Транспорт В'єтнаму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт В'єтнаму M:
Транспортна система В'єтнаму (англ.)
Транспортна система В'єтнаму (англ.)
Територія
Площа331,2 тис. км² (66-те)
Рельєфгористо-низовинний
Найвища точкагора Фансіпан (3144 м)
Повітряний
Аеропортів45 (97-ме)
Наземний
Автошляхів195,5 тис. км (28-ме)
Залізниць2,6 тис. км (63-тє)
Водний
Узбережжя3444 км
Головний портХошимін
Водних шляхів47,1 тис. км (4-те)
Трубопровідний
Трубопроводів16,3 тис. км
Адміністрування
ОрганМіністерство транспорту
Головаміністр Труон Куан Нгіа

Транспорт В'єтнаму представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 331 210 км² (66-те місце у світі)[1]. Форма території країни — S-подібна, меридіонально витягнута, з двома компактними частинами на півночі та півдні й вузькою перемичкою між ними (50 км); максимальна дистанція з півночі на південь — 1650 км, зі сходу на захід — до 550 км (на півночі)[2][3]. Географічне положення В'єтнаму дозволяє країні контролювати водні каботажні транспортні шляхи східного узбережжя Індокитаю, вихід до моря річкової системи Меконга [4].

Історія становлення і розвитку

[ред. | ред. код]

Автомобільний

[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у В'єтнамі, станом на 2013 рік, дорівнює 195 468 км, з яких 148 338 км із твердим покриттям і 47 130 км без нього (24-те місце у світі)[1].

Залізничний

[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 2 600 км (63-тє місце у світі), з яких 178 км стандартної 1435-мм колії; 253 км мішаної ширини колії, 2 169 км вузької 1000-мм колії[1].

Повітряний

[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 45 аеропортів (97-ме місце у світі), з них 38 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 7 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 10 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 6 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 13 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 9 (3);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (3)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 4 авіапідприємства, які оперують 140 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 29,9 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 384,7 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

В'єтнам є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — VN, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти В'єтнаму мають літерний код ІКАО, що починається з — VV[1].

Водний

[ред. | ред. код]

Морський

[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Камфа, Дананг, Хайфон, Фантхьєт, Куїньон. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Хайфон — 1,02 млн, Хошимін — 3,07 млн контейнерів (TEU)[1].

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 579 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (20-те місце у світі), з яких: ліхтеровозів — 1, балкерів — 142, суховантажів — 335, танкерів для хімічної продукції — 23, контейнеровозів — 19, газовозів — 7, вантажно-пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 48, рефрижераторів — 1, ролкерів — 1, спеціалізованих танкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 86 (Камбоджі — 1, Кірибаті — 2, Монголії — 33, Панами — 43, Тайваню — 1, Тувалу — 6)[1].

Річковий

[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2011 року становила 16 300 км (4-те місце у світі)[1]. Головні водні транспортні артерії країни: Меконг на півдні, Хонгха на півночі. Додатково доступно 30 831 км водних шляхів для суден з дедевейтом до 50 тонн.

Головні річкові порти країни: Хошимін на Меконзі.

Трубопровідний

[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів в В'єтнамі, станом на 2013 рік, становила 1475 км; нафтогонів — 128 км; інших трубопроводів — 33 км; продуктогонів — 206 км; водогонів — 13 км[1].

Міський громадський

[ред. | ред. код]

Державне управління

[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 6 травня 2016 року міністерство в уряді Нгуєна Хуан Пхука очолював Труон Куан Нгіа[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Vietnam : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Vietnam : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]

Російською

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

[ред. | ред. код]