Транспорт Сінт-Мартену

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Сінт-Мартену M:
Транспортна система Сінт-Мартену (англ.)
Транспортна система Сінт-Мартену (англ.)
Територія
Площа34 км² (236-те)
Рельєфгористий
Найвища точкагора Флагстафф (386 м)
Повітряний
Аеропортів1 (234-те)
Наземний
Автошляхів53 км (219-те)
Водний
Узбережжя57 км
Головний портФіліппсбург
Адміністрування
ОрганМіністерство інфраструктури та навколишнього середовища
Головаміністр Мелані Шульц ван Хаген-Маас Гістеранус

Транспорт Сінт-Мартену представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 34 км² (236-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — до 6 км, зі сходу на захід — до 14 км[2][3]. Географічне положення Сінт-Мартену дозволяє контролювати морські транспортні шляхи між акваторіями Карибського моря та північної частини Атлантики, вихід до вод Світового океану з лагуни Сімпсон-Бей для французької території Сен-Мартен; міжнародний аеропорт імені принцеси Джуліани обслуговує повітряне сполучення Сен-Мартену, який має власний невеликий аеропорт Сен-Мартен Гранд Кейс[4].

Історія становлення і розвитку

[ред. | ред. код]

Автомобільний

[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Сінт-Мартені, станом на 2015 рік, дорівнює 53 км (219-те місце у світі)[1].

Повітряний

[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (234-те місце у світі) із твердим покриттям злітно-посадкової смуги. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)[1].

Сінт-Мартен не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), його інтереси в організації представляють Нідерланди[5].

Водний

[ред. | ред. код]

Морський

[ред. | ред. код]

Головний морський порт країни: Філіппсбург. Нафтовий термінал Кол-Бей.

Міський громадський

[ред. | ред. код]

Державне управління

[ред. | ред. код]

Королівство Нідерландів здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через міністерство інфраструктури та навколишнього середовища. Станом на 27 січня 2017 року міністерство в уряді Марка Рютте очолював міністр Мелані Шульц ван Хаген-Маас Гістеранус[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Sint Maarten : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 5 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Netherlands : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 5 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]

Російською

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

[ред. | ред. код]