Координати: 46°11′4″ пн. ш. 29°8′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500

Бессарабське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Бессарабське
Свято-Петропавлівська церква в Бессарабському
Свято-Петропавлівська церква в Бессарабському
Свято-Петропавлівська церква в Бессарабському
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Болградський район Болградський район
Тер. громада Тарутинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA51060170010058387
Основні дані
Засновано 1812
Статус із 2024 року
Площа 3,99 км²
Населення ▼ 5692 (01.01.2022)[1]
Густота 1517,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 68502
Телефонний код +380 4847
Географічні координати 46°11′4″ пн. ш. 29°8′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500
Водойма р. Бахмутка


Відстань
Найближча залізнична станція: Березине
До станції: 7 км
До обл. центру:
 - залізницею: 223 км
 - автошляхами: 198 км
Селищна влада
Адреса 68500, селище Бессарабське, вул. Широка, буд. 1
Карта
Бессарабське. Карта розташування: Україна
Бессарабське
Бессарабське
Бессарабське. Карта розташування: Одеська область
Бессарабське
Бессарабське
Мапа

Бессарабське у Вікісховищі

Бессарабське (у минулому: Село № 3, Анчокрак, Тару́тине) — селище в Болградському районі Одеської області України, колишній центр Тарутинського району, тепер — Тарутинської селищної громади.

Назва

[ред. | ред. код]

Тарутине засновано в 1814 році під назвою Анчокрак, від однієї з назв річки Бахмутка, на якій розміщено населений пункт. Пізніше перейменоване на Тарутине на честь наступу російської армії проти французів, який розпочався в жовтні 1812 р. від села Тарутиного Угодсько-Заводського повіту Калузької губернії.

19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування селища Тарутине на Бессарабське. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.[2]

Історія

[ред. | ред. код]

Бессарабське засноване як Анчокрак у 1814 році після зайняття південної Бессарабії російським військом. Перші поселенці — німці з Царства Польського та поляки. Поселення швидко розвивалося і на початку XIX століття мало характер хлібно-ремісничо-торговельного містечка та було економічним і культурним центром німців Аккерманщини.

Станом на 1886 рік у німецькій колонії, центрі Тарутинської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2498 осіб, налічувалося 278 дворових господарств, існувала лютеранська церква, 3 єврейські молитовні будинки, школа, лікарня, аптека, тютюнова та прядильна фабрика, сукновальня, два заводи мінеральної води, крамниці, два трактири та 13 винних погребів, відбувались базари що два тижні[3].

Улітку 1940 року, після приєднання Бессарабії до СРСР, німці виїхали до Німеччини, а на їхнє місце заселилися українці з Вінниччини. Крім українців, у Тарутиному живуть болгари, а також росіяни, гагаузи, молдавани та інші.

Статус смт затверджено рішенням виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 15 серпня 1957 р.

Наприкінці лютого 2016 року в Тарутиному знесли пам'ятник Леніну[4].

Розташування

[ред. | ред. код]

Бессарабське — селище міського типу в південній Бессарабії (Буджак), районний центр Одеської області.

Лежить на південних відногах Південно-Молдавської височини, розчленованої глибокими річковими долинами та балками (вріз балок 100—130 м). На схилах долин — зсуви і яри. Місто розташоване у Дністровсько-Дніпровській північностеповій фізико-географічній провінції.

Через місто протікає річка Бахмутка, інша назва — Анчокрак.

Переважають чорноземи, звичайні середньо- та малогумусні та лучні солонцюваті ґрунти.

Міститься у степовій зоні.

Клімат

[ред. | ред. код]

Пересічна температура січня −3,5°, липня +32,5°. Період із температурою понад +10° становить 190 днів. Опадів 425 мм на рік, найбільша їх кількість випадає у червні, липні. Сніговий покрив нестійкий, висота 15 см. Міститься у посушливій, дуже теплій агрокліматичній зоні, південна частина району — у дуже посушливій, помірно жаркій агрокліматичній зоні з м'якою зимою.

Населення

[ред. | ред. код]
  • 1827 -? мешканців — 678 німців, 248 поляків
  • 1904 — 4270 мешканців — 3 000 німців, 1 020 євреїв
  • 1966 — 4000 мешканців
  • 2001 — 6000 мешканців

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
російська 3292 54.15%
болгарська 1627 26.76%
українська 869 14.29%
румунська 185 3.04%
гагаузька 93 1.53%
білоруська 6 0.10%
вірменська 2 0.03%
інші/не вказали 6 0.10%
Усього 6080 100%

Економіка

[ред. | ред. код]

Друга половина XX століття відзначена багатьма новобудовами і виробничою модернізацією в Бессарабському. У ці роки споруджено кілька потужних виноробних комплексів і один із найбільших на півдні країни сироробних заводів. Тепер у Тарутиному є кілька ліній розливу сухих і десертних вин.

На сьогодні район та його центр — це відома ГКС «Тарутине» — найпотужніша в Європі газокомпресорна станція з перекачування газу на Балкани і далі. Її значення для країни важко переоцінити, адже Україна отримує щодня за транспортування газу мільйон доларів. Провідне місце в економіці належить сільськогосподарському виробництву. У ньому зайнято 64 % трудових ресурсів. У районі 150 тисяч гектарів сільгоспугідь, 108 із яких орні землі. У провідних галузях особливе місце займають виноградарство і виноробство. Тваринництво розвивається недостатньо швидко, проте його зростання зараз стабілізувалося здебільшого завдяки приватному сектору: майже дві третини молока і м'яса поставляє саме він.

Малий бізнес розвивався здебільшого у сфері виробництва і переробки. Це млини, олійниці, фасувальні лінії сільгосппродукції.

Три з чотирьох промислових підприємств району розташовані в райцентрі (сирзавод, хлібозавод і друкарня).

Транспорт

[ред. | ред. код]

На автомобільному транспорті в Бессарабське з Одеси можна доїхати двома автомобільними трасами: через Маяки на Паланку (через митні пости на кордоні з Молдовою), Сарата — Арциз — Бессарабське (відстань становить приблизно 165 км) або через Кароліно-Бугаз, Затоку, Шабо, Білгород-Дністровський, а потім на Сарату — Арциз — Бессарабське (відстань становить приблизно 185 км).

Архітектура

[ред. | ред. код]

У центрі містечка встановлено пам'ятник героям Радянського Союзу, пам'ятник В. М. Інзову, а також встановлена гранітна меморіальна дошка воїнам-інтернаціоналістам, загиблим в Афганістані.

У містечку знаходиться Тарутинська районна рада, Будинок праці, Будинок культури та кінотеатр «Победа».

Туризм

[ред. | ред. код]

Туристам може бути цікавий «зелений» туризм на Тарутинському полігоні, Бородінському та Леснянському лісах, із привалами в типових та ексклюзивних бессарабських двориках-подвір'ях (комплекс у Новій Фрумушиці), це — найбільші виноградні плантації півдня України, це — дегустаційні зали та сховища марочних вин. У самому районному центрі туристи можуть зупинитися в готелях «Азалія» та «Олімп».

Культура

[ред. | ред. код]

Бессарабський ярмарок

[ред. | ред. код]

Традиція проводити ярмарки для всієї округи з'явилася ще кілька століть тому. Ще в 1824 р. в центрі німецьких колоній у Бессарабії, яким було тоді Бессарабське, ще в 1824 р. стали влаштовувати великі кінні та зернові торги — Бессарабські ярмарки.

Протягом певного часу традицію було втрачено, але її було успішно й урочисто відновлено в 2004 р. районною держ. адміністрацією. Представники колишньої діаспори німців, що мешкали в селищі та були вимушені виїхати до Німеччини в 1940 р., також були запрошені і присутні на ярмарку того року.

За свою історію ярмарок у Бессарабському набув статусу міжнародного і став візитівкою міста, оскільки на нього з'їжджаються не лише мешканці прилеглих сіл Тарутинського району, але й гості з інших країн.

Тут пропонують масштабну культурну програму за участю професійних та самодіяльних артистів України та краю. Народні умільці в імпровізованих садибах, розгорнутих у парковій зоні селища, демонструють зразки своїх виробів, а чарівники кулінарії пригощають галушками, варениками, ароматними шашликами і багатьма іншими стравами національних кухонь.

Освіта та наука

[ред. | ред. код]

Працює школа ІІ-ІІІ ступенів та Тарутинський професійний аграрний ліцей.

Цікаві та маловідомі факти і події

[ред. | ред. код]

У Бессарабському надзвичайна за своїм складом питна вода. Воду з такими якостями ще в ті часи оцінили німецькі колоністи, а тому побудували тут унікальний водогін, яким досі користуються місцеві жителі.

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]
  • Олександр Топал (1981—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Ольга Ільницька (нар. 31 липня 1951) — письменниця, поетеса, журналістка, член Національного Союзу журналістів України, PEN International (2007), Спілки письменників Москви (2000), Південноросійського союзу письменників.
  • Ізраїль Гохберг (23.08. 1928 р. — 12.10. 2009 р.) — один із засновників і довічний президент International Workshops on Operator Theory and Applications (IWOTA). IWOTA організовує міжнародні конференції з теорії операторів та їх додатків (22 таких конференцій до 2011 р.). Гохберг був організатором 11 так званих «теплицевих читань» — міжнародних конференцій у Тель-Авівському університеті, присвячених пам'яті математика Отто Теплиця, який після втечі із нацистської Німеччини жив із сім'єю в Єрусалимі. 2007 року йому було присуджено премію НАН України імені М. Г. Крейна.
  • Лев Гутенмахер (1908—1981) — радянський математик і кібернетик, фахівець у галузі електричного моделювання, один із піонерів розвитку електронно-обчислювальної (комп'ютерної) технології в СРСР. Доктор технічних наук (1940), професор (1943). Лауреат Сталінської (1946) та Державної (1962) премій.
  • Абрам Столяр (20.02.1919 р. — 6.05.1993 р.) — відомий методист із проблем розвитку логічного мислення школярів, з іменем якого пов'язують створення теорії єдиного підходу до навчання математики, а також становлення методики викладання математики як наукової дисципліни.
  • Лучіан Пінтіліе (9.11.1933 р.) — румунський режисер театру і кіно, письменник, актор.
  • Еліезер Шульман (1923—2006 рр.) — радянський бібліограф, історик, методист.

Міста-побратими

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Постанова Верховної Ради України від 19 вересня 2024 року № 3984-IX «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
  3. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. ↑ На Одещині знесли ще одного Леніна
  5. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 785—792 с.
  • Енциклопедія українознавства. Словникова частина 8/ Гол. ред. В.Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. — 3135 с.
  • Українська радянська енциклопедія. Том 11. — К.: Академія наук УРСР, 1984. — 1147 с.
  • Географічна Енциклопедія України. Том 3, гасла на літери П-Я. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1993. — 264 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бессарабське&oldid=43823515