51-ша окрема механізована бригада (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 51-ша бригада.
51-ша окрема механізована бригада
(2002—2014)
51-ша механізована дивізія
(1992—2002)
Нарукавний знак бригади
На службі1992—2014
Країна Україна
Вид Сухопутні війська
Тип Механізовані війська
Чисельністьбригада
У складі13 армійський корпус
Гарнізон/ШтабВолинська область,
м. Володимир
ОснащенняТ-64, БТР-60, БТР-70, БТР-80, БМП-1, БМП-2;
Війни/битвиВійна на сході України
НагородиУкраїнська гвардія Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня
Звання«Перекопсько-Харківська»
«Празько-Волинська»
Командування
Останній командувачполковник Павло Півоваренко†
Медіафайли на Вікісховищі

51-ша окре́ма гвардійська Перекопсько-Харківська Празько-Волинська ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізована бригада (51 ОМБр, в/ч А2331, пп В3938) — військове з'єднання механізованих військ України, що існувало у 1992—2014 роках. За організаційно-штатною структурою бригада входила до складу 13-го армійського корпусу Сухопутних військ України.

З'єднання було створене з 51-ї гвардійської мотострілецької дивізії СРСР. 2002 року з'єднання з дивізії було переформоване на бригаду.

2014 року бригада брала участь у війні на Донбасі. Підрозділи бригади брали участь у найбільш запеклих боях війни — боях на кордоні, за Савур-Могилу, боях за Іловайськ. Завдяки артилеристам та бійцям бригади у боях під Іловайськом було розбито дві колони російських військ, взято в полон 13 військовослужбовців Збройних сил РФ.

1 грудня 2014 року бригаду розформували, а за місцем її дислокації створено нову — 14-ту окрему механізовану бригаду.

Історія

[ред. | ред. код]

19 січня 1992 року особовий склад 51-ї гвардійської мотострілецької дивізії СРСР склав присягу на вірність українському народові. Дивізія була реорганізована у 51-шу механізовану дивізію.

У вересні 1999 року в рамках заходів, присвячених 800-літтю Волинсько-Галицького князівства та з нагоди 60-річчя з дня створення, дивізія одержала з рук Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кучми Бойовий Прапор та почесне найменування «Волинська».

У ході реалізації Державної програми розбудови і реформування Збройних Сил України у 2002 році 51-шу дивізію було реформовано в 51-шу окрему механізовану бригаду з залишенням їй усіх нагород та почесних найменувань.

Війна на сході України

[ред. | ред. код]
Докладніше: Війна на сході України

Війну на сході України бригада зустріла у статусі кадрованої — вона мала всього близько 500 кадрових військових-контрактників проти 800—1000 контрактників у звичайних частинах. До повного складу у 4500 бійців мала нарощуватися за рахунок мобілізованих.[1]

8 квітня 2014 року розпочалася мобілізація і з 521 військовослужбовця за контрактом бригада набирає 5386 чоловік. За три дні бригада була набрана до штату воєнного часу і 12 квітня 2014 року передислокована у повному складі на Рівненський учбовий центр.[2]

Приблизно о 6:00 ранку 22 травня 2014 року між Великоанадолем (Ольгінка) і Володимирівкою поблизу міста Волноваха Донецької області стався напад групи бойовиків так званої «ДНР» на табір військовослужбовців 51-ї механізованої бригади. За словами очевидців, бойовики приїхали на інкасаторських авто «Приватбанку», і відкрили вогонь з гранатометів та кулеметів. З особового складу бригади було близько 30 чоловік, 3 БТР або БМП. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою загинуло 17 військових, включно з командиром батальйону майором Леонідом Полінкевичем, 18 поранено. Всього до місцевої лікарні було доправлено з вогнепальними пораненнями 31 людину.[3][4][5]

Докладніше: Бій під Волновахою

Після бою під Волновахою командира бригади полковника Володимира Яцкова було усунуто від командування, а саму бригаду вивели на злагодження на полігон Широкий Лан.[1] Проте 300 чоловік висловили бажання залишитися в зоні АТО — під Маріуполем ці сили провели три тижні, а в кінці червня вони були передислоковані в Докучаєвськ. Звідти частину особового складу перекинули в Амвросіївку, де тоді вела бої 72-га бригада, а частину батальйонно-тактичної групи на чолі з підполковником Миколою Капіносом відправили в район села Григорівка на кордоні з РФ. Росіяни щоночі здійснювали маневри силами порядка 50 машин, імітуючи атаки, проте кордон тоді не перетинали. Кожен день протягом двох тижнів там велися артилерійські обстріли — мінометна батарея тактичної групи, маючи хороші замасковані позиції на висоті, била по силам проросійських формувань, і практично не мала втрат.[1]

14 липня 2014-го під час переміщення в колоні поблизу села Черемшине вночі відбувся бій. Бригада почала відхід із Черемшиного, проросійські сили уразили пострілом ПТРК САУ 2С1.

25 липня 2014 року 40 військовослужбовців 51-ї бригади і декілька військовослужбовців з 72 ОМБр з угрупування Збройних сил України, що утримувало позиції біля Червонопартизанська, після 10 днів у оточенні і під обстрілами, були змушені скласти зброю і перейти українсько-російський кордон, таким чином потрапивши у полон.[6] Кілька бійців з угрупування здаватись відмовилися і прорвалися до позицій ЗСУ.

2 серпня у Запоріжжі суд відпустив під особисті зобов'язання всіх військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади, яких підозрюють у дезертирстві (вимушено відступили під обстрілом на територію РФ).[7]

24 серпня 2014 року на український блокпост в Оленівці, що під Донецьком, почали наступ значні сили проросійських збройних угруповань: танковий підрозділ батальйону «Оплот» у складі щонайменше 5 танків, і піхота батальйону «Кальміус». Зі спогадів Миколи Тишика, танкіста 51-ї бригади, наступ почався з артилерійського обстрілу, хоча й неточного, о 4 ранку.[8] Зі спогадів танкістів Оплоту, що брали участь у тому нападі, вони у 6:23 ранку зайняли селище Луганське і далі висунулись на Оленівку, на блокпост Сигнальний. Згідно їх слів, головний танк у колоні ще до бою виявив несправність гармати — гідростопор, — він вийшов зі строю і пішов у поле лагодити неполадку.[8] Інші ж танки почали обстріл українського блокпосту, намагаючись вразити можливі позиції, техніку і вогневі точки українців. За словами Миколи Тишика, це була майже 8 ранку, вони зарядили бронебійний снаряд у гармату танку ще коли почули гуркіт танкових двигунів у тумані, і чекали у зеленці. Коли з туману вийшов танк Т-64БВ проросійських сил, його гармата була повернута в сторону Донецька, що спочатку спантеличило українських танкістів. Проте коли він почав розворот башти, український танк за наказом Миколи Тишика зробив постріл, яким одразу його підбив, влучивши в башту в місце командира. Підбитий танк спалахнув вогнем, і невдовзі вибухнув — його втрата спричинила панічні настрої серед танкістів Оплоту.

Зовнішні медіафайли
Зображення
1. Затоплений Т-72Б зр. 1989, бортовий № 38
2. Т-72Б, бортовий № 37, у «Оплоту» // 22 серпня 2014
3. Т-72Б, бортовий № 37 // Askai
4. Т-72Б, бортовий № 37 як трофей // 24 серпня 2014
Відеофайли
1. Танкіст Микола Тишик про захоплення ворожого танка // Громадське, 18 вересня 2014

Один з їх танків все ж поцілив український танк осколковим снарядом у башту, чим розбив йому триплекси, вивів з ладу стабілізатор гармати, а на башті почалась незначна пожежа, яку невдовзі Микола з екіпажем загасили. Проте інші два танки Т-72 Оплоту почали неорганізований відступ, під час якого один передом, а інший задом впали у канаву. Їх танкісти евакуювалися і втекли. Четвертий танк вийшов з бою, забравши пораненого мехвода.[8] В результаті бою українська сторона втратила підбитими БМП-2 і МТ-ЛБ. Проросійські сили втратили танк Т-64БВ згорілим, і два Т-72 покинутими: перший мав модель Т-72Б зр. 1989, бортовий № 38, і був затоплений повністю, його не змогли витягти українські військовики. Другий Т-72Б, бортовий № 37, був узятий трофеєм, і його передали батальйону міліції «Дніпро-1».[8]

Докладніше: Бій під Оленівкою

Розформування

[ред. | ред. код]

22 вересня Президент Петро Порошенко повідомив, що 51-шу бригаду Збройних сил України буде розформовано, а на її місці буде створена нова механізована бригада.[9]

8 жовтня Петро Порошенко на зустрічі з бійцями та командирами 51 ОМБр анонсував створення 14-ї механізованої бригади, — на базі підрозділів 51-ї бригади, які зарекомендували себе як героїчні під час АТО:[10]

Ті підрозділи, які героїчно себе проявили, не мають бути розформовані. Вони мають у повному складі зі збереженням своїх традицій стати основою нової бригади.
— Петро Порошенко, 8 жовтня 2014.

Серед таких президент назвав розвідників, які одними з перших взяли під контроль Савур-Могилу; протитанковий артилерійський підрозділ бригади, який знищив чимало бронетехніки противника; ремонтний підрозділ бригади, який під обстрілами виконував свої обов'язки; танковий підрозділ, який атакував ворога, щоб забезпечити виведення українських військ з-під Іловайська.

1 грудня 2014 року бригаду розформували, а за місцем її дислокації створили нову: 14-ту окрему механізовану бригаду.[11]

Втрати

[ред. | ред. код]

1 листопада Петро Порошенко повідомив, що вдалося досягти звільнення іще 25 бійців, котрі перебували в полоні у Сніжному — вояків 51-ї бригади, а також з військової частини 3056 Національної гвардії та 39-го батальйону територіальної оборони: обмін відбувся в форматі 25 на 25.[12]

30 грудня внаслідок переговорів, котрі організувала миротворча місія УПЦ МП, було визволено з полону трьох людей, із 51-ї бригади — молодшого сержанта Юрія Потейчука (Волинь) та молодшого сержанта Святослава Савчука (Волинь).[13]

1 лютого 2015 року з полону терористів вдалося визволити двох військовослужбовців з 51-ї механізованої бригади.[14]

6 квітня загинув військовик 51-ї бригади Луць Дмитро Сергійович, місце та обставини не уточнені.[15] 29 квітня 2015-го здійснено спецоперацію за сприяння СБУ, вдалося звільнити військовика 51 ОМБр Євгена Олейника — провів в полоні бойовиків понад 8 місяців.[16]

9 вересня 2015 року з полону терористів звільнені командир гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, підполковник Сергій Фураєв та командир гармати гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, старший матрос Артем Комісарчук — перебували у заручниках з часу Іловайського котла.[17] 18 вересня 2018 року в Луцьку перепохований Лавренчук Юрій Васильович — загинув під Іловайськом.[18]

Структура

[ред. | ред. код]

2002

[ред. | ред. код]
  • управління (штаб)
  • 50-й окремий танковий батальйон
  • 44-й механізований полк
  • 47-й механізований полк
  • 170-й танковий полк
  • 11-й інженерний батальйон
  • 21-й окремий розвідувальний батальйон
  • 43-й артилерійський полк
  • 59-й зенітно-ракетний полк
  • 25-й окремий батальйон зв'язку
  • 309-й окремий батальйон технічного забезпечення
  • 24-й польовий навчальний полігон
  • 84-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон

Командування

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Цензор.НЕТ. КОМАНДИР ВЫСОТЫ. ПОДПОЛКОВНИК КАПИНОС ПРО ШТУРМЫ САУР-МОГИЛЫ. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Архів оригіналу за 25 липня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.
  2. ↑ День створення 51 омбр. Я пам'ятаю. // Facebook Олег Кобилинський, 7 вересня 2020 року
  3. ↑ Поблизу Волновахи відбулися бої, загинули 8 українських військових - ЗМІ. Українська Правда. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 2 червня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
  4. ↑ ВИДЕО. Боевые действия под Волновахой. InfoResist. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
  5. ↑ Халатність командування могла стати причиною розстрілу наших військових під Волновахою. УНІАН. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
  6. ↑ Півсотні бійців 51-ї бригади здалися у полон росіянам?. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. Процитовано 17 липня 2016.
  7. ↑ Суд звільнив усіх бійців 51-ї бригади, підозрюваних у дезертирстві, — ГПУ. Архів оригіналу за 4 серпня 2014. Процитовано 6 серпня 2014.
  8. ↑ а б в г Один проти чотирьох: подвиг танкіста Миколи Тишика 24 серпня 2014 року. Цензор.нет (укр.). Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 12 вересня 2017.
  9. ↑ Порошенко: 51-шу бригаду, яка здалася у полон, буде розформовано. Архів оригіналу за 15 травня 2015. Процитовано 17 липня 2016.
  10. ↑ 51 бригада стане 14-ю, — Порошенко. Архів оригіналу за 1 грудня 2014. Процитовано 27 листопада 2014.
  11. ↑ 51-ї ОМБР уже немає. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 1 серпня 2016.
  12. ↑ Порошенко повідомив, що з полону звільнили 25 українських військових. Архів оригіналу за 1 листопада 2014. Процитовано 2 листопада 2014.
  13. ↑ Московські батюшки також визволяють українських полонених. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
  14. ↑ З полону терористів звільнили ще 5 українських бійців. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  15. ↑ Луць Дмитро Сергійович
  16. ↑ З полону терористів звільнили двох українських військових. Архів оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 29 квітня 2015.
  17. ↑ Сергій Фураєв та Артем Комісарчук повернулися з полону[недоступне посилання з червня 2019]
  18. ↑ У Луцьку перепоховали загиблого під Іловайськом воїна Юрія Лавренчука
  19. ↑ У найбільшої військової частини у Волинській області новий командир!. https://blogs.korrespondent.net/. Корреспондент. 31 жовтня 2012. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 1 березня 2018.
  20. ↑ Зниклого комбрига 51 ОМБР Пивоваренка ідентифікували за ДНК. http://visnyk.lutsk.ua/. Вісник. 1 червня 2016. Архів оригіналу за 28 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
51-ша окрема механізована бригада
у соціальних мережах
51-ша окрема механізована бригада на сайті Facebook
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=51-ша_окрема_механізована_бригада_(Україна)&oldid=43767490