказовий спосіб могти — «можи» (пор. поможи), але в праслов'янській *modzi < *mogoi-s.
Польська зменшена форма Janoszek, пов'язана. огчевидно з праслов'янським суфіксом *ьkъ, *ъkъ. У разі з -ць, очевидно, приклад третьої палаталізації.
Посмійтеся. І от іще: МОВА. ПРАВОПИС. ЛАТИНКА. ПРИСТРАСТІ XIX СТОЛІТТЯ. Моя думка: все ми віддали москалям — і нашу давню самоназву, і давню назву мови. Тепер і абетку віддаємо, з радістю ополячиваючись… Зверніть увагу на нелогічність аргументів, і навіть їхню безглуздість: українське зараз не читають, бо воно написане кирилицею… Отже, за логікою, якщо надрукувати українське латинкою, читати будуть всі, і не тільки українці… Це навіть позабавніше, ніж запропанував Скрипка --В.Галушко (обговорення) 15:03, 21 квітня 2017 (UTC)Відповісти
До речі, пропозиція шановного Олега Юрійовича скидається на нацизм. Природно, у дечому він має рацію: засилля російської мови. Але це єдине, що істинне у його заяві і наступній «апології». Я десь читав, що згідно з науковими дослідженнями, 10 % населення взагалі не можуть опановувати іноземні мови, і це ніяк не пов'язане з іншими розумовими здібностями. Правда, питання в тому, чи можна вважати українську, з усіх мов світу найближчу до російської, «іноземною». Це нагадує мені проблему, про яку часто пишуть священики: більшість парафіян не знають церковнослов'янської, зараз лунають вимоги зробити церкву «демократичнішою», перевести богослужіння на російську. Проблеми з необхідністью вивчення мов дійсно існують, і ми не маємо права їх нехтувати. Але проблеми необхідно розв'язувати грамотно. Прочитавши дивну пропозицію Скрипки, згадав одну євангельську історію про блудницю. Можливо, Біблія повторюється і завжди буде повторюватися, адже мені спало на думку дуже схоже: «Хто з вас ніколи не спричинявся до вимушених росіянізмів і не говорив з вашими співвітчизниками по-російському, хай першим кине в російськомовних українців камінь». --В.Галушко (обговорення) 15:27, 21 квітня 2017 (UTC)Відповісти
[Маю і ще матиму (може, й до літа) мало часу для Вікіпедії.]
Рос. друзья — друга палаталізація ? Після з — ь !
Південнослов'янські мови — не тільки церковнослов'янська.
Укр. мова музичного наголосу наче не має.
Стаття «Ы»: чи потрібні посилання на перехідні палаталізації ??
Вазоконгестія (-ійа). І пишеться: після приголосного перед голосним, є та й: [[109]].
Не можу розібратися, чому українське «і» наприкінці слів сходить не до «ѣ», «е» чи «о», а до «и» (друзі, синові, добрі).
Яке походження українського «і» наприкінці множини прикметників? У російській мові форми множини суть колишні форми множини жіночого роду (добрыѧ), а в українській?
Походження знахідного відмінка множини іменників з основою на *-o *-ŭ: після зникнення загальноіндоєвропейського закінчення знахідного відмінка множини *-ns, прикінцевий *-ŭ (і *-o?) отримував подовження і переходив в *-ū > *y > ы.
Щодо «ткёт»: елементарна граматична аналогія. Оскільки палаталізація перша, не доводиться казати про діалектні впливи Півночі.
Посилання на «Друга палаталізація» бажане: щоб читачі усвідомлювали причину відсутності пом'якшення в словах «кислий», «Київ» тощо, які колись писали через «ы». Щодо «Третя палаталізація» — не знаю.
Чи може бути пов'язане нехтування «правила дев'ятки» в деяких західноукраїнських виданнях діалектними особливостями? У південно-західному наріччі протиставлені [і] — [и], як у літературній мові, а [і] — [ы]. Тобто, у слові stringer наддніпрянець чує «ри», а буковинець, галичанин чи русин (а також поляк, росіянин чи білорус) — «рі»? Згадується аналогічний випадок з японським し, яке росіяни й українці чують як «сі», а англомовні — як «shi». --В.Галушко (обговорення) 15:09, 24 квітня 2017 (UTC)Відповісти
Деякі Ваші думки для мене нові.
У множині іменників часто -і < -и (лебеді < лебеди, лисиці < лисици, князі < князи, друзі < друзи).
Слово ткати праслов'янське. Чому укр. тче, блр. тчэ, а рос. ткёт ?
Фонематично ткёт /ткот/, ноге /нагэ/, ухе /ухэ/ ? Але ж тут м'яка вимова.
Попередньо праслов'яни були від початку (кінця) IV тисячоліття до н. е. до IV (II) ст. до н. е.
Тобто понад 2200 років тому виникли всі три перехідні палаталізації.
Рос. друзья < дружья (вплив слів друзи, князи, князья ?!) Пор. павуччя, рос. мужья.
Канат. 21.04 виникло наступне питання. Може, за останні десятиріччя був перехід від каната як шнура до канату як кабелю.
Як поляки вимовляють слово guzik ?
*-ьcь чи -*ьcь ? У літературі є обидва різновиди.
Там, де ы, буває лабіалізація (ы > о). Пор. мию, глитати, кривавий, кривий і рос. мою, глотать, кровавый, кривой.
Лат. istaec in me cudetur faba. Про походження слова istaec виявив [[117]].
Рос. друзья — має всі ознаки другої палаталізації. З нагоди хочу зробити необхідне пояснення. У своїх статтях я часто подаю приклади і посилання на якусь «давньоруську мову». Зараз прийнято критикувати концепцію цієї мови, але це походить, очевидно, від хибного розуміння сенсу терміна. Якщо я пишу «давньоруська», це означає, що у східнослов'янському мовному ареалі були якісь спільні лексеми, спільні фонетичні закони (взяти хоча б повноголосся, окання). Так само і зі словом друзья. Зараз і в Росії модно казати по «зіпсованість» української мови, бо «в Киевской Руси говорили по-русски, а не по-украински». Чи правильний такий підхід? Ні. До чого це я кажу? Бо етимологізація друзья < дружья нагадує мені етимологію видра < видрати. Чому наведена схема неправильна? Перш за все, що в часи появи цього слова, такий спосіб словоутворення взагалі не вживався. По-друге, етимологія «видри» прозора (пор. лит. udra, англ. otter) і пов'язана з «вода». Так само наводячи за первісну форму дружья, Ви приписуєте предкам нашим сучасні мовленнєві закони, сучасний менталітет, а також приділяєте надмірну увагу деяким елементам, нехтуючи ціле. Хай Вас не спантеличують російські лексеми братья, сыновья, друзья, смію Вас запевнити, що вони порівняно молоді, у Київській Русі таких слів не знали, хоча і говорили «на русском языке» (?). Яке тоді походження цих форм? Давньоруська форма множини від другъ — друзи, де з через дз із ґ за другим пом'якшенням. Давньоруська форма множини від сынъ — сынове, за зразком іменників з давньою основою на *ъ. Надалі закінчення -и, -е, змінилися за аналогією з братья (дав.-рус. брати, знах. відм. браты). Російська форма — колишня збірна форма (цитую Фасмера: «Мн. бра́тья — старая собир. форма; ср. укр. бра́ття, ст.-слав. братриѩ, братиѩ, болг. бра́тя, сербохорв. бра̏тjа, бра̏ħа, словен. brȃtja, чеш. bratří, др.-чеш. bratřie, др.-польск. braciá (Лось, Jagić-Festschrift, 335), в.-луж. bratřa, которые соответствуют греч. φρΒ̄τρία; ср. также др.-инд. bhrātryam „братство“»). Очевидно, такого ж походження і мужья.
У транскрипції праслов'янської мови є знак h, але ступінь його поширеності мені не відомий.
Рос. «ткёт» виникло за аналогією до ткать. М'яка вимова виникла пізніше, у російській мові це нормальне явище. Українські форми тчу, тчуть теж, очевидно. виникла за аналогією з тчеш, тче, тчемо, тчете: при праслов'янських *tъkǫ, *tъkǫtь не видно підстав для першої палаталізації.
Часові рамки праслов'ян точно не відомі. Мені здається, що в IV тис. до н. е. були ще праіндоєвропейці, а з І тис. н. е. починається історія слов'янських держав. Мова зберігала єдність ще до початку Великого переселення народів, але і до початку ІІ тисячоліття відмінності між слов'янськими мовами були незначні. Руси легко розуміли поляків, словаків і чехів. --В.Галушко (обговорення) 12:20, 25 квітня 2017 (UTC)Відповісти
Як закінчу писати про відмінки, спробую відповісти і на решту.
Нема статті про носові голосні в слов'янських мовах. Чи маєте час і бажання?
Цей розділ («Різне 4») переповнений. Може створити новий?
Найсвіжіший коментар: 5 років тому1 коментар1 особа в обговоренні
Доброго дня, чи маємо можливість у загальній статті про Запоріжжя, внести вірну транслітерацію назви міста? Адже відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.08.2017 №476 затверджено транслітерацію написання географічної назви міста Запоріжжя на картах та інших виданнях латиницею — Zaporizhzhia. Я зробила спробу але вона моє редагування було відхилено. На разі доволі часто виникають помилки при використанні назви міста латиницею, вважаю доречним прописати це у статті. [12:53, 9 липня 2019 Власова Альона]
.svg){kind=small}
