Перейти до вмісту

Протести в Білорусі (2020—2021)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Протести в Білорусі (з 2020))
Протести в Білорусі

Мітинг у Мінську 16 серпня 2020
Дата: з 24 травня 2020 до 27 березня 2021
Місце:
Білорусь Білорусь
Привід:
Цілі:
  • Звільнення Сергія Тихановського, Віктора Бабарика та інших політичних в'язнів
  • Проведення чесних виборів і допуск до них альтернативних кандидатів
  • Відставка президента Олександра Лукашенка
  • Повернення до Конституції 1994 року
Результат: Олександр Лукашенко втримався на посаді президента (за допомогою Російської Федерації).
Сторони
Білорусь Опозиція Координуючі організації:
• Фронт національного порятунку Білорусі (з 12 серпня)[1]
• Координаційна рада для забезпечення передачі влади (з 14 серпня)[2]
• Національний страйковий комітет (з 18 серпня)[3]

• Опозиційні кандидати та їхні прихильники
• Опозиційні партії та організації:

• БХД[4][5]
• ПСП[5]
• БСДП (НГ)[6]
• БСДП (Громада)[5]
• ОГП[4]
• БНФ[5]
• Рух «За свободу»[4]
• БКДП[5]
• «Молодий Фронт»[6]
• «Справедливий світ»[7]
• «Говори правду»[8]
• «Революційна дія»[9]
• Молодіжний блок[10]
Підтримка:

• Європейський Союз ЄС
• Литва Литва[11][12]
• Польща Польща[13]
• Латвія Латвія[14]
• Естонія Естонія[14]
• Велика Британія Велика Британія[15]
• США США[16]
• Канада Канада[17]
• Чехія Чехія[18]
• Словаччина Словаччина[19]
• Ірландія Ірландія[20]

• Нідерланди Нідерланди[21]
 Білорусь Президент Білорусі
Білорусь Уряд Білорусі
МВС Білорусі
ОМОН
КДБ Білорусі
Збройні сили Білорусі
ЦВК Білорусі
МОЗ Білорусі
Конституційний суд
Підтримка:

• Росія Росія[22][23]

• КНР КНР[24]
Ключові фігури
Світлана Тихановська
Віктор Бабарико
Сергій Тихановський
Миколай Статкевич
Павло Северинець
Валерій Цепкало
Вероніка Цепкало
Марія Колесникова
Павло Латушко 		Олександр Лукашенко
Роман Головченко
Юрій Караєв
Валерій Вакульчик
Лідія Єрмошина
Володимир Каранік[be-tarask]
Петро Міклашевич[be-tarask]
Втрати
1373 поранених (включно з дітьми)[25],
11 вбитих[26],
понад 30000 заарештованих[27][28][29],
щонайменше 6 зниклих[30][31] 		121 поранених[32][33]

Акції протесту в Білорусі 2020—2021 року — це хвиля мирних демонстрацій проти режиму Лукашенка. Протести загострилися після президентських виборів 9 серпня 2020 року. Основними цілями були відставка Лукашенка та проведення повторних, чесних виборів президента країни.

Перші передвиборчі протести почалися у травні 2020 року в Мінську та інших містах і спочатку були пов'язані з арештом опозиційних кандидатів у президенти та недопущенням їхньої участі в президентських виборах. Після того, як ЦВК зареєструвала кандидатуру Світлани Тихановської і вона стала єдиним опозиційним кандидатом, її передвиборчі мітинги в різних містах стали збирати по кілька тисяч людей. Влада перешкоджала організації мітингів.

В день виборів після публікації перших офіційних екзит-полів, що свідчили про нібито переконливу перемогу Лукашенка вже в першому турі і суттєво розходилися з опозиційним підрахунком голосів, масові протести охопили одразу багато міст країни. Поза Мінськом люди масово виходили на вулиці в Барановичах, Бересті, Бобруйську, Вітебську, Гродні, Жлобині, Могильові, Пінську та ін. Їхньою основною метою став чесний підрахунок голосів і відставка Лукашенка, який займає посаду президента з 1994 року. Уряд почав придушувати мирні протести, використовуючи гумові кулі, сльозогінний газ та водомети; у відповідь траплялися сутички з силовиками. На кілька днів у країні майже повністю відімкнули інтернет. Було затримано кілька тисяч людей. Після трьох днів протистояння влада зупинила придушення протесту, але затримання продовжилися. Правозахисники відзначали жорстокість дій силовиків на вулицях та, особливо, у слідчих ізоляторах. Кілька людей загинуло. Підтримка російського президента Володимира Путіна на піку протестів допомогла Олександру Лукашенко триматися, і після нетривалого затишшя каральні сили безпеки розгорнули агресивну кампанію із залякування його опонентів[34][35]. Тим не менш, після виборчої кампанії не було порушено жодної кримінальної справи проти беззаконня силовиків[36][37][38].

11 серпня протестувальники оголосили загальнонаціональний страйк, до якого приєдналися понад 20 підприємств, зокрема МАЗ, БелАЗ та «Білоруськалій». Починаючи з вечора 9 серпня і фактично до кінця 2020 року по всій Білорусі щодня проходили мирні акції солідарності та страйки, а у вихідні — багатотисячні марші. Протести 2020 року стали найбільшими в історії незалежної Білорусі.

Станом на жовтень 2021 року було понад 800[be] політв'язнів (за даними «Вясни»)[39]. Десятки тисяч людей були заарештовані, а тисячі покинули країну[40].

Передумови

[ред. | ред. код]

Політична ситуація в Білорусі

[ред. | ред. код]

Олександр Лукашенко займає посаду президента Білорусі з 1994 року. Після обрання в липні 1994 він провів низку змін: обмежив роль парламенту та місцевої влади, змінив символіку країни, взявши курс на інтеграцію з Росією, а також позбувся опозиції (через тиск, арешти та вбивства). Згодом Лукашенко скасував обмеження на два президентські терміни і став незмінним керівником країни, регулярно офіційно перемагаючи на виборах у першому турі з високим результатом. Жодні вибори в Білорусі після 1994 року не було визнано вільними міжнародною спільнотою, а здійснені ним зміни спричиняли регулярні масові протести, які щоразу закінчувалися придушенням з боку силовиків, масовими арештами та ув'язненнями (найбільшими з них були протести проти підписання Союзного договору з Росією у 1996—1997 роках, проти фальсифікації виборів 2006 та 2010 років, а також проти політичних репресій у 2011 році).

В 2015 році Лукашенко підписав Декрет № 3 «Про попередження соціального утриманства», який зобов'язав усіх мешканців країни (як громадян, так і негромадян з постійним проживанням) без офіційної зайнятості на території Білорусі виплачувати щорічний збір на користь держави. Це спричинило напруження у суспільстві, що вилилося в нові протести, відомі як Марші недармоїдів. Внаслідок протестів у 2018 році обов'язковий збір було скасовано. На думку деяких експертів, запровадження обов'язкового збору зачепило аполітичну частину суспільства, яка почала політизуватися і набувати протестного характеру[41].

Під час пандемії 2020 року на відміну від більшості країн світу Білорусь не ввела суворого карантину. Лукашенко вважав, що коронавірус — це «психоз», якому піддалося світове співтовариство. За його словами, в Білорусі люди помирали від різних супутніх хвороб, а не від коронавірусу[42].

Всі ці та інші фактори впливали на оцінку Лукашенка суспільством напередодні президентських виборів. Опозиційні праймеріз закінчилися безрезультатно через пандемію і втручення в них провладних активістів[43][44]. В умовах пандемії не було зрозуміло, чи відбудуться вибори взагалі. Коли дату виборів було офіційно затверджено, опозиційні активісти стали проводити мітинги в різних містах, які збирали щоразу більше людей. Влада реагувала затриманнями.

Передвиборчі умови

[ред. | ред. код]
Докладніше: Президентські вибори в Білорусі 2020

6 травня 2020 року було затримано Сергія Тихановського — бізнесмена та відеоблоґера, що оголосив про намір балотуватися у президенти і агітував своїх прихильників брати участь у акціях протесту проти чинної влади та готуватися до бойкоту виборів[45] За участь у протестах проти інтеграції з Росією в грудні 2019 року йому присудили 15 діб арешту[46].

15 травня Центральна виборча комісія Білорусі відмовила в реєстрації ініціативної групи з висунення Тихановського кандидатом у президенти, обґрунтувавши це неправильним оформленням документів та відсутністю його підпису. Документи подавала дружина Тихановського Світлана на підставі довіреності[47]. Після цього Світлана Тихановська оголосила, що буде балотуватися в президенти замість свого чоловіка[48]. 29 травня Сергія Тихановського було повторно затримано[49], його звинуватили в організації несанкціонованого мітингу. Пізніше суд обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою[50].

12 травня про свою участь у виборах оголосив Голова правління «Белгазпромбанку» Віктор Бабарико. Його кандидатуру публічно підтримали відомі білоруські діячі культури: нобелівська лавреатка Світлана Алексієвич, режисер Андрій Курейчик, філософ Володимир Мацкевич. 11 червня в «Белгазпромбанку» почалися обшуки, затримали трьох членів ініціативної групи Бабарика, а 18 червня було заарештовано самого Віктора Бабарика та його сина Едуарда, голову ініціативної групи. Віктора Бабарика звинуватили у легалізації грошей, отриманих незаконним шляхом.

14 липня ЦВК відмовила Бабарику в реєстрації кандидатом через те, що «в декларації не відображено матеріальні засоби та нерухомість, що фактично перебувають у його власності, а також доходи від діяльності низки підконтрольних йому білоруських комерційних структур». Аналогічно не зареєстрували іншого альтернативного кандидата Валерія Цапкала. Учасники кампанії заявляли, що голова ЦВК Лідія Єрмошина зайняла бік слідства без рішення суду і таким чином демонстративно порушила конституцію. Представниці виборчих штабів Бабарика та Цепкала — Марія Колесникова та Вероніка Цепкало відповідно — приєдналися до Об'єднаного штабу Світлани Тихановської[51].

Напередодні виборів фактично було заборонено проводити соціологічні опитування. Інтернет опитування давали рекордно низькі показники президенту Лукашенку, через що з'явився мем «Саша 3%»[52].

Хронологія протестів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Хронологія протестів у Білорусі (2020—2021)

До виборів (травень — початок серпня 2020)

[ред. | ред. код]
Мітинг у Мінську 30 липня 2020

Події, пов'язані з тиском на опозицію, викликали суспільний резонанс. Початком протестів прийнято вважати мітинг, організований Сергієм Тихановським у Мінську 24 травня; подія зібрала близько 500 осіб[53] На той час Тихановському вже відмовили в реєстрації ініціативної групи, тож він закликав підтримати свою дружину Світлану. Сергій Тихановський мав намір активізувати суспільство для бойкоту виборів[53].

Під час кампанії зі збору підписів за Тихановську та Бабарика люди шикувалися у величезні черги[54]. Після недопущення до виборів Бабарика 14 липня в Мінську відбулися «несанкціоновані» протести, проти яких влада використала ОМОН, частину учасників було затримано[55][56][57][58].

Після того, як ЦВК зареєструвала кандидатуру Світлани Тихановської, її агітаційні зустрічі в столиці та регіонах стали збирали в середньому 10 тисяч осіб[59], а найбільший мітинг 30 липня зібрав, за оцінками правозахисників, 63 тисячі осіб[60].

6 серпня Тихановська не змогла організувати анонсований мітинг у Мінську, тому що всі місця для агітації були зайняті державними заходами[61]. Кілька тисяч прихильників Тихановської зібралися у Київському сквері на один із державних заходів. Звукоінженери включили пісню Віктора Цоя «Перемен», через що їх заарештували. Пісня стала одним із символів протесту[62].

Перші дні після виборів і спроба придушення протесту (9-12 серпня 2020)

[ред. | ред. код]
Один із «жіночих» протестів у Мінську
Троє працівників ДАІ та інший працівник перекривають дорогу
Одна з «дошок ганьби» в Мінську: випускники та батьки вивішують на шкільні паркани стрічки випускників і видані школою грамоти на знак протесту проти масових фальсифікацій голосів на виборчих дільницях у школах за участі вчителів[63].

Основна хвиля протестів почалася ввечері 9 серпня[64], коли з'явилися перші офіційні екзит-поли. За їхніми даними, Лукашенко набрав майже 80% голосів, а Тихановська — менше 7%[65]. В країні частково відключили інтернет та мобільний зв'язок. Увечері перестали працювати новинні сайти. ОМОН та внутрішні війська застосували силу проти демонстрантів, протести почали розганяти водометами, сльозогінним газом і світлошумовими гранатами. У Мінську по протестувальниках стріляли гумовими кулями, були поранені; автомобіль спецтехніки в'їхав у натовп протестувальників, троє отримали важкі травми. За різними даними, пораненими було заповнено два відділення військового шпиталю[66][67][68][69].

Ввечері 10 серпня люди знову почали збиратися в багатьох містах країни. Силовики використовували гумові кулі та світлошумові гранати. В деяких місцях протестувальники почали зводити барикади. З'явилася перша жертва — біля станції метро «Пушкінська» загинув чоловік[70] (нібито від вибуху світлошумової гранати, але через кілька днів стало відомо, що його поранили пострілом)[71].

Пізніше стало відомо, що 10 серпня Тихановська виїхала до Литви[72]. Вона записала відеозвернення, пояснивши, що самостійно покинула Білорусь, поїхавши до дітей[73]. За словами опозиції, відеозвернення було записано під тиском силовиків у приміщенні ЦВК, куди Тихановська прийшла подати скаргу на фальсифікації підрахунків і звідки її не випускали протягом кількох годин[74]. 14 серпня глава ЦВК Лідія Єрмошина підтвердила, що відео було записано в приміщенні ЦВК і що з Тихановською там розмовляли «високопоставлені представники органів правопорядку»[75].

11 серпня було оголошено загальнонаціональний страйк, до якого приєдналися великі підприємства країни: Мінський маргариновий завод, Мінський електротехнічний завод, Жабінковський цукровий завод, а на БелАЗі та «Гродно Азоті[be]» робітники почали обговорювати формат страйку і конкретні вимоги для підприємства[76].

Ввечері під час придушення протестів журналісти відзначали особливу жорсткість дій силовиків. Спершу вони розганяли та затримували людей, що прийшли до місця загибелі протестувальника біля метро «Пушкінська», а потім почали прочісувати центральні вулиці та затримувати випадкових перехожих[77].

Початок страйку (12—16 серпня 2020)

[ред. | ред. код]
Мітинг пам'яті Олександра Тарайковського, метро Пушкінська, 15 серпня 2020
Гасла протесту: «Чесні вибори. Трибунал. Свободу політв'язням»
«Марш свободи» в Мінську 16 серпня 2020

12 серпня масові затримання тимчасово припинилися і основною формою протесту стали акції солідарності та живі ланцюги. Жінки (часто лише в білому) стояли довгими шеренгами з квітами в руках і закликали силовиків припинити насилля, автомобілісти підтримували їх сигналами[78]. Біля місць перебування затриманих (зокрема біля «Волода́рки») збиралися їхні родичі та небайдужі громадяни.

В Білорусі частково відновив роботу інтернет[79]. З'явилося кілька флешмобів, зокрема колишні військові та спецпризначенці викидали свою форму на знак протесту проти насилля, деякі міліціонери подавали у відставку[80]. Кілька журналістів державних телеканалів звільнилися[81][82].

13 серпня до оголошеного раніше страйку приєдналася низка підприємств, загалом понад 20 великих підприємств (зокрема, МАЗ[83] та БелАЗ[84], а також Мінський тракторний завод (МТЗ), Мінський керамічний завод («Керамін»), завод «Інтеграл», ВАТ «Хімволокно», «Гродноміськбуд», ВАТ «Белкард», «Гродно Азот», «Гефест» та ін.).

До акцій солідарності приєдналися залізничники[85] та медики (працівники Республіканського науково-практичного центру «Кардіологія» в Мінську, Четвертої столичної лікарні, столичної Лікарні швидкої допомоги і студенти Гродненського медичного університету)[86]. До вимог перерахувати голоси на виборах приєдналися також Білоруська державна філармонія і Національний художній музей Білорусі[87].

В ніч проти 13 серпня міліція почали випускати затриманих, зокрема, з СІЗО на Акрестіна випустили понад 100 осіб[88]. Крім того, міністр МВС Білоруси Юрій Караєв попросив вибачення за травми випадкових людей, які їм нанесли міліціянти[89]. Посли країн ЄС поклали квіти на місце загибелі першої жертви протистояння біля станції метро «Пушкінська»[90].

14 серпня до страйку приєдналися нові підприємства, зокрема Білоруськалій[91], Мінський тракторний завод, «Білшина» та інші[92]. На страйк вийшли також всі категорії працівників Мінського метрополітену: від співробітників депо до інженерних служб.

В неділю 16 серпня відбувся анонсований раніше «Марш свободи», що зібрав близько 200 тисяч осіб і став найбільшою в історії Білорусі протестною акцією[93]. Масові акції протесту відбулися по всій країні — в Гродні, Гомелі, Бересті, Могильові, Барановичах, Вітебську, Бобруйську, Жлобині, Борисові, Пінську, Солігорську, Ліді, Полоцьку.

Друга половина серпня — жовтень 2020

[ред. | ред. код]

В цей період щодня у різних містах продовжували відбуватися акції протесту, при чому недільні акції в Мінську збирали десятки тисяч людей. Лідерів страйку та найбільш активних учасників протесту поступово затримували, а політиків, що намагалися вести переговори з протестом, — звільняли. До 10 вересня учасники Координаційної ради або покинули країну, або їх також було затримано. Останньою виїхала Світлана Алексієвич наприкінці вересня.

19 серпня Лукашенко призначив новий уряд, де зберегли посади всі ключові фігури: Прем'єр-міністр Роман Головченко, міністр МЗС Володимир Макей, міністр МВС Юрій Караєв, голова Мінінформації Ігор Луцький та міністр охорони здоров'я Володимир Караник[94]. Литва запровадила санкції проти Лукашенка та його оточення[95].

20 серпня платформа «Голос», що займалася паралельним підрахунком голосів, опублікувала звіт на основі 1310 протоколів, згідно з якими Тихановська набрала понад 81% голосів[96].

22 серпня було заблоковано низку інформаційних сайтів, що активо висвітлювали протести (зокрема «Радіо Свободу», «Європейське радіо для Білорусі», «Белсат», «Салідарнасць», Udf.by, «Вітебський кур'єр», «Виртуальный Брест», The Village, а також сайти правооборонних організацій, політичних партій і громадських ініціатив)[97].

7 вересня зникла Марія Колесникова, Антон Родненков та Іван Кравцов. Наступного дня стало відомо, що їх намагалися депортувати в Україну. При цьому Колесникова порвала свій паспорт, після чого її офіційно затримали і перевезли в СІЗО[98]. Родненков та Кравцов перетнули кордон і пізніше того ж дня дали пресконференцію в Києві[99].

14 вересня в Сочі відбулася зустріч Лукашенка з Путіним, за підсумками якої Росія видала Білорусі кредит сумою в 1,5 млрд доларів США. Того ж дня на полігоні «Берестейський» стартували російсько-білоруські навчання «Слов'янське братство 2020», що тривали до 25 вересня[100]. Початково планувалася, що до навчання приєднаються також збройні сили Сербії, проте 9 серпня президент Сербії Александар Вучич заявив про відмову від участі через тиск Євросоюзу[101].

17 вересня Європейський парламент прийняв резолюцію щодо ситуації в Білорусі, згідно з якою Лукашенка не визнають легітимним президентом країни, з вимогами ввести жорсткі санкції проти нього та його оточення. Також ЄП осудив гібридне втручання Росії у справи Білорусі[102].

23 вересня Лукашенко провів інавгурацію в Палаці незалежності, про яку не повідомляли заздалегідь і яку не транслювали. На події не було представників інших країн[103][104]. За словами деяких присутніх, вони дізналися про інавгурацію безпосередньо в Палаці незалежності.

10 жовтня Лукашенко приїхав у СІЗО КДБ і протягом 4,5 годин обговорював із Віктором Бабариком та іншими політв'язнями «зміни до Конституції Білорусі»[105][106]. Заарештованому блоґеру Сергію Тихановському дозволили подзвонити дружині Світлані. Це була їхня перша розмова після арешту Сергія 29 травня в Гродні[107]

29 жовтня почали надходити повідомлення про те, що білоруська митниця закрила пункти пропуску на в'їзд до країни (навіть для громадян Білорусі). Причиною називали погіршення епідеміологічної ситуації. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус повідомив, що навряд чи кордон закрили через ситуацію з коронавірусом, оскільки по дипломатичним каналам ніяких повідомлень не надходило[108]. Лукашенко звільнив міністра внутрішніх справ Юрія Караєва та його заступника Олександра Барсукова, що керували розгонами мирних демонстрацій останнім часом[109]. Новим міністром МВС став Іван Кубраков[110].

Кінець 2020 — початок 2021

[ред. | ред. код]

В цей період акції протесту продовжувались, але їхня масовість стала спадати.

5 листопада платформи «Голос», «Зубр» та «Честные люди» представили підсумковий звіт про вибори президента Білорусі. На основі опрацьованих протоколів було зроблено висновок, що вибори було сфальсифіковано[111] Лукашенко нагородив та підвищив низку керівників силових відомств[112].

12 грудня понад сто діючих і колишніх силовиків та військових Білорусі підписали відкритого листа, в якому закликали провести нові вибори «як єдиний спосіб розв'язання кризи, об'єднання суспільства, відновлення в країні верховенства права та законності»[113].

18 грудня стало відомо, що МВС Білорусі і Росгвардія домовилися на тлі протестів співпрацювати в сфері охорони громадського порядку і забезпечення безпеки, а також з боротьби з тероризмом і екстремізмом. Співпрацювати сторони домовилися в формі консультацій, семінарів, конференцій та навчально-методичних зборів, в підготовці кадрів, проведенні спільних навчань[114][115].

Останні акції протесту відбулися на День Волі 25 березня 2021 року. Через репресії частина протестувальників покинула країну, а частину було ув'язнено.

Форми протесту

[ред. | ред. код]

Еволюція форм протесту

[ред. | ред. код]

В перші дні після виборів у Білорусі був майже повністю відсутній інтернет, що ускладнювало координацію дій. Люди збиралися на 19:00 в центрі своїх міст, силовики намагалися перешкоджати: нападали, били та затримували будь-кого, хто перебував в зоні протесту чи неподалік (при цьому забігаючи в подвір'я, а іноді і в під'їзди; бували випадки стрільби силовиків по вікнах випадкових громадян). Таким чином тактика протесту зводилася до того, щоби протриматися на вулиці якомога довше і не потрапити в руки силовиків. Іноді виникали сутички, зводилися барикади, запускалися феєрверки. Близько другої ночі протести вщухали і люди розходилися, а наступного дня о 19:00 все знову повторювалося.

12 серпня 2020 року влада Білорусі тимчасово призупинила активне придушення протесту, повернувся інтернет. З цього дня протест почав стабілізуватися і став більш систематичним та скоординованим. Основним джерелом інформації та інструментом координації дій став месенджер Telegram[116]. Оскільки певний час силовики взагалі не реагували на протестувальників, то стали можливими мирні марші та ланцюги солідарності. Відомим прикладом стали акції жінок у білому, що закликали припинити насилля (в цьому був ще й певний символізм через зневажливе ставлення Лукашенка до жінок)[117]. Аналогічні акції стали влаштовувати професійні спільноти: медики — біля своїх лікарень, студенти — біля вишів, шахтарі — перед своїми підприємствами тощо. В рамках страйку державних підприємств траплялися одиночні акції шахтарів, коли вони приковували себе в шахті, відмовляючись підніматися на поверхню. В жовтні почали щотижня проводити марші пенсіонерів[118], а пізніше — також акції людей із інвалідністю[119].

Традиційно з другої половини серпня щосуботи в країні відбувадися жіночі протести, а щонеділі — загальний марш. Недільні марші в Мінську збирали найбільшу кількість людей (зазвичай, не менше 100 тисяч) і щотижня мали іншу назву. Білоруська влада намагалася придушити будь-які форми протесту, незважаючи на те, чи є конкретні дії забороненими. Наприклад, комунальники знімали біло-червоно-білі прапори чи просто комбінації кольорів з балконів громадян[120], або людину могли затримати за тримання в руках чистого аркуша (як натяк на протестний плакат). Протестувальники реагували на такі дії акціями, що покликані були довести репресії до абсурду і показати їхню незаконність. Однією з таких форм протесту можна вважати те, як щодня люди з протестною символікою збиралися на подвір'ях між багатоповерхівами — сиділи, розмовляли, іноді вібувався вуличний концерт. Оскільки в країні заборонено несанкціоновані мітинги, їх регулярно відвідували силовики[121].

Окрім вуличних протестів набули популярності флешмоби в інтернеті. Професійні спільноти та колективи писали відкриті листи, записували відеозвернення із закликами продовжувати протест. Періодично з'являлися відеозвернення силовиків та працівників державних компаній про те, що вони йдуть у відставку на знак протесту[122].

В другій половині серпня силовики відновили затримання, але цього разу почали діяти інакше. Затримували або випадкових учасників протесту, або коли людей ставало зовсім мало. Затримань стало суттєво менше, ніж у перші дні після виборів, але окрім прямих затримань влада використовувала й інші форми репресій. Щонеділі до Мінська звозили військову та спеціальну техніку, закривали станції метро, тимчасово блокували мобільний інтернет та великі площі. Іноді використовували водомети.

Координаційна рада

[ред. | ред. код]
Докладніше: Координаційна рада (Білорусь)

14 серпня Тихановська записала відеозвернення, в якому заявила про перемогу на виборах і про створення Координаційної ради для забезепечення мирної зміни влади в Білорусі[123]. За її словами, до Ради повинні увійти «представники громадянського суспільства, шановані та відомі білоруси, професіонали своєї справи». Заявки на участь у Раді були відкриті для будь-якого громадянина Білорусі, що вважав результати виборів сфальсифікованими і якого визнавали авторитетним у певній соціальній групі (лікарів, вчителів, бізнесменів, письменників чи спортсменів)[124].

17 серпня Тихановська опублікувала відео, в якому заявила, що готова очолити перехідний уряд і організувати нові, вільні та чесні вибори президента. Того ж дня з'явивися список членів Ради, серед яких була нобелівська лавреатка Світлана Алексієвич, колишній міністр культури Павло Латушко та представники найбільших страйкуючих підприємств[125]. Перша пресконференція Ради відбулася 18 серпня в Мінську[126]. 19 серпня Координаційна рада сформувала президію[127].

24 серпня Рада закликала білорусів ініціювати процедуру відкликання депутатів парламенту та місцевих рад[128].

Лукашенко заявив, що створення Координаційної ради — це спроба захоплення влади[129]. Голова Конституційного суду Білорусі Петро Міклашевич заявив, що Координаційна рада є неконституційною[130] Слідчий комітет допитав усіх членів президіуму КР[131].

У жовтні 2020 року Європарламент нагородив білоруську опозицію, представлену Координаційною радою, премією Андрія Сахарова[132][133].

21 грудня Генеральна прокуратура Білорусі порушила кримінальні справи проти лідера опозиції Світлани Тихановської і членів Координаційної ради[134][135].

Кіберпартизани

[ред. | ред. код]
Докладніше: Кіберпартизани

1 вересня Telegram-канал Nexta опублікував План Перемоги[136], у якому в розділі Інформаційний фронт була Хакерська війна[137].

2 і 3 вересня було зламано сайти управління справами президента Білорусі і МВС Білорусі[136]. На сайті МВС Лукашенка «оголосили» в розшук.

Пізніше було зламано сайти національної лотереї, податкового міністерства, біржі, держакупівель, президента і Генеральної прокуратури Білорусі. Хакери отримали бази даних із персональними даними співробітників ОМОН, КДБ та МВС. Було запущено онлайн-карту із адресами силовиків, причетних до побиття мітингарів[138].

26 вересня було зламано державні канали і в ефір запустили відео побиття активістів.

Соціологічні дослідження

[ред. | ред. код]

21 жовтня 2020 було опубліковано соціологічне дослідження британського аналітичного центру в області міжнародних відносин Chatham House. Згідно з цим дослідженням, кожен п'ятий мешканець білоруських міст брав участь у вуличних акціях протесту, 70% респондентів вважали, що результати виборів було сфальсифіковано, 16% опитаних вірили, що вибори відбулися без фальсифікацій. При цьому 20,6% опитаних заявили, що віддали свій голос на Лукашенка, 52,2% — за Тихановську, 9,2% — проти всіх, 13,7% не вказали, як голосували на виборах. 62,8% респондентів сприймали дії силовиків 9—11 серпня як катування[139].

Символіка

[ред. | ред. код]

Біло-червоно-білий (БЧБ) прапор, що був офіційним прапором незалежної Білорусі з 1991 по 1995 роки, а також прапором Білоруської Народної Республіки у 1918 році, став символом демократичної опозиції та всіх противників Лукашенка. Його використання фактично заборонено, на демонастраціях міліція часто конфісковує ці прапори, а його власникам дають штрафи та короткі терміни ув'язнення[140]. Серед інших символів — герб Погоня та пісня «Ваяцкі марш» (Мы выйдзем шчыльнымі радамі), які також використовувала БНР. Протестувальники також часто співали пісні «Пагоня», «Купалінка», «Муры» (переклад пісні Яцека Качмарського) та «Перемен» Віктора Цоя.

Народним гаслом протесту був заклик «Жыве Беларусь!».

Деякі протестувальники використовували офіційний прапор Білорусі[141], зокрема як символ єдності суспільства всупереч різним поглядам[142].

14 січня Олександр Лукашенко підписав поправки до кодексу про адміністративні правопорушення і процесуально-виконавчий кодекс Білорусі. Водночас голова Ради Республіки Національних зборів Республіки Білорусь Наталія Качанова повідомила, що нове законодавство передбачає серйозні штрафи за використання будь-якої «невстановленої символіки»[143]

Застосування насильства щодо протестувальників

[ред. | ред. код]

В перші дні після виборів очевидці повідомляли про застосування надмірного насильства для розгону демонстрантів (зокрема гумові кулі та світлошумові гранати), а затримані після звільнення повідомляли про систематичні побиття, переповнені камери та відсутність доступу до води та їжі в ізоляторах[144][145]. Силовики били та затримували людей, що не брали активної участі в протестах, зокрема тих, хто перебував неподалік[146][147].

Спочатку влада заперечувала застосування масового насильства при затриманнях і в ізоляторах[148][149]. Пізніше міністр МВС Караєв попросив вибачення за травми випадкових людей, які їм нанесли міліціянти[89], а Лукашенко закликав народ пробачити силовиків[150].

Великою проблемою для сотень постраждалих, які хотіли притягнути винних у побитті та тортурах до відповідальності, стала своєчасна фіксація фактів насильства і професійний медичний огляд. Багато постраждалих повідомляли про те, що їм відмовляли у проведенні платної експертизи, а в РУВС не давали скерувань на її проведення.

1 вересня 2020 року, в заяві експертів ООН з прав людини було згадано понад 450 задокументованих випадків катувань та жорстокого поводження із затриманими, включаючи сексуальне насильство та зґвалтування жінок та дітей[151].

17 грудня 2020 року, було опублікувано відео, що відбувалося у Фрунзенському РУВС Мінська[be-x-old] 12 серпня. На відео в приміщенні знаходиться багато людей, деякі лежать на підлозі, хтось сидить на колінах або стоїть уздовж стіни, з руками, зв'язаними за спиною. Під час допиту одного з них б'ють під дих і по нирках, лежачу людину б'ють палицею[152][153].

23 травня 2021 року, в Національному аеропорту Мінськ було здійснено незаплановану посадку літака компанії Ryanair Sun (доньки компанії Ryanair) рейсу FR4978, який прямував за маршрутом (Афіни — Вільнюс). Посадка була зумовлена тим, що на борт літака надійшло повідомлення про мінування, яке виявилося хибним. Для супроводу та посадки літака, за дорученням самопроголошеного президента Білорусі[154] О. Лукашенка, в небо піднімався винищувач Міг-29. Після посадки літака компанії Ryanair Sun в Мінську, білоруські силовики випхали з літака, затримали та заарештували колишнього редактора телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича, який перебував на борту літака та якому у Білорусі може загрожувати смертна кара[155]. Інцидент обговорять на саміті ЄС, проведення якого заплановано на 24 травня. Голова Європейської Ради запевнив, що він «не залишиться без наслідків»[156].

Загиблі

[ред. | ред. код]
Дата Подробиці
10 серпня Першою жертвою протестів став 34-річний Олександр Тарайковський, який загинув 10 серпня о 23 годині біля станції метро «Пушкінська». Associated Press опублікувало кадр зі зробленого 10 серпня відеозапису, на якому видно чоловіка, схожого на Тарайковського, а на білій майці видно (ймовірно) пляму крові. Пізніше було опубліковано відео загибелі Тарайковського[71]. Пресслужба МВС Білорусі опублікувала інформацію в телеграмканалі, що невідомий на той момент Тарайковський підірвав себе невідомим пристроєм, проте в опублікованому відео від AP видно, що в руках Тарайковського нічого не було, а також видно постріл з боку ОМОНу, після якого він впав.
12 серпня У Гомелі помер 25-річний Олександр Вихор, у якого, ймовірно, була хвороба серця[157]. За попередньою інформацією, він помер через багатогодинне очікування в автозаці в жарку погоду. Він перебував у фургоні, оскільки міські центри тимчасового утримання були переповнені[158].
17 серпня Правозахисна організація «Звяно» опублікувала звіт, за даними якого під час протестів принаймні п'ять осіб було вбито і сім перебуває в критичному стані[159].
19 серпня У військовому шпиталі в Мінську помер 43-річний Генадій Шутов, один із тих, по кому силовики відкрили вогонь на ураження в Бересті 11 серпня. Кульове поранення в голову непоправно пошкодило головний мозок[160].
22 серпня У мінському парку було знайдено повішеним Микиту Кривцова, учасника протестів із Молодечна, який десять днів вважався зниклим без вісти[161].
3 жовтня У лікарні швидкої допомоги Мінська помер 41-річний Денис Кузнєцов, якого 29 вересня було доставлено туди з ізолятора на Акрестіна з численними травмами (переломами та пошкодженням внутрішніх органів). За офіційними даними, його затримали за дрібне хуліганство, а травми він отримав через падіння з верхнього ліжка в камері[162].
12 листопада У лікарні помер Роман Бондаренко, якого напередодні жорстоко побили силовики. У МВС же заявили, що Бондаренко помер не від рук силовиків, а внаслідок бійки[163].

Водночас влада і керівництво МВС Білорусі жодного разу не визнали, що люди загинули від рук співробітників правоохоронних органів режиму Лукашенка[164].

Репресії

[ред. | ред. код]

Проти військовослужбовців і правоохоронців

[ред. | ред. код]

4 травня 2021 року Олександр Лукашенко підписав указ 174 про позбавлення військових і спеціальних звань понад 80 колишніх працівників правоохоронних відомств і військовослужбовців — за їхню дискредитацію в період «загострення суспільно-політичної обстановки в країні», зокрема за публікацію в соцмережах особистих даних інших працівників правоохоронних органів, журналістів і держслужбовців.

«Окремі військовослужбовці і співробітники силових відомств нагнітали протестні настрої в суспільстві, організовували і брали участь в несанкціонованих заходах, розміщували в мережі інтернет екстремістські матеріали, закликали до радикальних дій»

За інформацією ЗМІ, ініціаторами такого заходу стали керівники силових відомств[165][166].

Реакція

[ред. | ред. код]

Внутрішня

[ред. | ред. код]
  • Реакція Лукашенка
  • 10 серпня Лукашенко пригрозив протестувальникам «адекватною відповіддю», зазначивши, що «розірвати країну» ніхто не дозволить[167].
  • 14 серпня він відреагував на масові страйки на підприємствах країни, заявивши, що такі протести можуть негативно позначитися на їхній майбутній роботі[168].
  • 21 серпня під час відвідування агрокомбінату «Дзержинський», Лукашенко пообіцяв розібратися з протестами «найближчими днями»[169].
  • Підтримка Лукашенка
  • 10 серпня екзарх Москвоського патріарха в Білорусі «сердечно привітав» Лукашенка із перемогою на виборах[170]. Пізніше, 14 серпня, він перепросив за передчасне привітання[171], після чого 25 серпня Синод звільнив його з посади[172].
  • 15 серпня синод Білоруського екзархату РПЦ опублікував звернення «до народу Білорусі про припинення народного протистояння», у якому закликав «провокаторів і підбурювачів» «одуматися, припинити провокації, спрямовані на дестабілізацію Білорусі і поділ білоруського народу»[173].
  • 20 серпня Генпрокуратура Білорусі відкрила справу за статтею про захоплення влади[174].
  • Опозиція Лукашенку
  • 13 серпня звільнився заступник начальника управління законодавства в правоохоронній та військовій сферах головного державно-правового управління адміністрації президента Білорусі Артем Проскалович[175].
  • 18 серпня подав у відставку посол Білорусі в Словаччині, він першим з білоруських дипломатів підтримав протести[176].

Міжнародна

[ред. | ред. код]
Міжнародна реакція на переобрання Лукашенка:
   Білорусь
   Привітали Лукашенка
   Не визнали результати
   Висловили стурбованість або критику
   Без реакції
   Країни, в яких відбулися акції солідарності з громадянами Білорусі.
Національний білоруський прапор на львівській ратуші — знак підтримки білоруському протесту[177].
  • Міжнародні організації

17 грудня Рада Європейського Союзу ввела третій пакет санкцій щодо Білорусі, в перелік якого потрапили 7 юридичних осіб (Белтехекспорт, Дана Холдінгз, OAO «МЗКТ» — Мінський завод колісних тягачів, Сінезіс, Керівництво справами Президента Республіки Білорусь, Агат — електромеханічний завод, 140-й ремонтний завод) та 29 фізичних осіб (Анатолій Сівак, Іван Ейсмант, Володимир Каранік, Кочанова Наталя, Павло Легкий, Ігор Луцький, Андрій Швед, Генадій Богдан, Олександр Турчин, Олександр Шакутін, Микола Воробей та інші)[180].

  • Спільні міжнародні заяви
  • Країни, що підтримали Лукашенка
  • Президент Росії Володимир Путін привітав Лукашенка з перемогою[196].
  • Міністр МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що «близько 200 натренованих на території України екстремістів перебувають у Білорусі». У віповідь міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба сказав, що ця заява є «плодом фантазії», а також, що Україна не веде підривної діяльності проти Білорусі, на відміну від Росії[197].
  • Країни, що висловили опозицію Лукашенку
  • Країни, що поставили під сумнів легітимність виборів
  • Ісландія Ісландія
  • Норвегія Норвегія
  • США Мінфін США ввів санкції проти ЦВК Білорусі, білоруського спецназу та управління МВС по Мінську. Також санкції були введені проти першого замміністра внутрішніх справ Білорусі Генадія Казакевича[206].
  • Україна Президент України Зеленський заявив, що Білорусь повинна дотримуватися загальновизнаних демократичних стандартів й забезпечити власному народу його права та свободи[207]. 21 вересня Верховна Рада України прийняла заяву, в якій йдеться про те, що президентські вибори в Білорусі не були ані вільними, ані чесними, що дає підстави вважати, що «офіційні» результати виборів Президента РБ не відображають реального волевиявлення білоруських громадян[208]. 24 грудня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що санкції проти Білорусі вводити недоцільно, проте білоруські чиновники, залучені в репресіях проти білоруського народу, повинні понести відповідальність[209].
  • Японія Японія
  • Країни, що осудили ескалацію конфлікту
  • Неурядові організації
  • Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній закликав білорусів захищати вільне майбутнє та виборювати автокефалію Церкви[211].

Відкликання послів

[ред. | ред. код]

Країни, що відкликали своїх послів із Білорусі:

Оцінка протестів населенням України

[ред. | ред. код]

За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного 12—16 вересня 2020, 45,3% українців підтримують білоруських протестувальників, а 31,3% — Олександра Лукашенка. При цьому найбільше білоруських протестувальників підтримують на заході (58,5%) та у центральній частині України (50,6%); натомість найвищий рівень підтримки Лукашенка — на сході (44,9%) та півдні (42%) України.

За політичними переконаннями, білоруських протестувальників найбільше підтримують виборці «Європейської солідарності» — 81,1% (4,3% — за Лукашенка). Серед виборців «Слуги народу» 48,7% підтримують протестувальників, 29,9% — Лукашенка. Серед прихильників «Батьківщини» 52,1% — за протестувальників, 35,7% — за Лукашенка. Найвищий рівень підтримки Лукашенка висловили прихильники ОПЗЖ (66,8%) та «Партії Шарія» (71,2%)[213].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Сутички в Мінську в ніч після голосування
  • Мітинг 14 серпня 2020
  • «Марш свободи» в Мінську 16 серпня 2020

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Цепкало з України заявив, що створює Фронт порятунку Білорусі [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Українська правда
  2. ↑ Тихановська ініціювала створення координаційної ради для передачі влади. Українська правда. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  3. ↑ Аляксандр Ярашук заявіў пра стварэнне Нацыянальнага стачкама [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  4. ↑ а б в В центре Минска выстроилась цепь солидарности: акция длилась более шести часов [Архівовано 18 червня 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  5. ↑ а б в г д «Победительницей выборов стала Тихановская». Оппозиция выступила с совместным заявлением (рос.). Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 16 серпня 2020.
  6. ↑ а б У Мінску затрыманы лідар «Маладога фронту» Дзяніс Урбановіч (біл.). Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  7. ↑ Заявление белорусской партии левых «Справедливый мир» (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 16 серпня 2020.
  8. ↑ Кандидат в президенты Андрей Дмитриев: «Если скажут: „Снимаешься — Бабарико и Тихановский выходят на свободу“, — не раздумывая, выйду из гонки» (рос.). Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  9. ↑ Анархисты в Минске провели пикет против клана Лукашенко (рос.). Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2020.
  10. ↑ 20 лет, светит 3 года лишения свободы. Рассказываем о молодых людях, которые проходят обвиняемыми по «делу студентов» (рос.). Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
  11. ↑ Doing nothing to help Belarus 'is not an option,' Lithuanian FM tells Euronews. Euronews (англ.). 13 серпня 2020. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
  12. ↑ Lithuanian parliament declares Lukashenko not legitimate leader of Belarus. Литовське національне радіо і телебачення (англ.). 18 серпня 2020. Архів оригіналу за 21 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  13. ↑ Białoruś. Premier Mateusz Morawiecki rozmawiał z unijnymi przywódcami. Wirtualna Polska (пол.). 11 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  14. ↑ а б Baltic States Urge New Election In Belarus, Call For EU Sanctions. Радіо Свобода (англ.). Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  15. ↑ Foreign Secretary statement on Belarusian Presidential elections. GOV.UK (англ.). Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  16. ↑ Holland, Steve; Psaledakis, Daphne; (ed.) Grebler, Dan; (ed.) Simao, Paul (17 серпня 2020). U.S. watching 'terrible' situation in Belarus closely, warns Russia not to meddle (англ.). Reuters. Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.
  17. ↑ Statement by Minister Champagne on Belarusian presidential elections. www.miragenews.com (англ.). 18 серпня 2020.
  18. ↑ Zíta, Martin (14 серпня 2020). PM Babiš calls for repeat presidential election in Belarus. Remix (англ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  19. ↑ Belarus' ambassador to Slovakia voices support for protestors. EUtoday (англ.). 16 серпня 2020. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 24 серпня 2020.
  20. ↑ Editor, Pat Leahy Political. Taoiseach to discuss Belarus crisis with EU heads of government. The Irish Times (англ.). Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  21. ↑ The people of Belarus have the right to a result that accurately reflects their vote. The EU, including the Netherlands, cannot accept the results of these elections. At the informal meeting of the European Council, I will call for resolute and concerted European action. Twitter (англ.). Mark Rutte. 19 серпня 2020. Архів оригіналу за 15 березня 2021. Процитовано 24 серпня 2020.
  22. ↑ Russia Slams ‘Foreign Meddling’ in Belarus, Rules Out Immediate Military Aid. The Moscow Times. 19 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  23. ↑ Belarus’s Protests Aren’t Particularly Anti-Putin. Foreign Policy (англ.). 19 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  24. ↑ Lau, Stuart (15 серпня 2020). China shows support for Belarusian leader amid criticism from EU. South China Morning Post (англ.). Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.
  25. ↑ Brutalised Minsk: how Belarusian police beat protesters. Mediazona Belarus (англ.). 21 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
  26. ↑ Protesters keep pressure on Belarus' dictator, and pay the price. CBS News (англ.). 14 грудня 2020. Процитовано 16 грудня 2020. At least four people have purportedly died
  27. ↑ UN: Widespread Human Rights Violations Continue Unchecked in Belarus (англ.). Voice of America. 15 листопада 2020. Процитовано 15 листопада 2020.
  28. ↑ Агульная лічба затрыманых за час пратэстаў перавысіла 30 тысяч чалавек. Наша Ніва (біл.). 22 листопада 2020. Процитовано 23 листопада 2020.
  29. ↑ Balloon Launches Mark Opposition To Belarus's Lukashenka. Радіо Свобода (англ.). 27 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  30. ↑ Сотня в лікарнях, десятки зникли безвісти: що відомо про долю мітингувальників з Білорусі. 24 Канал.
  31. ↑ Exiled Belarusian leader calls on Ireland to "be more vocal" against Lukashenko regime. BreakingNews.ie (англ.). 18 грудня 2020. Процитовано 27 січня 2021.
  32. ↑ МВД Белоруссии сообщило о 39 пострадавших в столкновениях силовиках (рос.). RBC. 10 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  33. ↑ Karmanau, Yuras (13 серпня 2020). Hundreds form human chains as Belarus protests intensify. Global News (англ.).
  34. ↑ Shotter, James (2 грудня 2020). Violent crackdown fails to silence Belarus protesters (англ.). Financial Times. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 5 грудня 2020. But backing from Russian counterpart Vladimir Putin at the peak of the protests helped Mr Lukashenko cling on and, after a brief lull, the security forces have embarked on an aggressive campaign to intimidate his opponents.
  35. ↑ Марчук, Виктор (11 грудня 2020). Белорусы не хотят рушить «берлинскую» стену. Брестская газета (рос.) (50 (939)): 17. Очередное подтверждение их схожести мир получил после того, как Путин поздравил Лукашенко с «победой» и взялся помогать ему бороться с протестами и поддержал финансово. {{cite journal}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  36. ↑ Олександровська, Богдана (24 січня 2021). Чому в Білорусі досі немає кримінальних справ про катування протестувальників (укр.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
  37. ↑ Пульша, Сяргей (16 квітня 2021). Дзесяць гадоў прайшло, а пытанні застаюцца. Новы Час (біл.) (15 (723)): 4. Андрэй Швед – той самы, які 9 верасня 2020-га быў прызначаны генеральным пракурорам Беларусі, і пры якім не заведзена ніводнай крымінальнай справы на бязмежжа сіловікоў пасля выбарчай кампаніі.
  38. ↑ Brunner, Simone (15 квітня 2021). Weißrussland - Kafka in Minsk: Lukaschenkos Säuberungen (нім.). Wiener Zeitung[pl]. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 8 травня 2021.
  39. ↑ Sivtsova, Alexandra (27 жовтня 2021). 420, give or take Meduza talks to Memorial’s Sergey Davidis about Russia’s growing number of political prisoners (англ.). Meduza. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021. As of October 27, the Viasna Human Rights Center considers 833 people in Belarus political prisoners.
  40. ↑ Brunner, Simone (2 серпня 2021). Von der Sprinterin zur Staatsfeindin (нім.). Die Zeit. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 3 серпня 2021. Die Menschenrechtsorganisation Wesna zählt inzwischen bereits mehr als 600 politische Gefangene, Zehntausende Menschen wurden inhaftiert, Tausende haben das Land verlassen
  41. ↑ Мозаїчна психопатія. Олександр Лукашенко очима психіатра [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Радіо Свобода
  42. ↑ Лукашенко вважає коронавірус психозом [Архівовано 7 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  43. ↑ Павел Северинец выходит из праймериз по выбору единого кандидата от оппозиции [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  44. ↑ Без «единого» от оппозиции. Участники праймериз отказались от участия в президентских выборах [Архівовано 16 серпня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  45. ↑ МУС: Ціханоўскага затрымалі для адбыцьця арышту (біл.). Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  46. ↑ Блогер Сяргей Ціханоўскі атрымаў яшчэ 15 сутак арышту (біл.). Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  47. ↑ ЦВК адмовіла блогеру Ціханоўскаму ў рэгістрацыі ініцыятыўнай групы, Лукашэнку і Гайдукевіча зарэгістравалі (біл.). Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  48. ↑ Жена Сергея Тихановского подает документы в ЦИК на регистрацию своей группы (рос.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  49. ↑ У Горадні затрымалі Сяргея Ціханоўскага. ВІДЭА (біл.). Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  50. ↑ Блогеру Тихановскому продлили срок содержания под стражей [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Deutsche Welle
  51. ↑ Ціханоўская, Калеснікава і Цапкала патлумачылі, чаму яны супраць байкоту. Спецвыданне «Шчыра кажучы» [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.] — belsat
  52. ↑ «Саша 3%». Якими є реальні рейтинги Олександра Лукашенка в Білорусі?. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
  53. ↑ а б В Минске прошел пикет в поддержку оппозиционных претендентов на пост президента [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Deutsche Welle
  54. ↑ Черга за свободою. Чому в Білорусі люди виходять на масові пікети [Архівовано 29 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Громадське
  55. ↑ У Білорусі на акціях протесту затримали понад 100 людей. Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  56. ↑ Протести у Білорусі: поліція затримує активістів (фоторепортаж). Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  57. ↑ У Білорусі під час протестів затримали понад 250 людей — відео. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  58. ↑ У Білорусі тривають стихійні протести через відмову реєструвати незалежних кандидатів у президенти. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  59. ↑ Ціханоўская збірае гіганкція мітынгі. Навіны 24 ліпеня (відео)
  60. ↑ Мітынг у падтрымку Ціханоўскай стаў самым масавым у Менску за 10 год (біл.). Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 30 липня 2020.
  61. ↑ Месцы для агітацыі занятыя сьвятамі і канцэртамі. Хто за гэта адказны? (біл.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 7 серпня 2020.
  62. ↑ Тысячы чалавек сабраліся ў Кіеўскім сквэры, каб сустрэцца зь Сьвятланай Ціханоўскай. ФОТА, ВІДЭА (біл.). Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 7 серпня 2020.
  63. ↑ Фотофакт: выпускники возвращают школам свои награды [Архівовано 13 вересня 2020 у Wayback Machine.] — belaruspartisan.by
  64. ↑ У Мінську та інших містах Білорусі почалися сутички й затримання [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.], УП, 9 серпня 2020
  65. ↑ Лукашенко переміг на виборах президента Білорусі — екзит-пол. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
  66. ↑ У Білорусі автозак переїхав на смерть протестувальника. Діло. 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 10 серпня 2020.
  67. ↑ Марія Думанська (10 серпня 2020). Протести в Білорусі: один загиблий, десятки поранених, три тисячі затриманих. Дойче Велле.
  68. ↑ У Мінську автозак в'їхав у натовп, є поранені [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.], УП, 9 серпня 2020
  69. ↑ Одна людина загинула під час протестів в Мінську — правозахисник [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.], УП, 10 серпня 2020
  70. ↑ Білорусь: МВС заявляє про одного загиблого в Мінську, протестувальники намагаються зводити барикади. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  71. ↑ а б Загибель активіста у Мінську: AP опублікувало момент поранення Тарайковського [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Українська правда
  72. ↑ Linas Linkevicius @LinkeviciusL· Svetlana #Tikhanovskaya is safe. She is in #Lithuania (англ.). Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  73. ↑ «Діти — це найважливіше»: Тіхановська записала відеозвернення. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  74. ↑ Відеозвернення Тихановської записане у Мінську під тиском силовиків — опозиція. Європейська правда. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  75. ↑ Глава ЦИК Белоруссии подтвердила, что Тихановская записывала обращение в ее кабинете (рос.). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 14 серпня 2020.
  76. ↑ У Білорусі почалися масові страйки на великих підприємствах [Архівовано 16 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Європейська Правда
  77. ↑ Третья ночь протестов в Беларуси: особая жестокость силовиков [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Радио Свобода
  78. ↑ У Мінську проходять нові протести: на вулицях – родичі затриманих, підприємці та сотні жінок в білому. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  79. ↑ У Білорусі частково запрацював інтернет. Проблеми з ним почалися у день виборів [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Громадське
  80. ↑ «Белорусского спецназа больше нет». В соцсетях появились видео, на которых бывшие военные в знак протеста выбрасывают форму. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
  81. ↑ З державних телеканалів Білорусі звільняються журналісти. Лівий берег. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
  82. ↑ На великих підприємствах почалися страйки, затримано ще одного українця. Хроніка подій в Білорусі 12−13 серпня [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Новое Время
  83. ↑ У Білорусі розпочався страйк на МАЗ. Робочі скандують: «Іди!». НВ. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 13 серпня 2020.
  84. ↑ Сотні працівників найбільшого в Білорусі підприємства БелАЗ вийшли на страйк (відео). УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 13 серпня 2020.
  85. ↑ В Минске протестуют железнодорожники [Архівовано 23 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Коммерсант.ru
  86. ↑ У Мінську медики вийшли на акцію проти насильства під час протестів у Білорусі [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — УНІАН
  87. ↑ Пʼятий день протестів у Білорусі: страйкують промислові підприємства, до них приєдналися медики — Бабель
  88. ↑ Из ЦИП на Окрестина выпустили более 100 человек. Одна из задержанных рассказала, что там происходит [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  89. ↑ а б Глава МВС Білорусі просить вибачення за травмування людей, які «потрапили під роздачу» [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  90. ↑ У Білорусі посли країн ЄС поклали квіти на місце, де загинув учасник протестів
  91. ↑ Вялізны мітынг у Салігорску — там бастуе «Беларуськалій». Стрым [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  92. ↑ Мінський метрополітен приєднався до страйків. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 14 серпня 2020.
  93. ↑ Сотні тисяч вийшли у Мінську на найбільший в історії країни «Марш свободи» [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] — BBC Україна
  94. ↑ Лукашенко призначив уряд Білорусі. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 23 серпня 2020. Процитовано 19 серпня 2020.
  95. ↑ Литва запровадила санкції проти керівництва Білорусі. Лукашенку заборонили вʼїзд — Бабель
  96. ↑ Платформа «Голос» оприлюднила звіт про вибори в Білорусі. Результати істотно відрізняються від офіційних [Архівовано 21 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Бабель
  97. ↑ У Беларусі заблякавалі сайт Свабоды і доступ да шэрагу іншых рэсурсаў [Архівовано 24 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Радыё Свабода
  98. ↑ Колеснікову підозрюють у захопленні влади в Білорусі. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 9 вересня 2020.
  99. ↑ Білоруських опозиціонерів спитали в Києві про те, «чий Крим?» [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 8 вересня 2020
  100. ↑ Пачынаюцца беларуска-расійскія вучэнні «Славянскае братэрства-2020» — Polskie Radio
  101. ↑ Сербія адмовілася ад вайсковых вучэнняў у Беларусі за дзень да пачатку [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  102. ↑ Европарламент принял резолюцию по ситуации в Беларуси, призывающую ЕС ввести жесткие санкции [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  103. ↑ Лукашенко про таємну інавгурацію: ми нікого не просили визнавати вибори. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  104. ↑ У Мінську відбулася таємна інавгурація Лукашенка [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Європейська Правда
  105. ↑ Лукашэнка сустрэўся ў СІЗА КДБ з Бабарыкам і іншымі палітвязнямі [Архівовано 9 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Наша Ніва
  106. ↑ Лукашенко встретился в СИЗО КГБ с политзаключенными. Среди них — Бабарико, Знак, Шкляров, Власова [Архівовано 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  107. ↑ Что происходило в Беларуси 10 октября [Архівовано 12 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  108. ↑ В Литве усомнились, что Беларусь закрыла границу из-за коронавируса [Архівовано 2 листопада 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  109. ↑ Экс-министр МВД Юрий Караев — новый помощник президента по Гродненской области [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Вечерний Гродно
  110. ↑ Доцент на Окрестина, выпускники — у вузов, «в плен никого не берем» и новая линия метро — все за вчера [Архівовано 20 листопада 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  111. ↑ Платформы «Голос», «Зубр» и «Честные люди»: не менее 30% протоколов сфальсифицированы, Лукашенко нелегитимен [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  112. ↑ Лукашенко наградил силовиков за «службу Отечеству, когда оно в опасности» [Архівовано 10 листопада 2020 у Wayback Machine.] — kommersant.ru
  113. ↑ ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО СОТРУДНИКОВ СИЛОВЫХ И ПРАВООХРАНИТЕЛЬНЫХ СТРУКТУР БЕЛАРУСИ — ЗА НОВЫЕ ВЫБОРЫ. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2020.
  114. ↑ МВД Беларуси и Росгвардия заключили договор о сотрудничестве (рос.). Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 24 березня 2022.
  115. ↑ Соглашение о сотрудничестве между Министерством внутренних дел Республики Беларусь и Федеральной службой войск национальной гвардии Российской Федерации (рос.). Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  116. ↑ Жыве Беларусь: первая в мире Telegram-революция [Архівовано 10 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Українська правда
  117. ↑ Повалити диктатора. Як білоруські жінки стали потужною рушійною силою протестів проти Олександра Лукашенка [Архівовано 6 лютого 2022 у Wayback Machine.] — nv.ua
  118. ↑ «Бабусі проти ОМОНу»: в Мінську на марш протесту вийшли пенсіонери [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  119. ↑ Марш людей с (не)ограниченными возможностями завершился на Октябрьской площади[недоступне посилання] — Навіны
  120. ↑ С балкона на Толбухина сняли кусок ткани с надписью «Это не флаг». Что говорят коммунальники? [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — TUT.by
  121. ↑ Восставший двор [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — Новая газета
  122. ↑ У Білорусі силовики почали флешмоб проти Лукашенка [Архівовано 9 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Дзеркало тижня
  123. ↑ Тихановська створює координаційну раду для передачі влади. РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 14 серпня 2020.
  124. ↑ Тихановская инициировала создание Координационного совета для передачи власти [Архівовано 22 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Deutsche Welle
  125. ↑ Названыя першыя сябры Каардынацыйнай рады [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.]- сайт Координаційної ради
  126. ↑ Першая прэс-канферэнцыя прадстаўнікоў Каардынацыйнай рады. Стрым [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  127. ↑ Координационный совет: у нас была попытка установить контакт с Администрацией президента, пока ответа нет [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  128. ↑ Опозиція Білорусі закликала громадян ініціювати процедуру відкликання депутатів. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 24 серпня 2020.
  129. ↑ Лукашэнка — пра Каардынацыйную раду: гэта спроба захопу ўлады! [Архівовано 4 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  130. ↑ Конституция не предусматривает создание общественных органов по пересмотру итогов выборов — Миклашевич [Архівовано 1 вересня 2020 у Wayback Machine.] — БелТА
  131. ↑ Сьледчы камітэт выклікаў на допыт Марыю Калесьнікаву — Радыё Свабода
  132. ↑ 2011 - 2020 | Preisträger | Sacharow-Preis | Europäisches Parlament. Європейський парламент (нім.). 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  133. ↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  134. ↑ Генпрокуратура возбудила уголовные дела по фактам создания экстремистского формирования и руководства им, финансирования его деятельности с целью захвата государственной власти неконституционным путем. Архів оригіналу за 21 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
  135. ↑ У Білорусі проти Тихановської і членів Координаційної ради відкрили кримінальну справу
  136. ↑ а б История | Киберпартизаны против Лукашенко: как маленькая армия айтишников взламывает диктатуру [Архівовано 4 жовтня 2020 у Wayback Machine.], Ліга, 2.10.2020
  137. ↑ ПЛАН ПОБЕДЫ [Архівовано 6 жовтня 2020 у Wayback Machine.], September 01, 2020
  138. ↑ Опен-стріт [Архівовано 7 жовтня 2020 у Wayback Machine.] із адресами силовиків
  139. ↑ Исследование: более миллиона белорусов хоть раз выходили на акции протеста, а Лукашенко «не мог победить» [Архівовано 18 березня 2021 у Wayback Machine.] — TUT.by
  140. ↑ Суткі, штрафы і гвалт за БЧБ-сцяг. Чаму важна юрыдычна замацаваць яго статус [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Еўрарадыё
  141. ↑ Музычная прагулка з барабанамі і сьцягамі. У Віцебску прайшло шэсьце ў незвычайным фармаце. ВІДЭА — Радыё Свабода
  142. ↑ Оппозиция примиряет флаги, Лукашенко берется за автомат и призывает армию Как в Минске прошло главное протестное шествие недели [Архівовано 27 серпня 2020 у Wayback Machine.] — rbc.ru
  143. ↑ Лукашенко подписал новые кодексы по вопросам административной ответственности (рос.). Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 15 січня 2021.
  144. ↑ Что творится в белорусских СИЗО? Рассказы задержанных [Архівовано 21 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Deutsche Welle
  145. ↑ «Роздягли догола й поставили в „стакан“». Білоруський адвокат розповів про поводження з його клієнтом у СІЗО [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Громадське
  146. ↑ Протести в Білорусі: ОМОН під виглядом швидкої допомоги приїжджав на місце виклику і жорстоко бив людей — ЗМІ [Архівовано 19 лютого 2022 у Wayback Machine.] — nv.ua
  147. ↑ Автозаки заезжали во дворы, по крикам было ясно, что там избивают людей Что рассказывают участники протестов в Беларуси, которые вышли на улицы в день выборов [Архівовано 29 серпня 2020 у Wayback Machine.] — meduza.io
  148. ↑ «Ощущение, что это Средневековье». Ночью возле Окрестина записали аудио — крики и стоны от избиений [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.] — tut.by
  149. ↑ Замглавы МВД Барсуков утверждает, что никто не издевается над задержанными [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] — naviny.by
  150. ↑ Лукашенко попросил простить силовиков в случае совершения ими ошибок [Архівовано 24 серпня 2020 у Wayback Machine.] — rbc.ru
  151. ↑ UN human rights experts: Belarus must stop torturing protesters and prevent enforced disappearances. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights (англ.). 1 вересня 2020. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 1 вересня 2020.
  152. ↑ Издевательства во Фрунзенском РУВД г. Минска. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 20 грудня 2020.
  153. ↑ Опубликован новый ролик с избиениями в РУВД Минска. МВД РБ прокомментировало: Милиционеры обращаются с задержанными не очень хорошо. ВИДЕО. Цензор.нет (рос.). Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 20 грудня 2020.
  154. ↑ Німеччина запропонувала включити Лукашенка у санкційний список ЄС. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 17 жовтня 2020.
  155. ↑ З літака, що посадили у Мінську, силовики зняли засновника NEXTA й затримали. 23.05.2021, 14:59 [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.]
    Belarus opposition says government forced Ryanair plane to land to arrest journalist [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.]
    У аэрапорце Мінска, рэзка змяніўшы курс, прызямліўся самалёт Афіны—Вільня — на борце быў Раман Пратасевіч [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.]
    Білоруська влада погрожувала збити літак Ryanair, стверджує представник опозиції. 23.05.2021, 20:58 [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.]
    Білоруські служби дозволили літаку вилетіти до Вільнюса разом із пасажирами після п'яти годин, проведених у Мінську. 23.05.2021, 21:24 [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.]
  156. ↑ Інцидент з літаком Ryanair: в ЄС обіцяють «наслідки» для влади Білорусі. 23.05.2021. Дойче Велле. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  157. ↑ Жительница Гомеля рассказала о смерти сына в больнице после задержания [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] — currenttime.tv
  158. ↑ «Мой сын не умер, он погиб ни за что». В Гомеле скончался 25-летний парень, которого задержали на улице [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  159. ↑ Праваабаронцы: Падчас вулічных пратэстаў загінулі ня менш за пяць чалавек, сем — у крытычным стане [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Радыё Свабода
  160. ↑ В госпитале умер мужчина из Бреста, в которого силовики выстрелили на протестах. Ему было 44 года [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  161. ↑ 28-гадовага Мікіту Крыўцова з Жодзіна, які 10 дзён лічыўся зьніклым бязь вестак, знайшлі мёртвым [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.] — Радыё Свабода
  162. ↑ У бальніцы памёр 41-гадовы Дзяніс Кузняцоў, якога з цяжкімі траўмамі прывезлі з Акрэсціна. Што вядома на гэты момант? [Архівовано 10 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — Наша Ніва
  163. ↑ «Трибунал»: у Мінську спалахнули протести після смерті хлопця, якого побили силовики. Відео. 24 Канал. 12 листопада 2020. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020.
  164. ↑ Радыё Свабода. Відавочцу сьмерці Генадзя Шутава абвінавацілі ў замаху на забойства (біл.). Радіо Свобода. Архів оригіналу за 28 грудня 2020. Процитовано 28 грудня 2020.
  165. ↑ Больш за 80 былых беларускіх сілавікоў пазбаўлены званняў за дыскрэдытуючыя ўчынкі. БелТА (біл.). 4 травня 2021. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 4 травня 2021.
  166. ↑ Амаль 40 супрацоўнікаў МУС будуць пазбаўлены спецыяльных званняў - Кубракоў. БелТА (біл.). 4 травня 2021. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 4 травня 2021.
  167. ↑ Лукашенко відреагував на протести в Білорусі, пригрозивши їх учасникам. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 10 серпня 2020.
  168. ↑ Лукашенко відреагував на масові страйки в Білорусі. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 14 серпня 2020.
  169. ↑ Лукашенко заявив, що розбереться з протестувальниками "найближчими днями". УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 21 серпня 2020.
  170. ↑ Патриарший Экзарх всея Беларуси поздравил Александра Лукашенко с избранием на пост Президента Республики Беларусь | Епархии | Белорусская Православная Церковь | Новости | Официальный портал Белорусской Православной Церкви. church.by (рос.). Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  171. ↑ Предстоятель Белорусской церкви извинился за поздравление Лукашенко с победой [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Радио Свобода
  172. ↑ РПЦ звільнила главу Білоруської православної церкви. Він раніше вибачився за привітання Лукашенка з перемогою — Бабель
  173. ↑ Синод БПЦ призвал народ Беларуси прекратить народное противостояние (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  174. ↑ У Білорусі відкрили справу про захоплення влади опозицією. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 21 серпня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.
  175. ↑ Сотрудник администрации Лукашенко уволился на фоне протестов. Радио Свобода (рос.). Процитовано 13 серпня 2020.
  176. ↑ Посол Білорусі в Словаччині подав у відставку. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 18 серпня 2020.
  177. ↑ На львівській Ратуші вивісили історичний прапор Білорусі. Фото дня [Архівовано 23 лютого 2022 у Wayback Machine.] — zaxid.net
  178. ↑ Бачелет осудила насильственные меры Беларуси в ответ на протесты после выборов. Управління Верховного комісара ООН з прав людини (рос.). Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  179. ↑ Протести в Білорусі: у Євросоюзі відреагували на дії силовиків. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  180. ↑ Белорусская оппозиция ждёт от ЕС дальнейшего расширения санкций против властей Беларуси. Інтерфакс-Україна (рос.). Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  181. ↑ Президенти Польщі та Литви оприлюднили спільну заяву щодо протестів у Білорусі. Вимагають утриматися від насильства. TheБабель. Процитовано 10 серпня 2020.
  182. ↑ Світові політики вже засудили силовий розгін протестів в Білорусі. 24 канал (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  183. ↑ President Aliyev congratulates Belarusian counterpart on election victory. AzerNews (англ.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  184. ↑ President Ilham Aliyev congratulates Alexander Lukashenko. News.az (англ.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 4 вересня 2020.
  185. ↑ а б в г д Foreign leaders congratulate Lukashenko on re-election. БелТА (англ.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 4 вересня 2020.
  186. ↑ Maduro celebra "inobjetable victoria" de Lukashenko en Bielorrusia. panorama.com.ve (ісп.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 30 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  187. ↑ Điện mừng Tổng thống Cộng hòa Belarus Alexander Lukashenko. v (в'єтн.). 11 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  188. ↑ Vietnam president sends congratulatory message to Lukashenko. БелТА (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 4 вересня 2020.
  189. ↑ Пашинян поздравил Лукашенко с переизбранием (рос.). Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  190. ↑ Президент Казахстана поздравил Лукашенко с победой в сложной политической ситуации. Інтерфакс-Україна (рос.). Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  191. ↑ З перемогою на виборах Лукашенка привітали Цзіньпін і Путін. Дзеркало тижня. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  192. ↑ Kyrgyzstan president congratulates Lukashenko on victory at presidential election. БелТА (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  193. ↑ Igor Dodon l-a felicitat pe Alexandr Lukașenko pentru victoria în alegerile prezidențiale. Mesajul transmis. tv8.md (рум.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  194. ↑ Nicaragua officials congratulate Lukashenko on re-election. БелТА (англ.). Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 14 серпня 2020.
  195. ↑ IHM The Sultan Congratulates Belarusian President. omannews.gov.om (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  196. ↑ Путін привітав Лукашенка з перемогою на виборах. УНІАН. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  197. ↑ Лавров заявил о 200 украинских боевиках в Беларуси. МИД Украины: «Бред» [Архівовано 2 вересня 2020 у Wayback Machine.] — onliner.by
  198. ↑ President Sarkissian congratulates Lukashenko on re-election. БелТА (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  199. ↑ ru:Эмомали Рахмон поздравил Александра Лукашенко с переизбранием на пост президента Беларуси. БелТА (англ.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  200. ↑ Erdogan Congratulates Lukashenko On Victory At Belarusian Presidential Election. v (англ.). 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 13 вересня 2020. Процитовано 12 серпня 2020.
  201. ↑ Шавкат Мирзиёев поздравил Александра Лукашенко с победой на выборах. gazeta.uz (рос.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  202. ↑ Естонія не визнала підсумки виборів у Білорусі. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 21 серпня 2020. Процитовано 18 серпня 2020.
  203. ↑ Канада закликала провести нові вибори в Білорусі. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 18 серпня 2020.
  204. ↑ Протести в Білорусі: Латвія виділила 150 тисяч євро допомоги громадянам та ЗМІ. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2020.
  205. ↑ У Польщі запропонували провести надзвичайний саміт ЄС у зв'язку з протестами в Білорусі. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  206. ↑ США ввели нові санкції проти Білорусі
  207. ↑ Зеленський: Білорусь повинна дотримуватися загальновизнаних демократичних стандартів. 2020-08-10, 09:30. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 10 серпня 2020.
  208. ↑ Разумков підписав постанову Ради щодо Білорусі. 21.09.2020, 11:16 [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
    Проект Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо ситуації в Республіці Білорусь [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  209. ↑ Україна не хоче «душити Білорусь санкціями», — Кулеба. Цензор.нет. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 25 грудня 2020.
  210. ↑ Швейцарія слідом за ЄС ввела санкції проти президента Білорусі. Інтерфакс-Україна. Архів оригіналу за 11 грудня 2020. Процитовано 12 грудня 2020.
  211. ↑ Митрополит Епіфаній закликав білорусів захищати вільне майбутнє та виборювати автокефалію Церкви. Духовний фронт (укр.). 13 серпня 2020. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 16 серпня 2020.
  212. ↑ а б в г д е ж и Балгарыя адклікала свайго пасла ў Беларусі [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — sputnik.by
  213. ↑ Майже третина українців підтримує Лукашенка, 45% — білоруських протестувальників — опитування. 5 канал. 25.09.2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Протести_в_Білорусі_(2020—2021)&oldid=42934021