Перейти до вмісту

Бурачек Микола Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Микола Бурачек)
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бурачек.
Бурачек Микола Григорович
Народження16 березня 1871(1871-03-16) Редагувати інформацію у Вікіданих
Летичів, Подільська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть12 серпня 1942(1942-08-12) (71 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Харків, Харківська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
(голод Редагувати інформацію у Вікіданих)
Поховання13-е міське кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 УНР
 Українська Держава
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпейзаж і натюрморт Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняКам'янець-Подільська чоловіча гімназія (1888), Малювальна школа Мурашка і Краківська академія мистецтв (1910) Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчительВаськов Іван Андрійович, Пимоненко Микола Корнилович, Платонов Харитон Платонович, Ян Станіславський, Фердинанд Рущиц, Анрі Матісс, Моріс Дені і Поль Серюз'єd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, письменник, мистецтвознавець, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокімпресіонізм Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учні[⇨]
ПрацівникМузично-драматична школа Миколи Лисенка, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, Харківський художній інститут і Галерея картин Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленМузичне товариство імені Миколи Леонтовича, Гроно, Музагет, Асоціація революційного мистецтва України (1932) і Об'єднання сучасних митців України Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїНаціональний художній музей України, Запорізький обласний художній музей, Харківський художній музей, Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького, Хмельницький обласний художній музей, Національний музей Тараса Шевченка і Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
заслужений діяч мистецтв УРСР
CMNS: Бурачек Микола Григорович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Мико́ла Григо́рович Бура́чек (16 березня 1871, Летичів — 12 серпня 1942, Харків) — український радянський живописець, сценограф, актор, педагог, письменник, історик мистецтва. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1941 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 4 [16] березня 1871(18710316) року в містечку Летичеві (нині селище Хмельницького району Хмельницької області, Україна) у сім'ї поштового службовця Григорія Бурачека та домогосподарки Лідії Гродзицької[1]. Незабаром батько отримав посаду поштмейстера у місті Кам'янці-Подільському, куди і переїхала сім'я. Перші уроки малювання дістав від батька[2].

Навчався в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, де малювання йому викладав художник Іван Васьков. Після закінчення гімназії 1888 року вступив до Київського університету, але, як учасник студентських заворушень, 1889 року був виключений і висланий до Симбірської губернії. Після повернення мешкав у Києві. Деякий час навчався у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка у Миколи Пимоненка і Харитона Платонова[3].

1890 року повернувся до Кам'янця-Подільського, де, за рекомендацією Марії Савіної, став актором місцевої трупи російської драми. Виступав під псевдонімом Соломін. Зіграв ролі: Расплюєва («Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна), Нещасливцева («Ліс» Олександра Островського) та інші. Грав у багатьох містах Рязані, Костромі, Мінську, Полтаві, Києві, Харкові. Також брав участь в оформленні театральних постановок, робив ескізи декорацій до п'єс «Влада темряви» Льва Толстого, «Ліс» Олександра Островського, «Затоплений дзвін» Ґергарта Гауптмана та інших вистав[4]. Водночас писав пейзажні етюди, акварелі, роботи олією. У березні 1905 року його пейзажі експонувалися на Першій всеукраїнській виставці українських художників у Львові[5].

1905 року залишив сцену, почав багато писати і жив коштом літературної праці. Його оповідання, нариси і рецензії охоче друкували газети і журнали[6], зокрема «Киевская мысль», «Ехо»[3]. Цього ж року в Києві познайомився із польським художником Яном Станіславським, який переконав митця здобути ґрунтовну художню освіту і вступити до Краківської академії образотворчих мистецтв[6]. Після смерті Яна Станіславського продовжив навчання у Фердинанда Рущиця. За час навчання побував у Німеччині, Австрії, Італії, Франції, Швейцарії, брав участь у виставках у Кракові та Відні. Протягом 1910—1912 років навчався і працював в Парижі, де відвідував майстерні Анрі Матісса, згодом майстерні Моріса Дені і Поля Серюз'є у Вільній академії мистецтв Поля Рансона[7]. Мешкав на півдні Парижа, на лівому березі Сени в будинку на бульварі Монпарнас, № 43[3].

З 1912 року знову у Києві. 1914 року став одним з організаторів виставки Київського салону[7]. Протягом 1915—1917 років був членом літературно-мистецького об'єднання «Гурток дев'яти» до якого входили також Лесь Курбас, Юхим Михайлів, Георгій Нарбут, Михайль Семенко, Павло Тичина та інші. У цей же період викладав курс мімодрами у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка[3]. Член Товариства київських художників з 1916 року (брав участь у 5-й та 6-й виставках)[7]; член Товариства українських художників[5].

У 1917 році став одним з фундаторів Української академії мистецтв де в перший рік виконував обов'язки президента Академії, викладав, очолював кафедру пейзажу. З 1917 року до початку 1920-х років був членом оргкомітету товариства «Національний зразковий театр», літературно-мистецьких труп «Гроно», «Музагет». У 1918—1921 роках викладав у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. У 1920 році очолював роботи по розпису в Будинку селянина в Києві, брав участь у виданні журналу «Мистецтво». У 1921—1924 роках працював шкільним учителем малюнка, режисером і актором аматорських театрів на Уманщині[7].

Надгробок.

З 1925 року у Харкові, де протягом 1925—1927 років викладав у Харківському художньому технікумі, у 1927—1931 роках — Харківському художньому інституті (професор з 1927 року); водночас у 1926—1929 роках очолював Центральне бюро працівників мистецтв у Харкові. Один із засновників та у 1925—1932 роках член Асоціації революційного мистецтва України[8], член Об'єднання сучасних митців України, член Шевченківського комітету, Комітету з увічнення пам'яті Михайла Коцюбинського, бюро Комітету охорони пам'ятників культури. Брав участь в організації, комплектуванні та розробці експозиції музею Тараса Шевченка, 1926 року увійшов до складу Комітету для упорядкування його могили. Виступав зі спогадами-доповідями про Михайла Коцюбинського та Георгія Нарбута[3]. З 1930 року був членом комітету зі спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові[7]. З 1931 року — науковий співробітник Галереї картин Тараса Шевченка[9]. Був членом ювілейного комітету з відзначення 125-річчя з дня народження Шевченка. Як науковий редактор готував до друку 7-й та 8-й томи мистецької спадщини ювілейного зібрання творів Тараса Шевченка у 10 томах, виходу в світ яких перешкодила німецько-радянська війна[10]. Ініціатор створення музеїв Михайла Коцюбинського в Чернігові та Вінниці, засновник музею Тараса Шевченка в Києві та помічник у формуванні його фондів, насамперед живописної спадщини художника[9].

Під час війни відмовився від евакуації. Помер від голоду[9] в окупованому Харкові 12 серпня 1942 року. Похований у Харкові на Міському цвинтарі № 13. Надгробний пам'ятник — погруддя роботи скульптора Ольги Кудрявцевої (встановлений у 1954 році)[9].

Родина

[ред. | ред. код]
  • Дружина — актриса Ольга Михайлівна Тимофієва (взяв шлюб у 1907 році)[3];
  • Сини Борис-Жермен (нар. 12 серпня 1911)[3], Герман; дочки Алла (пом. 1911)[3], Надія, Віра;
  • Онуки — Ольга Германівна Дюкова, Наталія Германівна Бурачек, Всеволод Германович Бурачек, Микола Юрійович Бурачек, Віталій Емануїлович Керницький, Борис Емануїлович Керницький, Володимир Олексійович Подчекаєв, Алла Олексіївна Подчекаєва (Орловська).

Учні

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]

Прайював у галузях станкового живопису (писав переважно пейзажі; на початковій стадії творчості проглядалися риси постімпресіонізму, згодом відбувся перехід до імпресіонізму[3]), театрально-декораційного мистецтва, автор праць з історії мистецтв. Живописна спадщина налічує близькл 10 тисяч творів (частина втрачена в роки німецько-радянської війни)[11]. Серію картин (понад 30) присвятив місцям, що пов'язані з життям Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Антона Чехова[12]. Серед робіт:

Живопис
«Київський художньо-промисловий і науковий музей».
«Київський художньо-промисловий і науковий музей».
«Натюрморт».
«Натюрморт».
«Хата опівдні. Спека».
«Хата опівдні. Спека».
«Реве та стогне Дніпр широкий».
«Реве та стогне Дніпр широкий».
  • «Сутінки» (1890, Запорізький обласний художній музей)[11];
  • «Кладовище взимку» (1897);
  • «Садиба (Серпень)» (1898);
  • «Над ставком» (1898);
  • «Вечір на болоті» (1898);
  • «На Дніпрі в сутінки» (1898, Київ, приватна колекція)[11];
  • «Жорна на березі» (1900-ті, приватна колекція);
  • «Пейзаж з деревами» (1900-ті, приватна колекція);
  • «У горах взимку» (1908);
  • «У Карпатах» (1908);
  • «На Дону. Богучар» (1908);
  • «На Воронежчині. Богучар» (1909);
  • «Хата в Закопаному. Карпати» (1909);
  • «Перший сніг» (1909);
  • «Струмок у Карпатах» (1910);
  • «Веселка» (1910);
  • «На Поліссі. Вечір» (1910);
  • «Сарай. Полудень» (1910);
  • «Давид-городник. Полісся» (1910, Запорізький обласний художній музей)[11];
  • «Зима. Алея в саду» (1910, Сумський художній музей)[3];
  • «Палац» (1910—1918, Сумський художній музей)[3];
  • «Навесні» (1910-ті);
  • «Париж. Зима» (1911);
  • «Церква Сен-Етьєн у Парижі» (1911, Національний художній музей України)[11];
  • «На Сені в Парижі» (1911);
  • «Подвір'я взимку» (1911, Національний художній музей України)[11];
  • «Узимку. Київ» (1912—1920);
  • «Діти. Пляж» (1912);
  • «Ґанок узимку» (1912, Національний художній музей України);
  • «На городі» (1913);
  • «Вечір у сквері» (1913, Національний художній музей України)[8];
  • «Полудень» (1913);
  • «Київський художньо-промисловий і науковий музей» (1913, приватна колекція)[13];
  • «Соняшники» (1914, Національний художній музей України)[11];
  • «Осінь у Миргороді» (1915);
  • «Луки» (1915);
  • «Клуні» (1916);
  • «Хата» (1916);
  • «Золота осінь» (1916);
  • «Зимові сутінки» (1916, Хмельницький обласний художній музей)[14];
  • «Натюрморт» (1916, Запорізький обласний художній музей)[15];
  • «Дніпро здалеку» (1916, Запорізький обласний художній музей)[15];
  • «З балкону» (1917, Запорізький обласний художній музей)[15];
  • «Березень» (1917, Харківський художній музей)[8];
  • «Вітер у березні» (1917, Харківський художній музей)[16];
  • «Восени на Хоролі. Миргород» (1917, Запорізький обласний художній музей)[11];
  • «Дахи Софійського собору в Києві» (1917, Національний художній музей України)[11];
  • «Зима» (1917);
  • «Взимку. Київ» (1920, Запорізький обласний художній музей)[11];
  • «Міські дахи» (1920, Національний музей у Львові);
  • «Весняний пейзаж» (1922, Полтавський художній музей)[1];
  • «Межигір'я» (1922);
  • «Сад узимку. Погребище» (1922);
  • «Яблуні взимку. Дзюньків» (1922);
  • «У серпні. Погребище» (1922);
  • «Ставок. Погребище» (1922);
  • «Вечір біля ставка. Погребище» (1922);
  • «Місячний вечір. Дзюньків» (1922);
  • «Старовинна церква. Дзюньків» (1922);
  • «Могила Тараса Шевченка в Каневі» (1927);
  • «Хата-сторожка на могилі Тараса Шевченка» (1927);
  • «Пам'ятник на могилі Тараса Шевченка» (1927);
  • «Дніпро з могили Тараса Шевченка» (1927);
  • «Біля Чернечої гори» (1927);
  • «Хата опівдні. Спека» (1928);
  • «Будяки» (1928);
  • «Сутінки над Бугом. Вінниця» (1929, Запорізький обласний художній музей)[11];
  • «Перед грозою» (1929, Полтавський художній музей)[1];
  • серія «Кам'янець-Подільський державний заповідник» (1929—1930);
  • «Будинок у Києві, де в 1846 році жив Тарас Шевченко» (1931);
  • «Вечір на кар'єрі коло Саборова» (1931);
  • «Хуртовина» (1931);
  • «Готель біля Могили Тараса Шевченка» (1933);
  • «Дніпро. Хмари насуваються» (1934, Національний художній музей України)[11];
  • «Ранок на Дніпрі» (1934);
  • «Колгоспне жито» (1935, Харківський художній музей)[17];
  • «Заповідник. Вечір» (1935, Національний художній музей України)[8];
  • «Яблуні в цвіту» (1936, Національний художній музей України)[11];
  • «Дорога до колгоспу»[a] (1937; Національний художній музей України)[18];
  • «Дорога в околицях Святогірська» (1937);
  • «Захід сонця. Біля могили Тараса Шевченка» (1938);
  • «Пам'ятник Тарасу Шевченку в Каневі» (1939);
  • «Хата в селі Пекарях, де бував Тарас Шевченко» (1939);
  • «По дорозі до Тарасової гори» (1940);
  • «Дерево» (1941, Полтавський художній музей)[1];
  • «Причинна. Реве та стогне Дніпр широкий» (1941, Національний музей Тараса Шевченка)[11].
«Березень»
«Перед грозою»
«Весняний пейзаж»
«Влітку»
«З балкону»
«Труханів острів»

Персональні виставки його робіт відбулися в Харкові у 1934, 1941 і 1951 роках і Києві у 1936 році[8].

Оформив вистави
Літературна творчість
  • оповідання: «Щиросерді каяття»; «На зміну богам» та інші[12];
  • нариси: «Українське малярство Миколи Самокиша» (Харків, 1930); «Олександр Мурашко» (опубліковано у 1983 році)[12];
Мистецтвознавчі роботи
  • «Мистецтво у Києві. Думки і факти» // Музагет. 1919. № 1–3;
  • «Спогади про Георгія Нарбута» // Бібліологічні вісті. 1927. № 1 (14);
  • «Аналіза творчості Сергія Васильківського» // Червоний шлях. — 1928. № 7;
  • «Михайло Іванович Жук» // Червоний шлях. — 1929. № 5—6;
  • «Шевченко як художник» // Культура і побут [додаток до газети «Вісті»]. 1928. 10 березня;
  • «Про портрети Тараса Шевченка» // Культура і побут. 1928. 21 жовтня;
  • «Жіночі образи 40-х років в портретному живописі Тараса Шевченка» // Література і мистецтво. 1929. 9 березня;
  • «Малюнки Тараса Шевченка» // Знання. 1929. № 5;
  • «Галерея малярських творів Шевченка в Харкові» // Літературна газета. 1933. 15 квітня;
  • «Моє життя» (Київ, 1937);
  • «Великий народний художник: Альбом» (Харків, 1939);
  • «Творчий шлях (Шевченко-художник)» // Комуніст. 1939. 6 лютого;
  • «Секрет творчості» // Образотворче мистецтво. 1941. № 3;
  • «Перші ілюстратори „Кобзаря“» // Київ. 1984. № 3.

Першим визначив достовірність сотень акварелей і картин Тараса Шевченка, склав їх хронологію, систематизував вивчення його образотворчої спадщини[5].

Вшанування

[ред. | ред. код]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Експонувалася на Всесвітній виставці в Нью-Йорку у 1939 році[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Лариса Сідак (16 березня 2021). Полтавський Бурачек. Полтавський художній музей.
  2. ↑ Ю. Дюженко, 1967, с. 6.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Велика українська енциклопедія, 2018.
  4. ↑ Ю. Дюженко, 1967, с. 8.
  5. ↑ а б в г Енциклопедія сучасної України, 2004.
  6. ↑ а б Ю. Дюженко, 1967, с. 10.
  7. ↑ а б в г д Словник художників України, 2019, с. 172.
  8. ↑ а б в г д е Художники народов СССР, 1972.
  9. ↑ а б в г Харьков. Энциклопедический словарь, 2014.
  10. ↑ Шевченківська енциклопедія, 2013.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Мистецтво України, 1995.
  12. ↑ а б в Українська літературна енциклопедія, 1988.
  13. ↑ Ю. Дюженко, 1967, с. 63.
  14. ↑ Бурачек Микола Григорович / Хмельницький обласний художній музей.
  15. ↑ а б в Бурачек М. Г. / Запорізький обласний художній музей.
  16. ↑ а б в г Искусство стран и народов мира, 1978.
  17. ↑ Словник художників України. УРЕ, 1973.
  18. ↑ Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 54.
  19. ↑ Бурачек Николай Григорьевич / Галерея «Nostalgie». (рос.)
  20. ↑ Тетяна Лозовенко. У Києві змінили назви станцій метро, вулиць та провулків (англ.). Українська правда. Процитовано 18 травня 2023.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бурачек_Микола_Григорович&oldid=44578830