Перейти до вмісту

Піщана (Подільський район)

Координати: 48°7′37″ пн. ш. 29°43′47″ сх. д. / 48.12694° пн. ш. 29.72972° сх. д. / 48.12694; 29.72972
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Піщана (Балтський район))
село Піщана
Гребля на річці Савранка у с. Піщаній
Гребля на річці Савранка у с. Піщаній
Гребля на річці Савранка у с. Піщаній
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Подільський район (Одеська область) Подільський район
Тер. громада Піщанська сільська громада
Код КАТОТТГ UA51120170010068000 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Піщана (Подільський район) 
Основні дані
Засноване XVI століття
Населення 3,234
Площа 8,36 км²
Густота населення 386,84 осіб/км²
Поштовий індекс 66110
Телефонний код +380 4866
Географічні дані
Географічні координати 48°7′37″ пн. ш. 29°43′47″ сх. д. / 48.12694° пн. ш. 29.72972° сх. д. / 48.12694; 29.72972
Середня висота
над рівнем моря
115 м
Водойми р. Саврань
Відстань до
обласного центру
198,6 км
Відстань до
районного центру
25 км
Ліси Даничеве
Місцева влада
Адреса ради 66110, Одеська область, Подільський район, село Піщана, вул. В. В. Приходька
Карта
Піщана. Карта розташування: Україна
Піщана
Піщана
Піщана. Карта розташування: Одеська область
Піщана
Піщана
Мапа
Мапа

CMNS: Піщана у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Піща́на — село в Україні, у Подільському районі Одеської області, розташоване на річці Савранка. Адміністративний центр Піщанської сільської громади.

Розташоване за 25 км від міста Балта. На півдні межує з селами Новополь, Крижовлин та Шляхове, на сході з селом Пужайкове, на півночі з селом Гербине та на заході з селом Берізки-Чечельницькі Гайсинського району.

Поблизу села розташовано ландшафтний заказник місцевого значення Даничеве.

Історія

[ред. | ред. код]

Стародавні Часи

[ред. | ред. код]

Першими землеробами на території нашого краю були жителі трипільських поселень. Основні археологічні пам’ятки трипільської культури – укріплені городища, поселення та курганні могильники – зосереджені на півночі Одеської області. Вони з’явилися на межі V–IV тисячоліть до н. е. і проіснували приблизно дві тисячі років. Також на території села та за ним знаходять багато памʼяток Черняхівської культури. Черепці та т.д також знайдено 4 кургана.

Часи Русі та її розпаду

[ред. | ред. код]

У VIII–IX століттях племінні союзи тиверців і уличів [на Дністрі й Південному Бузі], а також болоховці були незалежними від київських князів і чинили впертий опір їхнім спробам підкорити їх.  До середини X століття Київська Русь, приєднавши землі уличів і тиверців, вийшла до Дунаю і почала зміцнювати свої позиції в цьому регіоні.  За часів Київської Русі через Вітовт Брід (землі між річками Кодима та Саврань) проходив доволі умовний кордон між володіннями слов'янських племен і кочівників – печенігів і половців.  У XI столітті Середнє Побужжя входило до складу Київського князівства, а Придністров’я – до Галицького князівства. Згодом, після розпаду Київської Русі, Побужжя певний час (у першій половині XIII століття) перебувало у сфері впливу Галицького князівства (Галицько-Волинського князівства). Після його захоплення у 1238–1241 роках Золотою Ордою було утворено Подільський улус, що сплачував данину монголам, які кочували в Дикому полі.

Литовський період

[ред. | ред. код]

У XIV столітті після вигнання золотоординців зі степів між Прутом, Дністром, Південним Бугом і Дніпром землі перейшли під контроль Литовського князівства. Важливими подіями стали перемога литовців над татарами на Синіх Водах (1362 р.) та розширення володінь князя Вітовта до Чорного моря. На звільнених територіях почалося активне заселення жителями Поділля та Київщини. Литовці збудували низку укріплень і замків: Караул (Дністер), Чорний Город (Дністровський лиман), Коцюбіїв (сучасна Одеса), Бужин (Південний Буг), Дашів (Дніпро). У цей період формувалися торговельні шляхи, зокрема «королівський шлях» з Поділля в Крим.Наприкінці XV століття ці території поступово потрапили під владу Кримського ханства, що стало васалом Османської імперії. Замість колишньої Золотої Орди виникли нові кочові об’єднання: Буджацька орда між Дністром і Дунаєм та Єдисанська орда на Південному Бузі.Після Люблінської унії 1569 року Поділля стало ареною боротьби між Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством. У відповідь на зовнішній тиск формувалося українське козацтво, яке боронило ці землі впродовж наступних століть.

Вітовт Брід

[ред. | ред. код]

Татаро-монгольська навала середини XIII століття спустошила землі між Південним Бугом і Дністром, що змусило частину місцевого населення переселитися на північ. У XIV столітті Велике князівство Литовське витіснило ординців із цих земель. Район між Савранкою та Кодимою, відомий як Вітовтів брід, почав заселятися українськими селянами та молдованами.У 1362 році литовський князь Ольгерд звільнив Поділля від золотоординців, а замки й укріплення, збудовані для захисту, стали основою нових міст. Після уній Литви та Польщі (1385 і 1413 рр.) у південній частині Поділля з'явилися поляки, які остаточно утвердилися тут після утворення Речі Посполитої у 1569 році.Наприкінці XV – на початку XVI століть Османська імперія закріпилася в Північно-Західному Причорномор’ї та переселила сюди ногайців. Границя між турецькими й польсько-литовськими володіннями пролягала по річці Кодимі, де Туреччина звела фортецю Балту. У 1634 році польський магнат Станіслав Конєцпольський доручив Гійому Боплану побудувати фортецю в Саврані для захисту від нападів татар.

Карта Вітовтиного Броду

Заснування села та подальша історія.

[ред. | ред. код]

Неофіційні джерела говорять про заснування села у 16 столітті, коли на острові між двома рукавами Саврані поселилися селяни утікачі від Фільварок з Брацлавщини, заснувавши село Піщана. Перша згадка датована 1648 роком, на карті Гійома Левасера де Боплана[1]. На ній, село називалося Піщаний брід.На правому березі річки у другій половині 16 століття з'явилося село Цурканівка. У першій половині 17 століття обидва поселення об'єдналися в одне — Піщана. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі Піщаної в рядах Брацлавського полку брали активну участь у боротьбі проти шляхетської Польщі. Але в другій половині XVII століття Польща знов захопила землі між Бугом і Дністром. Піщану віддано поміщику Ржевуському, який у північно-західній частині села спорудив маєток-фортецю. У XVIII столітті на Правобережній Україні, зокрема в межиріччі Савранки та Кодими, активно діяло гайдамацьке повстання проти польського соціального та національно-релігійного гніту. Одним із найвідоміших ватажків став Савва Чалий, чия діяльність увійшла в народну творчість і літературу. Масштабні виступи гайдамаків тривали у 1734–1738 роках, а згодом спалахнули з новою силою у 1750-х роках. Найбільшого розголосу набув напад на Балту під час Коліївщини 1768 року. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. в східній частині села, що дістала назву Отаманівки, оселилося чимало чорноморських козаків.За указом Павла І 1796 року козаків почали закріпачувати нарівні з селянами. В Піщані та навколишніх селах землями володіли здебільшого польські поміщики. Селяни-кріпаки змушені були працювати на пана 220 днів на рік і відбувати так звані шарваркові повинності, тобто додаткові дні. Найбільш поширеними формами протесту проти феодального гноблення стали втечі селян від поміщиків, підпали маєтків тощо. Особливо активізувалися антикріпосницькі виступи в 10—30-х роках XIX століття, коли в цих місцях діяли загони Кармалюка. Ще й досі в народній пам'яті зберігається легенда про Кармалюкове джерело біля села (Кадубчик). У 1846 році воно отримало статус містечка і стало волосним центром Балтського повіту. За адміністративними поділами — з 16 сторіччя Брацлавський повіт, з 19 сторіччя Балтський повіт; 1923 1935 — Балтський район, 1935 1957 — Піщанський район, 1957 1962 — Савранський район, з 1962 Балтський район.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 96 жителів села[2].

У 1930-1950-х роках сторіччя село Піщана було районним центром Піщанського району Молдавської АРСР (та згодом Одеської області[3]).

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 3671 особа, з яких 1645 чоловіків та 2026 жінок.[4]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 3214 осіб.[5]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 96,04 %
російська 2,04 %
вірменська 0,77 %
молдовська 0,71 %
білоруська 0,15 %
болгарська 0,03 %

Визначні пам'ятки

[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлені поселення трипільської і черняхівської культур. Сіцінський Юхим Йосипович в своєї книзі «Археологічна карта Подільської губернії» писав:

На вигоні біля села, на площі 5 десятин попадається безліч череп'я від глиняних якнайдавніших посудин. У 1891 році пан Зборовський провів розкопку до підґрунтя на площі 10 квадратних сажнів і знайшов 10 маленьких своєрідних глиняних посудин, 2 людських сидячих фігури з глини і глиняне сідальце (немов крісло).

Церква Різдва Богородиці — заснована у 1764 році (перетворена з греко-католицької на православну у 1794), була спалена турками. Нова церква Різдва Богородиці збудована у 1777 році, вона діяла до 1853 року, розібрана за наказом начальства воєнних поселень.

Церква Успіння — заснована у 1777 році. Існувала до 1865 року. Нова дерев'яна церква збудована у 1864 році. В 1896 капітально відремонтована, прибудована дерев'яна дзвіниця.

Визначні місця

[ред. | ред. код]

Лиса гора

[ред. | ред. код]

Лиса гора—так її називають селяни. За легендами на горі нема дерев через те, що відьми вирощювали там трави для своїх зілль. Зараз гора почала заростати. Селяни шуткують, що у селі зникли відьми.

Даничеве

[ред. | ред. код]

Урочище «Дани́чеве» — ландшафтний заказник місцевого значення в Україні. Лісове угіддя, розташоване у Подільському районі Одеської області, поблизу села Піщана.

Площа заказника — 354,0 га.

Знак біля в‘їзду до урочищя Даничеве

Урочише Данишеве було штучно створено у період боротьби з піщаними бурями. Основну його естетичну та рекреаційну цінність становлять вікові насадження сосни звичайної (природний ареал якої був за межами області). Згідно з даними екологічного обстеження 2003 р. рідкісних видів рослин і тварин не виявлено. Заказник створено для охорони лісового масиву на межі степової та лісостепової зон, та єдиного в області місця зростання вікових сосен. Заказник має велике природоохоронне та рекреаційне значення. На його території трапляються рідкісні та зникаючі види флори і фауни.

Також на территорії урочища є джерело під назвою Кадубчик. Воно тече через все урочище. Вода яка витікає з пагорба дуже чиста, її можна споживати як звичайну воду.

Освіта, медицина та спорт

[ред. | ред. код]

Освіта

[ред. | ред. код]

На терріторії села діють школа, школа-інтернат та дитячий садок. В них вчаться як і діти села так і сусідніх поселень. Раніше на территорії села діяло ще 2 школи.

Медицина

[ред. | ред. код]

На території села діє амбулаторія (раніше лікарня) та аптека.

Василь Гудков з кубком за перемогу у щорічному товариському турнірі в селі Концеба
ФК "Вуїн" проти команди з Дубинове

Спорт

[ред. | ред. код]

В селі є футбольний стадіон на якому грає ФК "Вуїн". За станом поля та за проведенням матчів на ньому слідкує Василь Гудков.

26 серпня 2024 року ФК «Вуїн» здобув перемогу на щорічному товариському турнірі у селі Концеба, де виграв абсолютно усі матчі.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Гійом Левассер де Боплан. Вікіпедія (укр.). 30 листопада 2022. Процитовано 2 січня 2023. 
  2. Піщана. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. {{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — 1064 с.
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019. 
  7. В. І. Кондратюк. Петрашевський Станіслав Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Джерела

[ред. | ред. код]