Координати: 45°56′30″ пн. ш. 28°51′16″ сх. д. / 45.94167° пн. ш. 28.85444° сх. д. / 45.94167; 28.85444

Нові Трояни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Нові Трояни
Герб Прапор
Пам’ятник Другої Світової війни у Нових Троянах
Пам’ятник Другої Світової війни у Нових Троянах
Пам’ятник Другої Світової війни у Нових Троянах
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Болградський район Болградський район
Тер. громада Городненська сільська громада
Код КАТОТТГ UA51060090030086030
Облікова картка Нові Трояни 
Основні дані
Засноване 1829
Населення 4234
Площа 3,72 км²
Густота населення 1138 осіб/км²
Поштовий індекс 68711
Телефонний код +380 4846
Географічні дані
Географічні координати 45°56′30″ пн. ш. 28°51′16″ сх. д. / 45.94167° пн. ш. 28.85444° сх. д. / 45.94167; 28.85444
Середня висота
над рівнем моря
138 м
Водойми Великий Катлабуг
Відстань до
обласного центру
217 км
Відстань до
районного центру
44,3 км
Місцева влада
Адреса ради 68711, Одеська обл., Болградський р-н, с. Нові Трояни, вул. Шкільна, 71г
Сільський голова Ніколаєв Іван Петрович
Карта
Нові Трояни. Карта розташування: Україна
Нові Трояни
Нові Трояни
Нові Трояни. Карта розташування: Одеська область
Нові Трояни
Нові Трояни
Мапа
Мапа

CMNS: Нові Трояни у Вікісховищі

Но́ві Троя́ни — село Городненської сільської громади Болградського району Одеської області в Україні. Населення становить 4234 осіб. Відстань до райцентру становить близько 44 км і проходить автошляхом Т 1632 та Т 1608.

Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдовсько-український кордон Нові Трояни—Чадир-Лунга.

Уродженцем села є Пепеляшко Іван Михайлович (* 1989) — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Географія

[ред. | ред. код]

На східній стороні від села бере початок Балка Боутин.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 4151 особа, з яких 2008 чоловіків та 2143 жінки.[1]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 4146 осіб.[2]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
болгарська 95,63 %
російська 1,51 %
українська 1,39 %
гагаузька 0,73 %
румунська 0,49 %
циганська 0,09 %

Герб та прапор

[ред. | ред. код]

У селі Нові Трояни центровим у геральдичних знаках став образ Святого Георгія, який є символом віри та духовності, перемоги добра над злом, а також покровителя місцевого храму та новотроянців.

Виноградна лоза символізує важливу сферу місцевого господарства – виноградарство та виноробство.

В основі геральдики – тригір'я, що символізує три етноси, які брали участь у розвитку села – болгарська, гагаузька та молдавська. Також він нагадує ландшафт Нових Троян, розділений трьома пагорбами.

Срібна криниця символізує успіх. У пошуках джерел води, 1829 року, вихідці зі Старих Троян заснували Нові Трояни. Кам'яна основа – символ мулярів та будівельників, які видобували у кар'єрі каміння для будівництва села.

Золотий (жовтий) колір символізує багатство, благородство та достаток. Срібний (білий) колір символізує чистоту, відвертість. Зелений – родючість та процвітання сільського господарства. Червоний – життєстверджуючу силу та працю.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.