Перейти до вмісту

123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх)
123. Infanterie-Division
Емблема 123-ї піхотної дивізії Вермахту
На службі5 жовтня 1940 — 1 березня 1944
КраїнаТретій Рейх Третій Рейх
НалежністьВермахт Вермахт
ВидСухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рольпіхота
Чисельністьпіхотна дивізія
У складіДив. Командування
Гарнізон/ШтабМезеріц
Війни/битвиДруга світова війна

Східний фронт

Командування
Визначні
командувачі		генерал-лейтенант Вальтер Ліхель
генерал-лейтенант Ервін Менні
Медіафайли на Вікісховищі

123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 123. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Дивізія 11-ї хвилі мобілізації Сухопутних військ Третього Рейху брала участь у битвах на Східному фронтові.

Історія

[ред. | ред. код]

123-тя піхотна дивізія сформована 5 жовтня 1940 на навчально-тренувальному центрі Регенвурмлагер (нім. Truppenübungsplatz Regenwurmlager) поблизу Мезеріц (Позен-Західна Пруссія) у III-му військовому окрузі під час 11-ї хвилі мобілізації Вермахту. Формування здійснювалося з окремих підрозділів 23-ї, 257-ї піхотних та 3-ї моторизованої дивізій, а також рейтарського ескадрону 18-ї піхотної дивізії.

Бойові дії 123-ї піхотної дивізії під час Торопецько-Холмської операції. Зима 1942
Дем'янський щит — нагорода Вермахту усім учасникам битви за Дем'янськ. Дем'янська операція (1942)
Німецький солдат під час вуличних боїв за Дем'янськ. Дем'янська операція (1942). Зима 1942
Карта Третьої Дем'янської операції. 123-тя дивізія на оборонних позиціях на південному фланзі напівоточеного угруповання. Зима 1943

Після завершення курсу підготовки та бойового злагодження дивізія була передана до складу групи армій Північ й передислокована до Єудкау та Шлоссбергу на кордоні з Радянським Союзом. Спочатку дивізія перебувала у складі X-го армійського корпусу 18-ї польової армії, але перед початком вторгнення до СРСР увійшла до XXVIII-го армійського корпусу 16-ї армії.

З початком операції «Барбаросса», німецька група армій «Північ», де билася 123-тя піхотна дивізія, наступала на Прибалтику. Дивізія перетнула зранку 22 червня німецько-радянський кордон й просувалася вглиб Литви, вела бої з формуваннями радянського Північно-Західного фронту за Каунас, Укмерге, далі за латвійський Даугавпілс, і вже на початок липня вийшла на кордони радянської Росії. 8 липня 1941 року німецькі війська дивізії зайняли Опочку.

У липні-серпні 1941 формування дивізії діяли у II-му армійському корпусі генерала від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт, вели бої за Холм, Слаутино, Осташков, біля озера Селігер. Протистояла спробам радянських військ контратакувати біля озер Пено і Вельо.

II-й армійський корпус поступово просувався на схід своїми трьома ударними угрупованнями зі з'єднань- 12-ї, 32-ї і 123-ї піхотних дивізій. Однак, розтягнутість комунікацій, затяжні дощі так паралізували усі пересування, що корпусу довелося перейти до оборони. 123-тя дивізія обороняла широку смугу фронту в районі Верхньоволзьких озер, усі її частини були в першому ешелоні, резервів практично не залишилось.

Свою лінію оборони 123-тя піхотна дивізія утримувала до початку 1942 року, коли 9 січня радянські війська у складі 3-ї та 4-ї ударних армій лівого крила Північно-Західного (з 22 січня правого крила Калінінського фронту) розпочали Торопецько-Холмську операцію з метою розгрому Осташковського угруповання Вермахту. Ця операція була складовою частиною загального стратегічного наступу Червоної армії взимку 1942 року, що проводився групою фронтів у ході битви під Москвою.

У наслідок успішного прориву лінії фронту та сміливого наступу Червоної армії проти військ Вермахту, незабаром в котлі опинилися частини шести дивізій німецьких II-го і X-го армійських корпусів — 12-та, 30-та, 32-га, 123-тя, 290-та піхотні і дивізія «Мертва голова» (всього за різними оцінками від 95 до 103 тисяч чоловік). Командування над оточеним угрупованням перебрав на себе командир II-го армійського корпусу генерал від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт.

З 8 лютого по 21 квітня 1942 угруповання фон Брокдорфф-Алефельдта перебувало в оточенні, в «Дем'янському котлі» (за радянською версією), у «фортеці Дем'янськ» (за офіційною версією Гітлера) або в «графстві Дем'янськ» — як цю територію називали військовослужбовці корпусу, маючи на увазі дворянський титул свого командира. 21 квітня 1942 бойовій групі під командуванням генерала В.фон Зейдліца-Курцбаха вдалося прорватися до оточеного 2-го армійського корпусу, а 1 травня 1942 між корпусом і групою Зейдліца було встановлено телефонний зв'язок.

Після деблокування Дем'янська 123-тя піхотна дивізія продовжувала утримувати свої позиції протягом 1942-початку 1943 років. Розпочинаючи з квітня 1942 радянський Північно-Західний фронт провів 9 наступальних операцій з метою знову оточити німецькі війська і 2 оборонні операції для відбиття його контрнаступів, але усі спроби знищити напівоточене угруповання були марні.

1 березня 1943 командувач 16-ї армії генерал-фельдмаршал Ернст Буш оголосив про завершення евакуації німецьких військ з Дем'янського виступу, організоване виведення дивізій дозволили німецькому командуванню значно ущільнити оборону.

До осені 1943 року, 123-тя дивізія вела оборонні бої місцевого значення в районі Холма і Локні, коли у вересні 1943 у зв'язку із загальним наступом Червоної армії після перемоги на Курській дузі, з'єднання було терміново перекинуте на південний фланг німецько-радянського фронту. 13 вересня 1943 дивізія прибула залізницею до Запоріжжя, й негайно була кинута в бій проти військ Південно-Західного фронту, що рвалися до Дніпра.

У боях з радянськими військами 123-тя дивізія протягом осені-зими 1943—1944 років зазнала колосальних втрат й у лютому залишки формування були відведені в тил, де з її рештки сформували 123-ю тактичну групу, яка разом з розгромленими в Україні 38-ю, 62-ю піхотними дивізіями увійшла до складу корпусної групи «F».

Райони бойових дій

[ред. | ред. код]

Командування

[ред. | ред. код]

Командири

[ред. | ред. код]

Підпорядкованість

[ред. | ред. код]
Час Корпус Армія Група армій
(округ) 		Штаб
1940
листопад XX-й ак 11-та армія Група армій «C» Бранденбург
1941
січень XX-й ак 11-та армія Група армій «C» Бранденбург
квітень X-й ак 18-та армія Група армій «B» Східна Пруссія
травень XXVIII-й ак 16-та армія Група армій «C» Східна Пруссія
липень XXVIII-й ак 16-та армія Група армій «Північ» Себеж
серпень II-й ак 16-та армія Група армій «Північ» Дем'янськ
1942
січень II-й ак 16-та армія Група армій «Північ» Дем'янськ
листопад II-й ак 16-та армія Група армій «Північ» Дем'янськ
1943
січень II-й ак 16-та армія Група армій «Північ» Дем'янськ, Холм
вересень резерв армії 16-та армія Група армій «Північ» Холм
жовтень XVII-й ак 1-ша танкова армія Група армій «Південь» Запоріжжя
1944
січень XVII-й ак 6-та армія Група армій «Південь» Запоріжжя
лютий XXX-й ак 6-та армія Група армій «Південь» Запоріжжя
березень LVII-й тк 6-та армія Група армій «A» Кривий Ріг

Склад

[ред. | ред. код]
1941[1] Травень 1943
415-й піхотний полк 415-й гренадерський полк
416-й піхотний полк 416-й гренадерський полк
418-й піхотний полк 418-й гренадерський полк
123-й артилерійський полк
123-й розвідувальний батальйон[2]
123-й винищувально-протитанковий дивізіон[3]
123-й інженерний батальйон
123-й дивізійний батальйон зв'язку
123-тє дивізійне управління постачання
123-й запасний батальйон

Нагороджені дивізії

[ред. | ред. код]
Нагороджені дивізії[4]
Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ для військових формувань Вермахту за збитий літак противника
Кавалери Нагрудного знаку ближнього бою в золоті 1
Кавалери Золотого Німецького Хреста 64
Кавалери Срібного Німецького Хреста 1
Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям 1
(№ 379 командир 415-го гренадерського полку оберстлейтенант Вальтер Зіверс — 29.01.1944)
Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста[6] 20
Кавалери Почесної застібки Сухопутних військ
«Почесна застібка на орденську стрічку для Сухопутних військ» 		13

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • 123. Infanterie-Division. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (нім.)
  • 123. Infanterie-Division. на balsi.de. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (нім.)
  • 123. Infanterie-Division. на axishistory.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (англ.)
  • 123.Infanterie-Division. на feldgrau.com. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (англ.)
  • 123. Infanterie-Division. на okh.it. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (італ.)
  • 123. Infanterie-Division (UNIT HISTORY) [Архівовано 20 травня 2014 у Wayback Machine.]
  • Kampfraum Demjansk — die eingeschlossenen Truppen(нім.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Georg Tessin: Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939—1945. Band 6. Die Landstreitkräfte 71 — 130. 2. Auflage. Biblio-Verlag, Bissendorf 1979, ISBN 3-7648-1172-2.
  • Burkhard Müller-Hillebrand: Das Heer 1933—1945. Entwicklung des organisatorischen Aufbaues. Vol.III: Der Zweifrontenkrieg. Das Heer vom Beginn des Feldzuges gegen die Sowjetunion bis zum Kriegsende. Mittler: Frankfurt am Main 1969, p. 286.
  • Samuel W. Mitcham. German Order of Battle: 1st—290th Infantry Divisions in World War II. — Paderborn : Stackpole Books, 2007. — Т. 1. — 400 с. — (Stackpole military history series) — ISBN 0-8117-3416-1. (англ.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 27 березня 2015.
  2. ↑ Aufklärungs-Abteilung 123
  3. ↑ Panzerjäger-Abteilung 123
  4. ↑ Holders of high awards [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. ↑ 707-й вартовий батальйон (нім. Wach-Bataillon 707) 281-ї дивізії охорони діяв, як приданий до піхотної дивізії підрозділ
  6. ↑ Knight's Cross Holders of 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=123-тя_піхотна_дивізія_(Третій_Рейх)&oldid=41908615