Перейти до вмісту

Костенко Ліна Василівна

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ліна Василівна Костенко)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Костенко.
Костенко Ліна Василівна
Ліна Костенко 2006 року
Народилася19 березня 1930(1930-03-19)[1][2] (94 роки)
Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьпоетеса, письменниця
Сфера роботипоезія[3] і література[3]
Alma materКиївський педагогічний інститут
Мова творівукраїнська
Роки активності1957 — тепер. час
Жанрвірш, поема
Magnum opus«Маруся Чурай», «Берестечко»
ЧленствоСП СРСР
БатькоВасиль Григорович Костенко
МатиЗінаїда Юхимівна Костенко
У шлюбі зЄжи-Ян Пахльовський і Цвіркунов Василь Васильович
ДітиПахльовська Оксана Єжи-Янівна, Цвіркунов Василь Васильович (молодший)[4]
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1987
CMNS: Костенко Ліна Василівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).

1967 року разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури[5][6].

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року[7].

Найвідоміші твори — «Берестечко» і «Маруся Чурай».

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського й Чернівецького університетів.

Відмовилася від звання Героя України[8][9]. У сучасній українській традиції входить у перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України[10].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича й Зінаїди Юхимівни Костенків.

1936 року родина переїхала з Ржищева до Києва. Від 1937 до 1941 рр. навчалася в школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили 1943 року разом з усім селищем. Цьому Ліна Костенко присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції»[11].

Ліна Костенко у 1948 році у віці 18 років

Потім навчалась у середній школі № 123 на Куренівці[12][13]. 1945 року школу відвідав нарком освіти УРСР П. Г. Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку[14]. Перший вірш Ліни опубліковано в дитячій газеті «Зірка» (1946)[15]. По закінченні школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.

У шлюбі з інститутським однокурсником[16], польським письменником Єжи-Яном Пахльовським[17] 18 вересня 1956 року народила доньку Оксану (українська письменниця та культуролог, професор, викладає українську в Римському університеті ла Сап'єнца). Удруге одружилася з українським кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х[18]. 28 травня 1969 року народила сина Василя (програміст).[19]

Діяльність

[ред. | ред. код]

Шістдесятниця

[ред. | ред. код]

Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих шістдесятників створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади й тодішнього режиму.

Збірки віршів Костенко «Проміння землі» (1957) і «Вітрила» (1958) викликали інтерес аудиторії й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх і засвідчила творчу зрілість поетеси, поставивши її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її критикують за «аполітичність», знято з плану знімання фільм за сценарієм Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології Андрія Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Миколи Вінграновського, Івана Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Ці зусилля не вплинули на перебіг судів, але мали величезне моральне значення.

У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.

У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка[20].

Перу Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття

[ред. | ред. код]

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» (2010), мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. примірників. На додруковування додаткового тиражу, за словами директорки видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[21].

2010 року вийшов перший роман Костенко — «Записки українського самашедшого»[21][22]. Твір викликав ажіотаж і тимчасовий дефіцит у книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив 80 тисяч[23][24].

У січні 2011 року Костенко вирушила в тур-презентацію першого роману[25]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[26]. Але 9 лютого письменниця перервала тур.

Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»

Зустрічі Костенко з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[27][28].

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».

9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[29].

У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[30].

Відзнаки

[ред. | ред. код]
Ліна Костенко на першій шпальті газети «Культура і життя».

Ушанування

[ред. | ред. код]

У деяких містах України є вулиця Ліни Костенко[джерело?].

8 травня 2024 року рішенням Київради Ліну Костенко і Валерія Залужного визнано почесними громадянами міста[34][35]. Як написав міський голова Києва Віталій Кличко[36],

Ліна Василівна протягом багатьох років уособлює незламність та вільну й талановиту душу українців. Дух свободи та сміливості!

Вірш-присвята поета Сергія Губерначука «Вічно сьогодні жива» (2008)[37].

Переклади

[ред. | ред. код]

Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською[38], італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лешек Енгелькінг.

Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.

Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Список видань (хронологічно)

[ред. | ред. код]
  • «Проміння землі» (1957)
  • «Вітрила» (1958)
  • «Мандрівки серця» (1961)
  • «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[39]
  • «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[39]
  • «Над берегами вічної ріки» (1977)
  • «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
  • «Неповторність» (1980)
  • «Сад нетанучих скульптур» (1987)
  • «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
  • «Вибране» (1987)
  • «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
  • «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
  • «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
  • «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
  • «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
  • «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
  • «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
  • «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)

Список видань (за типом)

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]

Поеми

[ред. | ред. код]

Поезії

[ред. | ред. код]

Кіносценарії

[ред. | ред. код]
  • «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства[20].

Публіцистика

[ред. | ред. код]

Театральні постанови за творами

[ред. | ред. код]

29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай» у виконанні акторки Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:

Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!»[41].

Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:

  • «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
  • «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
  • «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року[42].

9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко[43].

Екранізації

[ред. | ред. код]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ FemBio database
  2. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  3. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ Костенко Ліна Василівна. LB.ua. Процитовано 13 листопада 2024.
  5. ↑ Тичина, Драч, Костенко… Кого номінували на Нобелівську премію з літератури 1967 року?. Видавництво Старого Лева (ua) . Процитовано 16 липня 2022.
  6. ↑ Перелік номінантів на премію 1967 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 серпня 2018. Процитовано 11 серпня 2019.
  7. ↑ 10 найуспішніших книжок: Шантарам VS Самашедший. Українська правда: Життя. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2023. Процитовано 19 лютого 2023.
  8. ↑ а б Ліна Костенко [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.], school-library.com.ua
  9. ↑ 19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 28 лютого 2016.
  10. ↑ Найвідоміші жінки давньої та сучасної України. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017.
  11. ↑ Акторка Емма Томпсон продекламувала вірш Ліни Костенко «Крила». 19.03.2024, 23:03
  12. ↑ Історія романо-германської гімназії № 123. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
  13. ↑ Ліна Костенко відзначає своє 85-ліття. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
  14. ↑ Загорулько Р. (19.03.2020). Ліна Василівна Костенко (1930). ЦДАМЛМ України.
  15. ↑ Руденко В. «Твоїх очей магічна ніжність». Бібліотека Університету "Україна".
  16. ↑ Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
  17. ↑ Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі. The Ukrainians, Volume 3/2002. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
  18. ↑ 19 березня Ліна Костенко відзначає свій ювілей [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2010. — 19 березня.
  19. ↑ konkurent, 2024, У другому шлюбі поетеси, 28 травня 1969 року народився син Василь Цвіркунов-молодший. Він працює програмістом і живе з сім'єю в США..
  20. ↑ а б Ліна Костенко. Біографія. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
  21. ↑ а б Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
  22. ↑ Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
  23. ↑ За що Ліна Костенко образилася на Львів?. BBC News. 11 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 лютого 2011. Процитовано 3 червня 2021.
  24. ↑ «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 14 грудня 2012.
  25. ↑ Ліна Костенко відправляється у тур по Україні. Архів оригіналу за 28 січня 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
  26. ↑ Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові. Архів оригіналу за 10 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
  27. ↑ Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації». Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
  28. ↑ А-ба-ба-га-ла-ма-га: Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
  29. ↑ Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
  30. ↑ Звертаюсь до всіх моїх друзів. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
  31. ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
  32. ↑ Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції (фото)
  33. ↑ Кличко нагородив Залужного і Ліну Костенко званням \"Почесний громадянин Києва\". www.pravda.com.ua. Процитовано 23 липня 2024.
  34. ↑ Ліна Костенко та Валерій Залужний отримали звання «Почесний громадянин Києва». // Автор: Таміла Баранівська. 08.05.2024, 16:05
  35. ↑ Залужному й Костенко присвоїли звання почесних громадян Києва, — Кличко, сайт Цензор.нет, 08.05.2024 року.
  36. ↑ Віталій Кличко, 8 травня 2024 року.
  37. ↑ «Вічно сьогодні жива» (збірка «Усім тобі завдячую, Любове…» Сергій Губерначук, 2018)
  38. ↑ Ĺina Kostenko erźaks! Jutavtija (ерзянською) . Syreś Boläeń. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 01.11.2020. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  39. ↑ а б Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до історичного роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  40. ↑ Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ). Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
  41. ↑ «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
  42. ↑ «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ» — 22 вересня. Театр «Post Scriptum». Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
  43. ↑ Прес-конференція з нагоди прем’єри поетичної драми «Маруся Чурай» за Ліною Костенко. Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU) . 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
  44. ↑ Епізод фільму «Метелик» (2012). YouTube-канал Держкіно України. Процитовано 18 квітня 2021.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Костенко Ліна Василівна
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна

Інтерв'ю та виступи

[ред. | ред. код]

Про Ліну Костенко

[ред. | ред. код]
2004—2008
2010
Сім'я
Інше
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костенко_Ліна_Василівна&oldid=43887738