Перейти до вмісту

Пригожин Ілля Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пригожин Ілля Романович
рос. Илья́ Рома́нович Приго́жин
фр. Ilya Romanovich Prigogine
Народився12 (25) січня 1917[1] або 25 січня 1917(1917-01-25)[2]
Москва, Російська імперія[3]
Помер28 травня 2003(2003-05-28)[1][4][…] (86 років)
Брюссель[d]
Країна Бельгія[6]
 Російська імперія
Діяльністьфілософ, фізик, викладач університету, хімік, письменник-документаліст
Alma materВільний університет Брюсселя
Галузьхімія і фізика
ЗакладТехаський університет
Вільний університет Брюсселя
Чиказький університет
Науковий керівникThéophile de Donderd
Відомі учніPierre M. V. Résiboisd[7]
Аспіранти, докторантиRadu Bălescud
Adi Bulsarad
Manuel García Velarded
Harry Friedmannd
Grégoire Nicolisd[7]
Zili Zhangd[7]
Michael Vladimirovich Rosenbergd[7]
Werner Horsthemked[7]
Leon Brenigd[7]
Bernard Lavendad[7]
Francisco de Assis Boscod[7]
Dilip Kumar Kondepudid[7]
Alexandre Serge François Pomposod[7]
Alkis P. Grecosd[7]
André de Palmad[7]
Paul Mandeld[7]
Ping Chend[8]
ЧленствоЛеопольдина
North Rhine-Westphalia Academy for Sciences and Artsd
Академія наук СРСР
НАНУ
Румунська академія
Академія наук НДР
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Міжнародна академія історії науки
Національна академія наук США
Відомий завдяки:теорія дисипативних систем
Нагороди

Пригожин Ілля Романович (25 січня 1917, Москва — 28 травня 2003, Брюссель) — бельгійський хімік єврейського походження. Відомий своїми роботами з дослідження складних, дисипативних систем, самоорганізації та необоротності, що мали вплив на різні галузі науки поза хімією. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1977 року. Був іноземним членом академії наук України.

Біографія

[ред. | ред. код]

Пригожин народився в Москві за кілька місяців до російської революції 1917 року у єврейській родині. Його батько, Роман (Рувим Абрамович) Пригожин, був інженером-хіміком в Імператорській Московській технічній школі; його мати — Юлія Віхман була піаністкою. Його батьки емігрували спочатку до Німеччини у 1921 році, а потім — до Бельгії в 1929 році, де Пригожин отримав громадянство у 1949 році.

Пригожин вивчав хімію у Вільному університеті Брюсселя, 1941 року закінчив докторантуру, а після війни, в 1950 році став професором.

Оскільки і він, і його перша дружина (нар. Йофе) були записані як православні, їм вдалося уникнути антисемітських репресій під час німецької окупації. Проте в 1943 році його з дружиною заарештували за звинуваченням у зв'язку з Рухом опору, але їх було звільнено завдяки хабару та втручанню королеви-матері.

У 1959 році він також був призначений професором Техаського університету в місті Остіні (США).

У 1961 році одружився вдруге — з польським хіміком Мариною Прокопович. Від 1961 до 1966 року був професором у Чиказькому університеті.

У 1989 році отримав аристократичний титул віконта від короля Бельгії. Також мав ступінь доктора археології.

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Перша дружина (шлюб 1943 — розлучилися у 1950-ті рр.) — поетеса Олена Йофе (Елен Жофе, Hélène Jofé, 1921—1988), син Ів Пригожин (1945), залишилася у Бельгії після розлучення;
  • Друга дружина (шлюб 1961 у США) — хімік Марія Прокопович (Maria Prokopowicz), син Паскаль Пригожин (1970).

Праці

[ред. | ред. код]
  • Гленсдорф П., Пригожин И. Термодинамическая теория структуры, устойчивости и флуктуаций. — М. : Мир, 1973. — 280 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. — М. : Мир, 1990. — 358 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипативных структур к упорядоченности через флуктуации. — М. : Мир, 1979. — 512 с.
  • Пригожин И. Введение в термодинамику необратимых процессов. — М. : ИЛ, 1960. — 150 с.
  • Пригожин И. Конец определенности. — Ижевск : РХД, 2001. — 216 с.
  • Пригожин И. Молекулярная теория растворов. — М. : Металлургия, 1990. — 344 с.
  • Пригожин И. Неравновесная статистическая механика. — М. : Мир, 1964. — 314 с.
  • Пригожин И. Определено ли будущее. — Ижевск : ИКИ, 2005. — 240 с.
  • Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. — М. : Наука, 1985. — 328 с.
  • Пригожин И., Дефэй Р. Химическая термодинамика. — Новосибирск : Наука, 1966. — 510 с.
  • Пригожин И., Кондепуди Д. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до диссипативных структур. — М. : Мир, 2002. — 464 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Время. Хаос. Квант. — М. : Прогресс, 1994. — 266 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. — М. : Прогресс, 1986. — 432 с.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]