Кінва (посуд)
Кі́нва (від давн.в-нім. channa — «глек»; можливо, через пол. konew)[1], зменш. коно́вка, коні́вка — дерев'яна посудина для пиття, великий дерев'яний кухоль[2][3]. Технологія виготовлення кінви може бути різною: її або виточують з одного шматка дерева, або складають з окремих дощечок-клепок аналогічно дерев'яним відрам, бочкам і діжкам.
Кінва мала форму зрізаного конуса висотою від 20 до 40 см. Клепки скріплювали два плоских обручі, одна з клепок мала ручку[4]. Деякі кінви споряджали відкидними кришками: їх використовували не тільки для пиття, але й для зберігання і перенесення рідин.
Кінви були в широкому вжитку до початку масового виробництва металевих кухлів, але їх виробляють й досі: як незвичайні сувеніри і як оригінальні пивні кухлі.
-
Норвезька різьблена кінва -
Кінва з кришкою, піднята з караки «Мері Роуз» -
Шведська кінва. Малюнок з книжки Wärend och Wirdarne Гуннара Олофа Гільтен-Кавалліуса (1868) -
-
Шведська кінва-«носатка». Малюнок з книжки Wärend och Wirdarne
_s195.jpg)
_s196.jpg)
«Кінвою» («коновкою», «конівкою») в деяких діалектах української мови можуть називати відро[2][5].
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- ↑ а б Кінва // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Конівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Христина Андрійків Розвиток деревообробних промислів на Бойківщині в кінці XIX — на початку ХХ століть
- ↑ Коновка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Кінва [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 642. — 1000 екз.