Погреби (Золотоніський район)

село Погреби
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Золотоніський район
Тер. громада	Шрамківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA71040210150073563
Облікова картка	gska2.rada.gov.ua
Основні дані
Перша згадка	1738
Населення	1079 (на 2001 рік)
Поштовий індекс	19814
Телефонний код	+380 4738
Географічні дані
Географічні координати	50°5′42″ пн. ш. 32°11′20″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	113 м
Водойми	річка Чумгак
Відстань до обласного центру	73,1 (фізична) км
Відстань до районного центру	17 км
Найближча залізнична станція	Мар'янівка
Відстань до залізничної станції	8 км
Місцева влада
Адреса ради	с. Шрамківка
Карта
Погреби
Погреби
Мапа

Погреби́ — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Шрамківської сільської громади. Розташоване на лівому березі річки Чумгак за 17 км на північний схід від селища Драбів та за 8 км від залізничної станції Мар'янівка. Населення — 1 079 чоловік (на 2006 рік).

Історія

Перші відомості про село належать до 1738 року. Його назву виводять від слова «погріб», але існує три версії щодо того, як воно перейшло у назву села:

• за першою — пастух Лисенко викопав на пасовищі погреб (землянку), де й оселився;
• за другою — від землянок-погребів, у яких перші жителі ховалися при нападі татар;
• за третьою — погребів для зберігання продуктів в зимовий період, які майстерно будували жителі цього села.

У 1700 році значний товариш Лубенського полку, багатий козак Кахно Федір скупив за безцінок у селян та рядових (бідних) козаків, внуків чи синів перших поселенців їх «отчизні» або «дідизні» ґрунти, хуторці Сухої (Гнилої) Оржиці, Чумгак і в 1720 року «за военные услуги» отримав на них від гетьмана універсал і став власником цих земель.

Федір Кахно заповів свої землі, Погреби з людьми, які там оселились, своєму сину Івану у спадщину. Іван Кахно збираючись в похід воєнний у 1735 році поселення Погреби, землі, інше добро передав під опіку своїй мачусі Марії Самусовій Кохнівній. У своїй відписній зазначив: «Року 1735 сентября 5, я Іван Кахно, знатний полку Лубенського товариш, ведомочиню сим моїм писаним отомведать потрібно будет иж я по указу его императорского величества намереж нинче в поход военний идти, а зоставшееся имение по силе духовной отца мого Федора Кахна оставляю в опеку пани мачете сваєй Марии Самусеевне до повороту мого из помянутого походу». Іван Кахно з походу не повернувся і Марія Самусова ґрунт Погребів, поля, ліси, сіножаті передала своїм зятям Данилу Прохоровичу, Федору Харченку, Данилу Копистянському та Георгію Тимковському.

Ці зяті Кохна у 1738 році ґрунт Погребів і сусідні землі продали князю Микиті Ігоровичу Трубецькому. Микита Ігорович Трубецький куплену землю почав заселяти. Селяни Погребів, піддані князя Трубецького, займались хліборобством на панській землі, ходили на панщину. 1767 році в Погребах було населення 720 осіб. 1780 році князь Трубецький продав Погреби і землі дворянину Петру Волковському, останній продав маєток Погреби і людей поміщику Івану Павловичу Томарі. Дворів у селі було 130, у користуванні селян було 640 десятин землі, у поміщика 1330 десятин. Поміщик Іван Томара склав уставну грамоту і за цією грамотою 6 квітня 1865 року відпустив «на волю» ревізьскі чоловічі статі; наділивши їх садибами та ділянками польової землі 760 десятин. Рибну ловлю, очерет у ставку поміщик залишив як власник виключно за собою.

Селище було приписано до храму святих апостолів Петра і Павла у Мойсівці.

Погреби є на мапі 1826-1840 років.

Селяни Погребів за великий викуп, який перевищував продажну ціну на землю у 3  рази, одержали присадибні ділянки, за які мали сплатити поміщику оброк (гроші). Уставну грамоту за усіх неписьменних селян підписали Сава Коршак, Іван Гнучий. Селяни Погребів перейшли з кріпаків на оброк, змушені були виплачувати державі 1750 карбованців 34 копійки щорічно за наданий кредит.

У 1889 році у селі Погреби було 210 селянських господарств, населення становило 1195 осіб. Ріллі селян 790 десятин, поміщик Вільховський мав 1220 десятин. Серед 1195 осіб населення письменних було лише 35, з них серед 580 жінок — жодної. Селяни збудували на свої кошти в 1890 році земську школу в якій навчалося 34 хлопчики і 4 дівчинки.

З розвитком капіталізму ще більше відбувається соціальне розшарування селян. У 1900 році на 250 господарств, з населенням 1560 осіб припадало 1219 десятин орної землі. Лише садиби мало 7 господарств, безземельних було 157 господарств, 61 господарство немало ні худоби, ні коней. Частина селян ходили на заробітки в міста, або у Таврію. З ремісників жило 3 тесляри, 3 шевці, 3 ткачі, 1 коваль і 1 кравець. В цей час у громадсько — земській школі 1 учитель навчав 58 хлопчаків і 9 дівчаток.

У 1910 році в селі було 240 господарств, з населенням 1516 осіб.

У січні 1918 року у селі почалась перша радянська окупація, а у квітні того ж року село звільнили німецькі війська. В кінці грудня 1918 року село було знову окуповане більшовиками.

На початку серпня 1919 року село окупували денікінці. Наприкінці 1919 року більшовики знову і надовго окупували село.

У 1925 році було створено сільську раду. Її головою став Чечіль Панас Лукич.

Наприкінці 20-х років комуністичні окупанти розпочали примусову колективізацію та створили три колгоспи: імені Дімітрова, імені Горького та імені Шевченка.

Починаючи з 1932 року в селі Погреби було створено семирічну школу.

Голодомор 1932—1933 років, навмисно організований радянською (російською) владою, не оминув і забрав багато жителів села Погреби. За розповідями очевидців, людські тіла лежали прямо посеред села, їх збирали на вози та вивозили на цвинтар, який був розташований поряд с теперішнім. Пізніше цвинтар був переораний за вказівкою радянського керівництва, для того щоб приховати геноцид українців. За розповідями місцевих, під час голодомору в селі загинуло від 200 до 400 мешканців.

Тим не менш 244 жителі села воювали на фронтах Радянсько-німецької війни, з них 184 нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. На честь 120 односельців, які загинули в боях з гітлерівцями, споруджено обеліск Слави.

Вже в 1950 році колгосп по урожайності почав випереджати рівень 40-го року. В цей же рік відбулося об'єднання чотирьох колгоспів села Погребів і колгоспу хутора Гай, в один колгосп «Дружба». 1952 році почалась електрифікація села. На початку 50-х років колгосп прославився на Драбівщині збиранням хліба. На чолі села стояв Богославець Микола Федорович.

У 1954—1955 роках було реконструйовано школу із семирічки в десятирічку.

В 60-ті роки в селі було побудовано капітальні приміщення тракторної бригади, авто гаража, ферми. В 1962 році побудовано приміщення клубу і бібліотеки.

В 1970 році побудовано приміщення ФАПу і сільської ради. В 1972 році почалася асфальтизація села.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1 453 осіб, на території села була розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким було закріплсно 2,6 тисяч га землі, у тому числі орної — 2,4 тисяч га. Напрям господарства був зерново-буряковий з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом. Допоміжні підприємства: цегельний завод, механічна майстерня, пожежне депо. На той час працювали середня школа, де навчався 281 учень, будинок культури на 360 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 17 тисяч примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, побутовий комбінат, ощадна каса, філія зв'язку, 3 магазини.

В 1976 році було об'єднано в єдиний радгосп село Мойсівка, Свічковка і Погреби.

В 1979 році запрацював консервний завод.

В 1980 році — село Свічковка від'єдналася, а в 1986 році роз'єдналися Мойсівка і Погреби.

В 1990 році було відкрите нове приміщення середньої школи.

Наприкінці 1990х — початку 2000х поступово розпалися та були розкрадені усі три колгоспи.

Примітки

Література

• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Посилання

• Погреби на who-is-who.com.ua