Очікує на перевірку

Тігіпко Сергій Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тігіпко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Леонідович Тігіпко
Сергій Леонідович Тігіпко
Сергій Леонідович Тігіпко
Віце-прем'єр-міністр
Міністр соціальної політики
9 грудня 2010 — 24 грудня 2012
ПрезидентЯнукович Віктор Федорович
НаступникКоролевська Наталія Юріївна
Голова Національного банку України
17 грудня 2002 — 16 грудня 2004
ПрезидентКучма Леонід Данилович
ПопередникСтельмах Володимир Семенович
НаступникСтельмах Володимир Семенович
Народився13 лютого 1960(1960-02-13) (64 роки)
Драгонешти, Синжерейський район, Молдавська РСР
Відомий якполітик, інженер, економіст, банкір, військовослужбовець
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materДніпропетровський металургійний інститут (1982)
Політична партіяСильна Україна
У шлюбі з1. Тігіпко Наталія Іванівна (1981—2005)
2. Тігіпко Вікторія Вікторівна[1] (2005—2018)[2]
3. Зіневич Алла Валентинівна (з 2018 р.)
ДітиГанна (1984), Тимофій (2002), Ася (2005), Леонтій (2008), Сергій (2011), Станіслав (2013), Олександр (2016)
ПрофесіяКерівник мобільного банку- Монобанк
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Підпис
tigipko.com
 Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Леоні́дович Тігі́пко (нар. 13 лютого 1960, Драгонешті, Синжерейський район, Молдавська РСР, СРСР) — український політик та підприємець[3][4], політтехнолог[5]. голова партії «Сильна Україна» (2009—2012, з 2014). Віце-прем'єр-міністр України (2010[6]—2014)[7]. Міністр соціальної політики (2010—2012). Міністр економіки (1999—2000). Кандидат в Президенти України у 2010 та 2014.

Народний депутат III, IV та VII скликань. З 17 березня 2012 — заступник голови Партії регіонів. Голова Національного банку України (2002—2004). На виборах Президента України в 2004 році був головою виборчого штабу Віктора Януковича. У 2007—2009 роках — голова правління банку українського відділення Swedbank. З 2016 р. є власником Universal Bank та має ліцензію на Monobank[8][9]. Кандидат економічних наук (1997).

До 2012 року входив до топ-10 найбагатших українців за версією Forbes, нині займає 12-ту позицію у топ-100[10]. За останніми оцінками Forbes, в лютому 2013, його капітал становив $1,11 млрд[11].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 лютого 1960 в Молдавській РСР у селі Драгонешти[12].

Освіта

[ред. | ред. код]

1982 — закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за фахом «інженер-металург».

Кандидат економічних наук (1997, тема дисертації — «Формування і державне регулювання системи комерційних банків України»). Автор монографії «Банківські реформи в країнах Східної Європи і Росії».

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1982–1984 — служба у Збройних Силах СРСР (танкові війська). Член КПРС з 1984 по 1991 рік.

1984–1986 — секретар комітету комсомолу, завідувач відділу і заступник директора із навчально-виробничої роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму.

До 1987 — завідувач відділу пропаганди та агітації Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; 2-й секретар Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; завідувач відділу пропаганди та агітації Кіровського районного комітету КПУ міста Дніпропетровська.

У грудні 1987–1989 — секретар із пропаганди та агітації Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ.

З вересня 1989 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. Член ЦК КПУ у червні 1990 — серпні 1991 р.

На початку 1990-х познайомився з Леонідом Кучмою, який тоді був директором заводу «Південмаш» (Дніпропетровськ).

З жовтня 1991 — заступник голови правління банку «Дніпро».

З березня 1992 р. — голова правління Приватбанку (Дніпропетровськ). Навколо банку сформувалася фінансово-промислова група «Приват», що володіє значними активами в металургійній і нафтовій галузях, ЗМІ.

З листопада 1994 р. — в період впровадження гривні — позаштатний консультант президента Леоніда Кучми з питань грошової політики.

З квітня 1997 p. — віцепрем'єр з питань економіки в кабінеті Павла Лазаренка. Зберіг пост у кабінеті Валерія Пустовойтенка.

З 31 грудня 1999 р. (за нового прем'єра Віктора Ющенка)  до 5 липня 2000 — 10-й міністр економіки.

2001 — вийшов з бізнесу ФПГ «Приват».

У травні 2001 року, після відставки Віктора Ющенка, його розглядали як кандидата на пост Прем'єр-міністра.

17 грудня 2002 року призначений головою Національного банку.

2005–2007 — голова правління фінансово-промислової групи ТАС, названої на честь його доньки Тігіпко Анни Сергіївни.

З 2007 по 2009 — голова правління ВАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк»).[13]

З 28 листопада 2009 року — Голова політичної партії «Сильна Україна».

11 березня 2010 р. призначений віцепрем'єром в уряді Азарова.

9 грудня 2010 року Указом Президента України Віктора Януковича призначений на посаду Віцепрем'єр-міністра України — Міністра соціальної політики.

З 17 березня 2012 року — заступник Голови Партії регіонів.

У квітні 2014 року виключений з Партії регіонів.

З 5 серпня 2014 року — Голова політичної партії «Сильна Україна».

Політична і громадська діяльність

[ред. | ред. код]
Сергій Тігіпко. Перший тур президентських виборів 2010 р. — 13,06 % голосів
Підтримка Тігіпка на виборах Президента України 2014

25 червня 2000 року був обраний депутатом Верховної Ради, залишив уряд; член Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності.

З 18 листопада 2000 року — голова партії «Трудова Україна».

2002 — пройшов у Верховну Раду від блоку «За єдину Україну».

У жовтні 2003 року заявив про намір балотуватися на посаду Президента, але потім підтримав Віктора Януковича та очолив його виборчий штаб. 29 листопада 2004 року, після другого туру президентських виборів й початку Помаранчевої революції, пішов з посад голови Нацбанку та керівника виборчого штабу Януковича.[14]

2008 — радник Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко на громадських засадах і співголова Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України.

16 червня 2009 р. — залишив усі посади та сконцентрувався на політичній діяльності.

З листопада 2009 р. очолював партію «Сильна Україна».

21 лютого 2010 створив «Блок Тігіпка».

В ніч проти 8 липня 2011 року Верховна Рада України ухвалила Пенсійну реформу, яку підготував Сергій Тігіпко[15]. Серед інших змін, Пенсійна реформа передбачає поетапне збільшення пенсійного віку, запровадження другого рівня пенсійних внесків та скорочення так званих VIP-пенсій.

15 листопада 2012 року Верховна Рада України ухвалила закон про декриміналізацію економічних злочинів, який підготував Сергій Тігіпко. Серед інших змін, декриміналізація економічних злочинів передбачає поліпшення інвестиційного клімату в Україні, а також приведення національного законодавства до європейських стандартів захисту прав особистості.

З 17 березня 2012 року — заступник Голови Партії регіонів.

25 березня 2014 року Сергій Тігіпко подав документи до ЦВК для реєстрації його як кандидата в президенти України.[16]

У інтерв'ю Громадському ТБ Сергій Тігіпко заявив, що залюбки очолив би Партію регіонів.[17]

16 січня 2014-го був одним з народних депутатів, хто голосував за «диктаторські закони»[18]. У квітні виключений з Партії регіонів, того ж року балотувався на посаду Президента України.

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, заявив, що вважає РФ агресором, а Путіна - воєнним злочинцем, що розв'язав війну проти України, за його словами, «іншої відповіді сьогодні бути не може»[19].

Бізнес, активи

[ред. | ред. код]

Сергію Тігіпко належить ПП «Сітітренд-крок» та ПАТ Страхова компанія «Індустріальна», яка своєю чергою володіє ФПГ ТАС (названа за ініціалами його доньки Тігіпко Ганни Сергіївни російською мовою) та цілим рядом підприємств.

З 2016 року володіє 99 % акцій Universal Bank, філією якого є Monobank. Також є власником "Таскомбанку". У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки оцінено у $407 млн, 17 місце у рейтингу[20].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Кавалер Ордену Почесного Легіону.

Знання мов

[ред. | ред. код]

Знає українську, російську та французьку мови.

Родина та особисте життя

[ред. | ред. код]
Алла Зіневич з Сергієм Тігіпком на фіналі конкурсу краси «Міс Україна Всесвіт-2021», Київ
  • Одружений тричі. Батько 8 дітей.
  • Перша дружина (з 1981 по 2004 рік) Наталія Тігіпко. «Я одружився з принцесою, яка поєднує в собі найкращі риси попелюшки… Свою зустріч з Наташею я вважаю своїм найбільшим успіхом у житті», — говорив Сергій Леонідович («Факти», 14 лютого 2002). У 2004 році розлучилися. За словами Сергія, «Розійшлися з першою дружиною 50 на 50. Як наживали разом, так і розділили, розлучаючись. Вона була акціонером, й одержала свою частину акціями.»[2] Наталія Тігіпко керує медичною клінікою ТАС і газетою «Экономические известия»[21], має стосунок до підприємств (ТОВ) «Нафто-газ Сервіс»; «Перша міжнародна фінансова корпорація»; «ВС Екстра ЛТД».[22]
  • Донька від першої дружини, Ганна (Анна) (1984). Навчалася в Оксфорді. На її честь названо банк та групу ТАС. За легендою, ця компанія стала подарунком батька на повноліття Ганни. Отримавши диплом, Ганна повернулася в Україну і сьогодні працює в одній із батьківських компаній. У вільний від роботи час пише вірші.[22]
  • Друга дружина (з 2004 по 2018 рік) Вікторія Тігіпко (до шлюбу Лопатецька), організаторка форуму IDCEE, з 2010 року входить у рейтинг «100 найвпливовіших жінок України». Діти: Тимофій (2002), Анастасія (2005), Леонтій (2008).
  • Третя дружина (після 2018 року) Алла Зіневич (1984 р.н.). Працювала фотомоделлю в агенції «Linea12 — Model Management» (2002—2008), організувала власний фармацевтичний бізнес «ALLANI» (2009—2019), ресторан Blanke city bistro та буйволину ферму.[23][24][25] Подружжя виховує трьох синів: Сергій (2011), Станіслав (2013) і Олександр (2016).[26][27][28][29] У 2024 народила дівчинку.

Примітки-

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (до шлюбу Лопатецька)
  2. ↑ а б Тігіпко: «Розійшлися з першою дружиною 50 на 50. Як наживали разом, так і розділили» [Архівовано 19 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 29 січня 2010 15:05
  3. ↑ Татьяна НЕЧЕТ (13 грудня 2017). Группа «ТАС» Тигипко купила украинскую "дочку" Сбербанка. kp.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
  4. ↑ Ярослав Вінокуров (1 жовтня 2018). Банк олігарха Тігіпка причетний до відмивання 4 млрд грн — Нацбанк. hromadske.ua. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
  5. ↑ Сергій Тигіпко полишає виборчий штаб Януковича – DW – 30.11.2004. dw.com (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  6. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 8 січня 2023.
  7. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  8. ↑ Сергій Тігіпко, власник Універсал Банку заявив, що monobank, який працює на його ліцензії, коштує значно більше, ніж $1 млрд, пише портал "Мінфін". Процитовано 2021.
  9. ↑ Тігіпко — про продаж monobank: «Мільярд — надто мало. Ми нікуди не поспішаємо». minfin.com.ua (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  10. ↑ Тигипко покинул десятку богатейших украинцев, - Forbes. podrobnosti. 9 листопада 2012. Процитовано 13 вересня 2022.
  11. ↑ самых богатых людей Украины 2013 года. ФОКУС (рос.). 24 квітня 2014. Процитовано 13 вересня 2022.
  12. ↑ Тігіпко Сергій Леонідович, біографія. Архів оригіналу за 3 січня 2010. Процитовано 23 жовтня 2011. [Архівовано 2010-01-03 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Про Групу «ТАС» [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.], офіційний сайт TAS group
  14. ↑ Сергій Руденко. Ребрендинг Тігіпка [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Український тиждень, 2 жовтня 2009.
  15. ↑ Верховная Рада ночью проголосовала за пенсионную реформу. delo.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 28 лютого 2020.
  16. ↑ Тигипко идет в президенты как самовыдвиженец. Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 25 березня 2014.
  17. ↑ Тігіпко: Я із задоволенням очолю Партію регіонів. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 25 березня 2014.
  18. ↑ Що відомо про Сергія Тігіпка: Мільйонні статки і голосування за диктаторські закони. 24 Канал. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 28 лютого 2020.
  19. ↑ Тігіпко: Росія – агресор, а Путін однозначно є військовим злочинцем
  20. ↑ Золота сотня. Топ-100 найбагатших українців — рейтинг НВ і Dragon Capital. nv.ua. Процитовано 30 листопада 2019.
  21. ↑ Дружина Тігіпка — спадкоємиця туалетного бізнесу, а Пинзеник звабив студентку [Архівовано 21 січня 2018 у Wayback Machine.] // Tablo ID, 03.04.2006, 17:52
  22. ↑ а б Тігіпко Сергій Леонідович [Архівовано 19 квітня 2018 у Wayback Machine.] // informator.news, 05/06/2016 23:44
  23. ↑ Троє синів та буйволина ферма: чим займається 37-річна дружина Тігіпка. ТаблоID. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  24. ↑ Сніданки в ресторанах Києва: починаємо день стравами з яєць. posteat.ua (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  25. ↑ Красавица-жена Сергея Тигипко Алла Зиневич: «Уверенности мне придают мои мужчины — муж и сыновья». viva.ua (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  26. ↑ ТІГІПКО РОЗКАЗАВ, ДЕ ПОЗНАЙОМИВСЯ З ТРЕТЬОЮ ДРУЖИНОЮ: ЦЕ БУЛА МОЯ ІНІЦІАТИВА [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], Таблоїд, 19 жовтня 2021
  27. ↑ Показав нову дружину та буйволину ферму: Тігіпко вперше за тривалий час поспілкувався з журналістами [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], ТСН, 19 жовтня 2021
  28. ↑ Алла Зиневич: «Мой дом там, где моя семья» [Архівовано 18 жовтня 2021 у Wayback Machine.], touch-magazine.eu
  29. ↑ Натхненна Венецією: нотатки мандрівниці Алли Зіневич [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], jetsetter.ua, 25.02.2019

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: 10-й Міністр економіки
31 грудня 1999 — 5 липня 2000 		Наступник:
Роговий Василь Васильович
Роговий Василь Васильович
Попередник: Голови Національного банку України
(2002–2004) 		Наступник:
Стельмах Володимир Семенович
Стельмах Володимир Семенович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тігіпко_Сергій_Леонідович&oldid=43905800