Користувач:Yekorzh/Міжнародний фонетичний алфавіт
| Міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) International Phonetic Alphabet Alphabet phonétique international | |
|---|---|
 | |
| Вид | Алфавіт частково ознаковий |
| Мови | Використовується для фонетичної та фонемічної транскрипції будь-якої усної мови |
Період | з 1888 і дотепер |
Походження | |
| Напрям | Зліва направо |
| Дивіться Фонетичні символи в Unicode § Блоки в Unicode | |
Міжнаро́дний фонети́чний алфа́ві́т (англ. international phonetic alphabet, IPA; фр. alphabet phonétique international, API) або МФА — система знаків для запису транскрипції — фонетичне відображення особливостей творення звуків з усіх мов світу на основі латинського алфавіту. МФА розробила й координує Міжнародна фонетична асоціація.[1] МФА використовують викладачі іноземних мов і студенти, лінгвісти, логопеди, співаки, актори, творці штучних мов, словникарі та перекладачі.[2][3]
МФА розробили, щоб передавати лише ті мовленнєві особливості, які можна розпізнати в усному мовленні: фонеми, інтонацію, поділ слів і складів.[1] Щоб передати додаткові особливості мови, зокрема скрегіт зубів, шепелявість, звуки, зумовлені розщепленим піднебінням, використовують додатковий набір символів — розширену МФА.[2]
Сегменти транскрибують одним або кількома символами МФА: літерами і діакритиками. Наприклад, звук англійського диграфа ⟨ch⟩ за допомогою МФА можна транскрибувати однією літерою [c], або за допомгою декількох літер та діакритиків [t̠̺͡ʃʰ], залежно від того наскільки точно ви хочете це зробити. Скісні риски символізують фонемічну транскрипцію; тому /tʃ/ більш абстрактна, ніж [t̠̺͡ʃʰ] або [c] і може стосуватися обох транскрипцій залежно від контексту чи мови.[ком 1]
Іноді Міжнародна фонетична асоціація додає, видаляє або модифікує абеткові символи. Станом на 2005 рік, коли була зроблена остання зміна, МФА нараховувала 107 окремих букв, 52 діакритичних знаки і 4 просодійні знаки (Список символів Міжнародного фонетичного алфавіту).[4]
У середині 19 ст. великою популярністю послуговувалася фонотипічна абетка Пітмана, створена спочатку для полегшення англійського правопису, але згодом адаптована до багатьох інших мов. Її можна вважати предтечею МФА.
1886 року група французьких і британських викладачів мов на чолі з французьким лінгвістом Полем Пассі створила товариство, відоме з 1897 року як Міжнародна фонетична асоціація (фр. Association phonétique internationale).[5] Початковий алфавіт ґрунтовано на запропонованій для англійської мови правописній реформі Romic alphabet[en], але, щоб зробити його придатним для інших мов, значення символів могли змінювати від мови до мови.[6] Наприклад, звук [ʃ] (ш) в англійській мові позначали буквою «c», а у французькій — буквою «x».[5] Проте 1888 року алфавіт зробили однаковим для різних мов, водночас заклавши основу для всіх подальших правлень.[5][7]
Від створення МФА його кілька разів переробляли. Після значних змін 1900 і 1932 років МФА залишався незмінним до Кільського з'їзду 1989 року. 1993 року внесли незначну зміну, додавши чотири голосні середнього ряду середнього підняття[2] і скасувавши символи глухих імплозивних приголосних.[8] Останню зміну зробили 2005 року, додавши символ лабіо-дентального (губно-зубного) одноударного приголосного.[9] Крім додавання й видалення символів, зміни в МФА переважно полягали у перейменуванні символів і категорій, а також у модифікуванні гарнітур.[2]
Розширення МФА, створені 1990 року, офіційно визнала Міжнародна асоціація клінічної фонетики та лінгвістики 1994 року.[10]
Загальний принцип МФА це опис однією літерою кожного відмінного звуку (сегмент мови).[ком 2] Це означає, що:
- Для представлення одного звука зазвичай не використовуються комбінації літер. Наприклад, як в українській ⟨тьс⟩ чи ⟨нн⟩. Так само не використовується одна літера для позначення кількох звуків як в ⟨щ⟩.
- Немає літер, які позначають різні звуки залежно від контексту. Наприклад, як ⟨я⟩, ⟨ю⟩, ⟨є⟩, ⟨ї⟩.
- МФА зазвичай не надає окремих літер для двох звуків, якщо жодна відома мова не проводить різниці між ними, властивість відома як "вибірковість".[2][ком 3]Однак якщо велика кількість фонемічно окремих літер може бути отримана з діакритиком, цим можна скористатися.[ком 4]
Алфавіт призначений для транскрипції звуків (фонів), а не фонем, хоча для транскрипції фонем він використовується також. Декілька літер, що не вказували конкретні звуки, були вилучені – ⟨ˇ⟩, колись використовувався для "сполучного" тону Шведської і Норвезької; ⟨ƞ⟩ використовувався для мораїчного носового в Японській – хоча один залишився: ⟨ɧ⟩, який позначає звук ⟨sj⟩ в Шведській. Хоча IPA використовується для широкої фонетичної або фонемічної транскрипції, відповідність літери і звука може бути досить вільною. МФА рекомендують використовувати більш "знайомі" літери, якщо це не призведе до неоднозначності.[12] Наприклад, ⟨e⟩ і ⟨o⟩ для [ɛ] і [ɔ], ⟨t⟩ для [t̪] або [ʈ], ⟨f⟩ для [ɸ] і так далі. І дійсно, ілюструючи Гінді в Посібнику МФА використані літери ⟨c⟩ і ⟨ɟ⟩ для /t͡ʃ/ і /d͡ʒ/.
107 літер використовується для приголосних і голосних, 31 діакритиків для модифікації звуків і 17 додаткових знаків на позначення супрасегментальних якостей таких як: довжина, тон, наголос та інтонація.[ком 5] Всіх їх розміщено в таблицях; таблиці розміщені тут з офіційного сайту МФА.
Літери вибрані для МФА задумані бути в гармонії з латинським алфавітом.[ком 6]. Через це, більшість літер або з латинського, або з грецького алфавіту, або є модифікаціями літер з цих алфавітів. Деякі літери не належать до обидвох: наприклад, гортанна змичка, ⟨ʔ⟩, зпочатку мала форму знака питання з видаленою крапкою. Декілька літер, як для дзвінкого глоткового фрикативного ⟨ʕ⟩, були натхнені іншими системами письма (в даному випадку арабською літерою ⟨ﻉ⟩)[8]
Деякі форми літер походять від існуючих літер:
- Хвіст повернений вправо, як у ⟨ʈ ɖ ɳ ɽ ʂ ʐ ɻ ɭ ⟩, вказує на ретрофлексну артикуляцію. Він походить від гачка r.
- Гак зверху, як у ⟨ɠ ɗ ɓ⟩ вказує на імплозивність.
- Декілька носових приголосних засновані на формах ⟨n⟩: ⟨n ɲ ɳ ŋ⟩. ⟨ɲ⟩ і ⟨ŋ⟩ походять відлігатур gn та ng, а ⟨ɱ⟩ є ad hoc імітацією ⟨ŋ⟩.
- Літери повернуті на 180 градусів. Такі як ⟨ɐ ɔ ə ɟ ɥ ɯ ɹ ʌ ʍ ʎ⟩ від ⟨a c e f h m r v w y⟩.[ком 7] Перевертання було популярне в еру рядковідливного складання, оскільки воно не вимагало виготовлення окремих знаків для символів МФА. Так само подвійну роль мали ⟨b⟩ і ⟨q⟩, ⟨d⟩ і ⟨p⟩, ⟨n⟩ і ⟨u⟩, ⟨6⟩ і ⟨9⟩, щоб зменшити витрати.
Приклад шрифта, що використовує малу капітальну омегу ⟨ꭥ⟩ для літери голосного ʊ. Спочатку символ був малою заглавною ⟨ᴜ⟩.
- Серед приголосних літер, капітелі ⟨ɢ ʜ ʟ ɴ ʀ ʁ⟩, а також ⟨ꞯ⟩ в розширеннях для МФА, позначають більш гортанні звуки, ніж їхні базові версії – ща виключенням більш пізнього виключення ⟨ʙ⟩. Серед голосних звуків, капітелі позначають слабі голосні. Більшість оригінальних капітелів в голосних звуків було змінено на більш виразні форми. – наприклад з (Sc #U Ɐ E A) на ⟨ʊ ɤ ɛ ʌ⟩[джерело?] – залишилися тільки ⟨ɪ ʏ⟩.
Міжнародний фонетичний алфавіт заснований на латинській абетці і намагається використовувати якомога менше нелатинських літер.[5] Асоціація створила МФА таким чином, щоб звукові значення більшості літер відповідали «міжнародному використанню» (приблизно класичній латиниці).[5] Таким чином приголосні ⟨b⟩, ⟨d⟩, ⟨f⟩, ⟨ɡ⟩, ⟨h⟩, ⟨k⟩, ⟨l⟩, ⟨m⟩, ⟨n⟩, ⟨p⟩, ⟨s⟩, ⟨t⟩, ⟨v⟩, ⟨w⟩, і ⟨z⟩ мають більш-менш таке ж значення як в англійській (g як в gill, h як в hill, хоча p t k неаспіровані як у spill, still, skill); а голосні ⟨a⟩, ⟨e⟩, ⟨i⟩, ⟨o⟩, ⟨u⟩ відповідають довгим звуковим значенням з латини: [i] як у слові machine, [u] як у rule, та ін. Інші латинські літери, зокрема ⟨j⟩, ⟨r⟩ і ⟨y⟩, звучать не як в англійській, але як в латині чи інших європейських мовах.
Цей базовий набір з латини розширений доданням капітелей так курсивів, діакритиків та поворотів. Їх звукові значення пов'язані з оригінальними літерами, і їхнє походження може бути іконічним.[ком 8] Наприклад, літери з гаком знизу, спрямованим вправо, вказують на ретрофлексні еквіваленти початкових літер, а капітелі вказують на увулярні.
В МФА є декілька літер з грецької абетки, хоча їхні звукові значення можуть відрізнятися від грецької мови. Для грецьких літер були розроблені злегка відмінні гліфи. Наприклад ⟨ɑ⟩, ⟨ꞵ⟩, ⟨ɣ⟩, ⟨ɛ⟩, ⟨ɸ⟩, ⟨ꭓ⟩ і ⟨ʋ⟩, які в Юнікоді закодовані окремо від їхніх грецьких оригіналів. Проте ⟨θ⟩ має лише грецьку форму, а для ⟨ꞵ ~ β⟩ і ⟨ꭓ ~ χ⟩ загальновживані і грецька і латинска форми.[15] Літери тону запозичено не з алфавіту, а із звукових слідів на гамі.
Окрім самих літер, існує безліч допоміжних символів, які допомагають у транскрипції. Діакритичні знаки можна комбінувати з літерами, щоб додати тон і фонетичні деталі, наприклад, вторинну артикуляцію. Існують також спеціальні символи для позначення просодичних особливостей, таких як наголос та інтонація.
Легеневі приголосні утворені внаслідок перепони в гортані або роті й одночасного або дальшого виштовхування повітря з легенів. Легеневі приголосні переважають у МФА та мові людей.[16] Усі приголосні української мови — легеневі.
У таблиці легеневих приголосних, у якій переважають приголосні, рядки позначають спосіб творення, тобто як приголосний утворено, а стовпці позначають місце творення, тобто де в голосовому тракті утворено цей приголосний. Основна таблиця містить лише приголосні з одним місцем творення.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Коментарі
- [ɧ] визнають як «одночасний [ʃ] і [x]». Однак про це ще сперечаються.
- [ɧ̬] визнають як «одночасний [ʒ] і [ɣ]». Однак про це ще сперечаються.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Коментарі
Коментарі
| Передні | Н. передні | Середні | Н. задні | Задні | |
| Високі | |||||
| Н. високі | |||||
| Високо-сер. | |||||
| Середні | |||||
| Низько-сер. | |||||
| Н. низькі | |||||
| Низькі | |||||
Коментарі
- Якщо символи стоять у парі, то правий з них — огублений голосний, те саме стосується й [ʊ]. Усі інші голосні — неогублені.
- [ɶ] не підтверджений як окрема фонема в жодній з наявних мов.
- [a] визнають голосним переднього ряду, але відмінність між голосними переднього й середнього ряду низького піднесення незначна, тому [a] часто використовують, щоб позначити голосний середнього ряду низького піднесення.
- [ʊ] і [ɪ] у давніших варіантах МФА записували як [ɷ] і [ɩ] відповідно.
Коментарі
- Українська абетка
- Українська фонетика
- Транскрипція української мови у міжнародному фонетичному алфавіті
- Міжнародний фонетичний алфавіт (англійська мова)
- ↑ Невеликий знак мінусу під ⟨t̠̺͡ʃʰ⟩ позначає його як заясенний приголосний (вимовляється злегка за ясенним бугорком), перевернутий місток це апікальний приголосний (вимовляється кінчиком язика), а верхня h позначає, що це аспірований приголосний (з придихом). Через усі ці якості англійське /tʃ/ звучить по-іншому ніж іспанський чи італійський звук /tʃ/, який ламінальний (вимовляється лопаткою язика)[джерело?] або неаспірований [t̠̻͡ʃ]. [t̠̺͡ʃʰ] і [t̠̻͡ʃ] два різних, хоч і схожих, звуки.
- ↑ "З найперших днів [...] ціллю Міжнародного фонетичного алфавіту було представлення окремого знака для кожного відмінного звука; адже окремий звук, який використано замість іншого, в тій самій мові може змінити значення слова."[11]
- ↑ До прикладу, флепи і тепи — два різних види артикуляції, але оскільки (поки що) жодна мова не вирізняє окремо, скажімо, альвеолярний флеп і альвеолярний теп, МФА не надає таким звукам окремих літер. Натомість надається одна літера – у цьому випадку, [ɾ] – для обох. Грубо кажучи, це робить МФА частково фонемічним алфавітом, а не чисто фонетичним.
- ↑ Цей виняток із правил був зроблений насамперед, щоб пояснити, чому IPA не виділяє зубно-ясенні звуки, незважаючи на те, що вони фонемічні у сотнях мов, включаючи більшу частину континенту Австралія. Американська фонетична транскрипція виділяє (або принаймні виділяла) різницю між апікальними ⟨t d s z n l⟩ і ламінальними ⟨τ δ ς ζ ν λ⟩, що легко застосовується до ясенних і зубних (коли мова відрізняє апікальні зубні від ламінальних зубних як в Австралії). Але, незважаючи на кілька пропозицій Раді, МФА ніколи не голосували за прийняття такої відмінності.
- ↑ На позначення тону є три базових діакритики і п'ять базових літер, обидва набори яких можуть бути складені.
- ↑ "Нелатинські літери в Міжнародному фонетичному алфавіті задумані так, щоб якомога сильніше гармонізувати з латинськими. Асоціація не визнає зімпровізовані літери, а лише ті, що були обережно відібрані для гармонії з іншими."[13]
- ↑ Спочатку [ʊ] писали як зменшену U. Проте це важко читалося, тому її замінили на перевернуту зменшену Ω. В сучасних шрифтах вона часто має свій дизайн, який називають "підкова".
- ↑ "Нові літери своєю схожістю на старі повинні наштовхувати на звуки, які вони позначають."[14]
- ↑ а б International Phonetic Association (IPA), Handbook.
- ↑ а б в г д MacMahon, Michael K. C. (1996). Phonetic Notation. У P. T. Daniels and W. Bright (eds.) (ред.). The World's Writing Systems. New York: Oxford University Press. с. 821–846. ISBN 0-19-507993-0.
- ↑ Wall, Joan (1989). International Phonetic Alphabet for Singers: A Manual for English and Foreign Language Diction. Pst. ISBN 1877761508. Архів оригіналу за 9 серпня 2007. Процитовано 31 жовтня 2010.
- ↑ Full IPA Chart. International Phonetic Association. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 24 квітня 2017.
- ↑ а б в г д International Phonetic Association. Handbook. P. 194—196
- ↑ «Originally, the aim was to make available a set of phonetic symbols which would be given different articulatory values, if necessary, in different languages» // International Phonetic Association. Handbook. P. 195—196
- ↑ Passy, Paul (1888). Our revised alphabet. The Phonetic Teacher: 57—60.
- ↑ а б Pullum and Ladusaw. Phonetic Symbol Guide. P. 152, 209
- ↑ Nicolaidis, Katerina (September 2005). Approval of New IPA Sound: The Labiodental Flap. International Phonetic Association. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 17 вересня 2006.
- ↑ International Phonetic Association. Handbook. P. 186
- ↑ (International Phonetic Association, 1999, с. 27)
- ↑ International Phonetic Association, 1949, с. 7, 12
- ↑ (International Phonetic Association, 1949)
- ↑ International Phonetic Association, 1999, с. 196
- ↑ Cf. the notes at the Unicode IPA EXTENSIONS code chart [Архівовано 5 August 2019 у Wayback Machine.] as well as blogs by Michael Everson [Архівовано 10 October 2017 у Wayback Machine.] and John Wells here [Архівовано 2 June 2019 у Wayback Machine.] and here [Архівовано 2 June 2019 у Wayback Machine.].[прояснити: ком.]
- ↑ Fromkin, Victoria; Rodman, Robert (1998) [1974]. An Introduction to Language (вид. 6th). Fort Worth, TX: Harcourt Brace College Publishers. ISBN 0-03-018682-X.
- Ball, Martin J.; John H. Esling; B. Craig Dickson (1995). The VoQS system for the transcription of voice quality. Journal of the International Phonetic Association. 25 (2): 71—80. doi:10.1017/S0025100300005181.
- Duckworth, M.; G. Allen; M.J. Ball (December 1990). Extensions to the International Phonetic Alphabet for the transcription of atypical speech. Clinical Linguistics and Phonetics. 4 (4): 273—280. doi:10.3109/02699209008985489.
- Hill, Kenneth C.; Pullum, Geoffrey K.; Ladusaw, William (March 1988). Review of Phonetic Symbol Guide by G. K. Pullum & W. Ladusaw. Language. 64 (1): 143—144. doi:10.2307/414792. JSTOR 414792.
- International Phonetic Association (1989). Report on the 1989 Kiel convention. Journal of the International Phonetic Association. 19 (2): 67—80.
- International Phonetic Association (1999). Handbook of the International Phonetic Association: A guide to the use of the International Phonetic Alphabet. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-65236-7. (hb); ISBN 0-521-63751-1 (pb).
- Jones, Daniel (1988). English pronouncing dictionary (вид. revised 14th). London: Dent. ISBN 0-521-86230-2. OCLC 18415701.
- Ladefoged, Peter (September 1990). The revised International Phonetic Alphabet. Language. 66 (3): 550—552. doi:10.2307/414611. JSTOR 414611.
- Ladefoged, Peter; Morris Hale (September 1988). Some major features of the International Phonetic Alphabet. Language. 64 (3): 577—582. doi:10.2307/414533. JSTOR 414533.
- Laver, John (1994). Principles of Phonetics. New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-45031-4. (hb); ISBN 0-521-45655-X (pb).
- Pullum, Geoffrey K.; William A. Ladusaw (1986). Phonetic Symbol Guide. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-68532-2.
- Skinner, Edith; Timothy Monich; Lilene Mansell (1990). Speak with Distinction. New York, NY: Applause Theatre Book Publishers. ISBN 1-55783-047-9.
- Fromkin, Victoria; Rodman, Robert; Hyams, Nina (2011). An Introduction to Language (вид. 9th). Boston: Wadsworth, Cenage Learning. с. 233–234. ISBN 1-4282-6392-6.
- Офіційний майданчик тенет IPA
- Спеціальні коди МФА-символів
- Таблиця символів
- Звукові приклади (Таблиці IPA, звуки і мовлення)
- Фонетична скарбниця МФА
- Тоня Білоус. ІРА для української мови
- (англ.) English Phonetic Transcription