Перейти до вмісту

Матвієнко Анатолій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Анатолій Матвієнко)
Анатолій Сергійович Матвієнко
Анатолій Сергійович Матвієнко
Анатолій Сергійович Матвієнко
Анатолій Матвієнко у 2003 році
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим
20 квітня 2005 — 21 вересня 2005
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникСергій Куніцин
НаступникАнатолій Бурдюгов
Голова Вінницької ОДА
18 червня 1996 — 12 травня 1998
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникМикола Мельник
НаступникМикола Чумак

Народився22 березня 1953(1953-03-22)
Бершадь, Вінницька область, УРСР
Помер21 травня 2020(2020-05-21) (67 років)
Київ, Україна
Відомий якполітик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materЛьвівський національний університет природокористування
Політична партіяУкраїнська платформа «Собор»
РелігіяУкраїнська Православна Церква
Нагороди
Орден Свободи
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Анатолій Сергійович Матвієнко на сайті Верховної Ради
Україна Народний депутат України
1-го скликання
КПУ 15 травня 1990 10 травня 1994
3-го скликання
НДП 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
УРП «Собор» (БЮТ) 14 травня 2002 19 травня 2005
5-го скликання
УРП «Собор» (НУ) 25 травня 2006 14 червня 2007
6-го скликання
УРП «Собор» (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
8-го скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Анато́лій Сергі́йович Матвіє́нко (22 березня 1953, Бершадь, Вінницька область, Українська РСР — 21 травня 2020, Київ) — український політик. Доктор політичних наук (2015). З 1989–1991 — голова молодіжної течії комуністичної партії в Україні (перший секретар ЦК ЛКСМУ, член ЦК КПУ), який розпоряджався усім майном комсомолу. Ексголова та ексзаступник голови партії Українська платформа «Собор».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї робітника. Українець. Батько — Сергій Кузьмович (1928), мати — Марія Павлівна (1928) — пенсіонери, дружина Ольга Василівна (1953) — доцент Київського лінгвістичного університету. Сини Віктор і Павло, племінник Сергій Березенко[1].

У 1975 році закінчив факультет механізації сільського господарства Львівського сільськогосподарського інституту за спеціальністю інженер-механік.

У 1975–1976 роках — завідував гаражем, 1976–1977 — працював головним механіком відділу механізації Бершадського районного міжколгоспного будівельного управління.

Комсомольська кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1977 — на комсомольській роботі. З грудня 1977 року — перший секретар Бершадського райкому ЛКСМУ. З вересня 1980 — другий секретар, з 1983 — перший секретар Вінницького обкому ЛКСМУ. З березня 1985 — секретар ЦК ЛКСМУ. Жовтень 1988–1989 — аспірант кафедри економіки Вищої партійної школи при ЦК КПУ. 1989–1991 — перший секретар ЦК ЛКСМУ, член ЦК КПУ.

Народний депутат України 12(1)-го скликання від Бершадського виборчого округу № 30 Вінницької області. Переміг вже в першому турі (з'явилося 97.6 %, «за» 75.6 %). 1 суперник (Сидоренко М. Ф., колгосп, бригадир трактористів, 1-й тур — 21.7 %). У парламенті очолив Комісію у справах молоді (з червня 1990). У 1991 році став Президентом Фонду міжнародного молодіжного співробітництва.

Квітень 1993 — лютий 1996 — голова Політради партії Трудовий Конгрес України. В березні 1994 року балотувався у народні депутати України у Бершадському виборчому окрузі № 54 (Вінницька область). 1-й тур — 36.32 %, 1 місце з 10 претендентів; 2-й тур — 47.44 %, 1 місце з 2 претендентів, проте депутат так і не був обраний. З липня 1994 — голова Фонду сприяння розвитку мистецтв України.

З липня 1995 — заступник голови об'єднання «Нова Україна». На установчому з'їзді Народно-демократичної партії у лютому 1996 році обраний її головою.

Вінницька область

[ред. | ред. код]

З 18 червня 1996 — виконувач обов'язків голови, 31 серпня 1996 призначений керівником Вінницької облдержадміністрації. Призначення Матвієнка губернатором Вінниччини, на перший погляд, важко з'ясовний крок Президента. З регіоном його пов'язувало тільки місце народження, а до економіки Анатолій Сергійович взагалі не мав ніякого відношення. Попередні тридцять років життя Матвієнко провів на комсомольській роботі і доріс до першого секретаря ЦК ЛКСМ України. До 1996 року очолював Фонд підтримки розвитку мистецтв, був лідером Трудового конгресу України, а в лютому 1996 року став головою Народно-демократичної партії, що тільки що сформувалася. Очевидно тільки те, що не останню роль в цьому зіграв той факт, що Анатолій Сергійович подавав усіляку підтримку всім ідеям Президента Л. Кучми щодо Конституції (затвердження якої мало ось-ось відбутися).

Очоливши виконавчу владу в регіоні, Матвієнко енергійно почав розвивати і укріплювати «тили» новонародженої НДП. До кінця 1996 року партія вже повновладно правила бал на Вінниччині. А з початку 1997 року в структурі виконавчої влади регіону вдень з вогнем потрібно було шукати керівника — не члена НДП. Після двох місяців роботи в статусі виконуючого обов'язки, Матвієнко став повноправним керівником виконавчої влади в регіоні. Росла і розвивалася також і НДП — дітище Матвієнка, визначивши собі метою «партизацію вітчизняної бюрократії». З часом НДП вже мала своїх людей на ключових посадах в державі (Євген Кушнарьов — голова Адміністрації Президента України, Роман Безсмертний — представник Президента у Верховній Раді України, Валерій Пустовойтенко — міністр Кабінету Міністрів України і інші).

Підсиливши свої позиції, Матвієнко рішається на відкриту і вельми серйозну конфронтацію з Прем'єр-міністром України П. Лазаренком. Він неодноразово відзначає не тільки нездатність уряду вивести країну з кризи, але і зловживання як самого Прем'єра, так і деяких міністрів. При цьому Матвієнко ніколи не забував виразити повну підтримку курсу президента Л. Кучми (за винятком кадрової політики). У червні 1997 року Анатолій Сергійович заявив, що у випадку, якщо президент не ухвалить рішення про відставку прем'єра, він сам піде у відставку з посади голови Вінницької обладміністрації. Врешті-решт, НДП в серпні 1997 року змогла побачити в прем'єрському кріслі свого члена В. Пустовойтенка.

На тлі такої бурхливої політичної діяльності в масштабах країни успіхи Матвієнка в рідній вінницькій вотчині в господарській сфері виглядали куди скромніше. Промисловість регіону простоювала. Збирання цукрового буряка зривалося (цукрова промисловість — основа економіки регіону). Отже, побудувавши могутню партійну структуру, Матвієнко, по суті, добився того, що свої численні біди населення Вінниччини пов'язувало саме з НДП. Це не могло не відбитися на популярності партії в регіоні. На виборах 1998 року за НДП проголосувало лише 12,4 % вінничан (для порівняння: за комуністів свої голоси віддали 24,9 %, за блок селянської і соціалістичної партій — 19,7 % виборців).

Київська кар'єра

[ред. | ред. код]

У березні 1998 року знову обраний народним депутатом від виборчого округу № 17 (Вінницька область, з'явилося 77.7 %, за 27.6 %, 13 суперників), одночасно балотуючись за списками НДП (№ 2 в списку). Очолив фракцію НДП в Верховній Раді, працював в комітеті з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства.

У квітні 1998 року склав повноваження голови НДП, у липні — вийшов з партії і фракції, залишившись безпартійним депутатом.

Створив і в грудні 1999 р. очолив Українську народну партію «Собор». Був членом ради "Громадської ініціативи «Форум національного порятунку» (з лютого 2001); представником Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму.

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 19 травня 2005 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 2 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». Уповноважений представник фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з травня 2002). Голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 19 травня 2005.

20 квітня — 21 вересня 2005 — голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Відставка Матвієнка з посади прем'єра Криму стала одним з наслідків кризи, спричиненої падінням уряду Юлії Тимошенко, відтоді Анатолій Матвієнко відійшов від БЮТ і став послідовним критиком цієї політичної сили. Листопад 2005 — травень 2006 — заступник глави Секретаріату Президента України.

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 14 червня 2007 від Блоку «Наша Україна», № 12 в списку. На час виборів: заступник Глави Секретаріату Президента України, член УРП «Собор». Член фракції Блоку «Наша Україна» (з травня 2006). Перший заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з липня 2006). 14 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 22 в списку. На час виборів: президент Інституту відкритої політики, голова УРП «Собор». Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (грудень 2007 — вересень 2010), член Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин (з вересня 2010).

Захоплення: футбол, поезія.

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден Свободи (16 липня 2020, посмертно) — за значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України[2]
  • Орден «За заслуги» III ст. (28 листопада 2007) — за значний особистий внесок у соціально економічний, науково-технічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності, багаторічну сумлінну працю та з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України[3]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[4]
  • Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1988)
  • Орден Святого архістратига Божого Михаїла (січень 1999; УПЦ КП)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Перші призначення Порошенка: поки без сенсацій [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Лілія Гришко. Deutsche Welle, 10.06.2014
    Директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран: «Березенко — це племінник Анатолія Матвієнка, представник „вінницького клану“, з яким Порошенку лише зручно працювати. Якщо він вчасно не зрозуміє цю тонку грань співпраці з комфортними, то для нього може все дуже швидко скінчитись», — попереджає експерт.
  2. Указ Президента України від 16 липня 2020 року № 277/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
  3. Указ Президента України від 28 листопада 2007 року № 1162/2007 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Попередник: Голови Вінницької облдержадміністрації
1996-1998
Наступник:
Мельник Микола Євтихійович
Чумак Микола Федорович