Перейти до вмісту

Осуховський Олег Іванович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олег Осуховський)
Олег Іванович Осуховський
Олег Осуховський у 2015 р.
Народився18 червня 1978(1978-06-18) (46 років)
Великосілки
Країна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанняРівне
Діяльністьгромадський діяч, політик
Alma materЛьвівський національний університет імені Івана Франка
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання і Верховна Рада України VII скликання
Посаданародний депутат України[1] і народний депутат України
ПартіяВсеукраїнське об'єднання «Свобода»
Дітидві доньки
Нагороди
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
Україна Народний депутат України
7-го скликання
ВО «Свобода» 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Картка на сайті Верховної Ради України

Україна Народний депутат України
8-го скликання
ВО «Свобода» 27 листопада 2014 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Оле́г Іва́нович Осуховський (нар. 18 червня 1978, с. Великосілки) — громадсько-політичний і державний діяч. Народний депутат України VII та VIII скликань.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у селі Великосілки (нині Львівського району Львівської області).

У 1995 році закінчив 11 класів Великосілківської середньої школи, а в 2007 році — економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю фінанси та кредит.

2000—2002 роки — гравець професіонального футбольного клубу «Газовик-Скала» (Стрий).

З 2003 по 2006 рік був гравцем британських ФК «Кентіш-Таун» і «Барнет», а у 2004 і 2005 роках ставав чемпіоном Англії з міні-футболу[2].

2007—2008 роки — працівник ПП «Меркурій», керівник транспортного відділу та маркетингу в місті Стрий Львівської області.

З 2008 року — голова громадського об'єднання (ГО) «Люстрація».

З 2009 року — голова ГО «Українська громада Києва» та член громадської ради при Київській обласній державній адміністрації.

З 2010 року — віце-президент міні-футбольного клубу «Кардинал-Рівне».

З 2010 року — заступник голови з загальних питань громадського комітету з моніторингу при Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва України.

З 2012 року заступник директора ТОВ «Юридична фірма „Бондарчук і партнери“».

З 1998 року є членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

1998—2003 роки — помічник-консультант народного депутата України Олега Тягнибока на громадських засадах.

У 2007—2008 роках — депутат Кам'янко-Бузької районної ради V скликання.

З 2010 року — депутат Рівненської обласної ради VI скликання, обраний по одномандатному виборчому округу № 40 (м. Рівне) від Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

З 2011 року — голова Рівненської обласної організації ВО «Свобода».

В 2012 році Олег Іванович Осуховський обраний Народним депутатом Верховної Ради України 7-го скликання обраний по одномандатному виборчому округу № 152 (м. Рівне) від політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

На виборах депутатів в Верховну Раду у 2014 році став народним депутатом України по виборчому округу № 152 (Рівненська область) від партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Голова підкомітету з питань правового забезпечення та контролю за діяльністю спеціальних органів у сфері запобігання і протидії корупції Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Відомча заохочувальна відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (6 травня 2014) — пістолет «Форт 17-05», № 110015, калібр 9 мм[3]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  2. Олег Осуховський: змінив футбол на політику і став депутатом ВРУ. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 21 лютого 2018.
  3. Р. Романюк, М. Жартовська Нагородний фронт. Кому Аваков подарував 400 стволів // Українська правда. — 13 січня 2017.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]