Перейти до вмісту

Транспорт Гібралтару

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Транспорт Гібралтару M:
Транспортна система Гібралтару (англ.)
Транспортна система Гібралтару (англ.)
Територія
Площа7 км² (244-те)
Найвища точкаГібралтарська скеля (426 м)
Повітряний
Аеропортів1 (220-те)
Наземний
Автошляхів29 км (221-ше)
Водний
Узбережжя12 км
Адміністрування
Органдержавний секретаріат транспорту
Головадержсекретар Кріс Грейлінг

Транспорт Гібралтару представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 7 км² (244-те місце у світі)[1]. Форма території країни — витягнута в меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 5 км, зі сходу на захід — 2 км[2][3]. Географічне положення Гібралтару дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи між акваторіями Атлантичного океану та Середземного моря; сполучення між Європою і Північною Африкою[4].

Історія становлення і розвитку

[ред. | ред. код]

Автомобільний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Автомобільний транспорт Гібралтару

Загальна довжина автошляхів у Гібралтарі, станом на 2007 рік, дорівнює 29 км (221-ше місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Гібралтару та Номерні знаки Гібралтару

Повітряний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гібралтар (аеропорт)

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (220-те місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)[1].

Гібралтар не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — VP-G, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Гібралтару мають літерний код ІКАО, що починається з — LX[1].

Див. також: Авіакомпанії Великої Британії та Аеропорт Гібралтару

Водний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Водний транспорт Гібралтару

Морський

[ред. | ред. код]

Головний морський порт країни — порт Гібралтару.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 267 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (32-ге місце у світі), з яких: балкерів — 3, суховантажів — 146, танкерів для хімічної продукції — 64, контейнеровозів — 28, газовозів — 2, нафтових танкерів — 14, ролкерів — 2, автовозів — 8[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 254 (Бельгії — 1, Кіпру — 1, Данії — 7, Фінляндії — 2, Німеччини — 123, Греції — 8, Ісландії — 1, Італії — 4, Джерсі — 1, Марокко — 4, Нідерландів — 34, Норвегії — 46, Швеції — 11, Об'єднаних Арабських Еміратів — 5, Великої Британії — 6); зареєстровані під прапорами інших країн — 6 (Ліберії — 5, Панами — 1)[1].

Міський громадський

[ред. | ред. код]
Докладніше: Міський громадський транспорт Гібралтару

Державне управління

[ред. | ред. код]

Велика Британія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через державний секретаріат транспорту. Станом на 28 липня 2016 року департамент в уряді Терези Мей очолювала державний секретар Кріс Грейлінг[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Gibraltar : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ United Kingdom : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]

Російською

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Гібралтару
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Гібралтару&oldid=33022238