Виноградівка (Болградська міська громада)
| село Виноградівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
.jpg) | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Одеська область | ||||
| Район |  Болградський район
| ||||
| Тер. громада | Болградська міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA51060030020013301 | ||||
| Облікова картка | Виноградівка | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1811 | ||||
| Населення | 3923 | ||||
| Площа | 3,95 км² | ||||
| Густота населення | 993,1 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 68733 | ||||
| Телефонний код | +380 4846 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 45°40′56″ пн. ш. 28°34′0″ сх. д. / 45.68222° пн. ш. 28.56667° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
57 м | ||||
| Водойми | Ялпуг | ||||
| Відстань до обласного центру |
246 км | ||||
| Відстань до районного центру |
9,4 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 68733, Одеська обл., Болградський р-н, с. Виноградівка, вул. І. Банєва, 69 | ||||
| Сільський голова | Арабаджи Олександр Янакійович | ||||
| Карта | |||||
  Виноградівка | |||||
 Виноградівка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Виногра́дівка (до 1944 року — Курчи́й) — село Болградської міської громади Болградського району Одеської області в Україні. Населення становить 3923 осіб. Відстань до райцентру становить близько 9 км і проходить автошляхом М15.
Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдавсько-український кордон Виноградівка—Вулкенєшть.
Розташоване за 7 кілометрів на захід від Болградського районного центру. З південно-східного боку менша частина села омивається прісноводним озером Ялпуг. Основна територія Виноградівка розташована на підвищеній місцевості (57 м). Звідси і його колишня назва — курча (з ногайського: Çükür — потилицю, піднесеність). Через село проходить національна магістраль Болград — Ізмаїл. Також діє прикордонна з Молдовою магістраль Виноградівка — Вулканешти. Площа житлової території села становить 3960 га. Загальна площа землеволодінь — 6962,7 га. Всього в Виноградівці 1221 будинків і 20 вулиць.
Село Виноградівка було засновано 1811 року під назвою Курчи́й, з 1944 року має сучасу назву.
У XVIII столітті на території села розташовувалося селище ногайців з назвою Чюкюр (ног. Çükür ). На початку XIX століття територія Виноградівка використовувалася Російською імперією, як один із плацдармів для переправлення російської армії в Молдавію за часів російської-турецької війни 1806—1812 рр. Щоб зміцнити владу над Бессарабією з відходом турків з цієї території під час російсько-турецької війни, російський цар вирішив виділити для болгарських сімей землі в Буджаку. Після закінчення війни на територію Виноградівки оселилися деякі російські солдати з родинами. Також сюди переселялися жителі північно-східної Болгарії. Більшість з переселенців були гагаузами з села Гяур-Сюютчук Балчіцкой околії з Болгарії.
Перші поселенці зупинилися біля згарища колишнього селища ногайців, що називався Чюкюр. Після підписання Бухарестського мирного договору 28 травня 1812 року, між Російською імперією і Османською імперією, Росія захопила територію на схід від Молдавії між річками Прут і Дністер.
З 1860 р. громада селища мала власну печатку з гербом — зображенням мурованої споруди з двома брамами (імовірно, стилізованим малюнком церкви або каплиці).
1 вересня 1944 року село Курчий перейменовано на Виноградівку, проте гагаузи та болгари на своїх мовах як і раніше називають село Курчі і Курчий відповідно. Вибір нової назви Виноградівка був пов'язаний з місцевим достатком виноградних плантацій.
17 липня 1941 року, коли радянські війська були зосереджені в битві з німцями, румунські окупанти захопили село і контролювали його понад три роки. Вони фактично влаштували рабовласництво, використавши місцеву робочу силу для праці. Селяни піддавалися жорстокому поводженню. Заробітні плати працівникам не виплачували, замість цього вони задовольнялися лише мінімальним харчуванням.
24 серпня 1944 року село зайняли радянські війська.
10 червня 2020 року у селі Виноградівка демонтовано пам'ятник Леніну, на підставі рішення сесії сільської ради. На ній депутати вирішили демонтувати пам'ятник Леніну, через який поліція порушила кримінальне провадження[1].
У 1847 році в селі проживало 122 сім'ї, 973 людини. Наприкінці XIX століття село стало однією з найбільших колоній, у якій проживало 1300 осіб. В даний час в Виноградівці проживають в основному гагаузи. Є також болгари, молдавани, українці, росіяни. Зараз загальна чисельність населення села складає 4498 чоловік [3].
Згідно з переписом 1989 року населення села становило 4039 осіб, з яких 1949 чоловіків та 2090 жінок.[2]
За переписом населення 2001 року в селі мешкали 3802 особи.[3]
У селі діють 8 релігійних громад — православна, дві п'ятидесятницькі, дві баптистські (ВСЦ ЄХБ і МСЦ ЄХБ), дві адвентистські (АСД і реформістів) і збори Свідків Єгови.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| гагаузька | 86,21 % |
| російська | 7,34 % |
| болгарська | 3,31 % |
| українська | 1,66 % |
| молдовська | 0,71 % |
| циганська | 0,18 % |
| вірменська | 0,15 % |
| білоруська | 0,03 % |
Поблизу села розташовано ландшафтний заказник місцевого значення Виноградівка, ландшафтний заказник місцевого значення Тополине.
27 листопада 1946 року в селі був організований колгосп «8 Березня». У ньому об'єдналися 49 селянських господарств. У жовтні 1947 року організовано ще один колгосп — «Колгосп імені Будьонного». У грудні 1948 року утворено третій колгосп — «Колгосп імені 30-річчя Радянської влади України». 13 жовтня 1954 року всі три колективних господарства були об'єднані в одне.
У сільськогосподарських підприємствах працевлаштовано 249 осіб, у медицині — 76, у сфері освіти — 84; у будівництві — 120. Всього працівників у соціальній сфері праці — 260 осіб. Зараз у селі функціонують два приватних сільськогосподарських підприємства і одне державне. До складу державного підприємства входять десять фермерських господарств, приватним належать — два. Більшість виноградівців займаються виноградарством, вирощуванням овочевих культур і насадженням плодових дерев. У сільгосппідприємствах
- ↑ В Одеській області демонтували і відправили в підсобку один з останніх пам'ятників Леніну. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 10 червня 2020.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 29 вересня 2019.
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Населені пункти над Ялпугом (від джерела до гирла) | |
|---|---|
 | Марієнфелд • Ялпужень • Ченак • Буджак • Комрат • Кірсова • Бешалма • Конгаз • Олексієвка • Світлий • Кортенул-Ноу • Самурза • Балабану • Новоселовка • Алуату • Кириловка • Чумай • Мирне |
| |